05 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/8374/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, в якому просить:
- визнати рішення відповідача, Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області №063550002772 від 23.01.2025, оформлене відповіддю №2193/03-16 від 05.02.2025 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною;
- зобов'язати відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію як потерпілому від аварії на ЧЛ1/С 3-ї категорії, шо проживав та працював у зоні безумовного (обов'язкового) відселення із зниженням пенсійного віку на 7-м років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з моменту звернення - 25.03.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило йому у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Позивач стверджує, що має пільги по виходу на пенсію, його проживання та праця в зоні безумовного обов'язкового відселення більш ніж 5 років (2 з яких необхідно прожити до 01.01.1993 року) підтверджується достатніми доказами, а тому вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечать чинному законодавству.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області подало відзив на позовну заяву. Вказує, що факт постійного проживання (роботи) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 - 01 рік 05 місяців 22 дні в період з 10.07.1991 по 31.12.1992, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 9 років відповідно до Закону № 796. На підставі наданих документів та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 26 років 08 місяців 13 дні. Враховуючи вищевикладене, повторний розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, та 23.01.2025 прийнято рішення № 063550002772 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796, у зв'язку з відсутністю права на зниження пенсійного віку.
Станом на дату розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористалося, відзиву на позовну заяву до суду не надіслало.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), видане Житомирською обласною державною адміністрацією від 10.08.2021.
25.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 063550002772 від 02.04.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного часу роботи/проживання на території гарантованого добровільного відселення.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, позивач звернувся із позовом до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 № 240/8006/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.04.2024 № 063550002772 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2024 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Повторний розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, та 23.01.2025 прийнято рішення № 063550002772 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796, у зв'язку з відсутністю права на зниження пенсійного віку.
За результатами повторного розгляду документів, доданих до заяви від 25.03.2024 встановлено, що рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 30.06.2021 по справі № 284/407/21, долученого до матеріалів електронної пенсійної справи, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що Позивач з 12.07.1988 по 05.10.1988 та з 23.03.1989 по 03.05.1989 постійно проживав без реєстрації в смт. Народичі Житомирської області, яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення (2 зона). Зазначені періоди не враховано до періоду проживання(роботи) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, оскільки рішення суду не містить зобов'язального характеру.
До страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи у колгоспі з 23.05.1985 по 31.08.1985, з 22.06.1989 по 28.06.1989, з 17.05.1991 по 23.03.1992 та з 24.04.1994 по 14.02.1996, оскільки відсутня інформація про встановлений в колгоспі річний мінімум та кількість фактично відпрацьованих днів;
- період військової служби з 29.06.1989 по 16.05.1991 згідно військового квитка від 29.06.1989 НОМЕР_2 , так як відсутній номер та дата наказу демобілізації;
- період з 11.12.2003 по 24.03.2004, оскільки дата наказу не відповідає датам початку та припинення виплати допомоги.
Враховуючи вищевикладене, факт постійного проживання (роботи) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 - 01 рік 05 місяців 22 дні в період з 10.07.1991 по 31.12.1992.
На підставі наданих документів та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 26 років 08 місяців 13 дні.
Позивач не погоджується із прийнятим рішенням Пенсійного фонду та вважає, що надав необхідну та достатню сукупність документів для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІвизначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XIIпередбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини 1статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що особа отримує право на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII у випадку дотримання таких умов:
- наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;
- наявність необхідного періоду проживання (роботи) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 2 років.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абзацу дев'ятого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (в редакції, на момент спірних правовідносин) потерпілими від Чорнобильської катастрофи до заяви про призначення пенсії додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним у межах даної судової справи є питання наявності у позивача права на призначення їй пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість його проживання/роботи у зоні безумовного(обов'язкового) відселення, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками підприємств, установ, організацій (військкоматів) та органів місцевого самоврядування відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
Положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, нормами частини першої статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема:
- осіб, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (пункт 2);
- осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (пункт 3).
За змістом частини четвертої статті 65 Закону №796-ХІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог частини четвертої статті 65 Закону №796-ХІ, постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, який визначає процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій (…) (далі Порядок №551).
Відповідно до пункту 2 Порядку №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій (…), і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІ, іншими актами законодавства.
За правилами абзацу п'ятого пункту 6 Порядку №551, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Як встановлено вище судом, ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 . За змістом посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ .
Пунктом 2.22 цього Порядку визначено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
На підставі викладеного суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року справі №572/456/17, виходячи з того, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення, наголосив, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні радіоактивного забруднення.
Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв'язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач до заяви про призначення пенсії надав № 1290 від 14.09.2021, видану Народицькою селищною радою Житомирської області, в якій зазначено, що Позивач з 12.07.1988 по 05.10.1988 та з 23.03.1989 по 03.05.1989 постійно проживав без реєстрації в смт. Народичі Житомирської області, яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення (2 зона);
- № 1127від 13.08.2021, видану Народицькою селищною радою Житомирської області, в якій зазначено, що Позивач з 10.07.1991 по 21.01.1998 та з 23.10.2020 по даний час постійно проживає в смт. Народичі Житомирської області, яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення (2 зона).
Крім того, рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 30.06.2021 по справі № 284/407/21 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 з 12.07.1988 по 05.10.1988 та з 23.03.1989 по 03.05.1989 постійно проживав без реєстрації в смт. Народичі Житомирської області, яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення (2 зона).
Однак, вказані в рішенні Народицького районного суду Житомирської області від 30.06.2021 по справі № 284/407/21 періоди не враховано до періоду проживання(роботи) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, оскільки рішення суду не містить зобов'язального характеру.
Суд наголошує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Приписами частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Отже, рішення суду, яким встановлено факт, що має юридичне значення, є обов'язковим для виконання, зокрема, і пенсійним органом при прийнятті ним рішення про призначення пенсії особі, незважаючи на відсутність у такому судовому рішенні встановленого судом обов'язку для органу Пенсійного фонду призначити цій особі пенсію.
Враховуючи вищевикладене, пенсійним органом протиправно не зараховано періоди 12.07.1988 по 05.10.1988 та з 23.03.1989 по 03.05.1989, встановлені рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 30.06.2021 по справі № 284/407/21, до періоду проживання ОСОБА_1 в зоні безумовного(обов'язкового) відселення.
Крім того, відповідно до довідки КНП «Народицька лікарня» Народицької селищної ради №527 від 03.11.2021 ОСОБА_1 з 01.10.1987 по 10.10.1987 перебував на стаціонарному лікуванні в Народицькій ЦРЛ .
Щодо доводів позивача про проживання в зоні безумовного(обов'язкового) відселення смт. Народичі під час відпустки в період проходження військової служби з 07.08.1990 по 23.08.1990 суд вказує наступне.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце служби в армії нерозривно пов'язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період проходження військової служби спростовує факт його постійного проживання у зоні безумовного(обов'язкового) відселення у цей період, що виключає можливість врахування таких періодів до періоду проживання у зоні безумовного(обов'язкового) відселення.
Той факт, що під час проходження військової служби позивачу надавалась короткострокова відпустка не спростовує вище наведених висновків, оскільки відпустка була періодична і такі періоди відпустки були незначними.
Більше того, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження надання відпустки в період з 07.08.1990 по 23.08.1990 та про те, що у вказаний вище період відпустки позивач перебував саме смт Народичі, тому відсутні підстави для врахування вказаного періоду.
Крім того, позивач вказує, що відповідачем безпідставно не враховано період після демобілізації з 16.05.1991 по день реєстрації , тобто до 10.07.1991.
Оцінюючи доводи позивача, суд вказує, що матеріали справи не містять доказів проживання ОСОБА_1 у вказаний період в смт. Народичі, тому відсутні підстави для врахування вказаного періоду.
Таким чином, під час розгляду справи підтверджено період проживання ОСОБА_1 в зоні безумовного(обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 з 01.10.1987 по 10.10.1987 , 12.07.1988 по 05.10.1988 та з 23.03.1989 по 03.05.1989 та з 10.07.1991 по 01.01.1993, що загалом становить 1 рік 10 місяців 07 днів.
Крім того, відповідно до спірного рішення за результатами повторного розгляду документів до страхового стажу не зараховано:
- період військової служби з 29.06.1989 по 16.05.1991 згідно військового квитка від 29.06.1989 НОМЕР_2 , так як відсутній номер та дата наказу демобілізації;
- з 23.05.1985 по 31.08.1985, з 22.06.1989 по 28.06.1989, з 17.05.1991 по 23.03.1992 та з 24.04.1994 по 14.02.1996 за час роботи в колгоспі, оскільки відсутня інформація про встановлений в колгоспі річний мінімум та кількість фактично відпрацьованих днів;
- період з 11.12.2003 по 24.03.2004, оскільки дата наказу не відповідає датам початку та припинення виплати допомоги.
Щодо зарахування позивачу до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби з 29.06.1989 по 16.05.1991, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'спірні правовідносини регулював Закон України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, якою затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (надалі- Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637(далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
У відповідності до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Відповідно до пункту 6 Порядку №637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 29.06.1989 по 16.05.1991 служба в армії, запис внесено на підставі військового квитка серії НОМЕР_2 .
Період служби підтверджено у військовому квитку серії НОМЕР_2 .
Так, на сторінці № 2 військового квитка наявний запис про призов ОСОБА_1 на діючу військову службу і вказана дата 29.06.1989, запис скріплений печаткою і підписом.
На сторінці № 3 військового квитка наявний запис: 16.05.1991 демобілізація з направленням на облік в ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата 16.05.1991, запис скріплений печаткою і підписом.
Відповідно до п.п. «в» абзацу 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України, щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби», час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію на пільгових умовах до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Як уже зазначалось вище, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність особи. До трудової книжки Позивача внесено запис щодо періоду проходження строкової військової служби, зокрема про дату призову та про дату звільнення.
Згідно норм Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Зокрема, Верховний Суд висловлював в постановах від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 р. у справі № 423/1881/17 позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Враховуючи, що до стажу роботи зараховується військова служба, запис щодо якої міститься у трудовій книжці, то суд вважає, що у відповідача відсутні законні підстави щодо не зарахування до страхового стажу позивача період проходження ним строкової військової служби з 29.06.1989 по 16.05.1991.
Щодо зарахування періоду роботи у колгоспі з 23.05.1985 по 31.08.1985, з 22.06.1989 по 28.06.1989, з 17.05.1991 по 23.03.1992 та з 24.04.1994 по 14.02.1996 суд вказує наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 "Про трудові книжки колгоспників" затверджено Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників.
Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів, в тому числі на членів риболовецьких колгоспів, з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Згідно пунктів 1-3 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудової діяльності членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, яку прийнято в члени колгоспу.
Відповідно до п. 5 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, в трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про трудову участь, зокрема прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно п. 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Разом з тим, згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 ОСОБА_1 :
- 23.05.1985 прийнятий в члени колгоспу ім. Леніна і направлений на навчання.
- 22.03.1992 вибув з членів колгоспу і звільнений з роботи за власним бажанням.
-24.04.1994 прийнятий в члени колгоспу ;
- 24.07.1998 вибув з членів КСП ім. Леніна.
Вказані записи внесені уповноваженою особою, про що свідчить підпис та печатки, містять посилання на дату на номер наказу, що слугували підставою вчинення запису про прийняття та звільнення.
В трудовій книжці колгоспника УКР серії НОМЕР_3 наявні записи про трудову участь в суспільному господарстві за 1991, 1992, 1994, 1995.
Так, за 1991 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві становив 180, а виконаний позивачем - 184, за 1992 встановлений мінімум 50, а виконаний позивачем - 57, за 1994 рік встановлений мінімум 145, виконаний - 150, за 1995 рік встановлений мінімум 220, виконаний - 243.
Водночас, записи про встановлений мінімум вихододнів, як і про відпрацьовані дні, за 1985, 1989, 1996 роки відсутні, що й слугувало підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 23.05.1985 по 31.08.1985, з 22.06.1989 по 28.06.1989, з 17.05.1991 по 23.03.1992 та з 24.04.1994 по 14.02.1996.
Однак належних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність записів про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки чи інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи в зарахуванні роботи позивача у період з 23.05.1985 по 31.08.1985, з 22.06.1989 по 28.06.1989, з 17.05.1991 по 23.03.1992 та з 24.04.1994 по 14.02.1996 в колгоспі згідно записів трудової книжки колгоспника до страхового стажу позивача, а відтак і у призначенні пенсії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку доводам відповідача про неможливість врахування страхового стажу за періоди 11.12.2003 по 24.03.2004 оскільки дата наказу не відповідає датам початку та припинення виплати допомоги, суд зазначає таке.
Згідно з абзацом третім частини першої статті 24 Закону № 1058 період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період діїкарантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Тобто, надання уточнюючих довідок та інших документів підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Трудова книжка серії НОМЕР_3 щодо спірних періодів містить такі записи:
- запис №13: 11.12.2003 продовжено виплату допомоги по безробіттю на підставі ст. 22 п. 2.3 ст.23 п.2 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», підстава внесення запису наказ №МТ030331 від 31.03.2003.
- запис 14: 24.03.2004: припинено виплату допомоги по безробіттю, підстава внесення запису наказ №МТ030331 від 31.03.2003.
Згідно з пунктами 1.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі Інструкція № 58) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17, від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 11.07.2019 у справі № 683/737/17.
Отже, з урахуванням наведеного, суд не приймає вищевказані посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки як на підставу для неврахування відомостей, що зазначені у такій трудовій книжці, оскільки суд наголошує, що саме на керівника підприємства, установи, організації, як станом на теперішній час, так і станом на дату внесення записів №№13, 14 до трудової книжки позивача, покладається відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок.
Враховуючи вищевикладене, період по отриманню допомоги по безробіттю підлягає врахуванню до його страхового стажу.
Встановлені у справі обставини свідчать про те, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, і, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняло незаконне і необґрунтоване рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області №063550002772 від 23.01.2025 є безпідставним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання пенсійний орган призначити та виплачувати йому пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 ч. 2ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість прийнятої відмови в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 25.03.2024, з урахуванням висновків суду.
Суд наголошує, що підставами для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку стало не підтвердження періоду проживання в зоні безумовного(обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 не менше 2-х років.
При цьому, оскільки пенсійним органом фактично не здійснювався належний обрахунок страхового стажу позивача, у тому числі з врахуванням періоду роботи позивача з у колгоспі з 23.05.1985 по 31.08.1985, з 22.06.1989 по 28.06.1989, з17.05.1991 по 23.03.1992 та з 24.04.1994 по 14.02.1996, періоду військової служби з 29.06.1989 по 16.05.1991, період безробіття з 11.12.2003 по 24.03.2004, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача здійснити такий обрахунок під час повторного розгляду заяви позивача від 25.03.2024 .
При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, що розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Рівненській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду такої заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Рівненській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
Згідно з частиною 1статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська обл., Рівненський р-н,33028. РНОКПП/ЄДРПОУ: 21084076) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.01.2025 №063550002772 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.03.2024 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
05.09.25