Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
05 вересня 2025 року Справа №200/6718/25
суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перерахунку пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнти у розмірі 1,11, у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796 та у розмірі 1,115 для забезпечення індексації пенсії;
- зобов'язання провести перерахунок пенсії у відповідності до ч. 2 ст. 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2016-2018 роки в розмірі 6188,89 гривень, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 01.05.2020 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 року № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 01.03.2021 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 року № 127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.05.2020 року. 250905162016Z0/ *†H†ч 1" 7©%
ЂAы
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вивчивши подані матеріали, суд приходить до висновку, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові в справі №380/2355/20 від 28.05.2021.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Предметом позову є поведінка відповідача щодо здійснення індексації пенсії враховуючи коефіцієнт збільшення показника інфляції за 2020-2025 роки відповідно до постанов КМУ, що свідчить про загальний строк звернення до адміністративного суду, а саме: шестимісячний строк.
У даному випадку позивач звернувся до суду із порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України, оскільки звернення до суду відбулося 02.09.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», про оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не збільшення коефіцієнту показника середньої заробітної плати з урахуванням показника збільшення з 01.05.2020 року.
Відтак, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Верховний суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася, або повинна була дізнатись про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05 липня 2018 року по справі №810/384/17.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Верховний суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Відтак, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому, очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття «особа повинна дізнатись» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Постанова Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» набрала чинності 03.04.2020 року.
Відповідно до п. 1 означеної постанови: у 2020 році перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 1,11.
Відтак, про порушення своїх прав в означеній частині позовних вимог позивач повинен був дізнатись не пізніше 01.05.2020 року, отримавши пенсію за квітень 2020 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року № 127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» набрала чинності 23.02.2021 року.
Відповідно до п. 1 означеної постанови: у 2021 році перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться з 1 березня із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11.
Отже, про порушення своїх прав в означеній частині позовних вимог позивач повинен був дізнатись не пізніше 01.04.2022 року, отримавши пенсію за березень 2021 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» набрала чинності 01.03.2022 року.
Відповідно до п. 1 означеної Постанови з 1 березня 2022 року: перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,14.
Таким чином, про порушення своїх прав в означеній частині позовних вимог позивач повинен був дізнатись не пізніше 01.04.2022 року, отримавши пенсію за березень 2022 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» набрала чинності 01.03.2023 року.
Відповідно до п. 1 означеної постанови з 1 березня 2023 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197.
Отже, про порушення своїх прав в означеній частині позовних вимог позивач повинен був дізнатись не пізніше 01.04.2023 року, отримавши пенсію за березень 2023 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» набрала чинності 01.03.2024 року.
Відповідно до п. 1 означеної постанови з 1 березня 2024 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,0796.
Відтак, про порушення своїх прав в означеній частині позовних вимог позивач повинен був дізнатись не пізніше 01.04.2024 року, отримавши пенсію за березень 2024 року.
На переконання суду у зазначеній категорії справ, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, застосуванню підлягають висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 31.03.2021 року по справі №240/12017/19.
В означеній постанові Верховний Суд посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а зазначила, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Таким чином, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав виснувала, «що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року».
Поряд з цим, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 240/27663/23 у котре наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Щодо покликання представника позивача на позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, суд зазначає таке.
По-перше, предметом розгляду Конституційним Судом України, викладеними у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 є офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 є офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» стосовно того, чи охоплює поняття «належна працівнику заробітна плата» усі виплати, на які працівник має право, зокрема й за час простою, що мав місце не з вини працівника, та чи обмежується строком позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування роботодавцем.
По-друге, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 цього ж Закону визначено структуру заробітної плати.
Відтак, основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Поряд зі цим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
І хоча, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, і заробітна плата, і пенсія відносяться до грошових доходів громадян, що не мають разового характеру, ототожнення їх природи тільки на підставі цієї обставини є логічно помилковим та законодавчо не обґрунтованим.
Також слід відмітити, що пенсія у перерахованому розмірі позивачу не нараховувалась, що є логічним, отже приписи статті 46 Закону № 1058-ІV до спірних правовідносин не застосовуються.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 року у справі №160/6430/20.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас, колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку доводам клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Водночас, у постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23 Верховний Суд, покликаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22, звернув увагу на можливість позивача реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку, при цьому, неможливість вчинення таких дій потребує доказового обґрунтування.
Верховний Суд з-поміж іншого звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, про необґрунтованість доводів представника позивача, що не обмежується строк звернення до суду з даним позовом шестимісячним строком.
У відповідності до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску позивач до матеріалів позовної заяви не додано.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на наведене, позивачу слід надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку та надати суду підтверджуючі відповідні обставини докази.
Згідно з ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Враховуючи вищевикладене, позовна заява подана позивачем без дотримання вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
У зв'язку з чим, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску.
Також слід роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде повернута позивачеві.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 133, 161, 169, 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску, роз'яснивши при цьому позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.
У зазначений строк позивач повинен надіслати суду документи на виконання ухвали поштою або через особистий кабінет в системі «Електронний суд».
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Л.Б. Голубова