05 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/14677/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку з 29 липня 2022 року по 28 червня 2024 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX станом на 01 січня 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок з 29 липня 2022 року по 28 червня 2024 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 29 липня 2022 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103. Отже, пункт 6 постанови № 103 втратив чинність, у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 постанови № 704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивач вважає, що має право на перерахунок грошового забезпечення, а також виплату усіх складових грошового забезпечення з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 (в редакції постанови КМУ № 103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальним) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до частини 4 статті 243 КАС України, з врахуванням положень статті 263 КАС України.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Сторонами не заперечується, що позивачка з 29.07.2022 по 28.06.2024 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Оскільки позивачу протягом 2022-2024 років грошове забезпечення не нараховувалося та не виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату належного їй за 2022-2024 роки грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідач у відповіді повідомив про те, що при розрахунку окладів за посадою та військовим званням Військова частина керувалася п. 4 постанови № 704, розраховуючи грошове забезпечення з 1762,00 грн.
Вважаючи вказані нарахування грошового забезпечення такими, що здійснені не у повному обсязі, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями; у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Постановою №704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова №103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови №103.
Відтак, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.
При цьому, згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Водночас, положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ встановлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01.01.2020 для працездатних осіб - 2102,00 грн., статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX визначено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.; статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2481,00 грн.; статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2684,00 грн.; статтею 7 Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 3028,00 грн.
Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.
Із урахуванням викладеного, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін відповідно до постанови № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача: у період з 29.07.2022 по 19.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.
Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та викладено її абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за 20.05.2023.
Таким чином, з 20.05.2023 підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023, відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову за період з 20.05.2023 по 28.06.2024, оскільки розрахунок грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, є правомірним.
Разом з тим, згідно наявних в матеріалах справи довідок відповідача про доходи за 2022-2023 роки, позивачка грошову допомогу на оздоровлення в 2022-2023 роках не отримувала, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Враховуючи викладене, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення за період з 29.07.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний календарний рік, на тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29.07.2022 по день фактичної виплати таких сум, суд зазначає таке.
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон України №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст. 1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону України №2050-ІІІ).
Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21 лютого 2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до п. 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1 - 3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до вимог ст. 3 3акону України №2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку №159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.
Зі змісту ст. 1 Закону України №2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись положеннями статей 72-77, 242-246, 251, 262, 293 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.07.2022 по 19.05.2023, із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29.07.2022 по день фактичної виплати таких сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко