04 вересня 2025 року № 320/62471/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними, щодо відмови в здійснені перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру у розмірі 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян, починаючи з 01 липня 2024 року в розмірі не меншому ніж 30774 гривні 71 копійка;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру у розмірі 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян, починаючи з 01 липня 2024 року у розмірі не меншому ніж 30774 гривні 71 копійка.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Вказує, що відповідач обмежив його пенсію десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Наголошує, що має право на отримання пенсійних виплат без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Позивач вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними та такими, що порушують його права.
13 січня 2025 року Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Сторони повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу з обмеженням максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність підтверджена законодавчо, тому відсутні підстави для застосування іншого порядку виплати пенсії.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт № НОМЕР_2 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії відповідно до Закону №2262-XII.
В листопаді 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27 листопада 2024 року №46430-46623/М-02/8-2600/24 за результатом розгляду звернення підтверджено факт виплати пенсії з обмеженням максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та зазначено про відсутність підстав для зміни порядку виплати пенсії. Так, відповідно до наявних в матеріалах адміністративного провадження витягів з пенсійної справи ОСОБА_1 (2601047022) розмір пенсії становить 30774 гривні 71 копійка, при цьому, розмір пенсії до виплати становить 23610 гривень 00 копійок, що, в свою чергу, підтверджує факт обмеження пенсійної виплати. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон №2262-ХІІ.
За змістом преамбули Закону №2262-ХІІ, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) максимальний розмір пенсії […] або щомісячного довічного грошового утримання […], призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу» […] «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року внесено зміни до Закону № 2262 та частину п'яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІII (далі - Закон № 1774-VІII), який набрав чинності з 01 січня 2017 року, внесені зміни у частину сьому статті 43 Закону 2262-ХІІ, слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену в постановах від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 17 жовтня 2021 року у справі №343/870/17, в яких викладено висновок у подібних правовідносинах щодо застосування Закону № 2262-ХІІ у питанні обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців про те, що "… буквальне розуміння змін внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, внесені Законом №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження".
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Тому обмеження відповідачем розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Позовна вимога в частині визначення певного розміру пенсії, який має бути нарахований, не може вважатися ефективним правовим засобом поновлення порушеного права позивача з наступних підстав.
Нарахування та виплата пенсії є триваючими юридично значущими діями, які відбуваються на регулярній основі і з часом можуть змінюватися в залежності від нормативного регулювання та інших факторів.
Фіксація у резолютивній частині судового рішення числового значення розміру пенсії може призвести до того, що рішення суду буде суперечити вказаним вище змінам, навіть погіршуючи майновий стан позивача. Це поставить сторони у стан правової невизначеності, що не відповідає принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства, передбаченому частиною першою статті 2 КАС України.
Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що розмір пенсії позивача становить 30774 гривні 71 копійка. Тобто, питання щодо нарахування пенсії в повному обсязі не є спірним в даній справі, а її виплата не здійснюється виключно з тих підстав, що наявне обмеження пенсійних виплат в цілому.
Отже, судом не встановлено порушення прав позивача в цій частині, тому позовні вимоги щодо перерахунку пенсії в певному розмірі задоволенню не підлягають.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром з 01 липня 2024 року та відновленню шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 01 липня 2024 року, з урахуванням проведених раніше виплат.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 01 липня 2024 року, з урахуванням проведених раніше виплат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 4 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.