ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" вересня 2025 р. справа № 300/5221/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУ ПФУ в Кіровоградській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа), в якому просить:
визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 12.03.2025 №092950017773 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.08.1981 по 21.05.1983, з 20.08.1985 по 16.10.1992, з 21.10.1992 по 12.10.1994, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.11.1985 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення, а саме з 04.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.03.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 12.03.2025 №092950017773 йому було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, не зараховано до страхового стажу періоди роботи, з 15.08.1981 по 21.05.1983, з 20.08.1985 по 16.10.1992, з 21.10.1992 по 12.10.1994, які підтверджені відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.11.1985. Позивач з таким не зарахуванням спірних періодів не погоджується та вважає, що винесене відповідачем рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.08.2025 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі, у яких представник заперечила щодо задоволення позовних вимог та зазначила, що після звернення позивача із заявою про призначення пенсії враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області розглянуло заяву та прийняло рішення від 12.03.2025 №092950017773 про відмову у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 11 місяців 16 днів. Право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням наявних документів заявник набуде після досягнення 63- річного віку з 29.06.2027. Відповідач наголошує, що з долученої позивачем копії трудової книжки вбачається, що вимог Інструкцій при внесенні записів в них, за спірний період, не було дотримано, уточнюючих довідок ОСОБА_1 також не було надано ні при зверненні із заявою про призначення пенсії, а також, не долучено і до матеріалів позову. Водночас, звернуто увагу на те, що органами Пенсійного фонду не покладається відповідальність на позивача щодо порушення порядку заповнення трудової книжки підприємствами, установами, організаціями, а тільки зазначаються правові наслідки за порушення порядку заповнення трудової книжки, зокрема, не зарахування періоду до страхового стажу. З огляду на викладене, представник просила відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 40-49).
08.08.2025 від Головного управління ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що заява позивача від 04.03.2025 про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та за результатами її розгляду ГУ ПФУ в Кіровоградській області прийнято спірне рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.03.2025 № 092950017773. Згідно вказаного рішення відповідач зазначив, що до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності, згідно трудової книжки колгоспника ( НОМЕР_1 ): з 15.08.1981 по 21.05.1983, оскільки запис про звільнення не містить наказу та підпису відповідальної особи; з 21.10.1992 по 02.05.1993, оскільки в записі про прийняття відсутня дата наказу; з 17.02.2007 по 17.01.2008, оскільки трудова діяльність проходила на території російської Федерації; з 15.12.2006 по 05.06.2008, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Додатково представник відповідача зазначає, що період роботи з 20.08.1985 по 16.10.1992 зараховано частково, а саме: з 20.08.1985 по 14.05.1987 - не зараховано, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих вихододнів за вищезазначені періоди роботи; з 15.05.1987 по 15.02.1992 - зараховано згідно довідки від 08.08.2024 №249 за фактичною тривалістю відпрацьованих вихододнів; з 16.02.1992 по 16.10.1992 - не зараховано, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих вихододнів за вищезазначені періоди роботи. Отже, на думку відповідача, дії Управління є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим, і тому підлягає залишенню без задоволення (а.с. 53-59).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до матеріалів справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.03.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 12.03.2025 № 092950017773 про відмову у призначенні пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 7-8). Так, у вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 27 років 11 місяців 16 днів. Окрім цього, зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу враховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 від 18.11.1985):
з 15.08.1981 по 21.05.1983, оскільки запис про звільнення не містить наказу та підпису відповідальної особи;
з 21.10.1992 по 02.05.1993, оскільки в записі про прийняття відсутня дата наказу;
з 17.02.2007 по 17.01.2008, оскільки трудова діяльність проходила на території російської федерації.
Додатково зазначено, що періоди роботи згідно довідки від 08.08.2024 №249 зараховано за фактичною кількістю відпрацьованих вихододнів. Разом з тим інформація про кількістю відпрацьованих вихододнів протягом 1981-1983 та 1985-1986 років, відсутня. Право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону з урахуванням наявних документів заявник набуде після досягнення 63- річного віку з 29.06.2027.
Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 12.03.2025 № 092950017773 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що на час видачі позивачу трудової книжки та внесення записів щодо спірних періодів роботи була чинною Інструкція №162 від 20.06.1974, пунктом 2.3 якої визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Аналогічні вимоги містить також Іструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Так, відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Окрім цього, суд зауважує, що у відповідності до п. 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів (надалі - Положення №310).
Пункт 2 Положення №310 регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Згідно із абз. 2 п. 2 Положення №310, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.
Відповідно до п. 13 Положення №310, обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Так, у позивача наявні трудова книжка серії НОМЕР_1 від 18.11.1985 (а.с. 15-22), у якій містяться записи про роботу ОСОБА_1 , зокрема:
з 15.08.1981 по 21.05.1983 та з 20.08.1985 по 16.10.1992 - у колгоспі «Запруття» (записи 1-3, 5-7);
з 21.10.1992 по 12.10.1994 на виробничо-торговому підприємстві агрофірми «Тиса» (записи 8-11);
Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, накази про звільнення скріплені підписом відповідальної особи або ж печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №162 та Інструкції №58.
Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Щодо доводів відповідача про те, що запис про звільнення (21.05.1983) не містить наказу та підпису відповідальної особи та в записі (21.10.1992) про прийняття відсутня дата наказу, то суд зауважує, що відповідно до пункту 18 постанови ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка діяла на період заповнення спірних записів роботи позивача, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічно, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відтак, з врахуванням вищенаведених норм та висновків суду про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 15.08.1981 по 21.05.1983.
Щодо періоду роботи з 20.08.1985 по 16.10.1992, то такий період згідно розрахунку стажу, частково зарахований відповідачем. Однак, з урахуванням вищевикладених висновків суду та враховуючи що весь такий період підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , то відповідачу необхідно зарахувати весь такий період за виключенням тих періодів, які вже зараховані, а саме:
за виключенням 6 місяців 4 днів у проміжку між 15.05.1987 по 31.12.1987;
за виключенням 1 місяця 14 днів у проміжку між 01.01.1988 по 31.12.1988;
за виключенням 6 місяців 4 днів у проміжку між 01.01.1989 по 31.12.1989;
за виключенням 6 місяців 8 днів у проміжку між 01.01.1990 по 31.12.1990;
за виключенням 7 місяців 18 днів у проміжку між 01.01.1991 по 31.12.1991;
за виключенням 1 місяця 15 днів у проміжку між 01.01.1992 по 15.02.1992.
Щодо періоду роботи з 21.10.1992 по 12.10.1994, то суд звертає увагу, що згідно розрахунку стажу період з 03.05.1993 по 12.10.1994 є зарахованим, а тому зарахуванню підлягає тільки період з 21.10.1992 по 02.05.1993.
Щодо посилань відповідача про ненадання позивачем інформації про фактично вироблену кількість вихододнів, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 56 Закону України №1788, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Водночас, відповідачами не доведено, що позивач як член колгоспу без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а тому періоди його роботи у колгоспі слід враховувати повністю незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв чи виконання встановленого мінімуму трудової участі.
Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу згадані вище періоди роботи у колгоспі «Запруття» та на виробничо-торговому підприємстві агрофірми «Тиса» (за винятком вже зарахованого періоду).
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 12.03.2025 №092950017773.
Щодо доводів відповідача про роботу ОСОБА_1 на території російської федерації (з 17.02.2007 по 17.01.2008) та відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (період з 15.12.2006 по 05.06.2008), то суд зауважує, що такі доводи стосуються того періоду, який не є спірним у межах даної справи, оскільки згідно позовних вимог, позивач не ставив питання про зарахування такого до його стажу.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до стажу позивача спірного періоду його роботи.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не виконало свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів та їх перевірки.
Тому, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати спірний період позивача до його страхового стажу та повторно розглянути заяву від 04.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого ним судового збору у розмірі 908,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 12.03.2025 №092950017773 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 15.08.1981 по 21.05.1983, з 20.08.1985 по 16.10.1992 (за виключенням 6 місяців 4 днів у проміжку між 15.05.1987 по 31.12.1987; за виключенням 1 місяця 14 днів у проміжку між 01.01.1988 по 31.12.1988; за виключенням 6 місяців 4 днів у проміжку між 01.01.1989 по 31.12.1989; за виключенням 6 місяців 8 днів у проміжку між 01.01.1990 по 31.12.1990; за виключенням 7 місяців 18 днів у проміжку між 01.01.1991 по 31.12.1991; за виключенням 1 місяця 15 днів у проміжку між 01.01.1992 по 15.02.1992), з 21.10.1992 по 02.05.1993, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.11.1985 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.