Провадження № 22-ц/803/5997/25 Справа № 932/4713/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
03 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання: Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №932/4713/23 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року,ухвалене у складі судді Куцевола В.В., -
Позивач ДМР звернувся до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 23 листопада 2018 року приватним нотаріусом ДМНО Дажук М.В. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 227,3 кв.м, житловою площею 89,8 кв.м, опис: літ А-1 - житловий будинок, літ.А (1)-1, А (2)-1 - прибудови, літ.а-ганок, під А-1 - підвал та басейн.
Вказує, що під час перевірки даних наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та іншої технічної документації було встановлено, що у ОСОБА_1 станом на 2018 рік були відсутні правовстановлюючі документи, які б надавали йому можливість реєструвати за собою право власності на прибудову літ. А (2)-1 - прибудова розміром 2,50х8,16, оскільки дозвіл на здійснення такої прибудови було надано не йому, а попередньому власнику - ОСОБА_3 , позивач вважав за необхідне звернутися до суду з даним позовом.
У зв'язку з чим просив суд усунути позивачу ДМР перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 демонтувати самочинно побудоване нерухоме майно, а саме - прибудову А (2) - 1; припинити право власності та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію право власності за ОСОБА_1 на прибудову А (2)-1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року позовні вимоги ДМР - залишено без задоволення.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ДМР подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що дане рішення суду було прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що приватним нотаріусом ДМНО Дажук М.В. при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності грубо порушено норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки не було здійснено заходів, направлених на перевірку достовірності документів, які були подані для реєстрації.
Вказує, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідачів з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
У зв'язку з чим просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Колотило С.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року залишити без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року у цивільній справі №932/4713/23 - залишити без змін.
Зазначає, що вимоги і припущення позивача, викладені в апеляційній скарзі, ними не визнаються повністю, оскільки вважаються необґрунтованими та безпідставними.
Вказує, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 травня 2005 року № НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 квітня 2005 року №1623, опис житлового будинку зазначено наступний: житловий літ. А-1, А1-1, ганок, літ. а (щодо прибудови А2-1 ані у свідоцтві про право власності, ані у рішенні виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради жодної інформації немає).
Зауважує, що житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з літ. А-1 та А1-1, і ганок, літ. «а», де літ. А-1 та А1-1 це дві квартири, які ОСОБА_1 купив у ОСОБА_4 (літ. А-1) та ОСОБА_5 (літ. А1-1). Даний факт підтверджується договорами купівлі-продажу від 18 січня 2002 року, зареєстрованими в реєстрі відповідно за №333 та №331.
Вказує, що дійсно, відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 квітня 2005 року №1623 та свідоцтва про право власності від 16 травня 2005 року Серія НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, право власності, з видачею свідоцтва, оформлено на житловий будинок літ. А-1, А1-1, ганок літ. а, за адресою: АДРЕСА_1 , де саме під літ. А1-1 вже розташоване підсобне приміщення (зазначене позивачем як прибудова А2-1) площею 15,8 кв.м. Даний факт підтверджується Журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень буд. АДРЕСА_2 (Літера А-1, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , площею 15,8 кв.м. згідно розрахунку площі приміщення за внутрішнім обміром 2,14*7,36)
Таким чином, у свідоцтві про право власності від 16 травня 2005 року Серія НОМЕР_2 та у рішенні виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 квітня 2005 року №1623 під літерою А1-1 є достовірна інформація і чітко вказано підсобне приміщення (зазначене позивачем як прибудова А2-1) площею 15,8 кв.м.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2012 року №404, не належать до самочинного будівництва, зокрема, для будинків садибного типу, дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд (незалежно від наявності фундаменту), навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиральнь, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, веранд, тамбурів, нежитлових прибудов, терас, ганків, бань, саун, хлівів, гаражів, літніх кухонь тощо.
Тому у приватного нотаріуса Дажук М.В. були відсутні підстави, передбачені ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови у державній реєстрації прав, оскільки нею було здійснено заходи, направлені на перевірку достовірності документів, що подавались для реєстрації права власності на нерухоме майно відповідно до вимог діючого на той момент законодавства України. А відтак у позивача відсутні підстави стверджувати про порушення нотаріусом, при прийняті рішення про державну реєстрацію права власності вимог ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Звертає увагу, що дійсно рішенням виконкому Бабушкінської районної ради народних депутатів №670 від 08 серпня 1986 року надано дозвіл на будівництво прибудови розміром 2,6х8,6 до будинку АДРЕСА_5 під підсобне приміщення. Але, в тому ж рішенні також зазначено, що рішення прийнято після розгляду заяви громадянина ОСОБА_3 від 29 липня 1986 року про дозвіл будівництва прибудови замість існуючого сараю з метою поліпшення житлових умов родини ОСОБА_3 .
Зауважує, що правовстановлюючі документи, які б надавали право ОСОБА_1 реєструвати за собою право власності на об'єкт нерухомості, в тому числі на нежитлову прибудову А2-1 за адресою: АДРЕСА_1 , були в наявності як мінімум з 1986 року.
Також зауважує, що Актом інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_6 від 05 листопада 2018 року, під час обстеження встановлено, що прибудова літ. А2-1 розмірами 2,50x8,16 побудована згідно рішення Виконкому Бабушкінської районної Ради народних депутатів №670 від 08 серпня 1986 року не належить до самочинного будівництва.
Вважає, що на момент реєстрації ОСОБА_1 права власності, у нього були всі правовстановлюючі документи на реєстрацію, в тому числі і на прибудову літ. А2-1.
Звертає увагу суду, що апеляційна скарга (доводи та вимоги) цілком і повністю дублює позовну заяву Дніпровської міської ради, тобто апеляційна скарга подана для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.
Окрім цього, відзив містить заперечення на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2024 року про залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Зазначає, що в заяві про залучення третьої особи ОСОБА_2 посилався на те, що незаконно побудована прибудова літ. А2-1 перешкоджає проїзду швидкої та пожежних автомобілів до будинку ОСОБА_2 літ. Б-1. Крім того атмосферні опади з покрівлі спірної прибудови ОСОБА_1 стікають під його будинок.
Проте, сторона відповідача зауважує, що в заяві ОСОБА_2 взагалі не зазначає і не обґрунтовує які саме вимоги (норми) діючого законодавства України порушено ОСОБА_1 .
Крім того, в супереч ст.76 УПК України ОСОБА_2 не надано суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували викладені ним обставини, щодо перешкоджання проїзду спецтранспорту та стікання атмосферних опадів.
Зазначає, що стосовно, здійснення незаконного будівництва на земельній ділянці (комунальної власності) прибудови літ. А2-1 до житлового будинку літ. А-1, то правова позиція з цього питання викладена стороною відповідача у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу.
Вказує, що заява ОСОБА_2 складається із загальних фраз і припущень, надуманих їм особисто, які нічим не підтверджуються і не доказуються, а відповідно є безпідставними і необґрунтованими.
Зазначає, що ОСОБА_2 , окрім відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власності квартири АДРЕСА_6 , суду не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували викладені ним обставини, як того вимагає ст.53 ЦПК України.
У зв'язку з чим просив ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2023 року, про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 - скасувати.
Представник позивача та представник третьої особи ОСОБА_2 в суді підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Відповідач та його представник у суді заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні.
Інші учасники справи до суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 18 січня 2002 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , останній придбав квартиру АДРЕСА_7 . В житловому будинку літ. А-1, квартира АДРЕСА_8 складається з: 1-тамбур, 2-кладова, 3,4-коридори, 5-туалет, 6-передня, 7,8,9-житлові кімнати, житловою площею 31,9 кв.м., 10,11,12-підсобні.
Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 18 січня 2002 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , останній придбав квартиру АДРЕСА_9 . В житловому будинку літ.А-1, квартира АДРЕСА_10 складається з: 1,2-коридори, 3-кухня, 4,6-житлові кімнати, житловою площею 35,2 кв.м., 5-кладова, 7-туалет, 8-коридор, 9,10,11-підсобні.
Відповідно до копії рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів №670 від 08 серпня 1986 року, ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво прибудови розміром 2,6х8,6 (22,36 кв.м.) до будинку АДРЕСА_1 під підсобне приміщення. Зобов'язано житлово-експлуатаційне об'єднання прибудову взяти на баланс місцевих рад.
Згідно копії схематичного плану до вказаного рішення, наявний сарай розміром 2,6х8,6 (22,36 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 16 липня 2004 року за №563, затверджено акт приймання житлового будинку літ.А-1 по АДРЕСА_1 після перепланування кв. АДРЕСА_8 та АДРЕСА_10 і їх об'єднання та вважати його шестикімнатним, житловою площею 79,7 кв.м., загальною площею - 220,3 кв.м., з двома окремими входами.
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 виданого Виконавчим комітетом ДМР 16 травня 2005 року, ОСОБА_1 належить будинок, житловий літ.А-1, А1-1, ганок літ.а розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії акту від 05 листопада 2018 року складеного інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_6 , під час обстеження за адресою: АДРЕСА_1 , було встановлено, що прибудова літ.А2-1 розмірами 2,50х8,16 побудована згідно рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів №670 від 08 серпня 1986 року не належить до самочинного будівництва.
Згідно копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 травня 2023 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт, який розташована за адресою: АДРЕСА_1 який складається з: літ.А-1 - житловий будинок, літ.А (1) - 1, А (2) - 1 - прибудова, літ.а - ганок, під А-1 - підвал та басейн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимоги про усунення перешкод шляхом зобов'язання демонтувати самочинно побудоване майно, а саме прибудову А (2)-1, оскільки перевірка дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності на об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування не проводилася, приписів щодо можливості/неможливості перебудови спірного об'єкта будівництва не видавалося.
Крім того, ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції врахував, що позивачем не надано доказів, що прибудова розміром 2,50х8,16, яку позивач ідентифікує як літ. А(2)-1, була збудована не на підставі рішення №670 від 08 серпня 1986 року та не є частиною житлового будинку який належав ОСОБА_3 .
Також у листі начальника виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР від 25 лютого 2022 року за №3677, міститься інформація, що прибудова під літ. А(2)-1 має площу 15,9 кв.м., в той час як згідно обґрунтувань заявлених позивачем вимог, площа вказаного приміщення становить 20,4 кв.м., у зв'язку з чим суд першої інстанції не вбачав можливість ототожнити вказані об'єкти як один і той же, що також унеможливило задоволення заявлених вимог.
З зазначеної підстави суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про припинення права власності на прибудову лат.А (2)-1.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.
Згідно з вимогами статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного збудованого нерухомого майна.
Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України).
Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Відповідно до статті 376 ЦК України знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 947/38994/20 (провадження № 61-5435св24) вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі №442/4338/17 (провадження №61-1460св21) викладено висновок про те, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення його прав самочинною забудовою.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що таке будівництво зроблено за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста або факт порушення прав позивача самочинною забудовою, саме як і істотного порушення будівельних норм і правил.
Так, частиною першою статті 376 ЦК України зазначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, зокрема, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Проте, судом першої інстанції було встановлено, що згідно копії акту від 05 листопада 2018 року, складеного інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_6 , під час обстеження об'єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , прибудова літ.А2-1 розмірами 2,50х8,16 побудована згідно рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів №670 від 08 серпня 1986 року та не належить до самочинного будівництва.
Матеріали справи містять копію рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 16 липня 2004 року за №563, яким затверджено акт приймання житлового будинку літ.А-1 по АДРЕСА_1 після перепланування квартир АДРЕСА_8 та АДРЕСА_10 і їх об'єднання та вважає його шестикімнатним, житловою площею 79,7 кв.м., загальною площею 220,3 кв.м., з двома окремими входами.
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 виданого Виконавчим комітетом ДМР 16 травня 2005 року, будинок, житловий літ. А-1, А1-1, ганок літ.А розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 травня 2023 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт, який розташована за адресою: АДРЕСА_1 який складається з: літ.А-1 - житловий будинок, літ.А (1) - 1, А (2) - 1 - прибудова, літ.а - ганок, під А-1 - підвал та басейн.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, були предметом дослідження судом першої інстанції і зводяться до незгоди із рішенням суду.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відмову у задоволенні позову ДМР.
Щодо вимоги відповідача у його відзиві на скаргу про скасування ухвали Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України).
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Оскільки відповідач ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на судове рішення до апеляційного суду не звертався, то у суду відсутні підстави для розгляду вимог щодо скасування ухвали суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 року- залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2025 рокуу цивільній справі №932/4713/23 - залишити без змін
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 03.09.2025р.
Головуючий суддя О.В.Агєєв