Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 вересня 2025 року Справа№200/4545/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення заборгованості з пенсії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по пенсії за період з 01.11.2014 по 31.01.2019 в розмірі 302 514 (триста дві тисячі п'ятсот чотирнадцять) грн. 48 коп.
Ухвалою суду від 26.10.2025 позовну заяву залишено без руху. Недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 07.07.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).
Ухвалами суду від 03.09.2025 у задоволенні клопотання відповідача про обов'язковість особистої участі позивача у судовому засіданні для надання пояснень за адміністративним позовом в режимі відеоконференції - відмовити;
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 01.10.2014 по 31.01.2019 включно позивачу було припинено виплату пенсії без повідомлення причин.
18.05.2025 позивач звернувся із запитом до відповідача з приводу надання письмової інформації щодо заборгованості по пенсії рахується перед позивачем. Відповідно до листа відповідача від 02.06.2025, зазначено, що відповідачем обліковані суми пенсії за минулий період з 01.11.2014 по 31.01.2019 в сумі 314087,70 грн., які включені до переліку отримувачів станом на 1 січня 2022 року. Залишок заборгованості за період з 01.11.2014 по 31.01.2019 складає 302514,48 грн., та буде виплачуватися згідно чинного законодавства з урахуванням відповідних бюджетних призначень.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що пенсійні виплати потребують додаткового фінансування та будуть фактично виплачені після отримання відповідного фінансового ресурсу. Відтак, виплата заборгованості з пенсійних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету ПФУ за окремою програмою.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000403632 від 14.11.2017 та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області.
Відповідно наданих протоколів перерахунку пенсії позивача вбачається, що у листопаді 2017 року відповідачем пенсійну справу позивача взято на облік за новим місцем перебування як внутрішньо переміщеної особи. Нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено з 13.11.2014 з урахуванням вимог ст.46 Закону № 1058. Доплата за період з 13.11.2014 по 30.11.2018 складає 314 087,70 грн.
Відповідно до змісту листа відповідача від 02.06.2025 №16028-15226/Р-02/8-0500/25, зазначено, позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах, призначеної відповідно до ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Має статус внутрішньо переміщеної особи.
Відповідачем обліковані суми пенсії за минулий період з 01.11.2014 по 31.01.2019 в сумі 314087,70 грн., які включені до переліку отримувачів станом на 1 січня 2022 року.
Відповідно до передбаченого Постановою № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» окремого Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 «Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), невиплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Вам проведено виплату коштів на погашення заборгованості в загальній сумі 11573,22 грн в межах бюджетних призначень, а саме: 18.11.2022 - 530,00 грн; 21.12.2022 - 2,18 грн; 24.07.2023 - 557,32 грн; 12.09.2023 - 2093,00 грн; 13.10.2023 - 1299,47 грн; 20.10.2023 - 3,53 грн; 14.11.2023 - 4,10 грн; 19.12.2023 - 0,62 грн; 16.10.2024 - 2361,00 грн; 05.11.2024 - 2361,00 грн; 04.12.2024 - 2361,00 грн.
Залишок заборгованості за період з 01.11.2014 по 31.01.2019 складає 302514,48 грн, та буде виплачуватися згідно з чинним законодавством з урахуванням відповідних бюджетних призначень на означені цілі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, у рішеннях "Кечко проти України" (заява № 63134/00) і "Ромашов проти України" (заява № 67534/01) ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на отримання пенсії у належному розмірі, у тому числі з виплатою позивачу заборгованості з пенсії, що утворилася внаслідок її перерахунку.
Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.
Враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону 1058-IV.
Посилання представника відповідача на положення постанов Кабінету Міністрів України, суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України», на відміну від поняття “законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (ч.3 ст.291 КАС України).
За приписами ст.6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 “Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України», “Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність та з цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідачем розрахована заборгованість з пенсійних виплат, тому в даному випадку відсутнє втручання суду в дискреційні повноваження відповідача.
Ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Як встановлено судом залишок пенсійних виплат станом на червень 2025 року складає 302514,48 грн.
Враховуючи вищевикладене, в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по пенсії за період з 01.11.2014 по 31.01.2019 в розмірі 302514,48 грн.
Щодо строку звернення до суду.
Згідно з ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Судом встановлено, що листом відповідача від 02.06.2025 позивача повідомлено про те, що відповідачем обліковані суми пенсії за минулий період з 01.11.2014 по 31.01.2019 в сумі 314087,70 грн, які включені до переліку отримувачів станом на 1 січня 2022 року. Залишок заборгованості за період з 01.11.2014 по 31.01.2019 складає 302514,48 грн, та які будуть виплачуватися згідно з чинним законодавством з урахуванням відповідних бюджетних призначень на означені цілі. Тобто, листом від 02.06.2025 позивача повідомлено про відсутність підстав виплати йому заборгованості пенсії, що є спірним у даній справі.
До суду позивач звернувся засобами електронного зв'язку 20.06.2025.
Враховуючи вищевикладене, позивач дізнався про порушення своїх прав з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 02.06.2025, суд дійшов висновку про те, що позивачем подано адміністративний позов в межах строку звернення до адміністративного суду, який визначено ч.2 ст.122 КАС України.
Доказів протилежного відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Тому відсутні підстави для вирішення судом питання про поновлення такого строку за заявою позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 2420,11 грн., що підтверджується квитанцією.
Згідно з положеннями ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплаченого ним суму судового збору у розмірі 2420,11 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 249, 250, 255 КАС України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про стягнення заборгованості з пенсії, - задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.11.2014 по 31.01.2019 в розмірі 302514,48 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2420,11 грн.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 04.09.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова