Іменем України
04 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/637/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Напольських Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У провадженні суду перебуває справа за позовом адвоката Напольських Дениса Олександровича (далі - представник позивача, Непольських Д.О.) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), з такими вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області та отримує пенсію за віком.
З січня 2024 року позивачу було припинено виплату пенсії з невідомих йому причин.
05 вересня 2024 року позивач через Веб-Портал Пенсійного фонду України сформував звернення з вимогою пояснити з яких причин йому було припинено нарахування та виплату пенсії. 30 вересня 2024 року відповідач надав відповідь, у якій зазначив, що виплату пенсії було «призупинено» з 01 січня 2024 року, у зв'язку з тим, що надійшла інформація з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, з якої вбачається, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є не діючою. В відповіді відсутнє посилання на рішення відповідача про припинення виплати пенсії позивачу.
Представник позивача вважає дії ГУ ПФУ в Харківській області протиправними та такими, що порушують його права на пенсійне забезпечення.
26.06.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю, виходячи з такого.
3 01.01.2015 ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та отримує пенсію відповідно до макета електронної пенсійної справи № 2006015291, оскільки паперова пенсійна справа до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області не надходила.
У грудні 2023 року головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб отримано інформацію щодо припинення дії довідки ОСОБА_2 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, та з 01.01.2024 призупинено виплату пенсії.
Пенсією заявник забезпечений по 31.12.2023.
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою суду від 20.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні);
- ухвалою суду від 09.06.2025 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 18.06.2025 повторно витребувано від відповідача додаткові докази;
- ухвалою суду від 18.06.2025 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження;
- ухвалою суду від 20.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером за вислугою років, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.02.2012.
Відповідно до довідки від 11.02.2020 № 6337-5000266618 позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Листом від 30.09.2024 № 28243-28872/С-02/8-2000/24 було повідомлено позивача про те, що він отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, як внутрішньо переміщена особа. У грудні 2023 року головним управлінням із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб отримано інформацію щодо припинення дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та з січня поточного року призупинено виплату пенсії.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 20.06.2025 № 347, позивач перебуває на обліку відповідача та отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII по 31.12.2023. З 01.01.2024 пенсія позивачу не нараховується.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
У частині третій статті 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 вказаного Закону, згідно з якою в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, припинення виплати пенсії можливе було лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.
Відповідного рішення, всупереч вимог статті 49 Закону № 1058-IV про припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу, відповідачем суду не надано.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IVяк підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало отримання в грудні 2023 року головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб отримано інформації щодо припинення дії довідки ОСОБА_2 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Водночас суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом або нормативно-правовим актом України.
Отже, судом встановлено, що з 01.01.2024 виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
Окремого рішення щодо припинення виплати пенсії суду не надано.
Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачував позивачу пенсію.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Верховний Суд України 06.10.2015 ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, ст.1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.
Згідно із частинами першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на наведене такі дії суб'єкта владних повноважень підлягають визнанню протиправними, а порушені права захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з дня припинення її виплати.
Вирішуючи спір, судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду суд зазначає, що згідно з положеннями статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії відбувається за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або суду за наявності визначених законом підстав. Відповідачем до суду не надано жодних доказів вручення позивачу рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії.
Таким чином, строк звернення до суду з даною позовною заявою не порушено.
Аналогічна правова позиція зазначена в рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
При зверненні до суду, позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 968, 96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Напольських Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (код ЄДРПОУ: 14099344, місцезнаходження: м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова