05 вересня 2025 року Київ №320/52749/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 19.08.2024;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 19.08.2024 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, та виплатити різницю між нарахованою та максимальною виплаченою, з урахуванням вже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)2024, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зі змінами, що поширює свою дію на Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, приписи першого речення частини третьої статті 67 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, проте відповідач безпідставно обмежив у реалізації вказаного права.
Ухвалою від 19.11.2024 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву разом із матеріалами пенсійної справи, відповідно до якого просили суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як видно з посвідчення серії НОМЕР_1 , позиває є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1) та є особою з інвалідністю 3 групи.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив, зокрема перерахувати та виплатити пенсію без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 20.03.2024.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило листом від 17.09.2024 № 315335 про відсутність підстав для перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром. Зазначили, що розмір пенсії по інвалідності до виплати з 01.03.2024 становить 23610,00 грн.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).
За нормами статті 1 Закону № 796-ХІІ закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно із частиною першою статті 54 Закону № 796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Частиною п'ятою статті 54 Закону № 796-ХІІ передбачено, що порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
За правилами статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», зокрема Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі № 704/87/17, від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 15.05.2019 у справі № 554/4191/17, від 21.11.2019 у справі № 161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі № 580/492/19.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 120/6735/23 виснував, що згідно з абзацами 1, 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установлений цим Законом тощо).
Верховний Суд виснував, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли бути звужені. У зв'язку із цим положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», застосовуються у системному зв'язку між собою.
Із урахуванням викладеного, пункт 2 розділу ІІ Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких станом на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Верховний Суд зазначив також, що із часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, указаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»).
Суд зазначає, що норми статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» також кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, указаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», та розмір якої перевищує максимальний розмір, установлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Судом установлено, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний та становить 23610,00 грн, що підтверджено перерахунком пенсії (дата і час розрахунку - 28.02.2024 18:19). Відповідач ці обставини не заперечує.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку у період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а саме станом на 28.02.2024, то до спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Втім, 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зі змінами, що поширює свою дію на Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, приписи першого речення частини третьої статті 67 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, припис статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зі змінами, що поширює свою дію на Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно із частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Суд резюмує, що з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796-ХІІ не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, також приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, визнано неконституційними.
Відтак, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними.
При цьому, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 17.09.2024 № 315335, щодо відмови позивачу в перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність).
При цьому, суд зазначає, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
За правилами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Із урахуванням тієї обставини, що рішення (дії) відповідача у цій справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою пенсією, суд зазначає, що позовні вимоги у цій частині є складовою частиною вимог про перерахунок та виплату пенсії, та дублюють ці вимоги, про що зазначено судом вище, а відтак позов у названій частині задоволенню не підлягає.
Із метою ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату з 19.08.2024 позивачу пенсії, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)2024 без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
За наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 17.09.2024 № 315335, щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) здійснити перерахунок та виплату з 19.08.2024 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)2024 без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.