04 вересня 2025 року справа №320/55163/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «ЕЛЬГРАНО» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «ЕЛЬГРАНО» з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 12.08.2022 № 00177590704 та №00177580704.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятих відповідачем рішень та невідповідністю висновків, які викладені в акті перевірки, фактичним обставинам справи.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 закрито підготовче провадження та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві на підставі повідомлення від 20.06.2022 № 341/26-15-07-04-01-07 та наказу від 16.06.2022 року № 1917-п, відповідно до п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено перевірку ТОВ «ЕЛЬГРАНО», за результатами якої 22.07.2022 року складено акт № 17163/26-15-07-04-03/43302001 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЕЛЬГРАНО» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за січень 2022 року».
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, абз. «г» п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у результаті чого:
- завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) за січень 2022 року на суму 1295241 грн.;
- завищено суму від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) за січень 2022 року, на суму 2371019 грн.
Відповідачем 12.08.2022 на підставі виявлених порушень прийнято податкове повідомлення-рішення № 00177590704 форми «В1», яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, за січень 2022 року на 1295241 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 323810,25 грн., та податкове повідомлення-рішення № 00177580704 форми «В4», яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2022 року на 2371019 грн.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.
При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов'язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.
Перевіркою повноти декларування показників від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за січень 2022 року відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 3666260 грн.
В акті перевірки відповідач посилається на те, що ТОВ «ЕЛЬГРАНО» здійснило безпідставне оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ», якими складено первинні документи всупереч норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, оскільки відсутній факт формування відповідного активу як ресурсу, контрольованого у результаті минулих подій, внаслідок реального придбання у інших суб'єктів господарювання або власного виробництва, тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія.
Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ», судом встановлено таке.
Між ТОВ «ЕЛЬГРАНО» (покупець) та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» (продавець) 01.04.2021 укладено договір поставки № 3/21, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити товар - кукурудзу 3-го класу врожаю 2021 року на умовах DAP (доставка до пункту) Одеський морський порт та/або морський порт Южний та/або морський порт Чорноморськ та/або Миколаївський морський торговельний порт згідно Інкотермс 2020 року.
Умовами п. 2.1 договору визначено, що кількість товару 1500,000 метричних тон +/- в опціоні покупця.
Ціна товару 4788 грн., в т.ч. ПДВ - 588 грн., за одну метричну тону. Загальна вартість товару, що постачається становить 7182000 грн., в т.ч. ПДВ 882000 грн. +/- 10% залежно від кількості товару (п.п. 3.1, 3.2 договору).
Відповідно до умов п. 4.1 договору постачальник зобов'язався поставити товар відповідно до умов цього договору в період з 01.10.2021 року по 31.12.2021 року. Товар постачається насипом.
Право власності та ризики випадкової втрати, загибелі чи пошкодження товару переходять до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної, яка підписується після отримання товару (партії товару у місці призначення (п. 4.4 договору).
Згідно з умовами п. 5.1 договору, його учасники домовились, що після підписання договору покупець здійснює попередню оплату на рахунок постачальника у розмірі 100% згідно виставленого рахунку.
На виконання умов договору в період з 07 по 19 грудня 2021 року ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» поставило ТОВ «ЕЛЬГРАНО» товар - кукурудзу 3 класу у загальній кількості 1457,7 тон на загальну суму 6979467,6 грн., в т.ч. ПДВ на суму 857126,8 грн., що підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.
Між ТОВ «ЕЛЬГРАНО» (покупець) та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ» (постачальник) 09.08.2021 укладено договір поставки № 27/21, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець - прийняти і оплатити товар - кукурудзу 3-го класу врожаю 2021 року українського походження на умовах DAP (доставка до пункту) Одеський морський торговельний порт та/або Миколаївський морський торговельний порт та/або морський порт Чорноморськ за вибором покупця, згідно Інкотермс 2020 року. Відправником товару за цим контрактом згідно перевізних документів може бути будь-яка особа визначена постачальником (п. 1.1 договору).
Кількість товару визначена у розмірі 500 метричних тон +/- в опціоні покупця (п. 2.1 договору).
