Справа № 462/4814/25
04 вересня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням,
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , у якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дана квартира не приватизована. У квартирі зареєстровані позивач та відповідач - батько позивача. Відповідач не проживає у спірній квартирі з 2013 року, не несе витрат по утриманню даної квартири, немає своїх речей, не цікавиться квартирою. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.07.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням /викликом/ сторін.
Судом вжито заходів для забезпечення дотримання прав відповідача щодо належного повідомлення про розгляд справи судом, зокрема, скеровано за адресою місця реєстрації відповідача поштове відправлення, однак, конверт було повернуто у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
У вказаний строк відповідач не подав суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомив.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст.178 та ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення /виклику/ сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд виходив з наступного.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 4 визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що виконкомом Львівської міської ради депутатів трудящих 01.04.1946 року гр. ОСОБА_3 було видано ордер №280 на право вселення в квартиру АДРЕСА_1 /а.с.8/.
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.9/.
Відповідно до відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 194766 від 17.06.2025 року, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 2 особи: ОСОБА_1 , 1981 року народження та ОСОБА_2 , 1950 року народження /а.с. 12/.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження /а.с.6/.
Статтею 64 ЖК України визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку.
За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ст. 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.10.2023 року у справі № 759/21930/21 у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).
Факт, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад шість місяців стверджується актами, складеним комісією ЛКП «Сяйво» від 10 червня 2025 року та від 01.08.2025 року, згідно яких ОСОБА_2 , 1950 р.н. не проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 2013 року /а.с.10, 25/.
Відтак, з аналізу наявних матеріалів справи слідує, що відповідач не проживає у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців, не надав суду відповідних доказів того, що позивач або інші особи, що проживають в даній квартирі чинили йому перешкоди в користуванні спірним житлом, та докази того, що він цікавиться спірним житлом та несе витрати з утримання квартири за себе, а тому відповідача, слід визнати таким, що втратив право користування спірним житлом.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є підставним та підлягає задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України із відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору при поданні позову до суду у розмірі 1211, 20 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. 9, 71, 72 ЖК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщеннямзадовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 / таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 / на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 / судові витрати у розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ гривень 20 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, визначені ст.354, 355 ЦПК України.
Текст судового рішення складений 04 вересня 2025 року.
Суддя: Бориславський Ю. Л.