Провадження № 22-ц/803/9962/25 Справа № 215/2790/25 Суддя у 1-й інстанції - Дудіков А. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
про повернення апеляційної скарги
04 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
заслухавши доповідь судді - доповідача Зубакової В.П.по апеляційній скарзіпозивача ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльність щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню, -
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025року відмовлено у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, так як позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_1 не погодився із вказаною ухвалою суду, у зв'язку з чим подав апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями автоматизованою системою документообігу Дніпровського апеляційного суду визначено наступний склад колегії суддів у цивільній справі № 215/2790/25: суддя-доповідач Зубакова В.П. та судді Бондар Я.М., Остапенко В.О.
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, з відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, встановлено наступне.
У червні 2025 року на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року, разом зі скаргою подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
У заяві про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня календарного року становить 3028 грн, що перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік, а це становить 1350 грн. Окрім того, обґрунтовуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору скаржник посилається на те, що він є членом малозабезпеченої сім'ї з доходом у 2250 грн, які менше рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн.на підтвердження майнового стану надано довідку з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради за № 35 від 03 січня 2025 року про отримання ОСОБА_1 призначеної компенсації за надання соціальних послуг на непрофесійній основі по догляду за ОСОБА_2 , де зокрема зазначені компенсаційні виплати позивачу за 2024 рік.
Разом з тим, заявлено відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Агєєва Олександра Володимировича, Бондар Яни Миколаївни, Корчистої Олесі Іванівни, Тимченко Олени Олександрівни, Зубакової Вікторії Петрівни, Каратаєвої Людмили Олексіївни, Ткаченко Ілони Юріївни, Деркач Наталії Миколаївни, ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Остапенко Вікторії Олександрівни, Бондар Яни Миколаївни, Зубакової Вікторії Петрівни визнано необґрунтованою.
Передано заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Остапенко Вікторії Олександрівни, Бондар Яни Миколаївни, Зубакової Вікторії Петрівни до апарату Дніпровського апеляційного суду для визначення судді для розгляду цієї заяви, в порядку ч. 1 ст. 33, ч. 3 ст. 40 ЦПК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Остапенко Вікторії Олександрівни, Бондар Яни Миколаївни, Зубакової Вікторії Петрівни.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2025 року витребувано з Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу № 215/2790/25 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення, оскільки, згідно відомостей, а саме довідки Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради за № 35 від 03 січня 2025 року, яка долучена до апеляційної скарги, про отримання ОСОБА_1 призначеної компенсації за надання соціальних послуг на непрофесійній основі по догляду за ОСОБА_2 , встановлено, що річний доход позивача за 2024 рік 27 000 грн. (щомісячна сума компенсації становить 2250 грн. х 12 місяців = 27 000 грн.)
За подачу апеляційної скарги на ухвалу суду ОСОБА_1 повинен сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Провівши арифметичні розрахунки суд встановив, що 5% від суми річного доходу скаржника, а це 27 000 грн, складає 1 350 грн, тобто сума судового збору, яку необхідно сплатити ОСОБА_1 - 605,60 грн. не перевищує 5% його річного доходу за попередній 2024 календарний рік та від суми отриманого річного доходу сума судового збору складає всього 2,2 %, що повністю спростовує доводи скаржника про його неспроможність сплатити судовий збір.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 215/2790/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, залишити без руху, для чого надати строк для усунення названих вище недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Попереджено особу, яка подає апеляційну скаргу, що на випадок невиконання даної ухвали в названий строк апеляційна скарга буде повернута.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 215/2790/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, оскільки, апелянтом не усунуто недоліки апеляційної скарги, про які зазначено в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2025 року, а саме не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 05 травня 2025 року в розмірі 605,60 грн.
03 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 , вдруге, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року, та просив звільнити його від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, на підтвердження майнового стану надав довідку з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради за № 35 від 03 січня 2025 року про отримання ОСОБА_1 призначеної компенсації за надання соціальних послуг на непрофесійній основі по догляду за ОСОБА_2 , де зокрема зазначені компенсаційні виплати позивачу за 2024 рік.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , повторно подано заяву від 19 травня 2025 року (Вх. № 23024) про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Зубакової В.П., Бондар Я.М., Корчистої О.І., Тимченко О.О., Агєєва О.В., Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., Остапенко В.О., у яких, на думку ОСОБА_1 , завжди не гаразд з доброзичливістю, увагою, гарантіями об'єктивності та неупередженості. Судді не вживають систему заходів для повного, всебічного розгляду справи і це доводить їх зацікавленість, а також порушили правила і норми поведінки судді з метою використання своїх можливостей для задоволення власних потреб, що призведе до результату розгляду справи, в якому побічно заінтересовані судді, а також норму ч. 2 ст. 353 ЦПК України тлумачать на свій розсуд, що суперечить її змісту.
Під час повернення, вперше поданої апеляційної скарги в ухвалі про її повернення судом апеляційної інстанції скаржнику було роз'яснено про те, що повернення апеляційної скарги не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає особі повторно звернутися із апеляційною скаргою до апеляційного суду, у тому порядку, який встановлений законом, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для повернення, вперше поданої апеляційної скарги стала несплата ОСОБА_1 судового збору.
При цьому, повторно подавши апеляційну скаргу на те ж саме судове рішення скаржник не усунув обставини, які були підставою для повернення апеляційної скарги, судовий збір не сплатив, знову подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, пославшись на ті обставини, що вже були предметом розгляду судом апеляційної інстанції під час постановлення ухвали без руху від 11 липня 2025 року.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто, цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Згідно положень частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
У Постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №761/27076/19 (провадження №61-14448св20) зазначено, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №311/2121/19 (провадження №61-11958св20).
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №345/2935/21 (провадження №61-2472св22).
Зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах.
Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №757/61850/18-ц (провадження №61-22707св19) та від 15 липня 2021 року у справі №420/698/21 (провадження №К/9901/18953/21).
Європейський суду з прав людини застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява №67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви №61164/00 і №18589/02).
Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1статті 6 Конвенції.
При цьому Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.
ЄСПЛ також вказує, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Відповідно до критеріїв, визначених ЄСПЛ, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справах: «Зінченко проти України», заява №63763/11, «Мельник проти України, заява №72286/01, «Ухань проти України», заява №30628/02. Проте належна реалізація права за статтею 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 скориставшись, наданим йому правом на оскарження ухвали суду першої інстанції від 05 травня 2025 року, вимоги суду апеляційної інстанції, зазначені в ухвалі без руху від 11 липня 2025 року не виконав, в поданих ним заявах скаржник виказує свою повну незгоду з процесуальними рішеннями суду апеляційної інстанції, що свідчить про явну неповагу заявника до судів першої та апеляційної інстанційта є зловживанням процесуальними правами та підставою у розумінні положень частини 3 ст.44 ЦПК України для повернення апеляційної скарги.
Отже, з урахуванням встановлених та наведених вище обставин справи, колегія суддів визнає ді ї ОСОБА_1 , зловживанням процесуальними правами, та користуючись наданим суду правом вважає за необхідне повернути позивачу його апеляційну скаргу на ухвалу Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року у справі №215/2790/25.
Керуючись ст.ст.44, 357 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльність щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню повернути скаржнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: