04 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/5640/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Шебета Анатолія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 в інтересах його неповнолітньої доньки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченою статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII) виходячи із розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та зобов'язання відповідача провести з 20 листопада 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII виходячи із розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.
В обґрунтування позову зазначає, що його дитина отримує пенсію по інвалідності, має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи та проживає в місті Коростені Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважає, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 його дитина має право на підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог стверджуючи про те, що діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, мають право на пільги та компенсації, визначені розділом V "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи" Закону № 796-ХІІ, натомість правові підстави для нарахування дітям підвищення в порядку статті 39 Закону № 796-ХІІ, як непрацюючим пенсіонерам, відсутні. Також акцентує на відсутності у позивача посвідчення відповідної категорії, а отже і статусу потерпілої особи, внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому, на переконання відповідача, і права на отримання пільг і компенсацій встановлених Законом № 796-ХІІ, зокрема доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення згідно зі статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 листопада 2024 року отримує пенсію по інвалідності 3 групи, пов'язаної з аварією на ЧАЕС, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII; має статус потерпілої дитини внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серії НОМЕР_1 , видане Житомирською облдержадміністрацією 02 жовтня 2009 року). Відповідно до зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання за даними Реєстру територіальної громади та довідки виконавчого комітету Коростенської міської ради від 06 лютого 2025 року № 2568 ОСОБА_1 з 29 вересня 2009 року проживає у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (далі - Перелік № 106) віднесений до зони гарантованого добровільного відселення - у місті Коростені Житомирської області.
Листом від 20 листопада 2024 року № 28242-26614/Ш-02/8-0600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про те, що частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не дає права на нарахування і виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Відмову у виплаті відповідач мотивував тим, що з 01 січня 2015 року доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII було припинено, у зв'язку із внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон № 76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суду України цим рішенням відновив дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018].
За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" актом (переживаюча/ультраактивна дія).
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21.
Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4/зп визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
З урахуванням принципу дії закону в часі у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
З набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
У цій справі суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 про те, що суб'єктивне право на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Таким чином, за загальним правилом непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Згідно з наданим відповідачем протоколом перерахунку пенсії по пенсійній справі 064250009623 суд встановив, що ОСОБА_1 з 20 листопада 2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області як отримувач пенсії по 3-ій групі інвалідності відповідно до статті 54 Закон № 796-XII (з відміткою - "не працює"), а тому є непрацюючою пенсіонеркою, відтак на неї поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).
При цьому, даними Реєстру територіальної громади від 15 листопада 2023 року, а також довідкою Виконавчого комітету Коростенської міської ради від 06 лютого 2025 року № 2568 підтверджено проживання ОСОБА_1 з 29 вересня 2009 року у місті Коростені Коростенського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Ці докази є належними та достатніми в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України й спростовують доводи відповідача, який не подав суду доказів на підтвердження своїх заперечень.
Що ж до посвідчення потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд з'ясував, що виданим 02 жовтня 2009 року Житомирською облдержадміністрацією ОСОБА_1 посвідченням серії НОМЕР_1 підтверджено статус потерпілої дитини внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ба більше, за висновками Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної доплати відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови наявності у особи підтвердженого статусу непрацюючого пенсіонера, встановленого судами, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо), місця проживання непрацюючого пенсіонера, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з Порядком № 106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
Отже висновки відповідача про те, що ОСОБА_1 не відноситься до кола постраждалих від Чорнобильської катастрофи осіб для цілей виплат відповідно до статті 39 Закону № 796-XII є безпідставними.
За результатом розгляду цієї справи, виходячи зі встановлених судом обставин та за наведеного правового регулювання з урахуванням правової позиції Верховного Суду у такій категорії соціальних спорів, позов у цій справі слід задовольнити частково (позовні вимоги в частині застосування мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини) для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII задоволенню не підлягають).
Ухвалюючи рішення у цій справі суд не може оминути те, що 19 листопада 2024 року прийнято Закон України № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік", статтею 45 якого врегульовано доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні.
В контексті цього суд зауважує на тому, що згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2013 року № 21-239а11, від 19 березня 2013 року № 21-53а13, від 05 листопада 2013 року № 21-293а13, від 07липня 2014 року № 21-222014 тощо) виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Такий висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 820/680/16, який зазначив про те, що рішення суду набирає чинності і діє до фактичної зміни обставин чи зміни правового регулювання питання його виконання.
За відсутності понесених стороною позивача судових витрат у цій справі у суду відсутні підстави для вирішення питання їх розподілу.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вулиця О. Ольжича, буд. 7, місто Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) щодо нарахування та виплати з 20 листопада 2024 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) як непрацюючої пенсіонерки, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 01 січня відповідного календарного року (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 20 листопада 2024 року нарахувати та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючої пенсіонерки, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 01 січня відповідного календарного року (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік) щомісячно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
04.09.25