04 вересня 2025 року справа №320/17767/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.02.2025 № 175/ж10/31-00-07-04-02-25 та №174/ж10/31-00-07-04-02-25.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чим порушують права та законні інтереси позивача. Також представник позивача наголосив, що висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій з контрагентами, сформовані за результатом перевірки позивача, не відповідають дійсності та ґрунтуються на припущеннях перевіряючих, тож прийняті на підставі таких висновків спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що спірні рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством, за результатами перевірки позивача, якою виявлені порушення ним вимог Податкового кодексу України при формуванні даних податкового обліку, оскільки встановлено відсутність фактичного здійснення господарських операцій з постачання товару й послуг, враховуючи встановлені обставини відсутності у контрагентів необхідних основних засобів та трудових ресурсів, не встановлення джерел походження товару в кількості, яка реалізована постачальникам на адресу позивача, отже спірні рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.
Розглянувши у письмовому провадженні подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідачем проведено щодо Товариства позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт від 03.02.2025 №344/Ж5/31-00-07-04-02-20/31454383, яким зафіксовані порушення положень податкового законодавства, а саме: пунктів 198.1., 198.2., 198.3., 198.6. статті 198, пунктів 200.1., 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 10.02.2025 № 175/ж10/31-00-07-04-02-25 та №174/ж10/31-00-07-04-02-25, якими позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що податковий орган не врахував, в якості підтвердження реальності здійснених господарських операцій, надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами - ПП «Агро-Прогрес», ТОВ «Бесарабія Плюс», ТОВ «Дорогинка-Агро», ТОВ «СВП «Єланецьке», ТОВ «Кошик Господаря», ТОВ «Багатопрофільна фірма ПІР», ТОВ «Агро Нова Груп», ТОВ «Омега», ТОВ «Лідер Престиж», ТОВ «Альфа Грейн Південь», ТОВ «Є.С.Агро», ПП «Грейн Юг», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Дар Ланів», СВП «Вознесенське», ТОВ «Білозаводський елеватор», ПП «Укрінтерпостача», ТОВ «Летрейд», ТОВ «ММТ Агросфера», ТОВ «Дос Агро», ОСОБА_3 , ТОВ «Агрофірма Цвіт», ТОВ «СВТ Агро», СФГ «Пегас», ФГ «Урса-Агро», СТОВ «Інгульське», ТОВ «Сільське КП «Сількомунгосп», «Пролісок», ФГ «Альфа», ТОВ «Згода», ПП «Агрохолдинг Афіна Паллада», ТОВ «Рокитне-Хлібопродукт», ТОВ «Шевченка», ТОВ «Велес-Агро М», ТОВ «Агрофірма Лан-СК», ФГ Смоляра О.А., ТОВ «Автотранс-Торг», ФГ «Вітязь-Агро», ТОВ «Кронос-Агро СП», ТОВ «Лани неньки», ТОВ «Грейн Трейд Юг», ТОВ «Мирівський елеватор», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Фреш Фрутс», ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «Еко Процес», ТОВ «Садове-Агро», СФГ «Стек», ФГ «Прогрес», ТОВ «Нікспецтранс», ФГ «Міда-Агро», ПП «Ротор», ТОВ «Максим-Агро», ТОВ «МАгро», ТОВ «НВДЦ Агротех», ТОВ «Агро-Пан Трейдинг», ФГ «Якимівське-Агро», ПСП «Світанок», ТОВ «Санвалі», ТОВ «ПАЕК-Агро», ТОВ «Ліга 50», ТОВ «Маркетхаус Україна», ФГ «Катруся 54».
Податковий орган дійшов висновку, що товари (роботи, послуги), визначені у первинних документах, не передавались позивачу вказаними контрагентами, оскільки фактично господарські операції не здійснювались та мають характер безтоварних. За висновком перевіряючих контрагенти позивача не мають реальної технічної можливості та матеріальних ресурсів для забезпечення постачання товарів (відсутні землі, сільськогосподарська техніка, автотранспорт, трудові ресурси тощо).
