04 вересня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/48096/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11153/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 194 942, 20 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку - 112 273, 20 грн, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 61 443, 08 грн, судовий збір - 1 211, 20 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «ДІЄСА» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість, у вигляді невиплаченої заробітної плати у розмірі 178 347, 96 грн. Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн. Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 703, 02 грн. В іншій частині вимог - відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць (т. 2 а.с. 220-237).
Не погодившись з рішенням районного суду, 24 лютого 2025 року представник ТОВ «ДІЄСА» - Вітинська В.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн (т. 3 а.с. 1-16).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що оскаржуване рішення у частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норма матеріального та процесуального права.
Вважала, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн є безпідставним, оскільки заявником не долучено до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги, а відтак неможливо встановити обсяг та вартість узгодженого обсягу послуг, не вказано вартість годин роботи адвоката та кількість годин витрачених на підготовку документів та участь у судових засіданнях.
Представник апелянта звертала увагу на низьку складність справи, оскільки по своїй суті справа є простою (рамковою) справою про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку.
Вважала, враховуючи критерії співмірності складності справи і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, що зазначені стороною позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 20 % є значно завищеною та не є належним чином обґрунтованою, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фещенка І.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу (т. 3 а.с. 33-39).
Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник позивача вказав, що оскільки позивач не є фахівцем у галузі права, то для захисту своїх прав та інтересів звернувся за правничою допомогою до особи, яка надає послуги у галузі права - адвоката Фещенка І.С., що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000862 від 24 лютого 2020 року, виданого Радою адвокатів міста Києва.
Позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією договору про надання правничої допомоги № 07102024 від 07 жовтня 2024 року та додатковою угодою № 1 від 07 жовтня 2024 року до цього договору. На підставі додаткової угоди № 1 від 07 жовтня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 07102024 року, відповідно до пункту 2 якої, сторони погодили сплатити адвокату гонорар у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, протягом трьох календарних днів з моменту надходження грошових коштів клієнту за рішенням суду або добровільно сплачених боржником, готівкою або шляхом безготівкового переказу.
Розмір судових витрат, які планував понести позивач на професійну правничу допомогу, становив 61 443, 08 грн, що підлягали стягненню з відповідача, однак рішенням суду першої інстанції присуджено до стягнення на користь позивача суму у розмірі 20 000, 00 грн.
Представник позивача наполягав на тому, що з огляду на умови договору про надання правничої допомоги № 07102024 від 07 жовтня 2024 року та додаткової угоди № 1 від 07 жовтня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 07102024 від 07 жовтня 2024 року, враховуючи складання і підписання адвокатом Фещенко І.С. всіх процесуальних документів ід імені і в інтересах позивача, у цій конкретній справі витрати позивача на правничу допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини третьої статті 137 ЦПК України, позивач звертає увагу на зміст цієї норми, яка запровадження для визначення розміру витрат, в той час як у межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлених сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені судовими повістками-повідомленнями на зазначені ними адреси, у тому числі через «Електронний суд» із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Так про розгляд справи апеляційним судом 04 вересня 2025 року апелянт ТОВ «ДІЄССА» було сповіщено 18 червня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС. Повідомлення ОСОБА_1 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим. ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 04 вересня 2025 року була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Фещенко І.С. 18 червня 2025 року до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Представник ОСОБА_1 - адвокат Фещенко І.С. та представник ТОВ «ДІЄССА» - адвокат Вітинська В.В., кожен окремо, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності (т. 2 а.с. 60-73).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Представник відповідача ТОВ «ДІЄСА» - Вітинська В.В. оскаржувала рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Тому, саме у цій частині рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо тієї частини, що неоскаржуться, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, за таких підстав.
Відповідно до частини першої, другої ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною третьою ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі N 357/380/20 (провадження N 14-20цс22)).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі N 751/3840/15-ц (провадження N 14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 20 травня 2024 року у справ N 463/641/17 (провадження N 61-1577св24) Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на наступне: «Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами). Положення частин четвертої-сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев'ятої статті 141 ЦПК України, тому наведені правові висновки застосовні до справи».
Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024 року (справа N 686/5757/23) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що представництво прав та інтересів позивача у справі № 757/48096/24-ц здійснював адвокат Фещенко І.С., згідно з укладеним ними договором № 07102024 про надання правничої допомоги від 07 жовтня 2024 року та додатковою угодою № 1 до цього договору, на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АА № 1494448 від 15 жовтня 2024 року без обмежень у повноваженнях (т. 1 а.с. 129, 130).
Відповідно до п. 3.1 договору про надання правничої допомоги № 07102024 від 07 жовтня 2024 року, за правничу допомогу Клієнт може сплачувати АО гонорар, що узгоджується окремо. В ціну договору не включені фактичні витрати АО щодо виконання ним зобов'язань за договором.
За пунктом 3.2 договору у випадку дострокового розірвання цього договору, оплата послуг здійснюється за фактично надану правничу допомогу.
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 07102024 від 07 жовтня 2024 року сторони погодили, що для представництва інтересів Клієнта у судах першої інстанції щодо стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, АО зобов'язується надати правничу допомогу Клієнту у такому вигляді та обсязі: ознайомлення та аналіз обставин і матеріалів справи, наданих Клієнтом; формування та визначення правової позиції; представлення інтересів Клієнта у судах першої інстанції; подання необхідних пояснень, клопотань, відповідей, заперечень по справі; у разі необхідності, представлення інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції.
За пунктом 2 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що за надання правничої допомоги у обсязі, передбаченому п. 1 цієї додаткової угоди, або за отриманий успішний результат, а саме: отримання Клієнтом грошових коштів за невиплачену заробітну плату та/або середній заробіток за період затримки адвокату гонорар у розмірі 20% від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, протягом трьох календарних днів з моменту надходження грошових коштів Клієнту за рішенням суду або добровільно сплачених боржником, готівкою або шляхом безготівкового переказу.
Згідно з частиною п'ятою, шостою ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача до суду першої інстанції, окрім власне позову, було подано клопотання про витребування доказів, відповідь на відзив на позов та клопотання про розгляд справи без участі позивача та її представника (т. 1 а.с. 18-19, 151-175А, 230-231).
Судові засідання 27 листопада 2024 року, 19 грудня 2024 року, 24 лютого 2025 року відбувалися у відсутність обох сторін (т. 1 а.с. 144, т. 2 а.с. 197, 219).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що разом із відзивом на позовну заяву стороною відповідача було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до розміру не більше 4 000, 00 грн.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відтак, розмір витрат на правничу допомогу щодо забезпечення адвокатом представництва клієнта у вказаних судових засіданнях підлягає зменшенню з 20 000, 00 грн до 10 000, 00 грн.
Враховуючи викладене, перевіривши матеріали справи, встановивши обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), врахувавши складність справи, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову професійну правову допомогу стягнутих з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 з 20 000, 00 грн до 10 000, 00 грн, оскільки такий розмір відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду, тому колегія суддів їх відхиляє.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрат на професійну правничу допомогу - змінити, зменшивши їх розмір з 20 000 грн. до 10 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 05 вересня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов