05 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/9177/25
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Романченка Є.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Рішенням суду від 18.08.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, - задоволено.
06.08.2025 та 21.08.2025 року позивачем до суду подано заяви про стягнення витрат з відповідача та про ухвалення додаткового рішення у яких просить ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці понесені позивачем в ході розгляду справи витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
25.08.2025 представником позивача подано докази надіслання заяви про стягнення витрат стороні відповідача.
26 серпня 2025 року від представника Житомирської митниці надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
27 серпня 2025 року представником позивача також надано заяву з про долучення рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області та рішення Ради адвокатів Харківської області про розгляд звернень адвокатів стосовно необхідності перегляду розробки (мінімальних) ставок адвокатського гонорару №13/1/7 від 21.07.2021.
Керуючись приписами ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за можливе розглянути питання про ухвалення додаткового рішення у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зауважити, відповідачем у заяві про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не наведено жодного аргументу на користь відсутності співмірності заявлених витрат ймовірно затраченим ресурсам та обсягам проведених робіт.
Також відповідачем не надано доказів в обґрунтування неправильності розрахунків та/або неналежності наданих послуг.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У частинах 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону №5076-VI. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п.269).
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано: копії договору про надання правничої допомоги від 03.03.2025, акту здачі-прийняття виконаних робіт від 27.03.2025, детального опису робіт, виконаних адвокатом по справі №240/9177/25.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Стосовно обґрунтування позивачем розміру гонорару адвоката за надання правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Проаналізувавши зроблений представником позивача детальний опис робіт, що включають: консультацію, аналіз документів та вибір способу захисту на які витрачено одну годину, що за умовами договору відповідає двом тисячам гривень; написання проекту позовної заяви, його доопрацювання, формування додатків - три години, що в свою чергу відповідає шести тисячам гривень, враховуючи критерій обґрунтованості та співмірності понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про стягнення судових витрат за рахунок суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до положень частини 5 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява представника позивача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 139, 242-246, 252 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" про стягнення судових витрат - задовольнити.
Ухвалити додаткове судове рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 8000 (вісім тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Є.Ю. Романченко