04 вересня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/13092/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: адвоката Торопчина О. Д., в інтересах ОСОБА_1 ,
представника відповідача Державної іпотечної установи - адвоката Чалова А. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Торопчина Олексія Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Хайнацького Є. С.
від 20 березня 2025 року
у цивільній справі № 757/33462/23-ц Печерського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Державної іпотечної установи,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Національної поліції у Львівській області,
про стягнення грошових коштів,
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом посилаючись на те, що внаслідок його протиправного звільнення зі служби він був змушений самостійно здійснювати платежі за договором фінансового лізингу, які мали б компенсуватися.
Позивач стверджував, що 24 липня 2020 року він уклав договір фінансового лізингу № 202000491 та договір про компенсацію частини лізингових платежів № ДК 202000491, предметом яких була однокімнатна квартира у Львові. Наказом від 19 квітня 2021 року його було звільнено зі служби в поліції. Після цього, 14 липня 2021 року, орган забезпечення житлом (ГУ НП) повідомив його про припинення договору про компенсацію частини лізингових платежів. Позивач вказував, що, починаючи з моменту звільнення та до поновлення на службі, він самостійно сплачував лізингодавцю зайві платежі та винагороди.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року наказ про звільнення було визнано протиправним та скасовано, а позивача поновлено на службі. Проте, як зазначав позивач, відповідач не здійснив відшкодування завданих збитків. ОСОБА_1 посилався на те, що вказані обставини порушують його права та законні інтереси. На його думку, підставою для повернення зайво сплачених коштів є норми статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, що регулюють зобов'язання з безпідставного набуття майна.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з Державної іпотечної установи суму в розмірі 132 109,37 грн як відшкодування зайво сплачених платежів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Торопчин О. Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апелянт посилається на те, що суд не надав належної оцінки його доводам і помилково застосував норми про договірні зобов'язання, тоді як спірні правовідносини, на його думку, регулюються статтями 1212 і 1213 Цивільного кодексу України про безпідставне набуття майна. Стверджує, що оскільки наказ про його звільнення був визнаний судом протиправним та скасований, підстава для припинення компенсації лізингових платежів відпала, і цей факт втратив свою чинність у зв'язку з поновленням на службі. На думку апелянта, це призвело до того, що Державна іпотечна установа безпідставно набула грошові кошти, які він був змушений самостійно сплачувати за період вимушеного звільнення. Апелянт наполягає, що суд не врахував той факт, що саме Головне управління Національної поліції у Львівській області як третя особа має відшкодувати завдані збитки, оскільки саме його незаконні дії (видання наказу про звільнення) спричинили ці фінансові втрати.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не сприяв повному відновленню його прав і не врахував судову практику Верховного Суду, згідно з якою ризик помилок державних органів не може покладатися на громадян. Він також зазначає, що відповідач фактично визнав обставини справи, оскільки після поновлення позивача на службі самостійно відновив договір про компенсацію, що, на його думку, свідчить про визнання ним позовних вимог. Апелянт вказує, що він надав суду письмові докази, які підтверджують обставини справи, але суд не надав їм належної оцінки.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник Державної іпотечної установи Петровська І. Ю. просила відмовити ОСОБА_1 в задоволені апеляційної скарги, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 20.03.2025 у даній справі залишити без змін.
Відповідач зазначає, що зобов'язання, включаючи ті, що виникають з договорів, можуть припинятися на підставах, встановлених законом або договором. Відповідно до Порядку № 1201 та умов Договору про компенсацію, цей договір припиняє свою дію, зокрема, у разі звільнення лізингоодержувача зі служби. Отже, коли ОСОБА_1 був звільнений з поліції наказом від 19 квітня 2021 року, зобов'язання Головного управління Національної поліції (ГУ НП) щодо сплати компенсації припинилися. З моменту припинення дії договору про компенсацію у ДІУ зникли правові підстави для включення компенсаційних виплат до Реєстру платежів, тому всі обов'язки щодо щомісячних платежів перейшли до ОСОБА_1 .
Державна іпотечна установа наголошує, що чинне законодавство, а саме пункт 25 Постанови № 1201, передбачає, що у разі відсутності бюджетних коштів лізингоодержувач має самостійно сплачувати платежі. При цьому ДІУ вказує, що правовідносини за договором компенсації регулюються Цивільним та Господарським кодексами, а не трудовим законодавством, і вони не містять понять поновлення дії договору після його розірвання. Відповідач вважає, що його дії були законними, відповідали умовам укладених договорів і чинному законодавству, а тому його відповідальність перед позивачем відсутня.
Інші учасники справи правом подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Торопчин О. Д., в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скарг з підстав та доводів, викладених в ній.
Представник відповідача Державної іпотечної установи - адвокат Чалов А. О.заперечив проти апеляційної скарги, просив залишити рішення суду без змін.
Від Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшла заява про розгляд справи без участі без участі представника третьої особи.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., поясненняадвоката Торопчина О. Д., в інтересах ОСОБА_1 , та представника відповідача Державної іпотечної установи - адвоката Чалова А. О., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що позивач, перебуваючи на службі патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» Головного управління Національної поліції у Львівській області, 24 липня 2020 року в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1201 «Про затвердження Порядку забезпечення поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань житлом на умовах фінансового лізингу», уклав із Державною іпотечною установою (лізингодавцем) договір фінансового лізингу ФЛ № 202000491.
Предметом договору фінансового лізингу є об'єкт житлової нерухомості, (однокімнатна квартира) АДРЕСА_1 , загальною площею - 46,2 кв.м, із них житловою - 16.4 кв.м. Вартість житла, що передається у фінансовий лізинг, становить 1 010 948, 00 грн без ПДВ. Вартість житла, що підлягає компенсації частини лізингових платежів, згідно зазначеного договору та Порядку № 1201, становить 1 010 948, 00 грн без ПДВ.
На виконання Умов вказаного договору фінансового лізингу, 24.07.2020 між ГУ НП у Львівській області, Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 укладено договір ДК № 202000491 про компенсацію частини лізингових платежів за договором від 24.07.2020 ФЛ № 202000491, яким визначено умови виплати зазначеної компенсації, періодичність платежів та їх розмір, на строк до 01.07.2040 включно.
Пунктом 1.1 договору лізингу визначено, що лізингодавець передає лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування об'єкт житлової нерухомості, що належить лізингодавцю на праві власності, та зобов'язується передати його у власність лізингоодержувачу на умовах, визначених договорам, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт житлової нерухомості, володіти та користуватися ним протягом усього строку фінансового лізингу, та після повного виконання умов договору та сплати усіх лізингових платежів, набути його у власність.
Згідно вказаного договору ГУ НП в Львівській області, яке виступає Органом забезпечення житлом, здійснює компенсацію частини лізингових платежів за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, шляхом їх перерахування на поточний рахунок Державної іпотечної установи.
Лізингові платежі, відповідно до пункту 2.2., можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг житло; суми відшкодування витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.
Відповідно до Порядку № 1201 та пункту 1.8 Договору про компенсацію частини лізингових платежів №202000491 Орган забезпечення житлом зобов'язується щомісячно компенсувати частину лізингових платежів у розмірі 10% від щомісячної суми, яка відшкодовує частину вартості житла, наданого мені в строкове платне володіння та користування.
Також, сторонами Договору №202000491 погоджено плановий графік платежів, який є Додатком № 1 до нього.
Відповідно до п. 1.7. договору про компенсацію частини лізингових платежів розмір відсоткової ставки винагороди Державної іпотечної установи за отримане у фінансовий лізинг житло становить 15,3 % річних.
Орган забезпечення житлом зобов'язаний сплачувати компенсацію частини лізингових платежів, визначену у пункті 1.8 цього Договору, за наявності бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, або інших джерел, не заборонених законодавством, Нарахування ДІУ та сплата Органом забезпечення житлом компенсації частини лізингових платежів здійснюється з дня передачі Державної іпотечної установи Заявнику Житла у фінансовий лізинг згідно договору фінансового лізингу за актом приймання - передачі. Компенсація частини лізингових платежів за цим договором розраховується та включається Державної іпотечної установи до реєстру платежів, який не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним надсилається до Органу забезпечення житлом. Дані реєстру платежів є підставою для щомісячного взяття фінансових зобов'язань органом забезпечення житлом та перерахування на рахунок Державної іпотечної установи суми частини лізингових платежів.
З дня підписання як Договору фінансового лізингу, так і Договору про компенсацію частини лізингових платежів, їх сторонами своєчасно та в повному обсязі виконувались взяті на себе зобов'язання.
Пунктом 7.1 вказаного договору визначено, що договір припиняється зокрема у разі звільнення заявника із служби.
Судом встановлено, що Наказом начальника Головного управління Національної поліції (далі - ГУ НП) у Львівській області від 19.04.2021 № 147 о/с «Про особовий склад» ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції за пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
14 липня 2021 року орган забезпечення житлом (ГУ НП) повідомив ОСОБА_1 про те, що договір про компенсацію частини лізингових платежів від 24 липня 2020 року є припиненим відповідно до пункту 7.1. вказаного договору у зв'язку з його звільненням зі служби.
Згідно повідомлення Державної іпотечної установи від 30 липня 2021 року № 3138/11/3 у зв'язку з отриманням листа від ГУ НП у Львівській області про звільнення лізингоодержувача ОСОБА_1 зі служби в поліції та припинення дії Договору про компенсацію частини лізингових платежів та на виконання п. 2.3 Договору фінансового лізингу від 24 липня 2020 року № ФЛ 202000491 надіслано плановий графік платежів для подальшого погашення заборгованості за договором лізингу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі № 380/7760/21 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками БПСПОП «Львів» ГУНП у Львівській області від 15 квітня 2021 року № 1551 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 19 квітня 2021 року № 147 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника штабу батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» Головного управління Національної поліції у Львівській області з 20 квітня 2021 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2021 року до 25 січня 2022 року в сумі 131 727,18 грн із проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
25 травня 2022 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі № 380/7760/21 в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками БПСПОП «Львів» ГУНП у Львівській області» від 15 квітня 2021 року № 1551 щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції, - скасовано та в цій частині прийнято постанову, якою в задоволені позову в цій частині позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області «Про особовий склад» № 147 о/с від 19 квітня 2021 року щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» залишено без змін.
У зв'язку з поновленням позивача на службі в поліції на підставі наказу ГУ НП у Львівській області від 27 січня 2022 року № 47 о/с відновлено з 26 квітня 2022 року компенсацію частини лізингових платежів шляхом укладанням нового договору ДК № 202200003.
Звертаючись з вказаним позовом позивач вказував на те, що в період квітень 2021 - березень 2022 року самостійно здійснював передбачені за укладеним Договором платежі в повному обсязі без компенсації з боку відповідача як Органу забезпечення житлом, про що свідчать надані ним квитанції, на загальну суму 132 109,37 грн, яку просить стягнути на свою користь із лізингодавця Державної іпотечної установи, оскільки він був поновлений на посаді начальника штабу батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» Головного управління Національної поліції у львівській області з 20.04.2021.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування положень Цивільного кодексу України про безпідставно набуте майно. Суд встановив, що позивач, ОСОБА_1 , не надав достатніх і належних доказів того, що його права були порушені саме Державною іпотечною установою. Суд дійшов висновку, що оскільки незаконність звільнення ОСОБА_1 була встановлена судом, саме Головне управління Національної поліції у Львівській області (ГУ НП) мало відшкодувати лізингові платежі та винагороду, сплачені позивачем, починаючи з 27 січня 2022 року, коли його було поновлено на службі. Незважаючи на це, позивач не оскаржував бездіяльність ГУ НП у Львівській області та не звертався до нього з вимогами. Крім того, суд зазначив, що Порядок № 1201 та договір про компенсацію не встановлюють механізму відшкодування лізингових платежів у разі незаконного звільнення та поновлення на службі. З огляду на це, суд відмовив у позові, оскільки позивач не довів порушення своїх прав з боку Державної іпотечної установи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, адже правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору фінансового лізингу ФЛ № 202000491 та Договору про компенсацію частини лізингових платежів ДК № 202000491. Відтак, спірні правовідносини мають договірний характер.
Відповідно до пункту 7.1 Договору про компенсацію та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1201, Договір про компенсацію припиняє свою дію у разі звільнення лізингоодержувача із служби. Наказом начальника ГУ НП у Львівській області від 19 квітня 2021 року позивача було звільнено, що стало юридичним фактом для припинення зобов'язань з компенсації, а також підставою для припинення Договору про компенсацію. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Щодо посилань позивача на норми статей 1212, 1213 ЦК України про безпідставно набуте майно, колегія суддів зазначає, що кондикційні зобов'язання виникають за відсутності правової підстави для набуття майна. Однак, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування положень глави 83 ЦК України. Набуття майна однією зі сторін зобов'язання в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги до Державної іпотечної установи не підлягають задоволенню, оскільки її дії відповідали умовам укладених договорів та вимогам чинного законодавства. Суд також встановив, що саме незаконність звільнення позивача з боку Головного управління Національної поліції у Львівській області спричинила виникнення у нього додаткових витрат. Однак позивач не звертався до ГУ НП з вимогою про відшкодування збитків і не оскаржував бездіяльність цього органу. З огляду на це, позивач не довів порушення своїх прав саме Державною іпотечною установою, що стало обґрунтованою підставою для відмови у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Торопчина Олексія Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 вересня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов