04 вересня 2025 року м. Ужгород№ 260/3892/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, буд. 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами;
2) зобов'язати відповідача виконати дії по забезпеченості права позивача;
3) стягнути з відповідача протизаконно ненараховані та не виплачені кошти, які належало надати згідно фактичного розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримав лист Пенсійного фонду України від 30.04.2025 №17176-15942/С-03/8-2800/25, в якому відповідач, з посиланням на статтю 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ від 08.07.2011, вказав, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач звертає увагу, що рішеннями Закарпатського окружного адміністративного суду №260/3240/22 від 13.10.2022, №260/622/23 від 21.03.2023, №260/10931/23 від 05.02.2024, 260/2528/24 від 28.05.2024 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, однак відповідач ігнорує виконання судових рішень та ухиляється від виплати належного розміру пенсії. У зв'язку з наведеним, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.
02 липня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому щодо позовних вимог заперечив у повному обсязі. Зазначив, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління, виконує функцію централізованого фінансування уповноважених на виплату пенсій організацій та банків, при цьому функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій, є дискреційними повноваженнями головних управлінь Фонду. Вказав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, пов'язаних з виконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішень судів у справах № 260/3240/22, № 260/622/23, № 260/10931/23, № 260/2528/24, № 260/2532/24, № 260/4840/24, № 260/6837/24, № 260/6838/24. Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду вирішується у порядку, визначеному статтею 383 КАС України, яким позивач не скористався. Крім того, відповідачем не приймалося жодних рішень з питань пенсійного забезпечення позивача в розумінні припису статті 19 КАС України, які можуть бути оскаржені до суду, а листи Пенсійного фонду України від 14.03.2025 № 10205-8225/ С-03/8-2800/25 та від 30.04.2025 № 17176-15942/С-03/8-2800/25 є відповіддю на звернення позивача та не породжують прав та обов'язків для позивача.
17 липня 2025 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач вказав на те, що відповідач є органом, що реалізує соціальну політику з питань пенсійного забезпечення та здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені територіальні управління. Вказав, що обґрунтовуючи позовні вимоги, мав на увазі не тільки протиправну координуючу діяльність відповідача по протизаконному позбавленню позивача відповідних сум пенсійних виплат, а і його безпосередню участь в цьому процесі, а тому наведені у відзиві пояснення є недостовірними та безпідставними.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що до Пенсійного фонду України від позивача надійшло звернення від 18 березня 2025 року, в якому позивачем порушено питання невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області більше двадцяти судових рішень, які зі слів Головного управління ПФУ в Закарпатській області виконуються в межах повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, а не в обов'язковому порядку відповідно до положень Конституції України.
На звернення позивача Пенсійним фондом України надано відповідь листом від 30.04.2025 № 17176-15942/С-03/8-2800/25, в якому проінформовано позивача про виконання рішень Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №260/10931/23, від 15.05.2024 у справі №260/2532/24, від 01.01.2025 у справі №260/6838/24.
Бездіяльність Пенсійного фонду України щодо невиплати позивачу пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами позивач вважає протиправною, у зв'язку із чим звернувся із даним позов до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі по тексту Положення № 280) Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління (пункт 7 Положення № 280).
Пенсійний фонд України, відповідно до покладених на нього завдань, лише організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, зокрема, щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій (пункт 4 підпункт 6 Положення № 280).
Згідно із пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.01.2015 за № 41/26486 (далі по тексту - Положення № 28-2), до функцій управлінь у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь віднесено призначення (перерахунок) та виплата пенсій.
Згідно із пунктом 4 Положення № 28-2 головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечує виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486.
Відповідно до пункту 12 Положення № 28-2 головне управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Згідно із статтею 44 частиною 1 Закону України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту Закон України № 1058-IV) звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший; заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ; заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати призначення, перерахунок та виплату пенсії, є саме відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України, а не Пенсійний фонд України.
Відповідно до ст. 10 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) призначення (перерахунок) і виплата пенсій здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Статтею 52 Закону № 2262 визначено, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, визначений Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279, та Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі - Порядок № 1596), передбачає, що процедура виплати пенсії полягає у щомісячному нарахуванні територіальним органом Пенсійного фонду належних пенсіонерові виплат (з урахуванням здійснення відрахувань за виконавчими документами, розподілу пенсії для осіб, які перебувають на повному державному утриманні тощо), оформлення цим органом документів для виплати нарахованої пенсії (відомість на виплату пенсій, грошової допомоги або списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки), передачу виплатних документів уповноваженим на виплату пенсій організаціям або банкам, що також здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України.
Пенсійний фонд України виконує функцію централізованого фінансування уповноважених на виплату пенсій організацій та банків (пп. 4 п. 4 Положення № 280, п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279, п. 14 Порядку № 1596).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 травня 2022 року у справі № 640/19528/19 зазначив, що Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади, не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії.
Аналіз наведених норм чинного пенсійного законодавства дає підстави для висновку про те, що компетентним органом, уповноваженим здійснювати призначення, перерахунок та виплату пенсії, є відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України, а Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, здійснює контроль територіальних органів щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Пенсійного фонду України 18 березня 2025 року щодо невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області більше двадцяти судових рішень, на яке відповідачем надано відповідь від 30.04.2025 № 17176-15942/С-03/8-2800/25, в якій проінформовано позивача про стан виконання рішень Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №260/10931/23, від 15.05.2024 у справі №260/2532/24, від 01.01.2025 у справі №260/6838/24.
Згідно з підпунктом 17 пункту 4 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що відповідь від 30.04.2025 № 17176-15942/С-03/8-2800/25 була надана позивачу в порядку Закону України «Про звернення громадян», носить інформаційний характер та не породжує прав та обов'язків для позивача.
При цьому, Пенсійним фондом України не приймалося жодних рішень з питань пенсійного забезпечення позивача в розумінні припису статті 19 КАС України, які можуть бути оскаржені до суду.
Крім того, як вже встановлено вище, Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями щодо безпосереднього призначення (перерахунку) та виплати пенсій.
Таким чином, звернення позивача розглянуто Пенсійним фондом України у межах його компетенції, перевірено правильність обчислення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області розміру пенсії позивача, зокрема, на виконання рішень суду, про що повідомлено позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень. Відповідачем є та процесуальна особа, якій пред'явлено позовну вимогу та яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов), звернувшись при цьому до суду.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем висловлено, зокрема, незгоду з невиконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішень суду у справах № 260/3240/22, № 260/622/23, № 260/10931/23, № 260/2528/24, № 260/2532/24, № 260/4840/24, № 260/6837/24, № 260/6838/24.
При цьому в межах адміністративних справ № 260/3240/22, № 260/622/23, № 260/10931/23, № 260/2528/24 було, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Натомість у межах даної справи позивач вказує на невиконанні наведених рішень суду, незважаючи на те, що функції щодо призначення та розрахунку розміру пенсії не належать Пенсійному фонду України, оскільки Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії, у тому числі й за спірних правовідносин.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що саме Пенсійним фондом України було порушено права та законні інтереси позивача відмовою в перерахунку його пенсії.
З огляду на викладене можна дійти висновку, що позивач звернувся до суду з приводу неповного виконання судових рішень. Однак, суд зауважує, що наявність у КАС України спеціальних норм, а саме: ст. 382, ст. 383 КАС України, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо, і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Крім того, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
Отже, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Суд вважає, що виконання рішень суду, ухвалених на користь позивача, має здійснюватися в примусовому порядку; державний виконавець володіє достатнім обсягом повноважень впливу на боржника з метою забезпечення його виконання. Так, статтею 63 Закону № 1404-VIII передбачено накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин; у випадку, якщо накладення штрафів не призводить до виконання рішення суду зобов'язального характеру, державний виконавець скеровує матеріали для порушення кримінального провадження щодо боржника. Якщо стягувач вважає, що державний виконавець не здійснює належних дій щодо примусового виконання рішення суду, він вправі оскаржити дії/бездіяльність посадових осіб ДВС до суду в порядку статті 287 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України.
З урахуванням наведеного, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати останнє шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
За змістом статті 160 частини 5 пункту 4 КАС України право викладати обставини, якими обґрунтовуються вимоги, надано саме позивачу і позивач в даному питанні користується певною свободою. Суд лише має оцінити переконливість викладених доводів на предмет їх достатності для задоволення позову і не може перебирати на себе права позивача у цих питаннях.
Також, щодо суб'єктного складу сторін, суд зазначає, що особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на власний розсуд.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не визначено у цій справі в якості відповідача, що позбавляє суд надати оцінку його діям в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням визначеного позивачем суб'єктного складу сторін та заявлених позовних вимог.
При цьому, Пенсійним фондом України не приймалося жодних рішень з питань пенсійного забезпечення позивача, а листи Пенсійного фонду України є відповіддю на звернення позивача, що надана в порядку Закону України «Про звернення громадян».
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, а позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог та відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, буд. 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович