Апеляційне провадження № 22-ц/824/10588/2025
Справа № 761/30428/23
Іменем України
03 вересня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Фролової І.В. 23 січня 2025 року (повний текст рішення складено 20 березня 2025 року) в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, уточнивши позовні вимоги в порядку усунення недоліків позовної заяви, просив визнати неправомірним та скасувати наказ Голови правління АТ «Укрнафтохімпроект» ОСОБА_6 від 26 липня 2023 року № 31-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера з геології відділу інженерних вишукувань у зв'язку із вчиненням ним прогулу без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити ОСОБА_1 на посаді, стягнути з АТ «Укрнафтохімпроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39351 грн.
Позов мотивував тим, що з 18 серпня 2018 року працював на посаді головного інженера з геології відділу інженерних вишукувань АТ «Укрнафтохімпроект», 10 липня 2023 року написав заяву на щорічну відпустку з 20 липня 2023 року, яка перебувала у відділі кадрів відповідача та яку йому погодив безпосередньо керівник підприємства, зазначивши, що не заперечує проти відпустки позивача, наявність зазначеної заяви та її погодження можуть підтвердити керівник відділу кадрів та керівник відділу інженерних вишукувань.
Вважаючи, що перебуває у щорічній відпустці, він був відсутній на робочому місці з 20 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно, так як перебував на санаторно-курортному лікуванні. Звертав увагу, що керівник підприємства діяв недобросовісно, оскільки спочатку дозволив позивачеві використати щорічну відпустку, а потім, коли позивач фактично перебував у ній, заборонив.
26 липня 2023 року прийнятий оскаржуваний наказ № 31к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку з вчиненням ним прогулу без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, підставою для звільнення з займаної посади зазначене службове розслідування, з висновком якого йому не надалось можливим ознайомитися, до звільнення заходи дисциплінарного впливу до ОСОБА_1 не застосовувались.
Вказував, що відповідачем порушено процедуру застосування дисциплінарного стягнення, а саме у позивача не відібрано пояснення, не з'ясовано причин його відсутності на роботі, враховуючи ту обставину, що позивач був відсутнім на робочому місці через стан здоров'я та з дозволу керівника.
В червні 2024 року позивачем подано заяву про збільшення підстав позову, у якій ОСОБА_1 зазначено, що матеріали службового розслідування сфабриковані та подані виключно для суду; керівник підрозділу достовірно знав про планову відпустку та надав на неї згоду; позивач у справі є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС та потребує санаторно-курортного лікування щороку; позивач планував відпустку заздалегідь; у зазначений період часу відповідач підробив науково-технічний звіт по другому етапу з інженерно-геологічних вишукувань згідно договору підряду та звільнив позивача з метою приховання своїх протиправних дій; позивач працював на вказаному підприємстві тривалий час, є особою старшого віку, має захворювання, не притягувався раніше до дисциплінарної відповідальності і шанси знайти нову роботу у нього невисокі; наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності відсутній, а є лише наказ про звільнення; відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору за п. 4 ст. 40 КЗпП України має відбуватися лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника первинної профспілкової організації, членом якої є працівник).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року позов задоволено. Скасовано наказ Голови правління АТ «Укрнафтохімпроект» ОСОБА_6 від 26 липня 2023 року № 31-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера з геології відділу інженерних вишукувань у зв'язку із вчиненням ним прогулу без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді з 27 липня 2023 року, стягнуто з АТ «Укрнафтохімпроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 205149,88 грн., допущено рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.
Відповідач АТ «Укрнафтохімпроект», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити, вирішити питання про поворот виконання, стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрнафтохімпроект» 9451,13 грн., здійснити перерозподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що факт відсутності позивача на роботі з 20 липня по 26 липня 2023 року зафіксований відповідними актами відповідача та висновком службового розслідування від 26 червня 2023 року, а також не ставиться під сумнів судом.
Факт того, що 21 липня 2023 року начальник загального відділу направила через Viber на телефон та на електронну пошту позивача повідомлення, в якому повідомила позивача, що він був відсутній на робочому місці 20 та 21 липня без відомої причини, і на підставі ст. 149 КЗпП України вимагала терміново надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі з посиланням на вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, не ставиться під сумнів судом.
Факт того, що позивач ОСОБА_1 отримав вказане повідомлення про свою відсутність на роботі без відомих причин і того ж дня надав відповідь через месенджер Viber, не ставиться під сумнів судом. З цієї відповіді очевидно, що ОСОБА_1 21 липня 2023 року дізнався, що його відпустка не узгоджена, а також, що зі змісту цієї відповіді видно, що 19 липня 2023 року наказ про відпустку не складався та не був наданий йому під підпис. Факт написання позивачем заяви про відпустку судом не встановлений.
Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 16 грудня 2024 року в справі № 463/8028/22, в якій досліджувалося питання щодо написання заяви про відпустку.
Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що сама по собі наявність статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не є поважною причиною відсутності на роботі протягом робочого дня, а довідка № 1707 була видана позивачу лікувальним закладом 15 квітня 2024 року, тобто майже через 9 місяців після звільнення, і згідно цієї довідки позивач мав отримати путівку на санаторно-курортне лікування в майбутньому, таким чином дана довідка є неналежним доказом, оскільки не стосується зазначеного періоду. В той же час позивачем не надано доказів, які би підтверджували перебування його на лікуванні в період з 20 липня по 26 липня 2023 року. Таким чином, суд встановив обставину щодо нібито поважності причин відсутності позивача на роботі у спірний період без будь-яких доказів та підстав.
Вказував, що з матеріалів справи вбачається, що позивач лише усно казав іншим працівникам, що збирається брати відпустку, однак не оформив відповідну заяву та не отримав погодження. Позивач нічим не довів, а суд не послався на жодний доказ, крім усного пояснення позивача, на підтвердження свого висновку про те, що нібито погодження здійснювалось керівництвом в усному порядку, з урахуванням обставин воєнного часу. Такий порядок узгодження відпусток відповідачем як роботодавцем не був встановлений ані законом, ані внутрішніми нормативними документами, і докази цього відсутні, а відповідач проти цього твердження заперечував. Навіть якщо позивач з якихось причин мав очікування, що відпустка була ним погоджена в усному порядку, і тому вийшов у відпустку, не написавши заяву, не отримавши наказ про відпустку та виплату відпускних, то вже 20-21 липня 2023 року він був поставлений роботодавцем до відома про те, що він відсутній на роботі без відомих причин. Таким чином, починаючи з 21 липня 2023 року, ОСОБА_1 достовірно знав, що не перебуває у відпустці і вирішується питання про його дисциплінарну відповідальність. Але, незважаючи на це, вийшов на роботу лише 02 серпня 2023 року, а посилання позивача на те, що він нібито перебував на лікуванні, жодним доказом в матеріалах справи не підтверджені.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 в будь-якому випадку самовільно, без погодження з роботодавцем, використав певний період (щонайменше з 21 липня по 01 серпня 2023 року) як свою відпустку, що і є в розумінні практики Верховного Суду прогулом. Будь-які поважні причини, які б об'єктивно перешкоджали позивачу виходити на роботу, виходячи з його позовної заяви, були відсутні.
Вказував на безпідставність доводів ОСОБА_1 , що він має право на відпустку у зручний для нього час як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, оскільки зміст зазначеного права полягає у врахуванні побажань працівника при складанні графіка відпусток та обов'язку роботодавця включити пільгову категорію працівників у графік відпусток на той період, який є для них зручним, однак такі працівники не звільненні законом від обов'язку належним чином звернутися до роботодавця, щоб оформити свою відпустку у зручний для себе час.
Посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 235/5659/20, від 28 липня 2021 року в справі № 561/842/19, від 11 липня 2019 року в справі № 761/39962/16-ц, від 11 березня 2020 року в справі № 459/2618/17, від 19 березня 2021 року в справі № 202/7726/19.
Наголошував, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача, і при цьому не встановлено, що доводи відповідача очевидно не відносяться до предмета спору, є явно необґрунтованими або неприйнятними з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Зазначав, що оскільки рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання, внаслідок чого позивачу було виплачено 9451,13 грн., в цій частині при апеляційному перегляді має бути здійснено поворот виконання.
Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Пояснював, що в квітні 2022 року позивач був у відпустці без заяви та резолюції керівника свого підрозділу, однак наслідки у вигляді звільнення для нього не настали. Цього разу ОСОБА_1 написав заяву про надання відпустки, однак вона зникла з підприємства, і позивач з цього приводу надавав відповіді у своїй нотаріальній заяві.
Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 910/17459/20, згідно яких, під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та/або роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Зазначив, що матеріали службового розслідування сфабриковані та подані виключно для суду; керівник підрозділу достовірно знав про планову відпустку та надав на неї згоду; позивач у справі є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС та потребує санаторно-курортного лікування щороку; позивач планував відпустку заздалегідь; у зазначений період часу відповідач підробив науково-технічний звіт по другому етапу з інженерно-геологічних вишукувань згідно договору підряду та звільнив позивача з метою приховання своїх протиправних дій; позивач працював на вказаному підприємстві тривалий час, є особою старшого віку, має захворювання, не притягувався раніше до дисциплінарної відповідальності і шанси знайти нову роботу у нього невисокі; наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності відсутній, а є лише наказ про звільнення; відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору за п. 4 ст. 40 КЗпП України має відбуватися лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника первинної профспілкової організації, членом якої є працівник).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі ОСОБА_1 та АТ «Укрнафтохімпроект» перебували в трудових правовідносинах.
Позивач ОСОБА_1 на підставі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році серії НОМЕР_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1988 - 1990 роках (а. с. 10).
Згідно листа Міністерства у справах ветеранів України від 29 листопада 2024 року, до Єдиного державного реєстру ветеранів війни внесена інформація про ОСОБА_1 як учасника бойових дій, на підставі даних, завантажених з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. В Реєстрі також наявна інформація про видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 05 листопада 2004 року Солом'янським РУПСЗН м. Києва (а. с. 189).
20 липня 2023 року, 21 липня 2023 року, 24 липня 2023 року, 25 липня 2023 року, 26 липня 2023 року начальником відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 , начальником загального відділу ОСОБА_4 , менеджером з персоналу ОСОБА_5 складено акти, згідно яких головний інженер відділу інженерних вишукувань ОСОБА_1 був відсутній на роботі цілий день без поважних причин з 08:30 до 17:00 (а. с. 100 - 104).
Згідно пояснювальної записки начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 від 24 липня 2023 року, 19 липня 2023 року головний інженер відділу інженерних вишукувань ОСОБА_1 повідомив йому про те, що 20 липня 2023 року планує піти у щорічну відпустку. Письмову заяву про надання відпустки з 20 липня 2023 року від ОСОБА_1 не отримував та відповідно не підписував (а. с. 105).
Згідно службової записки начальника загального відділу ОСОБА_4., ОСОБА_1 дійсно приходив 19 липня 2023 року у загальний відділ та повідомляв, що збирається оформляти відпустку, проте заяву про надання будь-якої відпустки, зокрема з 20 липня 2023 року, не писав та в загальному відділі не подавав (а. с. 106).
На адвокатський запит представника позивача АТ «Укрнафтохімпроект» повідомлено листом від 29 серпня 2023 року, що ОСОБА_1 не подавав до Товариства особисто і не надсилав по пошті письмову заяву про надання йому щорічної відпустки, тому копія такої заяви не може бути надана на запит (а. с. 70).
Згідно витягу з журналу вхідної кореспонденції АТ «Укрнафтохімпроект» за 2023 рік з 10 липня по 21 липня 2023 року, заяви ОСОБА_1 не зареєстровані (а. с. 92 - 96).
На а. с. 98 знаходиться роздрукований скріншот листування начальника загального відділу АТ «Укрнафтохімпроект» ОСОБА_4 засобами електронного зв'язку з ОСОБА_1 , згідно якого 21 липня 2023 року ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_1 про відсутність на робочому місці 20 та 21 липня 2023 року без відомої причини, на підставі ст. 149 КЗпП України вимагала терміново надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі, попереджувала, що у випадку ненадання письмових пояснень питання про дисциплінарну відповідальність буде розглянуто без них.
Згідно заяви ОСОБА_1 від 21 липня 2023 року на ім'я голови правління АТ «Укрнафтохімпроект», 19 липня 2023 року він в присутності начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 мав розмову з ОСОБА_6 , в якій повідомив його, що з 20 липня 2023 року іде у відпустку згідно п. 10.7 Закону України «Про відпустки» він, які учасник бойових дій, має право на відпустку у зручний для нього час. Заперечень зі сторони голови правління АТ «Укрнафтохімпроект» не було. Після цієї розмови о 12:00 19 липня 2023 року у відділі кадрів він оформив заяву про відпустку з 20 липня 2023 року, підписав її у начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 та віддав на підпис ОСОБА_6 . Протягом робочого дня до 18:30 19 липня 2023 року він не отримав повідомлення, що ОСОБА_6 відмовляє йому у отримання законної відпустки. ОСОБА_6 повідомив його, що заява про відпустку не підписана через начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 20 липня 2023 року о 12:00. Причин відмови йому у законній відпустці не пояснив (а. с. 99).
Згідно висновку службового розслідування АТ «Укрнафтохімпроект» на виконання розпорядження № 25 від 20 липня 2023 року, комісія у складі начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 , начальника загального відділу ОСОБА_4, менеджера з персоналу ОСОБА_5 , що утворена на підставі розпорядження Голови правління № 25 від 20 липня 2023 року, провели службове розслідування щодо причин відсутності на робочому місці головного інженера з геології відділу інженерних вишукувань ОСОБА_1 та встановили, що головний інженер з геології відділу інженерних вишукувань ОСОБА_1 відсутній на робочому місці, починаючи з 20 липня 2023 року по день складання висновку (26 липня 2023 року) включно, що підтверджується актами від 20 липня, 21 липня, 24 липня, 25 липня, 26 липня 2023 року. 19 липня 2023 року ОСОБА_1 усно казав колегам по роботі про те, що збирається брати відпустку, але не казав про те, на якій підставі та на який строк, і заяву про надання йому відпустки не писав і не подавав, за виплатою відпускних не звертався. ОСОБА_1 на його телефон у месенджері Viber НОМЕР_3 та на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено пропозицію надати пояснення з приводу відсутності на роботі. ОСОБА_1 усно пояснив по телефону, що він вважає, що належним чином пішов у відпустку. Направив на месенджер Viber за номером +38 067 506 35 05 скан своєї заяви від 21 липня 2023 року з поясненнями. Документів, що підтверджували б поважність причин відсутності на роботі, не надав і не посилається на них.
Комісією зроблено висновок, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі повний робочий день з 20 липня 2023 року без документального обґрунтування, заяву на надання йому відпустки не писав. В діях ОСОБА_1 наявні ознаки дисциплінарного порушення - відсутність на робочому місці більше трьох годин (прогул) без поважних причин. Додатками до висновку службового розслідування зазначені копія розпорядження № 25 від 20 липня 2023 року, акти про відсутність на робочому місці від 20 липня, 21 липня, 24 липня, 25 липня, 26 липня 2023 року, службова записка ОСОБА_4 , службова записка ОСОБА_3 , запит на телефон та електронну пошту ОСОБА_1 із скріншотом про відправку, роздруківка заяви ОСОБА_1 від 21 липня 2023 року (а. с. 72).
Наказом АТ «Укрнафтохімпроект» за підписом голови правління ОСОБА_6 від 26 липня 2023 року № 31-к ОСОБА_1 , головного інженера з геології відділу інженерних вишукувань у зв'язку із вчиненням ним прогулу без поважних причин, звільнено за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗПП України на підставі висновку службового розслідування від 26 липня 2023 року (а. с. 9).
Листом від 26 липня 2023 року АТ «Укрнафтохімпроект» направлено ОСОБА_1 копію наказу про звільнення від 26 липня 2023 року № 31-к, розрахунковий листок, запропоновано забрати трудову книжку особисто або запропоновано направити трудову книжку поштою після отримання письмової згоди (а. с. 109 - 111).
02 серпня 2023 року начальником загального відділу ОСОБА_4 та менеджером з персоналу ОСОБА_5 складено акт, згідно якого ОСОБА_1 , звільнений 26 липня 2023 року, з'явився 02 серпня 2023 року в загальний відділ для отримання документів про звільнення. Ознайомившись з наказом про звільнення в їх присутності, йому було запропоновано поставити підпис про ознайомлення з наказом, але ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис під наказом (а. с. 112).
02 серпня 2023 року директором з економіки та фінансів начальником планово-економічного відділу ОСОБА_7 , заступником начальника планово-договірного відділу Сусловою С.О., менеджером з персоналу ОСОБА_5 складено акт, згідно якого ОСОБА_1 , звільнений 26 липня 2023 року, з'явився 02 серпня 2023 року, в їхній присутності йому було запропоновано поставити підпис в Журналі реєстрації трудових книжок прийнятих і звільнених співробітників і отримати трудову книжку, але ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис в Журналі реєстрації трудових книжок прийнятих і звільнених співробітників (а. с. 113).
02 серпня 2023 року начальником загального відділу ОСОБА_4 та менеджером з персоналу ОСОБА_5 складено акт, згідно якого ОСОБА_1 , звільнений 26 липня 2023 року, з'явився 02 серпня 2023 року в загальний відділ для отримання документів про звільнення. В їхній присутності йому було запропоновано поставити підпис в Особовій картці працівника (форма П-2), але ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис (а. с. 114).
Листом від 03 серпня 2023 року АТ «Укрнафтохімпроект» направлено ОСОБА_1 копію наказу про звільнення повторно, копії актів про відмову від підписів, а також повідомлено, що трудова книжка знаходиться в загальному відділі АТ «Укрнафтохімпроект», і без згоди ОСОБА_1 вони не можуть надіслати трудову книжку поштою. Пропонували надати письмову згоду на відправлення трудової книжки поштою або забрати її особисто (а. с. 115 - 117).
08 серпня 2023 року та 16 серпня 2023 року ОСОБА_1 звертався до голови правління АТ «Укрнафтохімпроект» ОСОБА_6 із заявою, в якій просив надати для ознайомлення матеріали службового розслідування від 14 серпня 2023 року до наказу від 26 липня 2023 року про його звільнення (а. с. 132, 133).
Згідно наказу АТ «Укрнафтохімпроект» від 11 серпня 2023 року № 38-к наказано на підставі заяви ОСОБА_1 від 08 серпня 2023 року ознайомити ОСОБА_1 з матеріалами службового розслідування за фактом відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 20 липня по 26 липня 2023 року (під розписку на описі матеріалів), а також попередньо під підпис з даним наказом (а. с. 164).
14 серпня 2023 року ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами службового розслідування, про що поставив підпис, а також застереження про відсутність заяви про відпустку, оформлена у відділі кадрів 19 липня 2023 року та підписана начальником ВІВ Шевчуком О.А. (а. с. 165).
Листом АТ «Укрнафтохімпроект» від 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 на його запит від 16 серпня 2023 року повідомлено про відсутність будь-якого службового розслідування від 14 серпня 2023 року, яке б його стосувалося, та про відсутність можливості надання копії службового розслідування з даних підстав (а. с. 134).
15 квітня 2024 року ОСОБА_1 надано довідку КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Солом'янського району м. Києва, згідно якої ОСОБА_1 рекомендовано санаторно-курортне лікування в санаторії опорно-рухового апарату, амбулаторно-курортне лікування, оздоровлення в санаторії профілакторії, рекомендована пора року - весна, літо, осінь (а. с. 135).
Згідно довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Солом'янського району м. Києва від 15 квітня 2024 року, ОСОБА_1 звертався з консультацією з лікарем ПМСД, основний діагноз травма/пошкодження БДУ, супутній остеоартроз, аортит і остеоартрит (а. с. 136).
Згідно довідки військової частини № НОМЕР_4 від 10 червня 1987 року, прапорщик ОСОБА_1 , виконуючи бойове завдання, отримав легке поранення, знаходився на лікуванні з 09 лютого по 16 березня 1987 року, визнаний придатним до військової служби та має право на одноразову допомогу та пільги (а. с. 137).
ОСОБА_1 подано до суду заяву, справжність підпису на якому нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., згідно якої ОСОБА_1 , попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 385 КК України, з приводу питань, завданих йому у відзиві, повідомляє, що проект наказу про відпустку був сформований відділом кадрів, а саме ОСОБА_4 . Особисто він вказаний документ відніс на підпис ОСОБА_3 , який підписав вказаний наказ. Потім він зазначений документ відніс у відділ кадрів і останні передали його на підпис ОСОБА_6 , з яким вказана відпустка була погоджена, а у випадку, якщо вказана дія виконана не була, то йому наказ відділ кадрів не видав. Заробітна плата за час відпустки виплачена не була, будь-яких заходів з даного приводу він не вживав, так як за правління ОСОБА_6 постійні затримки щодо виплат, тому зазначена затримка у виплаті його не здивувала. Електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 йому не належить, однак він дійсно від ОСОБА_4 21 липня 2023 року отримав повідомлення про те, щоб він пояснив причини своєї відсутності на роботі 20 та 21 липня 2023 року. Мобільний телефон НОМЕР_5 дійсно йому належить (а. с. 179).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, на працівника покладається обов'язок виконувати визначену колективним договором роботу, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку і цьому обов'язку кореспондується право роботодавця забезпечити належні умови праці та оплатити її.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року в справі № 757/45015/20-ц та інших.
Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез'явлення працівника на роботі. У таких документах обов'язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.
Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з'ясувати, чим така відсутність була викликана.
Для з'ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.
Вочевидь, поважними причинами мають бути об'єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з'явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 14 червня 2023 року в справі № 727/3770/21, від 28 квітня 2022 року в справі № 761/48981/19.
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до усталеної судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
В постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року в справі № 948/1077/22 (провадження № 61-6206св24), від 28 листопада 2024 року в справі № 695/2034/22 (провадження № 61-7667св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 752/8014/21 (провадження № 61-15579 св 23) та інших сформульовано правовий висновок, згідно якого при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених статтею 76 ЦПК України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Згідно п. 8 ст. 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено факт відсутності позивача на роботі з 20 липня по 26 липня 2023 року, зафіксований відповідними актами АТ «Укрнафтохімпроект» та висновком службового розслідування від 26 липня 2023 року.
Обставини фальсифікації службового розслідування судом першої інстанції не встановлювались, а доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що матеріали службового розслідування сфабриковані та подані виключно для суду, не підтверджені будь-якими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення.
Також суд першої інстанції дослідив зміст пояснювальної записки начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 від 24 липня 2023 року, згідно якої 19 липня 2023 року головний інженер відділу інженерних вишукувань ОСОБА_1 повідомив йому про те, що 20 липня 2023 року планує піти у щорічну відпустку. Письмову заяву про надання відпустки з 20 липня 2023 року від ОСОБА_1 не отримував та відповідно не підписував (а. с. 105); зміст службової записки начальника загального відділу ОСОБА_4., згідно якої ОСОБА_1 дійсно приходив 19 липня 2023 року у загальний відділ та повідомляв, що збирається оформляти відпустку, проте заяву про надання будь-якої відпустки, зокрема з 20 липня 2023 року, не писав та в загальному відділі не подавав (а. с. 106).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 21 липня 2023 року начальник загального відділу ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_1 про відсутність на робочому місці 20 та 21 липня 2023 року без відомої причини, на підставі ст. 149 КЗпП України вимагала терміново надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі, попереджувала, що у випадку ненадання письмових пояснень питання про дисциплінарну відповідальність буде розглянуто без них.
Позивачем ОСОБА_1 надано пояснення від 21 липня 2023 року з приводу своєї відсутності на роботі, згідно яких 19 липня 2023 року він в присутності начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 мав розмову з ОСОБА_6 , в якій повідомив його, що з 20 липня 2023 року іде у відпустку згідно п. 10.7 Закону України «Про відпустки» він, які учасник бойових дій, має право на відпустку у зручний для нього час. Заперечень зі сторони голови правління АТ «Укрнафтохімпроект» не було. Після цієї розмови о 12:00 19 липня 2023 року у відділі кадрів він оформив заяву про відпустку з 20 липня 2023 року, підписав її у начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 та віддав на підпис ОСОБА_6 . Протягом робочого дня до 18:30 19 липня 2023 року він не отримав повідомлення, що ОСОБА_6 відмовляє йому у отримання законної відпустки. ОСОБА_6 повідомив його, що заява про відпустку не підписана через начальника відділу інженерних вишукувань ОСОБА_3 20 липня 2023 року о 12:00. Причин відмови йому у законній відпустці не пояснив (а. с. 99).
Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з'явився на роботу 02 серпня 2023 року, ознайомився в загальному відділі з документами про звільнення, відмовився ставити свій підпис про отримання наказу і трудової книжки, про що того ж дня були складені акти про відмову від підписів.
Судом першої інстанції не встановлювалась обставина складання та подання ОСОБА_1 письмової заяви про надання йому щорічної відпустки, докази на підтвердження цих обставин в матеріалах справи відсутні, в зв'язку з чим апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи відзиву на апеляційну скаргу, що ОСОБА_1 написав заяву про надання відпустки, однак заява зникла з підприємства.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач попередив відповідача про відпустку, оскільки погодження здійснювалось керівництвом в усному порядку, з урахуванням обставин воєнного стану, тому за усного погодження з відповідачем та відсутності будь-яких повідомлень про відмову в задоволенні цієї заяви позивач мав правомірні очікування, що така відпустка буде йому надана.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки позивач нічим не довів, а суд не послався на жодний доказ, крім усного пояснення позивача, на підтвердження свого висновку про те, що нібито погодження надання відпустки здійснювалось керівництвом в усному порядку, з урахуванням обставин воєнного часу. Такий порядок узгодження відпусток відповідачем як роботодавцем не був встановлений ані законом, ані внутрішніми нормативними документами, і докази цього відсутні, а відповідач проти цього твердження заперечував.
Таким чином, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не є доведеними.
Судом першої інстанції не враховано, що починаючи з 21 липня 2023 року, ОСОБА_1 достовірно знав, що не перебуває у відпустці і вирішується питання про його дисциплінарну відповідальність, оскільки позивачем надано письмові пояснення з цього приводу. Але, незважаючи на це, вийшов на роботу лише 02 серпня 2023 року, а посилання позивача на те, що він нібито перебував на лікуванні, зокрема в період з 20 липня по 26 липня 2023 року, жодним доказом в матеріалах справи не підтверджені.
Суд першої інстанції безпідставно послався на довідку № 1707 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування, не звернувши увагу, що така довідка була видана позивачу лікувальним закладом 15 квітня 2024 року, тобто майже через 9 місяців після звільнення, і згідно цієї довідки позивач мав отримати путівку на санаторно-курортне лікування в майбутньому.
Таким чином, дана довідка є неналежним доказом, оскільки не стосується зазначеного періоду.
Врахувавши правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року в справі № 367/569/23, згідно яких «відсутність працівника на роботі у зв'язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини», і «якщо з таким працівником відсутній зв'язок, до з'ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті», суд першої інстанції не звернув увагу на нерелевантність таких висновків до спірних правовідносин.
Так, ОСОБА_1 у позовній заяві не обґрунтовував неявку на роботу будь-якими наслідками військового вторгнення російської федерації на територію України, а лише перебуванням у відпустці, за його словами, погодженій з відповідачем, та погіршенням стану здоров'я, при цьому доказів на підтвердження такого стану здоров'я позивач не надав. При цьому з ОСОБА_1 зберігався зв'язок, а м. Київ, у якому знаходиться робоче місце позивача, було виключено з переліку територій, на яких велися або ведуться бойові дії, згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, який був затверджений 13 січня 2023 року.
Посилаючись на те, що в матеріалах службового розслідування наявні згадки про те, що позивачем було в усному порядку узгоджено питання надання йому відпустки, суд першої інстанції залишив поза увагою, що згідно з нормами Закону України «Про відпустки» відпустки надаються власником або уповноваженим ним органом, а отриманню відпустки передує звернення із відповідною заявою (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 561/842/19, провадження № 61-4657св20).
Крім того, судом першої інстанції при задоволенні похідних вимог про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 205149,88 грн. за період з 27 липня 2023 року по 23 січня 2025 року не враховано, що в редакції позовних вимог після усунення недоліків, за якою судом першої інстанції було відкрито провадження в справі, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з АТ «Укрнафтохімпроект» середній заробіток за час вимушеного прогулу 39351 грн. з 27 липня 2023 року по 08 листопада 2023 року (а. с. 50 - 52), відтак суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, що прямо суперечить ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними та помилковими, судове рішення ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, таке рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із того, що сторони у справі ОСОБА_1 та АТ «Укрнафтохімпроект» перебували в трудових правовідносинах.
Встановивши відсутність головного інженера з геології відділу інженерних вишукувань ОСОБА_1 на робочому місці, починаючи з 20 липня 2023 року, роботодавцем АТ «Укрнафтохімпроект» належним чином зафіксовано його відсутність без поважних причин актами з 20 липня по 26 липня 2023 року, у яких зазначено час такої відсутності.
21 липня 2023 року уповноваженою особою АТ «Укрнафтохімпроект» зажадано від ОСОБА_1 надати пояснення з приводу причини його відсутності на робочому місці та повідомлено про ініціювання притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, з 21 липня 2023 року ОСОБА_1 достовірно знав, що не перебуває у відпустці.
Згідно відібраних відповідачем письмових пояснень ОСОБА_1 від 21 липня 2023 року, він відсутній на робочому місці, оскільки ним було погоджено надання щорічної відпустки з керівником підприємства, однак докази такого погодження в матеріалах справи відсутні, як і докази звернення позивача до АТ «Укрнафтохімпроект» із заявою про надання відпустки в установленому законом порядку.
26 липня 2023 року комісією АТ «Укрнафтохімпроект», призначеною розпорядженням від 20 липня 2023 року № 25, складено висновок службового розслідування, яким, з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 , встановлено ознаки дисциплінарного порушення - відсутність на робочому місці більше трьох годин (прогул) без поважних причин.
ОСОБА_1 з'явився на роботу лише 02 серпня 2023 року, доказів наявності об'єктивних обставин, які безумовно перешкоджали працівнику з'явитися на роботу і не могли бути ним усунуті, позивачем надано не було.
Таким чином, позивачем допущено відсутність на робочому місці більше трьох годин (прогул) без поважних причин, самовільного використавши без погодження з власником або уповноваженим ним органом чергову відпустку, що в розумінні правових висновків Верховного Суду в постановах від 31 жовтня 2024 року в справі № 948/1077/22 (провадження № 61-6206св24), від 28 листопада 2024 року в справі № 695/2034/22 (провадження № 61-7667св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 752/8014/21 (провадження № 61-15579 св 23) та інших вважається прогулом.
Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20 звертав увагу, що принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом для сторін трудових відносин, зокрема варто розуміти поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Апеляційний суд враховує, що позивачем не доведено зловживання трудовим правом АТ «Укрнафтохімпроект» у вигляді створення для працівника ситуації правової невизначеності за межами права, в тому числі не доведено наявності дій керівництва АТ «Укрнафтохімпроект» щодо погодження ОСОБА_1 відпустки в усному порядку в квітні 2022 року без настання негативних наслідків у вигляді накладення дисциплінарного стягнення, на що він посилався у відзиві на апеляційну скаргу.
Наказ АТ «Укрнафтохімпроект» № 31-к про звільнення ОСОБА_1 видано 26 липня 2023 року, тобто дисциплінарне стягнення накладено в межах строку, встановленого ст. 148 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, звільнення ОСОБА_1 за відсутність на робочому місці більше трьох годин (прогул) без поважних причин з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є законним.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим, недоведеним та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Враховуючи наведене, посилання ОСОБА_1 на положення ст. 43 КЗпП України відхиляються апеляційним судом, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що позивач був обраний до профспілкового органу.
Апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 , що позивач у справі є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС та потребує санаторно-курортного лікування щороку, з огляду на те, що працівники пільгових категорій, які мають право на відпустку у зручний для них час, не звільнені законом від обов'язку належним чином звернутися до роботодавця, щоб оформити свою відпустку, шляхом подання відповідної письмової заяви.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України), в зв'язку з чим апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи ОСОБА_1 , що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідачем не видавався, а є лише наказ про звільнення.
Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідач підробив науково-технічний звіт по другому етапу з інженерно-геологічних вишукувань згідно договору підряду та звільнив позивача з метою приховання своїх протиправних дій, не ґрунтуються на будь-яких доказах та відхиляються апеляційним судом.
Доводи ОСОБА_1 , що позивач працював на вказаному підприємстві тривалий час, є особою старшого віку, має захворювання, не притягувався раніше до дисциплінарної відповідальності і шанси знайти нову роботу у нього невисокі, не є самі по собі підставою для задоволення недоведеного та необґрунтованого позову та відхиляються апеляційним судом.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.
Так, відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 5038,44 грн. за подання апеляційної скарги. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено, а позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати відповідача АТ «Укрнафтохімпроект» в розмірі 5038,44 грн. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Клопотання АТ «Укрнафтохімпроект» про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
До апеляційної скарги відповідачем долучено копію платіжної інструкції № 7933 від 24 січня 2025 року, з відміткою про проведення банком 24 січня 2025 року, згідно якої АТ «Укрнафтохімпроект» на рахунок ОСОБА_1 здійснено грошовий переказ в розмірі 9451,13 грн. з призначенням «виплата середнього заробітку за рішенням суду у справі № 761/30428/23 від 23 січня 2025 року».
Відповідно до ч. 2 ст. 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Враховуючи, що в межах даної справи вирішувався спір про стягнення виплат, що випливають з трудових правовідносин, та рішення не обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, а натомість обґрунтоване наявністю у позивача очікувань надання йому відпустки, поворот виконання рішення у даному випадку не допускається.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_1 в позові до Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Клопотання Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року залишити без задоволення.
Судові витрати Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» (м. Київ Кудрявський узвіз 5-б код ЄДРПОУ 21489100) в розмірі судового збору за подання апеляційної скарги 5038,44 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 вересня 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.