Згідно з умовами п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 28.11.2021 року), ціна товару для розрахунку розміру попередньої оплати складає 6453,42 грн., ПДВ 903,48 грн., разом 7356,90 грн. за 1 метричну тону.
Загальна розрахункова вартість товару, що буде постачатись за цим договором, - 3226710 грн., ПДВ 451739,40 грн., разом 3678449,40 грн. +\- 10% (п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 28.11.2021 року).
Остаточна ціна буде визначена на дату поставки за такою формулою - еквівалент 240 доларів США по курсу НБУ на дату поставки товару за метричну тону для Одеським морський торговельний порт та/або Морський торговельний порт Чорноморськ; еквівалент 237 доларів США по курсу НБУ на дату поставки товару за метричну тону для Миколаївський морський порт (п. 3.3 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 02.11.2021 року).
Умовами п. 4.1 договору його учасники узгодили, що постачальник зобов'язався поставити товар в період з 10 жовтня 2021 року по 10 листопада 2021 року, товар постачається насипом.
Право власності та ризики випадкової втрати, загибелі чи пошкодження товару переходять до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної, яка підписується після отримання товару (партії товару у місці призначення (п. 4.4 договору).
Згідно з умовами п. 5.1 договору його учасники домовились, що покупець здійснює попередню оплату у розмірі 90006,68 грн., в т.ч. ПДВ - 11053,45 грн., на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, у строк 13.08.2021 року включно.
На виконання умов договору, постачальник поставив та покупець прийняв кукурудзу у загальній кількості 486,35 тон на загальну суму 3578027,73 грн. в т.ч. ПДВ на загальну суму 439406,91 грн., які наявні в матеріалах справи.
Для здійснення митного оформлення вантажів ТОВ «ЕЛЬГРАНО» як довірителем було укладено 05.08.2021 року за № НТЛ-1227-Б з ТОВ «НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА» як повіреним договір доручення, відповідно до умов якого повірений зобов'язується від імені та за рахунок довірителя виступати митним брокером довірителя, здійснювати декларування вантажів довірителя - зернових, зернобобових, олійних культур, включаючи складання та оформлення митних декларацій в інтересах довірителя згідно чинного митного законодавства України в рамках Митного кодексу України, а довіритель зобов'язується оплатити повіреному надані ним послуги на умовах, визначених цим договором.
Актами здачі-приймання послуг від 10.12.2021 року № 4893, від 20.12.2021 року № 5052 та від 21.01.2022 року № 426 підтверджується оформлення повіреним - ТОВ «НІКА ТРАНС СЕРВІС» митних декларацій на експорт вантажів ТОВ «ЕЛЬГРАНО».
Враховуючи викладене, суд зазначає, що з метою підтвердження реального характеру вказаних вище правочинів, що мали місце між позивачем та його контрагентами, ТОВ «ЕЛЬГРАНО» до перевірки та до суду надані первинні документи щодо фактичності цих операцій та їх належного оформлення, зокрема: договори, контракти, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення, а також і документи щодо використання товару у власній господарській діяльності, а саме щодо відвантаження товару на експорт.
Що стосується посилань відповідача в акті перевірки на те, що ТОВ «ЕЛЬГРАНО» здійснило безпідставне оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ», якими складено первинні документи всупереч норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, суд зазначає таке.
Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 року у справі № 813/6835/14 та від 10.04.2020 року у справі № 826/24764/15.
Як встановлено судом, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами позивачем надані договори, контракти, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення, а також і документи щодо відвантаження товару на експорт.
Суд зазначає, що відповідач жодним чином не обґрунтував свій висновок про порушення позивачем вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, при складенні первинних документів за результатами господарських операцій з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ».
Відповідач в акті перевірки не посилається на недоліки складених позивачем первинних документів за результатами вказаних господарських операцій, а так само не зазначає, в чому полягає невідповідність первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.
Посилання відповідача на ненадання позивачем до перевірки первинних документів щодо зазначених господарських операцій не відповідають змісту самого акту перевірки, в якому наведено перелік документів, які надавались позивачем перевіряючим щодо господарських операцій з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ».
Фактично висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ» ґрунтуються виключно на інформації, яка наведена в листі ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 06.07.2022 року № 5119/2/1-44032, згідно якого за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів ТОВ «ЕЛЬГРАНО» - ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ» та ТОВ «ІВАНГОРОДСЬКЕ» не відслідковується придбання пшениці, кукурудзи та відсутні фізичні/технологічні можливості до їх самостійного виготовлення/вирощування.
Надаючи оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача фізичної/технологічної можливості для поставки товару, невстановлення ланцюгу постачання, суд враховує неодноразово висловлену позицію Верховного Суду, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).
Так, у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.
Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу, що наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагентів позивача, узагальнені дані щодо діяльності контрагентів, на основі яких у листі СБУ, на який посилається відповідач, здійснений висновок про відсутність можливостей у контрагентів позивача для поставки товарів, не є належними доказами безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.
У разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.
Тобто, в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року № К/9901/873/18, від 27.04.2022 року у справі № 520/6607/21.
Суд також враховує неодноразово висловлену Верховним Судом позицію, зокрема в постановах від 03.10.2019 року у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 року у справі № 810/3443/18, від 30.09.2021 року у справі № 400/1986/19, яка відповідає і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 07.07.2022 року (справа № 160/3364/19), відповідно до якої податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган робить висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень.
Відповідно до норм Податкового кодексу України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні контролюючого органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства.
Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
При цьому, як вже зазначалось вище, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.
Однак, на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального Закону.
Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи також не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Суд також не встановив, а відповідач не надав доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними господарюючими суб'єктами (контрагентами) з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями контрагентів чи сприяння ухиленню ними від виконання податкових зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини та не надано докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій (навпаки встановлено отримання прибутку), або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Крім того, слід зазначити, що факт використання придбаного позивачем товару у господарській діяльності товариства контролюючим органом не ставиться під сумнів та не спростовується.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд не погоджується з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, оскільки надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій та підтверджують реальність господарських операцій зі спірними контрагентами за період, що перевірявся.
Судом встановлено, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та його використання в господарській діяльності.
У свою чергу, в ході розгляду адміністративної справи висновки контролюючого органу щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операцій не знайшли свого підтвердження та спростовуються наданими позивачем доказами.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі № 3991/03 Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Європейський суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України зазначив, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
При цьому слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.
У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.
Висновки відповідача по суті на даних з інформаційних баз, загальної інформації щодо контрагентів, припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття оскаржуваних рішень.
Вказана правова позиція також підтверджується висновками Верховного суду, викладених в постанові від 01.02.2023 року у справі № 380/9660/21, а саме: за відсутності доказів, які беззаперечно могли б свідчити про неможливість виконання господарської операції або її невиконання контрагентами, платник не може бути позбавлений можливості відображення такої операції в податковому обліку. Податкова інформація в інформаційно-аналітичних базах, на підставі якої встановлено факти, які свідчать про нереальність здійснення господарських операцій, не є належним доказом у справі, оскільки не має статусу первинного документа, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків.
Податкова інформація є лише підставою для поглибленої документальної перевірки платників на предмет фактичності правовідносин між ними. Наявна в контролюючого органу податкова інформація в інформаційно-аналітичних базах, на підставі якої встановлено факти, які свідчать про нереальність потенційно здійснених господарських операцій платника з його контрагентами, зокрема, за ланцюгом постачання, - не є належним доказом у справі.
Будь-яке автоматизоване зіставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем контролюючого органу, не є належними доказами в контексті процесуального закону. Автоматизоване зіставлення задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватися належними.
Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем.
Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару позивачу, обумовленого укладеними договорами, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.
Вказана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 03.10.2019 року у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 року у справі № 810/3443/18, від 30.09.2021 року у справі № 400/1986/19
Таким чином, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення є безпідставними та неправомірними, а тому, підлягають скасуванню.
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору на суму 30 280,00 грн.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві підлягає судовий збір у розмірі 30280, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 12.08.2022 № 00177590704, № 00177580704.
Стягнути на користь ТОВ «ЕЛЬГРАНО» судовий збір у розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.