05 вересня 2025 р.Справа № 480/4491/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 (головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик) по справі №480/4491/24
за позовом Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області
до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
Відділ освіти Тростянецької міської ради Сумської області (далі по тексту - позивач, Відділ освіти) звернувся з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3 вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 1 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024.
В задоволенні позовних вимог про скасування пункту 3 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 листа вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №201803-11/988-2024 від 24.04.2024, прийнявши нове про відмову у задоволенні таких позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом не в повній мірі були з'ясовані обставин, що мають значення для справи, не надано оцінку всім доказам та аргументам, які заявлялися відповідачем та, як наслідок, прийнято рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що педагогічним і науково-педагогічним працівникам може бути надана матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, але виключно за рахунок власних надходжень.
Вказує, що під час ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача встановлено проведення нарахування та виплату у грудні 2022 року матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань педагогічним працівникам закладів, підпорядкованих Відділу освіти, за рахунок загального фонду кошторису.
Посилається на те, що враховуючи приписи колективних договорів та норм законодавства, педагогічним і науково-педагогічним працівникам освітніх закладів Відділу освіти могла бути надана матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, але виключно за рахунок власних надходжень.
Однак, нарахування та виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам освітніх закладів Відділу освіти, яка мала проводитися за рахунок спеціального фонду, здійснено за рахунок загального фонду кошторису, що є порушенням чинного законодавства.
Зазначає про ненадання судом належної оцінки наказам, на підставі яких Відділом освіти нарахована та виплачена матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб у грудні 2022 року, та які були досліджені відповідачем під час ревізії.
Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги надані позивачем накази, датовані лютим 2024 року про внесення змін до наказів про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб, які не були предметом дослідження під час ревізії.
Вважає, що всупереч нормам чинного законодавства, Відділом освіти здійснено нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам та педагогічним працівникам підпорядкованих ЗЗСО, яка мала проводитися за рахунок спеціального фонду, за рахунок коштів загального фонду в загальній сумі 813 675,00 грн., та, як наслідок, зайво нараховано та сплачено єдиного соціального внеску в загальній сумі 176 684,64 грн.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, дотримання судом норм матеріального та процесуального права, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Крім того, позивач подав додаткові пояснення у справі, доповнивши обґрунтування, викладені у відзиві на скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідач також подав додаткові пояснення у справі, в яких не погоджуючись з поясненнями позивача, просив скасувати рішення суду в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 та прийняти нове про відмову у задоволенні таких позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч.4 ст.229, ч.1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Відділу освіти за період з 01.01.2020 по 30.11.2023, за результатами якої складено акт від 25.03.2024 за №201803-19/1.
Згідно висновків акту перевірки, відповідач, окрім іншого, дійшов висновку про порушення позивачем ч.1 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ч.1 ст.80 (в ч.3 ст.58) Бюджетного кодексу України (далі по тексту - БК України) та п.2 розділу І Порядку складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №44 від 24.01.2012, у зв'язку із здійсненням виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за рахунок коштів загального фонду за КПКВК 0611031 “Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти» у 2022 році в сумі 990 359,64 грн., що призвело до завищення касових та фактичних видатків у Звітах про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2м) за 2022 рік за КПКВК 0611031, за КЕКВ 2111 в сумі 813 675, 00 грн. та за КЕКВ 2120 в сумі 176 684, 64 грн.;
З метою усунення встановлених порушень, 24.04.2024 позивачу направлено лист №201803-11/988-2024, згідно з п.1 якого Держаудитслужба вимагала забезпечити відшкодування коштів, внаслідок безпідставного покриття у грудні 2022 року за рахунок коштів загального фонду належних спеціальному фонду видатків із виплати другої матеріальної допомоги працівникам закладів освіти в сумі 813 675, 00 грн. та, як наслідок, єдиного соціального внеску в сумі 176 684, 64 грн. У разі неможливості відшкодування у вказаному порядку позивачу пропонувалось розглянути питання щодо відшкодування з винної особи в порядку, встановленому чинним законодавством та ст.ст.130-136 КЗпП України.
Позивач, не погодившись з вимогами відповідача, викладеними у листі №201803-11/988-2024, звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що п.1 листа вимоги №20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, визначаються Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" № 2939-ХІІ від 26.01.1993 (далі по тексту - Закон №2939-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Частиною першою статті 2 Закону №2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Приписами частини другої статті 15 Закону №2939-XII визначено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Згідно з п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 (далі по тексту - Положення №43), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до п.6 Положення №43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Згідно з п.50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 року висловив правову позицію про те, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб'єкта (об'єкта контролю, його посадових осіб), які є обов'язковими до виконання останнім.
Так, підставою для направлення оспорюваного листа-вимоги, окрім іншого, слугували виявлені під час ревізії порушення п.8 ст.61 Закону України "Про освіту" від 05 вересня 2017 року №2145-VIII (далі по тексту - Закон №2145-VIII), ч.4 ст.13 БК України, п.п. 23, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 (далі по тексту - Порядок №228), у зв'язку із здійсненням виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам закладів освіти за рахунок коштів основного фонду, а не спеціального фонду видатків.
Згідно з актом ревізії №201803-19/1 від 25.03.2025 (т.1, а.с.11-51) перевіркою наказів по закладах загальної середньої освіти (далі - ЗЗСО), розрахунково-платіжних відомостей по заробітній платі, карток-довідок працівників встановлено проведення нарахування та виплати у грудні 2022 року матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань педагогічним працівникам закладів, підпорядкованих Відділу освіти, за рахунок загального фонду кошторису.
При цьому, слід зазначити, що висновок відповідача про надання педагогічним працівникам матеріальної допомоги за рахунок асигнувань загального фонду кошторису позивачем не заперечується.
Водночас, позивач не погоджується з висновком контролюючого органу про те, що надання педагогічним працівникам матеріальної допомоги у 2022 році за рахунок асигнувань загального фонду кошторису, а не за рахунок коштів спеціального фонду видатків є порушенням приписів чинного законодавства, вважаючи, що оскільки метою надання спірної матеріальної допомоги є задоволення потреб працівників, пов'язаних з труднощами організації освітнього процесу у післяокупаційний період та недопущення відтоку кадрів освітніх закладів і міграції дітей, а не задоволення власних соціально-побутових потреб працівників, матеріальна допомога могла бути виплачена саме за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Під час перевірки позивачем надано накази за 2022 щодо виплати педагогічним і науково-педагогічним працівникам освітніх закладів Відділу освіти матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначена допомога виплачена не за рахунок власних надходжень (за рахунок спеціального фонду).
Відтак, оскільки виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам освітніх закладів Відділу освіти здійснено позивачем за рахунок загального фонду кошторису, що, за викладеними в акті ревізії висновками, є порушенням вимог чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку таким судженням учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Закон №2145-VIII регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Згідно ч.1 ст.61 Закону №2145-VIII оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, коштів засновників, власних надходжень закладів освіти, грантів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до ч.8 ст.61 Закону №2145-VIII педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних надходжень закладів освіти, які згідно ч.4 ст.13 БК України включаються до спеціального фонду бюджету, може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови надання такої допомоги визначаються установчими документами закладів освіти або колективним договором.
Отже, педагогічним і науково-педагогічним працівникам може бути надана матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, але виключно за рахунок власних надходжень.
Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань надається працівнику на підставі його заяви, за рішенням керівника, яке оформлюється у формі наказу.
Зазначена допомога нараховується та виплачується на підставі наказу керівника закладу освіти.
Така матеріальна допомога може виплачуватись за заявою працівника за рахунок фонду оплати праці, згідно з колективним договором або рішенням керівника.
Рішення про її надання приймає керівник закладу, враховуючи фінансові можливості та обставини, зазначені у заяві працівника.
Метою цієї допомоги є задоволення потреб працівника, не пов'язаних з виконанням посадових обов'язків.
Приписами ч.4 ст.13 БК України передбачено, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об'єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.
Відповідно до п.23 Порядку №228 видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.
При цьому розпорядник здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.
Приписами п.49 Порядку №228 передбачено, що видатки бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін.
Видатки спеціального фонду кошторису здійснюються у послідовності, передбаченій пунктом 23 цього Порядку для їх планування.
Судом встановлено, що відповідно до наказів від 19.12.2022 за №116/к/тр - №154/к/тр, підписаних директором закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 Тростянецької міської ради ОСОБА_1 , 39-ти педпрацівникам ЗЗСО №2 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказів від 15.12.2022 за №327-к - № 386-к, підписаних від імені директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №3 Тростянецької міської ради ОСОБА_2 , 37-ми педагогічним працівникам ЗЗСО №3 та 23-м педагогічним працівникам Тростянецької філії №4 І-ІІ ступенів закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № З Тростянецької міської ради надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказів від 21.12.2022 за № 213-к - №306-к, підписаних від імені директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - закладу дошкільної освіти №5 Тростянецької міської ради Бондаренко І.В., 49-ти педагогічним працівникам ЗЗСО №5, 23-м педагогічним працівникам Тростянецької філії №1 І-ІІ ступенів закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 Тростянецької міської ради, 17-ти педагогічним працівникам Смородинської філії І-ІІ ступенів закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - закладу дошкільної освіти № 5 Тростянецької міської ради та 5-ти педагогічним працівникам корпусу №2 ЗЗСО №5 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказів від 19.12.2022 за №77-к - №91-к, підписаних від імені директора Кам'янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - закладу дошкільної освіти Тростянецької міської ради Синявіної Л.І., 16-ти педагогічним працівникам надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказу від 23.12.2022 за №145-к, підписаного від імені директора Білківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ Тростянецької міської ради ОСОБА_3 , 25-ти педагогічним працівникам надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального кошторису.
Відповідно до наказів від 23.12.2022 за №100-к - №108-к, підписаних від імені директора Люджанського закладу загальної середньої освіти І-ІІ закладу дошкільної освіти Тростянецької міської ради Клименко Т. І., 11-ти педагогічним працівникам надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказів від 15.12.2022 за № 103-к - №115-к, підписаних від імені директора Полянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ - закладу дошкільної освіти Тростянецької міської ради Берьозкіної Л.Ю.,13-ти педагогічним працівникам надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказів від 23.12.2022 за №65-к - №74-к, підписаних від імені директора Солдатського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ закладу дошкільної освіти імені М.Гендіної Тростянецької міської ради ОСОБА_4 , 10-ти педагогічним працівникам надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Відповідно до наказів від 26.12.2022 № 34-к/тр - №43-к/тр, підписаних від імені директора Станівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ Тростянецької міської ради ОСОБА_5 , 10-ти педагогічним працівникам надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального кошторису.
Відповідно до наказів від 23.12.2022 за №162-к - №170-к, підписаних від імені начальника Відділу освіти Білокур Я.Ю., 9-ти директорам вищезазначених ЗЗСО, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Вказані накази прийняті на підставі заяв працівників про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Зміст наказів від 19.12.2022 за №116/к/тр - №154/к/тр, від 15.12.2022 за № 327-к - № 386-к, від 21.12.2022 за № 213-к-№306-к, від 19.12.2022 за № 77-к - №91-к, від 23.12.2022 за № 145-к, від 23.12.2022 за №100-к-№108-к, від 15.12.2022 за № 103-к-№115-к, від 23.12.2022 за №65-к - № 74-к, від 26.12.2022 № 34-к/тр - №43-к/тр, від 23.12.2022 за № 162-к - №170-к вказує на те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надана працівникам освіти зазначених ЗЗСО враховуючи складні життєві обставини, що виникли внаслідок воєнного стану, на підставі заяв працівників, на виконання п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 за №1298 “Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».
Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що в заявах працівників, які стали підставою для виплати вказаної допомоги, останні просили надати її саме у зв'язку зі складними життєвими обставинами, що виникли внаслідок воєнного стану, тобто власні соціально-побутові потреби.
На підставі вищезазначених наказів працівникам нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок загального фонду бюджету.
При цьому, слід зазначити, що ці накази не містять посилань на забезпечення освітнього процесу (виконання посадових обов'язків), в якості їх обґрунтування.
Тобто, не існувало розбіжностей у формулюванні підстав надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в заявах працівників і відповідних наказах.
Судом встановлено, що під час проведення перевірки позивачем в лютому 2024 внесено зміни до наказів від 2022 відповідними наказами керівників ЗЗСО, шляхом викладення їх у новій редакції.
Після внесених змін, накази від 19.12.2022 за №116/к/тр-№154/к/тр, від 15.12.2022 за №327-к - №386-к, від 21.12.2022 за №213-к - №306-к, від 19.12.2022 за №77-к - №91-к, від 23.12.2022 за №145-к, від 23.12.2022 за №100-к - №108-к, від 15.12.2022 за № 103-к - №115-к, від 23.12.2022 за №65-к-№74-к, від 26.12.2022 №34-к/тр - №43-к/тр, від 23.12.2022 за №162-к - №170-к викладено в новій редакції, згідно з якою "матеріальна допомога працівникам освіти надана у зв'язку з труднощами в організації освітнього процесу у післяокупаційний період, подолання негативних наслідків окупації території Тростянецької міської територіальної громади російськими окупаційними військами та активних бойових дій, з метою створення належних умов праці".
Такими діями позивачем фактично змінено назву та підстави матеріальної допомоги.
При цьому, позивачем не надано доказів наявності підстав зміни наказів, зазначені накази не надавалися позивачем під час ревізії.
Колегія суддів зазначає, що у ході судового розгляду судом апеляційної інстанції надавалася можливість позивачу надати докази на підтвердження підстав для видання наказів, якими змінено формулювання підстав для надання матеріальної допомоги.
Разом з тим, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем не надано суду апеляційної інстанції доказів, в якості підстав для видання таких наказів (заяви працівників, тощо).
Матеріали справи також не містять відповідних доказів.
Отже, слід дійти висновку, що суд першої інстанції, не перевіривши підстав для видання цих наказів про зміну формулювання підстав для надання матеріальної допомоги, помилково їх врахував, як належні докази, дійшовши необґрунтованого висновку про те, що матеріальна допомога надавалась для задоволення потреб працівників, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу (виконанням посадових обов'язків), а не власних соціально-побутових потреб, а норми ч.8 ст.61 Закону №2939-XII не врегульовують порядок виплати спірної допомоги, що свідчить про відсутність обмеження, які стосуються фонду видатків (загального чи спеціального) на її виплату.
Стосовно висновків суду першої інстанції, а також посилань позивача про те, що постанова Кабінету Міністрів України №1298 від 30.08.2002, а також наказ Міністерства освіти і науки України №557 від 26.09.2005 врегульовують виплату працівникам закладів освіти усіх видів матеріальної допомоги, як на оздоровлення, так і інших видів матеріальної допомоги, то в контексті спірних відносин колегія суддів зазначає, що обмеження щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань встановлюються ч.8 ст.61 Закону №2939-XII, яка передбачає виплату такої матеріальної допомоги саме за рахунок власних надходжень закладів освіти (спеціального фонду).
Окрім того, щодо посилання позивача на те, що матеріальна допомога працівникам закладів загальної та середньої освіти у грудні 2022 року нарахована та виплачена по коду та назві програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів (КПКВКМБ) 0611031 «Надання загальної середньої освіти закладам загальної середньої освіти за рахунок освітньої субвенції» та коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 «Заробітна плата» з економії фонду заробітної плати на підставі наказів, наданих до централізованої бухгалтерії, колегія суддів відхиляє такі посилання, враховуючи наступне.
Так, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб не належить до складу основної або додаткової заробітної плати, не є гарантованою (обов'язковою) виплатою, а надається за рішенням керівника закладу на підставі особистої заяви працівника, відповідно до положень колективного договору, з урахуванням наявності коштів фонду оплати праці та обґрунтованих обставин, викладених у заяві.
Відповідно до ст.2 БК України субвенція - це міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Згідно з приписами Порядку та умовами надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №6 «Деякі питання надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам» освітня субвенція спрямовується на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників закладів та установ освіти.
Отже, освітня субвенція - це цільова субвенція, яку можна використовувати виключно на визначені законодавством цілі, а саме: оплату праці та нарахувань на заробітну плату педагогічних працівників закладів та установ освіти, що є обов'язковими виплатами.
Оскільки чинним законодавством не передбачено можливості надання працівникам закладів освіти матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб за рахунок освітньої субвенції, наведені вище доводи позивача є необґрунтованими.
З урахуванням вимог ч.8 ст.61 Закону №2939-XII, за відсутності змін обставин спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань мала бути виплачена позивачем саме за рахунок спеціального фонду, а не загального, як це зроблено останнім.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на подвійну виплату позивачу матеріальної допомоги, а саме виплати позивачу ще і матеріальної допомоги в сумі одного посадового окладу на рік (допомогу на оздоровлення під час надання відпустки), оскільки в даному випадку підтвердженим є факт виплати позивачем матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань, проте в порушення вимог наведеної вище норми Закону №2939-XII за рахунок загального фонду.
Приписами ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено (доказано) правомірність власного рішення (п.1 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024), що є предметом оскарження у даній справі.
Висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний п.1 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував наведеного вище, належним чином не дослідив обставини справи, допустив порушення норм матеріального права, і, як наслідок, дійшов помилкових висновків в частині задоволення позову Відділу освіти.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
Відповідно до Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до неправильного вирішення даної справи, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позову Відділу освіти.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі №480/4491/24 в частині задоволення позову скасувати.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський