05 вересня 2025 року Київ № 320/24707/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження питання про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 320/24707/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (далі - позивач/заявник/ТОВ «Рентоофіс») до Київської митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 04.04.2024 № UA100380/2024/000027/1.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 в адміністративній справі № 320/24707/24 позов ТОВ «Рентоофіс» задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 04.04.2024 № UA100380/2024/000027/1.
Цим же судовим рішенням стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судовий збір у розмірі 3 028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2025 апеляційну скаргу Київської митниці залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 - залишено без змін. Стягнуто на користь ТОВ «Рентоофіс» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
У подальшому до суду від представника позивача надійшла заява від 27.11.2024 (зареєстрована 10.06.2025) про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, у якій просили вирішити питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. До заяви долучено відповідні докази.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.06.2025 головуючим суддею визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Скрипку І.М. Заяву передано на розгляд судді 22.08.2025, що підтверджено актом Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2025.
За нормами частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку про можливість розгляду питання про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі в порядку письмового провадження.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для ухвалення додаткового судового рішення, суд зазначає таке.
Згідно із частинами першою та п'ятою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Цією ж статтею передбачено, що заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (частина друга статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, додаткове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (рішення чи ухвали), внаслідок чого залишилися невирішеними певні питання, зокрема, питання стосовно розподілу судових витрат та визначення способу виконання судового рішення, якщо суд вирішив питання про право.
При цьому додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення та встановлювати для сторін нові права або обов'язки, якщо такі не підлягали дослідженню під час розгляду адміністративної справи.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024, встановив, що питання стосовно розподілу судових витрат на професійно правничу допомогу не було вирішено.
Приписами частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).
Водночас у силу вимог частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно зі статтею 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Видами адвокатської діяльності, зокрема є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (стаття 19 Закону № 5076-VI).
Статтею 30 Закону № 5076-VІ передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Указаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі № 640/19275/18 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
За положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У відповідності до положень статті 139 Кодексу, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Із матеріалів справи вбачається, що 15.02.2024 між ТОВ «Рентоофіс» та Адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери» в особі адвоката Зудінова Олега Олексійовича укладено договір № 02/24/33540678 про надання професійної правничої (правової) допомоги (далі - договір), за умовами якого Бюро надає Клієнту професійну правничу (правову) допомогу у вигляді складання процесуальних документів та представництва з питань, що пов'язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів, що прийняті, починаючи з 01.01.2024.
Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 розділу 4 договору, у відповідності зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» сторони домовились, що за надання правничої (правової) допомоги, вказаної у пункті 1.1 цього договору, в одній адміністративній справі в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 20 000,00 грн.
05.06.2024 сторони підписали акт передачі-прийняття професійної правничої (правової) допомоги № 05-06 у загальному розмірі 41 000,00 грн, з яких оскарження рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 04.04.2024 № UA100380/2024/000027/1 в адміністративній справі № 320/24707/24 складає 20 000,00 грн.
На підтвердження здійснення оплати зазначених послуг, до заяви долучено рахунок № 11-04 від 11.04.2024 та платіжну інструкцію № 256 від 12.04.2024 на суму 20 000,00 грн.
Від відповідача до суду не надходило заперечень щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд також ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Указаний висновок Верховного Суду у відповідності до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ураховує під час вирішення такого питання.
Виходячи з обставин розгляду цієї справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, зважаючи на критерій розумності розміру витрат, суд доходить висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги є завищеним та підлягає зменшенню.
Суд резюмує, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 10000,00 грн.
З огляду на викладене, суд присуджує позивачеві 10000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 134, 139, 143, 242, 246, 250-252, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
заяву про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (код ЄДРПОУ: 33540678; місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 23-А) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ ВП: 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 8-А) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 0 копійок).
У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини додаткового рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Суддя Скрипка І.М.