Перевіркою встановлено відсутність в дійсності операцій, які є предметом відповідних правочинів та неправомірність (безпідставність) документального оформлення нереальних господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами при складанні первинних документів, та їх відображення в обліку, що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про їх скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) (заява № 37801/97, пункт 36), вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
Разом з тим, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
У свою чергу, за приписами частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс).
За приписами підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Кодексу, податкове законодавство України ґрунтується, у тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з підпунктами 16.1.2.-16.1.5. пункту 16.1. статті 16 Кодексу, платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язкова зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.
У свою чергу, відповідно до статей 19, 20 Кодексу, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, окрім іншого: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).
Водночас, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, окрім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Кодексу).
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпунктів 14.1.36., 14.1.181., 14.1.191 пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134 Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1. статті 135 Кодексу).
Відповідно до пунктів 5-6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Згідно з пунктом 185.1. статті 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
За приписами пункту 187.1. статті 187 Кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.
Згідно з пунктом 198.1. статті 198 Кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).
Пунктом 198.3. статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6. статті 198 Кодексу).
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, наведені норми дозволяють платнику податку формувати витрати та податковий кредит по придбанню товарів (робіт, послуг) у зв'язку з їх реальним придбанням та на підставі відповідних первинних документів, у тому числі, розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Закон № 996-XIV визначає такі поняття, зокрема: активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для розпорядників бюджетних коштів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, розроблений на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.
Частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
За приписами пунктів 2.1., 2.3., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.
Отже, формування показників доходів, витрат та зобов'язань, при визначенні фінансового результату до оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Одночасно, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для врахування їх у податковому та бухгалтерському обліку, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
Таким чином, за умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Наведене узгоджується, як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Кодексу, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Кодексом або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено саме на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував свої дані податкового обліку, не відповідають дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.
Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.
Визначальним щодо податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є сукупність обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Отже висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі №908/1719/21(908/2090/21).
В силу положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем на підставі належно складених первинних документів (договорів, актів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних, залізничних накладних, платіжних документів, виписок банків тощо), оформлених за результатами господарських операцій з контрагентами - ПП «Агро-Прогрес», ТОВ «Бесарабія Плюс», ТОВ «Дорогинка-Агро», ТОВ «СВП «Єланецьке», ТОВ «Кошик Господаря», ТОВ «Багатопрофільна фірма ПІР», ТОВ «Агро Нова Груп», ТОВ «Омега», ТОВ «Лідер Престиж», ТОВ «Альфа Грейн Південь», ТОВ «Є.С.Агро», ПП «Грейн Юг», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Дар Ланів», СВП «Вознесенське», ТОВ «Білозаводський елеватор», ПП «Укрінтерпостача», ТОВ «Летрейд», ТОВ «ММТ Агросфера», ТОВ «Дос Агро», ОСОБА_3 , ТОВ «Агрофірма Цвіт», ТОВ «СВТ Агро», СФГ «Пегас», ФГ «Урса-Агро», СТОВ «Інгульське», ТОВ «Сільське КП «Сількомунгосп», «Пролісок», ФГ «Альфа», ТОВ «Згода», ПП «Агрохолдинг Афіна Паллада», ТОВ «Рокитне-Хлібопродукт», ТОВ «Шевченка», ТОВ «Велес-Агро М», ТОВ «Агрофірма Лан-СК», ФГ Смоляра О.А., ТОВ «Автотранс-Торг», ФГ «Вітязь-Агро», ТОВ «Кронос-Агро СП», ТОВ «Лани неньки», ТОВ «Грейн Трейд Юг», ТОВ «Мирівський елеватор», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Фреш Фрутс», ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «Еко Процес», ТОВ «Садове-Агро», СФГ «Стек», ФГ «Прогрес», ТОВ «Нікспецтранс», ФГ «Міда-Агро», ПП «Ротор», ТОВ «Максим-Агро», ТОВ «МАгро», ТОВ «НВДЦ Агротех», ТОВ «Агро-Пан Трейдинг», ФГ «Якимівське-Агро», ПСП «Світанок», ТОВ «Санвалі», ТОВ «ПАЕК-Агро», ТОВ «Ліга 50», ТОВ «Маркетхаус Україна», ФГ «Катруся 54», в бухгалтерському та податковому обліку відображені доходи, витрати та податковий кредит від таких операцій.
Водночас судом встановлено, що контролюючим органом під час перевірки позивача фактично належним чином не досліджувались надані ним первинні документи по взаємовідносинам з відповідними контрагентами, що свідчить про формалізм проведеної контролюючим органом перевірки позивача, а також відсутність мети встановлення дійсного змісту взаємовідносин позивача з контрагентами, по яким в результаті спірними податковими повідомленнями-рішеннями донараховані податкові зобов'язання.
Натомість, дослідивши надані позивачем первинні документи, оформлені в результаті взаємовідносин з відповідним контрагентами, судом встановлено, що вони відповідають вимогам Кодексу, Закону № 996-XIV та Положення № 88, щодо їх складання, містять обов'язкові реквізити та підтверджують зміст здійснених господарських операцій. При цьому суд не вбачає дефектів їх складання, а відповідач не довів зворотного.
Окрім того, відповідачем проігноровані та не спростовані належними і допустимими доказами доводи позивача, що він не використовує у своїй діяльності власні зернові склади, термінали чи олійні підприємства, а модель його господарської діяльності побудована на використанні послуг сторонніх зернових складів, портових терміналів, олійно-екстракційних заводів, що підтверджено документально.
Отже, у взаємозв'язку з вищенаведеними обставинами та нормами, здійснивши юридичний аналіз зібраних у справі доказів суд встановив, що взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах, в межах яких складалися первинні документи. Усі первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами надавалися відповідачу позивачем під час перевірки.
В акті перевірки контролюючим органом не наведені доводи щодо недоліків або неналежного складання первинних документів (невідповідність вимогам Закону № 996-XIV) по взаємовідносинам позивача з контрагентами.
Окрім того, господарські операції з контрагентами відображені позивачем належним чином у податковому та бухгалтерському обліку. Підписи представників позивача та контрагентів на первинних документах є достатнім та належним доказом приймання-передачі товарів/робіт/послуг, що свідчить про реальність таких господарських операцій.
Будь-яких зауважень з посиланням на норми діючого на момент перевірки законодавства щодо дефектності первинних документів, складених за результатами взаємовідносин позивача з контрагентами, відповідачем не наведено.
При цьому суд критично сприймає висновки контролюючого органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з контрагентами, сформовані на підставі аналізу зібраної узагальненої податкової інформації про контрагентів, а не оцінці складених за результатами господарських операцій первинних документів.
Як вже зазначено судом, відповідач не навів зауважень до змісту і форми наданих під час перевірки первинних документів з контрагентами. Окрім того, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача за договірними відносинами зі зазначеними контрагентами.
Щодо таких доводів суд зазначає, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого обов'язку передбаченого податковим законодавством або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-замовника права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 826/7270/18, від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16).
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій є безпідставними, оскільки фактично надані Товариством до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 2а-1484/12/1370 тощо).
Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутсорсингу (оренда персоналу).
Податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, норм податкового законодавства та правових позицій Верховного Суду, суд доходить висновків про те, що наведені відповідачем в акті перевірки висновки є необґрунтованими та не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з відповідними контрагентами.
З наведених вище мотивів та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню в силу своєї протиправності.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 30280,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 132, 134, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 10.02.2025 № 175/ж10/31-00-07-04-02-25 та №174/ж10/31-00-07-04-02-25.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» сплачений судовий збір у розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.