Справа № 766/9278/25
н/п 2-а/766/338/25
04.09.2025р. Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Зуб І.Ю.,
секретаря Федоровій О.В.,
розглянувши у м. Херсоні в залі судових засідань міського суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом адвоката Риженко Дениса Олеговича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
встановив:
13.06.2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Д.О. Риженко подав вказаний адміністративний позов, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №б/н від 10 лютого 2025 року за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст.210-1 КУПАП, яку було винесено начальником відповідача та якою було накладено на ОСОБА_1 штраф сумі 17 000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 05 квітня 2009 році позивачем при падінні з другого поверху були отримані тілесні ушкодження у вигляді ВЧМТ, перелам зводу та основи черепу, забій головного мозку середньої тяжкості, епидуральна гематома праворуч. Була проведена костно-пластинна трепанація черепу справа, про що свідчить додана копія виписки з історії хвороби №72636. Позивач знаходиться на військовому обліку у відповідача. Вказана обставина визнається обома сторонами. 17 січня 2025 року позивач самостійно звернувся до відповідача з метою направлення його на поточне ВЛК щодо встановлення ступеню придатності. В той же день йому була виписана повістка про необхідність явки для проходження медичного огляду на 21 січня 2025 року буз зазначення конкретного часу. В той же день позивач розпочав проходження медичного огляду, про що свідчить записи в медичній картці від 17 січня 2025 року, зроблені невропатологом. Окремо слід зазначити, що проходження кожного лікаря, або процедури супроводжувалось очікуванням у величезних чергах. 20 січня 2025 року була проведена електроенцефалограма. 21 січня 2025 року було зроблено МСКТ. 23 січня 2025 року Голова ВЛК, (позивач пам'ятає її по-батькові - Сигізмундова) направила позивача на стаціонарне лікування. На запитання позивача проте, що йому на проведення ВЛК було виділено лише 4 дні відповіла, що вона тут визначає, скільки буде тримати медичне обстеження і щоб він не хвилювався, оскільки вона скаже про це кому потрібно. 23 січня 2025 року було проведено огляд невропатолога та рентгенолога про що свідчить запис в медичній картці позивача. З 24 січня 2025 року по 29 січня 2025 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні. З 03 лютого 2025 року по 07 лютого 2025 року позивач проходив лікування у стоматолога. 08 лютого 2025 року зі свого місця проживання поліцією позивач був примусово доставлений до відповідача. У юриста відповідача позивач надав письмові пояснення про те, що проходиться лікування та медичне обстеження для визначення ступеню придатності до військової служби в ЗСУ та надав усі медичні документи, які в нього вже були на руках, після чого був відпущений додому. З 10 лютого 2025 року по 12 лютого 2025 року позивач проходив обстеження у лікарів, про що свідчить картка медичного обстеження. 11 лютого 2025 року позивач відвідав невропатолога, ортопеда про що свідчить відповідний консультативний висновок та був зроблений рентгенівський знімок. Того ж дня було частково заповнене свідоцтво про хворобу. 12 лютого 2025 року було складено свідоцтво про хворобу №34/08, на підставі якого позивач був визнаний непридатним до військової служби. 02 червня 2025 року позивачу його сусіди передали конверт з оскаржуваною постановою без номера від 10 лютого 2025 року про накладення на нього штрафу у розмірі 17000,00 грн. Відповідно до змісту вказаної постанови №б/н вона була складена за те, що позивач, будучи таким, що перебуває на обліку у відповідача, в порушення вимог ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ,ч.3 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", в умовах особливого періоду , будучи належним чином оповіщений повісткою про необхідність явки на 21 січня 2025 року (час не зазначений) до відповідача, на вказаний виклик не з'явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд до 08 лютого 2025 року, коли прибув до відповідача, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, що підтверджується даними реєстру "Оберіг" та виявлено протоколом від 08 лютого2025 року. В той же день позивач звернувся з заявою до центру БВПД для надання йому правничої допомоги для оскарження вказаної постанови. 06 червня 2025 року центром БВПД було видане доручення №1350.
На підставі наведеного Позивач стверджує, що постанова була складена з порушенням вимог законодавства.
Ухвалою суду від 18.06.2025 року було відкрито провадження у справі.
Відповідач своїм правом надати відзив не скористався, про слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та додані документи, суд встановив наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови №б/н вона була складена за те, що позивач, будучи таким, що перебуває на обліку у відповідача, в порушення вимог ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ,ч.3 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", в умовах особливого періоду , будучи належним чином оповіщений повісткою про необхідність явки на 21 січня 2025 року (час не зазначений) до відповідача, на вказаний виклик не з'явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд до 08 лютого 2025 року, коли прибув до відповідача, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, що підтверджується даними реєстру "Оберіг" та виявлено протоколом від 08 лютого2025 року.
Протокол від 08 лютого 2025 року відповідачем наданий не був суду.
17.01.2025 року відповідач видав позивачу повістку №1/409 про необхідність явки до відповідача за адресою: м. Херсон, вул. Стрітенська, 7, на 21.01.2025 року без зазначення конкретного часу для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
В той же день відповідач видав позивачу направлення №1/409 про необхідність явки позивача на ВЛК до лікарні ім. Є.Є. Карабелеша, для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я у зв'язку з призовом на військову службу на час мобілізації.
В той же день позивач розпочав проходження медичного огляду, про що свідчить записи в медичній картці від 17 січня 2025 року, зроблені невропатологом.
20 січня 2025 року була проведена електроенцефалограма.
21 січня 2025 року було зроблено МСКТ.
23 січня 2025 року позивач був направлений на стаціонарне лікування.
23 січня 2025 року було проведено огляд невропатолога та рентгенолога про що свідчить запис в медичній картці позивача.
З 24 січня 2025 року по 29 січня 2025 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
З 03 лютого 2025 року по 07 лютого 2025 року позивач проходив лікування у стоматолога.
З 10 лютого 2025 року по 12 лютого 2025 року позивач проходив обстеження у лікарів, про що свідчить картка медичного обстеження.
11 лютого 2025 року позивач відвідав невропатолога, ортопеда про що свідчить відповідний консультативний висновок та був зроблений рентгенівський знімок. Того ж дня було частково заповнене свідоцтво про хворобу.
12 лютого 2025 року було складено свідоцтво про хворобу №34/08, на підставі якого позивач був визнаний непридатним до військової служби.
Вважаючи протиправною вказану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідачем, не подано відзиву до суду, не надано доказів щодо наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, доказів спростування тверджень позивача, викладених в позові.
Згідно ст. 5 ч. 1 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.
Відповідно до ст. 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо.
Згідно з пунктом першим статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно із положеннями ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому суд зазначає, що Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч 2 ст 9 КАСУ).
Згідно ст. 62 Конституції України вина особа, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Саме на підставі доказів в справі про адміністративне правопорушення відповідач повинен був з'ясувати фактичні дані, на основі яких встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі Надточій проти України від 15 травня 2008 року.
Як передбачено п. «а» ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною ОСОБА_5 України 17 липня 1997 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
При цьому, особі повинно бути забезпечено реалізацію її права на захист, яке полягає у наданні їй можливості надавати усні або письмові пояснення з приводу пред'явленого їй обвинувачення, збирати і подавати докази, брати особисту участь у провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, реалізовувати інші процесуальні права, передбачені, зокрема КУпАП.
Надання детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та забезпечення її права на захист є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду справи.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (частина 1 ст. 7 КУпАП).
Суд враховує, що частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Керуючись цієї нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин відзиву на позов, незважаючи на своєчасне отримання ухвали про відкриття провадження у справі, а саме - 19.06.2025 року - в системі Електронний суд, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву як визнання позову.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, його складові, в тому числі суб'єктивної сторони правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому відповідачем належними та допустимими доказами не доведена вина позивача у вчиненні правопорушення інкримінованого правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З пояснень представника позивача 02 червня 2025 року позивачу його сусіди передали конверт з оскаржуваною постановою № 134 від 10 лютого 2025 року про накладення на нього штрафу у розмірі 17000,00 грн. В той же день позивач звернувся з заявою до центру БВПД для надання йому правничої допомоги для оскарження вказаної постанови.
06 червня 2025 року центром БВПД було видане доручення №1350.
Позовна заява була подана через систему Електронного суду 13 червня 2025 року.
Отже строк на звернення до суду позивачем був пропущений з поважних причин, доказів іншого суду не надано.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та ухвалення рішення про скасування оскарженої постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, з підстав, викладених вище.
Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 268, 271, 286, 295 КАС України, суд
Поновити строк звернення до суду.
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №б/н від 10 лютого 2025 року за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст.210-1 КУПАП, яку було винесено начальником відповідача та якою було накладено на ОСОБА_1 штраф сумі 17 000,00 грн., а провадження у справі закрити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, яка не була у судовому засіданні з моменту отримання копії рішення.
СуддяІ. Ю. Зуб