Справа № 752/21458/25
Провадження № 2-з/752/194/25
05 вересня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого- судді- Машкевич К.В.
за участю секретаря- Зінченка Д.В.
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд
Заявник ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Просить у порядку забезпечення позову зобов'язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 негайно повернути малолітніх дітей: доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за їх попереднім постійним фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до набрання законної сили рішенням суду в справі про визначення місця проживання дітей, з яким вона має намір звернутися до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2025 року визначено склад суду - суддю Машкевич К.В.
В обґрунтування заяви посилається на те, що з 22 серпня 2018 року перебуває з відповідачем у шлюбі, зареєструваним у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, про що складено актовий запис №1209.
Від даного шлюбу мають двох дітей: доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З моменту одруження з 2015 року сім'я постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
За час спільного проживання у м. Києві для дітей були створені належні, стабільні та сприятливі умови для проживання, гармонійного виховання та всебічного розвитку.
Усе соціальне, освітнє та особисте життя дітей нерозривно пов'язане саме з м. Київ, де вони народилися, мають стале коло спілкування, відвідують освітні та розвиваючі заклади.
У червні 2024 року донька ОСОБА_6 була зарахована до середньої загальноосвітньої школи №166 м. Києва, де навчалася з 02 вересня 2024 року до 22 серпня 2025 року до моменту її незаконного відрахування за одноособовою заявою батька.
Донька була ученицею 2-А класу зазначеної школи.
Син ОСОБА_7 також має міцні соціальні зв'язки у м. Києві, де він з 01 вересня 2023 року і по теперішній час відвідує заклад дошкільної освіти № 344.
18 липня 2025 року між ними сталася сімейна сварка.
Внаслідок цього конфлікту відповідач заявив про намір припинити шлюбні відносини, в зв?язку з чим 19 липня 2025 року вони припинили спільне проживання, відповідач залишив квартиру, в якій сім'я проживала разом.
Зважаючи на те, що діти стали свідками сімейної сварки та з метою уникнення їхнього подальшого психологічного травмування, під час розмови вони дійшли спільної згоди, що з метою спроби налагодження стосунків та порозуміння на період літніх канікул діти поїдуть до батьків відповідача, які проживають у м.Полтаві - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Це рішення було прийнято виключно в інтересах дітей, аби захистити їх від наслідків конфлікту між батьками.
На виконання досягнутих домовленостей 28 липня 2025 року діти у супроводі батьків відповідача вирушили до м. Полтави на період літніх канікул.
Починаючи з 17 серпня 2025 року відповідач та його батьки почали безпідставно обмежувати її право, як матері, на спілкування з дітьми.
Вона підтримувала зв'язок із дітьми, телефонуючи на особистий мобільний номер доньки, однак з указаної дати дзвінки почали ігноруватися або скидатися.
Остання розмова із донькою відбулася 20 серпня 2025 року, була короткотривалою і тривала лише 3 хвилини.
З 21 серпня 2025 року будь-яке спілкування з дітьми було повністю припинено з боку відповідача та його батьків.
22 серпня 2025 року вона отримала телефонний дзвінок від класного керівника доньки, яка навчається у СЗОШ №166 м. Києва, яка їй повідомила, що того ж дня відповідач, без її відома та згоди, звернувся до адміністрації школи з вимогою видати йому особисті документи дитини, посилаючись на переїзд сім'ї до м. Полтави.
На підтвердження своїх намірів надав довідку про зарахування дитини до Ліцею №6 «Лідер» Полтавської міської ради.
Відповідач та його батьки фізично перешкодили їй побачити дітей та поспілкуватися з ними.
23 серпня 2025 року вона подала заяву до Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області щодо перешкоджання з боку її чоловіка у зустрічах із спільними дітьми.
Дану заяву було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за № 35228.
24 серпня 2025 року ситуація повторилася, її знову не допустили до дітей.
31 серпня 2025 року їй вперше за тривалий час вдалося побачити дітей, однак ця зустріч лише підтвердила факт психологічного тиску, який чиниться на них.
Вона позбавлена будь-якої можливості спілкуватися з дітьми, будь-яка комунікація відбувається виключно на умовах, продиктованих відповідачем та його батьками.
Зустрічі не відбуваються у звичному сімейному колі (батько, мати та та діти), а проходять обов'язково у присутності та під пильним контролем батьків відповідача.
Саме в такій атмосфері вони чинять психологічний тиск на дітей.
Крім того, діти повністю ізольовані від спілкування зі своїми дідусем та бабусею по материнській лінії.
Коли її батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 прибували разом із нею до м. Полтави, їм так само було відмовлено у зустрічі з онуками, їхні телефонні дзвінки також були проігноровані.
Це свідчить про цілеспрямований намір розірвання родинних зв'язків дітей з усіма її родичами.
Звертає увагу на те, що після вивезення дітей до м. Полтави вони проживають не з батьком, а з його батьками, оскільки відповідач ОСОБА_3 постійно проживає та проходить військову службу в АДРЕСА_2 .
Таким чином, відповідач не створив для дітей нового осередку для проживання разом із ним, а фактично переклав обов'язки по догляду на своїх батьків, при цьому насильно розірвавши зв'язок дітей з нею, як матір'ю, та їхнім звичним середовищем у Києві.
Таке становище не відповідає найкращим інтересам дітей, оскільки вони виявилися відірваними від обох батьківта свого єдиного дому, звичного середовища, кола спілкування.
На підставі викладеного просить задовольнити заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч.1 ст.151 ЦПК України.
З точки зору закону значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову.
Зокрема, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом встановлення обов'язку вчинити певні дії.
За даною нормою закону однією з причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Частиною 10 ст.150 ЦПК України встановлено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність при цьому передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З точки зору закону заходи забезпечення позову визначаються виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини конкретної справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду, заявник у обґрунтування обраного виду забезпечення позову посилається на необхідність забезпечення контакту матері з дітьми та безпідставне їх утримування відповідачем разом із батьками.
Зі змісту заяви про забезпечення позову до звернення до суду з позовною заявою вбачається наявність між сторонами, як батьками дітей, спору щодо визначення місця їх проживання.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 ст. 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини в свої практиці зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
З матеріалів справи та долучених до заяви доказів вбачається, що між сторонами склалися такі відносини, внаслідок яких заявник, як мати, позбавлена можливості спілкуватися з дітьми.
Заявник зазначає, що відповідач самостійно, без погодження з нею, як матір'ю, змінив місце проживання дітей, переклав свої батьківські обов'язки на своїх батьків, та чинить їй перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.11 Закону України « Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно із ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.15 Закону України « Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Суд звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей особисто з їх матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
З урахуванням цього, з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітніми дітьми, перешкод у такому спілкуванні з боку батька дітей та його батьків, відповідно діда з бабою, недопущення погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, суд вважає необхідним застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
Виходячи з викладеного та враховуючи вимоги ч.10 ст.150 ЦПК України суд приходить до висновку, що заявлений вид забезпечення позову не є тотожним за змістом заявлених позовних вимог, а є співмірним заходом забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.
З огляду на обґрунтування заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про задоволення заяви, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду з причин повного (остаточного) розриву психологічних та емоційних зв'язків між матір'ю та дітьми.
У зв'язку з наведеним та враховуючи викладене вище, предмет спору, співмірність вимог позивача з заявленими ним заходами забезпечення позову, суд приходить до висновку про задоволення заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-154 ЦПК України, суд
Заяву про забезпечення позову задовольнити.
Зобов?язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повернути малолітніх дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за їх постійним фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 до набрання рішенням суду законної сили у справі про визначення місця проживання дітей.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Боржник 1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Боржник 2: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Боржник 3: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.
Суддя: К.В.Машкевич