Головуючий І інстанції: Садова М.І.
05 вересня 2025 р. Справа № 520/33960/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/33960/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.11.2024 №4454 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.11.2024 №4454 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків» ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити щомісячну премію за листопад 2024 року ОСОБА_1 , яку було позбавлено відповідно вимог пункту 1 статті 4 розділу 16 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 у повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що позивач будучи військовослужбовцем юридичної служби військової частини НОМЕР_1 проводив позовну роботу, але відповідачем ані у відзиві, ані у Акті службового розслідування жодним чином не було доведено факту того, чи було позивачу відомо про наявність спірних правовідносин які висвітлені у Акті службового розслідування, а саме наявність непогашеної дебіторської заборгованості, про що свідчать відсутність відповідних доповідей в матеріалах службового розслідування. В той же час, на думку апелянта, відомості викладені в оскаржуваному Акті містять вказівки іншим посадовим особам військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу судом першої інстанції при прийнятті рішення було ігноровано.
Також зазначає, що оскаржуваним наказом здійснювалося притягнення до відповідальності посадових осіб юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , здійснити погодження оскаржуваного наказу з боку юридичної служби в межах військової частини НОМЕР_1 було не можливо, а відтак позивач мав автоматично здійснити дії передбачені пунктом 22 Положення про юридичну службу Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №259 від 16.05.2016, відповідно до якого притягнення до відповідальності посадових осіб юридичної служби за невиконання (не належне виконання) обов'язків, відповідно до цього Положення, здійснюється командиром (начальником), керівником із урахуванням висновку юридичної служби вищого рівня.
Наголошує, що у документах, які подавалися відповідачем, останній фактично виправдовує будь-яку бездіяльність з боку командирів (начальників) структурних підрозділів та прирівняних до них осіб.
Просить звернути увагу, що Акт службового розслідування був направлений на розгляд командиру військової частини НОМЕР_1 для прийняття рішення 02.11.2024, тобто поза межами терміну проведення службового розслідування встановленого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 та термінів встановлених наказами командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.09.2024 №4404 (з 14 вересня 2024 року по 13 жовтня 2024 року) та від 13.10.2024 №4876 (продовження терміну проведення до 01 листопада 2024 року), а відтак, на думку апелянта, рішення за результатами службового розслідування є неправомірним та таким, що прийнятий поза межами терміну проведення службового розслідування.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній наполягає на законності спірного рішення та просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера юридичної служби з листопада 2022 року. Зарахований відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2022 №245, на підставі наказу командира Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №396 від 15.10.2022.
Позивач був призначений ТВО помічника командира з правової роботи на певні періоди, а саме:
- наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.05.2023 №125 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків за вакантною посадою помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 з 03 травня 2023 року.
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2023 № 217 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків за вакантною посадою помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 з 03 серпня 2023 року.
- наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.08.2023 №234 поверненно до тимчасового виконання службових обов'язків за вакантною посадою помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 після відпустки;
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.02.2024 №43 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 ;
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2024 №52 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 ;
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2024 №80 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 з 19.03.2024;
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.04.2024 №112 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 , з 18.04.2024;
-наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.05.2024 №145 допущено до тимчасового виконання службових обов'язків помічника командира з правової роботи-начальника юридичною служби військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 , з 16.05.2024.
На виконання окремого доручення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.05.2024 №74393 (стосовно стану відшкодування дебіторської заборгованості за доходами та стану претензійної і позовної роботи з відшкодування дебіторської заборгованості, яка виникла внаслідок завдання державі збитків через нестачу майна) та розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 11.09.2024 №15228 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 №4404 було призначене службове розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків та створено для цього комісію у складі: старшого лейтенанта ОСОБА_3 (офіцер групи психологічного супроводження та відновлення артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , Голова комісії), старшого лейтенанта ОСОБА_4 (офіцер групи цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 , член Комісії), капітана ОСОБА_5 (офіцер відділення цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 ).
Наказами командира військової частини НОМЕР_1 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 №4404 були внесені зміни відносно складу створеної комісії та строків проведення службового розслідування.
У ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 були надані особисті письмові пояснення від 17.09.2024 та від 15.10.2024.
Отже, позивач був обізнаний із призначення службового розслідування та предметом проведення службового розслідування.
Результати проведеного службового розслідування були оформлені актом від 01.11.2024. (далі за текстом - Акт службового розслідування)
У тексті Акту службового розслідування суб'єктом владних повноважень в особі Комісії викладені висновки з приводу вчинення позивачем дисциплінарного проступку (а саме: порушення ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та порушення ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України), що втілилось у відсутності адміністративних позовів про стягнення переплати грошового забезпечення військовослужбовців (3.395.821,49грн.) та у відсутності адміністративних позовів про стягнення завданих втратою (нестачею) військового майна збитків (204.182,18грн.) (тобто у відсутності позовної роботи попри те, що відомості про існування дебіторської заборгованості відображені у Книзі обліку грошових стягнень та нарахувань).
При цьому, у тексті Акту службового розслідування зазначено, що у погодженні (візуванні) наказів, виданих за наслідками проведення службових розслідувань, призначених командиром Військової частини НОМЕР_1 (а саме: накази від 02.07.2024 №2642, від 02.07.2024 №2643, від 11.08.2024 №3101, від 13.06.2024 №2463, від 20.01.2024 №327, від 09.08.24 №3062, від 11.09.2024 №3623, від 11.09.2024 №3620, від 08.09.2024 №3571, від 15.08.2024 №3167, від 15.08.2024 №3180, від 17.08.2024 №3221, від 17.08.2024 №3231, від 19.08.2024 №3249, від 19.08.2024 №3251, від 22.08.2024 №3269, від 03.09.2024 №3487, від 04.09.2024 №3496, від 05.09.2024 №3516, від 28.08.2024 №3411, від 06.09.2024 №3518, від 08.09.2024 №3570 брали участь військовослужбовці юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 (у тому числі і позивач).
Акт службового розслідування був затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 .
08.11.2024 із посиланням на акт службового розслідування суб'єктом владних повноважень в особі командира військової частини НОМЕР_1 було видано наказ від 08.11.2024 №4454, п.3 якого на заявника за порушення ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та за порушення ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на підставі відображених у тексті Акту службового розслідування суджень на підставі п. «г» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Наказом №5797 від 05.12.2024 наказано не виплачувати позивача щомісячну премію за листопад 2024 року, на підставі пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, військовослужбовцям рядового* сержантського та офіцерського складу військової частини НОМЕР_1 згідно з додатком 3 до цього наказу.
Позивач, вважаючи наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2024 №4454 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків» протиправним, звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єкт владних повноважень правомірно застосував до заявника міру юридичної відповідальності у межах власної управлінської компетенції за вчинення дисциплінарного проступку у формі відсутності організації як керівником (вищою посадовою військовою особою юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ) правової роботи з приводу стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців, процедури реалізації владного повноваження з приводу здійснення контролю за військовою дисципліною військовослужбовців відповідач також дотримався. Доказів про існування об'єктивно нездоланних перешкод чи істотних перепон у належному організації прийнятного рівня правової роботи за цим напрямком ОСОБА_1 ані суб'єкту владних повноважень під час проведення службового розслідування, ані суду у ході розгляду справи не подав.
Крім того, щодо доводів про позбавлення позивача премії за листопад 2024 року, суд зазначив, що таке позбавлення ґрунтується на пункті 1 статті 4 розділу 16 Наказу МОУ від 07.06.2018 №260 та пов'язане з дисциплінарним стягненням, а оскільки суд визнав наказ №4454 правомірним, то підстави для позбавлення премії є законними.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153/2008), Дисциплінарний статут Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХІV; далі за текстом - Дисциплінарний статут), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV; далі за текстом - Статут внутрішньої служби).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За визначенням ст. 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Отже, кваліфікуючою умовою належного рівня військової дисципліни у Збройних Силах України законодавцем визначено саме бездоганне (тобто зразкове) виконання військовослужбовцями вимог законів та обов'язків за посадами.
Наведена вимога найвищого стандарту службової та позаслужбової поведінки військовослужбовця цілком кореспондується як із змістом Військової присяги (затверджена Статутом внутрішньої служби та постановою Верховної Ради України від 06.12.1991р. №1936-ХІІ), так і з рівнем соціального захисту військовослужбовця згідно з Законом України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
За змістом ст. 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом, зокрема: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
Отже, правова категорія "військова дисципліна" поглинає критерій "якість виконання наказу військового командира вищого рівня".
Тому порушення військової дисципліни може мати прояв у формі діяння (як вчинку, так і бездіяльності) з приводу дотримання вимог чинного національного закону України, з приводу неуспішних/непозитивних/негативних результатів виконання наказу військового командира вищого рівня, з приводу неналежного виконання обов'язків за штатною посадою в організаційній структурі відповідного органу військового управління, військового з'єднання, військової частини тощо.
Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби).
Відповідно до статей 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статей 28-31 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
У силу приписів статей 35-38 Статуту внутрішньої служби накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. Наказ можна віддавати усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Стаття 99 Статуту внутрішньої служби передбачає, що помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в бригаді. Помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) підпорядковується командирові бригади.
Відповідно до статті 100 Статуту внутрішньої служби помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) зобов'язаний:
організовувати правову роботу, спрямовану на правильне застосування, неухильне додержання вимог законодавства в бригаді, надавати командуванню пропозиції та консультації щодо вирішення питань правового забезпечення діяльності бригади;
перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис командирові бригади, та візувати їх після погодження з відповідними службовими особами;
надавати письмовий висновок командирові бригади з роз'ясненням та пропозиціями щодо юридично обґрунтованого вирішення відповідних питань у разі невідповідності проекту наказу чи іншого документа правового характеру вимогам законодавства;
здійснювати правове забезпечення господарської діяльності бригади, брати участь у підготовці, укладенні та здійсненні контролю за виконанням господарських договорів, організовувати претензійну роботу, готувати позови та скарги до суду;
за дорученням командира бригади представляти інтереси бригади в судах та інших органах;
аналізувати наслідки розгляду претензій, позовів та справ у судах і подавати командирові бригади пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення діяльності бригади;
надавати висновки щодо законності списання матеріальних цінностей та давати правову оцінку фактам нестач, крадіжок, псування військового майна, готувати матеріали про відшкодування за рахунок винних осіб завданих державі матеріальних збитків, надавати правову допомогу при проведенні розслідувань за цими фактами;
сприяти правовими засобами зміцненню військової і трудової дисципліни серед військовослужбовців та працівників бригади;
давати правову оцінку фактам порушень військової та трудової дисципліни в бригаді;
надавати правову допомогу службовим особам бригади в дотриманні законодавства з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей та працівників бригади;
організовувати та проводити заходи з правової підготовки та брати участь у правовому вихованні особового складу бригади, правовому інформуванні особового складу, надавати консультації з питань, пов'язаних із діяльністю бригади;
організовувати зберігання текстів законів та інших нормативно-правових актів, своєчасне внесення до них відповідних змін, забезпечувати ведення довідкової роботи щодо наказів і директив Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, наказів командира бригади і його прямих начальників.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Дія цього Статуту поширюється, зокрема, на військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України (абзаци перший, третій статті 3 Дисциплінарного статуту).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження.
Згідно зі статтею 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до частини першої статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно зі ст. 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Як зазначено у ст. 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно зі ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
За правилами ст. 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Зі змісту наведених норм права слідує, що: 1) стан реалізації військовим командиром вищого рівня визначеного ст. 45 Дисциплінарного статуту повноваження нагадати військовослужбовцю про неприпустимість порушення військової дисципліни не є визначеною законом обов'язковою передумовою накладення дисциплінарного покарання у разі підтвердження існування події та складу дисциплінарного проступку; 2) за відсутності чітко визначеного законом обов'язку військовий командир вищого рівня не у кожному випадку вчинення військовослужбовцем порушення військової дисципліни повинен призначати службове розслідування; 3) присікальним строком застосування дисциплінарного покарання є або строк у шість місяців з дня виявлення правопорушення (до якого не включається час проведення службового розслідування, час перебування військовослужбовця на лікуванні, час перебування військовослужбовця у відпустці, час перебування військовослужбовця під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин), або строк у місяць від дня закінчення службового розслідування, або строк у 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення; 4) обрання виду дисциплінарного покарання є виключною компетенцією відповідного суб'єкта владних повноважень (адміністративним розсудом, дискрецією) і управлінське волевиявлення з цього приводу підлягає судовому контролю за правилами ч.2 ст.2 КАС України виключно за ознаками явного і очевидного свавілля чи дискримінації.
Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень з урахуванням триваючого характеру вчиненого позивачем дисциплінарного проступку військовослужбовця не було пропущено присікального строку застосування дисциплінарного стягнення, позаяк факт виявлення дисциплінарного проступку слід визнати підтвердженим - 02.11.2024.
З метою реалізації ст.85 Дисциплінарного статуту Міністерством оборони України було прийнято наказ від 21.11.2017 №608 про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371; далі за текстом - Порядок №608).
За визначенням п.2 Розділу І Порядку №608 виконавська дисципліна - належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями службових обов'язків, наказів Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, командирів (начальників), доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Підстави, причини, умови прийняття рішень про призначення службового розслідування або відсутності потреби у призначенні службового розслідування окреслені у п.п.1-3 Розділу ІІ Порядку №608.
Суд першої інстанції, враховуючи вимоги статті 7 Дисциплінарного статуту та статті 31 Статуту внутрішньої служби, дійшов правильного висновку, що командир Військової частини НОМЕР_1 з урахуванням виконання окремого доручення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.05.2024р. №74393 (стосовно стану відшкодування дебіторської заборгованості за доходами та стану претензійної і позовної роботи з відшкодування дебіторської заборгованості, яка виникла внаслідок завдання державі збитків через нестачу майна) та розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.09.2024р. №15228 мав приводи та підстави призначення відповідного службового розслідування з приводу стану організації правової роботи у Військовій частині НОМЕР_1 відносно стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців.
За змістом п.п.1-4 Розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п.1); У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування (п.2); В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (п.3); У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити (п.4).
Як вказано у п.1 Розділу V Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Стосовно доводів апелянта про упередженість, неповноту, невсебічність проведеного службового розслідування судова колегія зазначає, що суть діяння, поставленого суб'єктом владних повноважень у провину позивача згідно з Актом службового розслідування, полягає у відсутності саме організації позовної роботи стосовно стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців. При цьому, судова колегія зважає, що відсутність організації правової роботи у Військовій частині НОМЕР_1 за напрямком стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців (тобто бездіяльність відповідної посадової особи) із достатньою повнотою відображена відповідачем в Акті службового розслідування, а обставини цієї бездіяльності об'єктивно не можуть бути викладені суб'єктом владних повноважень інакше.
З огляду на матеріали призначених і проведених у військовій частині НОМЕР_1 службових розслідувань (котрі перелічені в акті службового розслідування), чинності виданих за наслідками цих службових розслідувань наказів, участі військовослужбовців юридичної служби військової частини НОМЕР_1 у погодженні проектів цих наказів, загальновідомості існування у військовій частині НОМЕР_1 Книги обліку грошових стягнень та нарахувань (що випливає із приписів Інструкції з організації та ведення бухгалтерського обліку у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.12.2014 №905), відсутності будь-яких реальних перешкод у фізичному доступі військовослужбовців юридичної служби військової частини НОМЕР_1 до Книги обліку грошових стягнень та нарахувань, наявність прямого обов'язку у позивача організувати ведення правової роботи у військовій частині НОМЕР_1 за власною ініціативою, колегія суддів не знаходить дефектів (вад, недоліків) у проведеному відносно ОСОБА_1 службовому розслідуванні, котрі б об'єктивно були здатні спричинити будь-які істотні (вагомі) юридичні наслідки у світлі формування суджень відповідача з приводу належного виконання службових обов'язків за штатною військовою посадою в організаційній структурі військової частини НОМЕР_1 .
Доказів про існування об'єктивно нездоланних перешкод чи істотних перепон у належному організації розумно прийнятного рівня правової роботи за цим напрямком заявник ані суб'єкту владних повноважень під час проведення службового розслідування, ані суду у ході розгляду справи не подав.
Тож, указані вище доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження за наслідками перегляду справи та спростовуються статтями 99, 100 Статуту внутрішньої служби, відповідно до яких, зокрема, передбачено, що помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в бригаді; помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) зобов'язаний зокрема, організовувати правову роботу; давати правову оцінку фактам порушень військової та трудової дисципліни в бригаді; перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис командирові бригади, та візувати їх після погодження з відповідними службовими особами; надавати письмовий висновок командирові бригади з роз'ясненням та пропозиціями щодо юридично обґрунтованого вирішення відповідних питань у разі невідповідності проекту наказу чи іншого документа правового характеру вимогам законодавства.
Зазначені вище обов'язки позивача кореспондують п.7 Інструкції № 744 від 30. 12.2016 «Про організацію претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень» та, як встановлено службовим розслідуванням, в порушення зазначених вимог, командуванню не подавався Аналіз за І півріччя стану претензійно позовної роботи, де мало бути відображено реальний стан дебіторської заборгованості та пропозиції щодо шляхів вирішення проблеми.
Стосовно доводу заявника про недотримання суб'єктом владних повноважень процедури погодження оскарженого наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судом першої інстанції надано правильне обґрунтування із зазначенням, що положеннями ст.45, 48, 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України адміністративно-дисциплінарна влада командира військового формування згідно з ст.ст.28, 30, 36, 58, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не поставлена законодавцем у залежність від погодження чи непогодження відповідного власного управлінського волевиявлення з приводу обрання та застосування дисциплінарного стягнення будь-яким іншим суб'єктом права (тобто не обмежена думкою іншого учасника суспільних відносин), а ґрунтується виключно на реальності (на доведеності) існування у кожному окремому випадку події та складу дисциплінарного проступку військовослужбовця.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.04.2025р. у справі №160/2368/23 «… Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18 зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Тож, у підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку Суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Такі висновки також викладено Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18, від 16 листопада 2023 року у справі № 300/3110/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 440/2017/20, від 07 лютого 2025 року у справі № 520/1298/23.».
У розрізі вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не виконав вимог Статуту внутрішньої служби та посадової інструкції, не забезпечив саме організації (тобто бездіяльності як відсутності ініціативи у веденні) позовної роботи стосовно стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців, що підтверджені матеріалами справи і у даному конкретному випадку не мають виправдання дією факторів нездоланної чи непереборної сили, відтак наявні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість оскаржуваного наказу, а відтак, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, з вищенаведених підстав висновків суду першої інстанції не спростовують.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 по справі № 520/33960/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло