Справа № 635/9247/23
Провадження № 2/635/70/2025
28 серпня 2025 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючої судді Лук'яненко С.А.,
секретар судового засідання Пальчук Е.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації,-
ОСОБА_1 через свого представника адвоката О.Богомолова звернулась до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, в якому просить стягнути з відповідача на її користь на відшкодування майнової шкоди 16740017,93 гривень та 1000000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є власником автомобільної мийки за адресою: Харківська область, Харківський район, с.Циркуни, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером №6325185000:03:019:0450
В ході вторгнення Російської Федерації на територію України, під час чергового ракетного обстрілу на початку березня 2022 року була пошкоджена вищевказана будівля, вартість матеріального збитку становить 16740017,93 грн., з них 5301615 грн. - розмір шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження), 11438402,93 грн.-розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику іншого майна, яке знаходилось в будівлі автомийки, які позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути на її користь завдану моральну шкоду у розмірі 1000000 грн., що є пропорційним матеріальній шкоді, завдання якої призвело до зміни звичного ритму життя позивачки та переживання за власну долю своїх близьких внаслідок збройної агресії РФ.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 жовтня 2023 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02.01.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» до залучення у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02 січня 2025 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання представник позивача та позивач не з'явилися, матеріали справи містять заяву представника позивача О.Богомолова про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст.128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суд не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є власником господарської будівлі загальною площею 178,1 кв.м, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 6325185000:03:019:0450 на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №193272737 від 16.12.2019 року.
Відповідно до витягу з Держзавного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №97425193 від 15.09.2017 земельна ділянка з кадастровим номером 6325185000:03:019:0450, що розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, належить на праві власності ОСОБА_1 .
Як вбачається із постанови слідчого 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України в Харківській області Вороніної К.О. про визнання особи потерпілою від 08.12.2022 року, Управління Служби Безпеки України в Харківській області здійснює доосудове розслідування у кримінальному провадженні №22022220000001900 від 15.06.2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 438 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що у період з 24.02.2022 збройні сили російської федерації здійснили вторгнення на напад на територію України і здійснили обстріл із використанням артилерійського озброєння невстановленими снарядами невстановленого калібру по домоволодінню за адресою: АДРЕСА_1 , розташована на земельній ділянці №6325185000:03:019:0450, яке належить ОСОБА_1 , яку визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні.
З висновку експертів №34717/34718/34719/15642-15649 за результатами проведення комплексної комісійної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, вибухово-технічної, та військової експертизи від 10.04.2023 року, виконаної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса» вбачається, що ринкова вартість майна, зазначеного в постанові становить 11438402,93 гривень, вартість матеріального збитку, завданого власнику майна становить 11438402,93 гривень, з них 5301615 грн. - розмір шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) будівлі, 11438402,93 грн.-розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику іншого майна, яке знаходилось в будівлі автомийки,
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому матеріальної та моральної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації, внаслідок чого було зруйновано її майно.
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди з Російської Федерації, то суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд зазначає, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Загальновідомим є факт постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Харкова та Харківської області, військовими формуваннями Російської Федерації, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18).
Судом встановлено, що в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації було зруйновано господарську будівлю позивача, внаслідок чого остання є не придатною для подальшого користування.
Визначаючи розмір майнової шкоди, суд бере до уваги висновок експерта №34717/34718/34719/15642-15649 за результатами проведення комплексної комісійної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, вибухово-технічної, та військової експертизи від 10.04.2023 року, виконаної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса» відповідно до якого розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) об'єктів нерухомості, що розташовані за адресою:Харківська область, Харківський район, с.Циркуни, кадастровий номер 6325185000:03:019:0450 становить 5301615 грн.
З урахуванням наведеного, з Російської Федерації на користь позивача підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 5301615 гривень, розмір якої є доведеним.
В той час, суд вважає недоведеним факт здійснення за вказаною адресою господарської діяльності ОСОБА_1 з надання послуг автомийки і пошкодження або знищення іншого майна, що належить їй на праві власності. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6325185000:03:019:0450-для ведення особистого селянського господарства. Доказів належності позивачці будь-якого іншого майна матеріали справи не містять
Крім того, у разі, якщо спір виник з приводу відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої господарюючому суб'єкту пошкодженням його майна, яке використовувалось у господарській діяльності, то спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції, оскільки містить ознаки господарського спору та має вирішуватися у порядку господарського судочинства.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України.
Позивач є власником господарської будівлі 178,1 кв.м, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6325185000:03:019:0450 за адресою Харківська область, Харківський район, Циркунівська сільська рада.
В ході військової збройної агресії російської федерації проти суверенної, незалежної України, під час чергового обстрілу артилерійськими мінами та відбулося ураження вказаного об'єкту нерухомості.
Позивач зазначає, що внаслідок завдання істотної шкоди майну, вона зазнала серйозних моральних страждань, які вона оцінює в 1000000 грн. що є пропорційним як матеріальній шкоді, завдання якої призвело до зміни звичайного ритму життя, так і переживанням за власну долю та долю своїх близьких внаслідок збройної агресії рф.
Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд враховує таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.
За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії Російської Федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується Російською Федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Позивач обґрунтував завдану моральну шкоду душевними переживаннями, пов'язаними із втратою свого майна, переживаннями за власну долю і долю своїх близьких.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який заявлений позивачем у розмірі 1000000,00 гривень, є значно завищеним і не достатньо обгрунтованим.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 Верховний Суд України зазначив, що валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є національна валюта України гривня.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 200000,00 гривень.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 5501615,00 гривень, що складає 31,01% від ціни позову, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 4694,91 грн. (15140,00 х 31,01% /100) гривень.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації -задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду у розмірі 5301616 (п'ять мільйонів триста одна тисяча шістсот п'ятнадцять) гривень 00 копійок та 200000 (двісті тисяч) гривень моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації судовий збір в сумі 4691 (чотири тисячі шістсот дев'яносто одна) гривна 91 копійку в дохід держави.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .
Відповідач -держава Російська Федерація в особі в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: Російська Федерація, м.Москва, Житня вулиця б.14
Повний текст рішення складено та підписано 08 вересня 2025 року.
Суддя С.А.Лук'яненко