Справа № 947/31204/25
Провадження № 1-кс/947/12897/25
02.09.2025 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання т.в.о. слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12025160000000881 від 18.08.2025 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Єнакієве Донецької області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України,
Слідчий у клопотанні зазначає про те, що ОСОБА_4 , будучи особою, яка відповідно до Постанови Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2024 року та Постанови Біляївського районного суду Одеської області від 28.05.2024 року, позбавлена права керування транспортним засобом на п'ять років, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, 17.08.2025 приблизно о 21.30 годині, знаходячись на провулку Незалежності, 2 у м. Подільськ, Одеської області, в районі кафе-ресторану «Solodov», приступив до керування автомобілем марки «Mercedes-Benz GLS 550», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У той же день, о 21 годині 46 хвилин, водій ОСОБА_4 , керуючи цим технічно справним транспортним засобом, здійснював рух у темний час доби, по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю вул. Армійська, у м. Подільськ, Одеської області, на освітленій вуличним ліхтарним освітленням ділянці, де організований двосторонній рух і проїзна частина має по одній смузі для руху у протилежних напрямках, зі сторони вул. Соборна у напрямку вул. Ярослава Мудрого, м. Подільськ, Одеської області, у смузі свого напрямку руху, зі швидкістю близько 40-50 км/год. (фактичну швидкість руху встановити не надалось можливим), з увімкненим ближнім світлом фар.
В той же час, водій ОСОБА_4 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, вкрай уважним не був, не переконався, що обрана ним швидкість руху та прийоми керування транспортним засобом не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, чим проявив кримінальну протиправну недбалість, тобто не передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень іншій особі, як наслідку своєї дії, що утворювала реальну загрозу для життя і здоров'я цієї особи, хоча повинен був і міг передбачити ці наслідки, якщо б діяв більш обачливо.
Наближаючись до нерівнозначного перехрестя вул. Армійська та вул. 8-го Березня, м. Подільськ, Одеської області, водій ОСОБА_4 , діючи з необережності, будучи неуважним, не врахувавши зміну дорожньої обстановки, наближаючись до нерівнозначного перехрестя вказаних вулиць, маючи об'єктивну спроможність виявити небезпеку для руху, створив передумови для виникнення і розвитку аварійної ситуації.
У той самий час, по проїзній частині вул. Армійська, на перехресті з вул. 8-го Березня, м. Подільськ, Одеської області, з ліва на право по відношенню до руху водія автомобіля, у темпі спокійного кроку, рухався пішохід похилого віку ОСОБА_7 , яка позаду тягла металевий візок типу «кравчучка».
Водій ОСОБА_4 , маючи об'єктивну можливість завчасно виявити пішохода, яка перетинала проїзну частину у вказаному вище темпі та напрямку, за зміною дорожньої обстановки попереду не стежив, як наслідок, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, своєчасно не зменшив швидкість руху керованого транспортного засобу аж до зупинки, щоб безпечно проїхати повз пішохода, для якого може бути створена небезпека.
Через неуважність і грубе нехтування вимогами Правил дорожнього руху, ОСОБА_4 , позбавив себе можливості своєчасно зреагувати на небезпечну зміну дорожньої обстановки і допустив наїзд, передньою лівою частиною керованого автомобіля на пішохода ОСОБА_7 , у своїй смузі руху, під час якого відбулось відкидання тіла потерпілої з подальшим падінням на ліве узбіччя проїзної частини.
Своїми необережними діями водій ОСОБА_4 , грубо порушив вимоги пунктів: 1.5.; 2.1. а), 2.3. б); 12.3. «Правил дорожнього руху» України, введені в дію з 01.01.2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - «Правила»), які зобов'язують водія:
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) «посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинені тілесні ушкодження, від яких остання померла на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, водій ОСОБА_4 , шляхом належного виконання вимог пунктів: 1.5.; 2.1. а); 2.3 б); 12.3. «Правил дорожнього руху» України, гарантовано мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді і його фактичні дії знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням події цієї пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_7 .
Крім того, 17.08.2025 року приблизно о 21.46 годині, водій ОСОБА_4 , завідомо залишив без допомоги потерпілу ОСОБА_7 , яка перебувала у небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, хоча мав змогу надати їй допомогу, а також сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, а саме: в зазначений день та час водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz GLS 550», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у темний час доби, грубо порушив вимоги пунктів: 1.5.; 2.1. а); 2.3. б); 12.3. Правил дорожнього руху України, і, рухаючись зі швидкістю близько 40-50 км/год. (фактична швидкість органами досудового розслідування не встановлена), на нерегульованому нерівнозначному перехресті вул. Армійська та вул. 8-го Березня, м. Подільськ, Одеської області, на освітленій вуличним ліхтарним освітленням ділянці, допустив наїзд передньою лівою частиною керованого автомобіля на пішохода ОСОБА_7 , яка рухалась з ліва на право по ходу руху водія автомобіля, прямолінійно, у темпі спокійного кроку.
Після наїзду водій ОСОБА_4 , діючи навмисно, маючи на меті уникнути відповідальності за скоєний наїзд на пішохода, в порушення вимог пунктів 2.10. а)-е) «Правил дорожнього руху» України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, що зобов'язують водія:
п. 2.10 «У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний:
а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;
в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;
г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу;
ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;
д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських;
е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди»,
свій транспортний засіб не зупинив, на місці пригоди не залишився, заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій не вжив, до медичного закладу та органу Національної поліції про дорожньо-транспортну пригоду не повідомив і зник з місця пригоди, тим самим залишив без допомоги потерпілу ОСОБА_7 , яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок іншого безпорадного стану, хоча мав змогу надати їй допомогу, при цьому, сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан.
За вказаних обставин, 22.08.2025 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених:
-ч. 2 ст. 286 КК України за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом що спричинили смерть потерпілої;
-ч. 1 ст. 135 КК України за кваліфікуючими ознаками: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Сторона обвинувачення звертається до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, обґрунтовуючи його тим, що останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих йому злочинів, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення вказаних ризиків та виконання покладених на підозрюваного обов'язків.
У судовому засіданні -
Прокурор вимоги поданого клопотання підтримав у повному обсязі та просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Захисник підозрюваного заперечував застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначивши, що ризики зазначені у клопотанні сторони відсутні, підзахисний погоджується з підозрою, має міцні соціальні зв'язки та на даний час йдуть перемовини щодо відшкодування збитків потерпілій стороні. Просив застосувати запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі. Долучив до клопотання заяву потерпілої та документи характеризуючі підозрюваного.
Підозрюваний зазначив, що з пред'явленою йому підозрою погоджується. На запитання слідчого судді повідомив, що дійсно на момент ДТП був позбавлений права керування транспортними засобами.
Дослідивши матеріали клопотання, матеріали додані в його обґрунтування, матеріали надані стороною захисту, вислухавши думку учасників процесу, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Як вбачається з матеріалів клопотання, 22.08.2025 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених:
-ч. 2 ст. 286 КК України за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом що спричинили смерть потерпілої;
-ч. 1 ст. 135 КК України за кваліфікуючими ознаками: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Згідно п. 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Так, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 , передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України підтверджується матеріалами, доданими в обґрунтування клопотання, зокрема: протоколом огляду місця ДТП від 18.08.2025 року, схемою до нього; показаннями свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; показами потерпілої ОСОБА_15 ; протоколом огляду транспортного засобу; протоколами огляду відеозаписів; залученими до провадження речовими доказами (транспортним засобом-учасником ДТП).
На підставі зазначеного, слідчий суддя суд вважає, що надані стороною обвинувачення матеріали, які долучені до клопотання, на даній стадії досудового розслідування повністю доводять обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 , передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає сторона обвинувачення, слідчий суддя дійшов таких висновків.
У клопотанні про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_16 сторона обвинувачення вказує на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити. Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови достатньої їх ймовірності.
Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії)). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови)).
Так, враховуючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 , передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні злочинів у випадку направлення обвинувального акту до суду та враховуючи суспільно-небезпечний характер злочинів та їх наслідки, а також те, що в силу свого віку підозрюваний не підлягає мобілізації в умовах воєнного стану та має право вільно покинути територію України, слідчий суддя приходить до переконання, що наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик у вигляді можливого переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_4 переховувався від органу досудового розслідування та суду, у зв'язку із чим слідчим суддею надавався дозвіл на його затримання, що підтверджує існування ризику можливого переховування підозрюваного з метою уникнення кримінальної відповідальності за ймовірне вчинення злочинів.
Все вищевказане в сукупності свідчить про обґрунтованість ризику переховування.
Також, слідчий суддя зазначає, що в рамках даного кримінального провадження наявні свідки та потерпіла, на показання яких сторона обвинувачення на теперішній час посилається в обґрунтування існування в рамках даного кримінального провадження обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення ОСОБА_4 , передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, у зв'язку з чим, слідчий суддя приходить до переконання про наявність ризику у вигляді можливого незаконного впливу підозрюваним на потерпілу та свідків, які можуть повідомити важливі обставини вчинення злочинів.
Більш того, як вбачається із протоколів допитів свідків, деякі з них є товаришами підозрюваного, що суттєво збільшує ризик імовірного впливу підозрюваним на таких осіб з метою схилення їх до надання неправдивих показань на підставі дружніх відносин.
Слідчий суддя також звертає увагу на те, що КПК встановлює наступну процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
Таким чином, такий ризик як вплив на потерпілого та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих, а також свідків, та дослідження їх судом.
Слідчий суддя приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що підозрюваний ОСОБА_4 позитивно характеризується, з пред'явленою йому підозрою погоджується та веде перемовини щодо відшкодування збитків потерпілій стороні, проте вважає, що дана поведінка підозрюваного не може свідчити про відсутність ризиків встановлених слідчим суддею, з огляду на процесуальну поведінку підозрюваного, тяжкість покарання, яке йому загрожує та суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті людини.
Отже, заперечення сторони захисту в частині того, що зазначені ризики є необґрунтованими свого підтвердження під час розгляду клопотання не знайшли.
Проте, в частині посилання сторони обвинувачення на існування в рамках кримінального провадження ризиків, передбачених п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення вони необґрунтовані, а тому приходить до переконання про формальність посилання сторони обвинувачення на існування таких ризиків та про їх фактичну відсутність.
Слідчий суддя враховує, що згідно ч. 1 ст. 176 КПК України, тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом, при цьому більш м'якими запобіжними заходами по відношенню до нього є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт. Метою ж застосування того чи іншого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання встановленим в ході розгляду клопотання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Підстав для застосування інших більш м'яких запобіжних заходів відносно підозрюваного ОСОБА_4 в судовому засіданні встановлено не було, зокрема, застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту та особистого зобов'язання є недоцільним, з огляду на м'якість, а також встановлені в судовому засіданні ризики, не забезпечать належне виконання підозрюваним обов'язків.
З огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження, встановлені в ході розгляду даного клопотання відомості, в тому числі які стосуються наявності обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним ОСОБА_4 , передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, суспільно-небезпечні наслідки у вигляді загибелі людини, а також наявні в рамках даного кримінального провадження ризики, забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, можливо шляхом застосування відносно такої особи виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак підстав для застосування відносно останнього більш м'якого запобіжного заходу слідчим суддею встановлено не було.
На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим, а відповідний запобіжний захід достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_4 , підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно останнього в судовому засіданні встановлено не було.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що вчинення одного з інкримінованих підозрюваному ОСОБА_4 злочинів призвело до загибелі людини, а також те, що підозрюваний переховувався від органу досудового розслідування та суду, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183-184, 193, 194-196, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання т.в.о. слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком до 22.10.2025 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1