02 вересня 2025 рокуСправа № 160/8188/24
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши заяву позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 по справі №160/8188/24 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема зобов'язано Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2023, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 по справі №160/8188/24 набрало законної сили 11.07.2024.
30.07.2025 до суду від позивача надійшла заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій заявник просить суд змінити спосіб та порядок виконання судового рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №160/8188/24 на стягнення з Дніпропетровського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2023 у розмірі 570804,60 грн.
Ухвалою суду від 04.08.2025 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2025.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи та заяву позивача, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви, з огляду на таке.
Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно ч.3 ст.378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч.4 ст.378 КАС України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, в силу наведених вище норм, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
З листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду вих.№267 від 12.11.2025 встановлено, що на виконання рішення суду здійснено нарахування та взяття на облік недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 570804,60 грн. за вказаним рішення суду. Також в листі зазначено, що для остаточного виконання рішення суду в частині виплати належної суддівської винагороди, Дніпропетровський окружний адміністративний суд неодноразово звертався до Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, щодо затвердження додаткових бюджетних асигнувань відповідно до наданих розрахунків сум суддівської винагороди та здійснення фінансування. У відповідь Державна судова адміністрація України повідомила, що виконання судового рішення на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя повинно здійснюватися з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». Згідно з пунктом 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845 наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за цією програмою.
Таким чином, у частині виплати відповідної суми суддівської винагороди судове рішення не виконано.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Суд зазначає, що рішення суду набрало законної сили 11.07.2024, і вже на протязі більш ніж одного року залишається не виконаним, що призводить до порушення прав та інтересів позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 241, 248, 256, 378 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду - задовольнити.
Змінити спосіб та порядок виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №160/8188/24 в частині зобов'язання Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2023, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум, на стягнення з Дніпропетровського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 30.06.2023 у розмірі 570804,60 грн. (п'ятсот сімдесят тисяч вісімсот чотири гривні 60 копійок).
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її постановлення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова