Єд. унік. № 237/1718/25
Провадження № 1-кп/243/591/2025
04 вересня 2025 року м. Слов'янськ
Судова колегія Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 22024000000000075 від 23 січня 2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Миколаївки Донецької області, громадянки України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованої, незаміжньої, раніше не судимої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
В провадженні Слов'янського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 строком на 60 днів, без визначення розміру застави, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 та 5 частини 1 статті 177 КПК України, оскільки є достатні підстави вважати, що вона може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Захисник ОСОБА_6 підтримав подане ним письмове клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із забороню залишати житло в нічний період доби. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначив, що в діях ОСОБА_8 відсутня вина в формі прямого умисла. Векліч дійсно регулярно останні 30 років підтримувала дружні стосунки та спілкувалася із ОСОБА_9 , а після виїзду останнього наприкінці 2021 року за межі України на роботу в Європу, продовжувала спілкуватися з ним через меседжер. Жодних доказів, що ОСОБА_10 є агентом спецслужб РФ обвинуваченням не доведено; жодних усвідомлень, що Забровський є агентом спецслужб РФ ОСОБА_7 не мала, що слідством також не доведено; ніяких добровольних згод на конфеденційне співробітництво із ОСОБА_11 як агентом ворожих спецслужб ОСОБА_7 не давала та слідством даний факт не доведено; приватні розмови ОСОБА_7 зі своїм другом ОСОБА_11 , які кваліфікуються як надання інформації з метою завдання шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України слідством не доведено. Таким чином, обвинуваченням не доведені ознаки та склад кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , тобто не доведена обгрунтованість висунотої ОСОБА_7 підозри у скоєні злочину, передбаченого ст. 111 КК України. Щодо віку та стану здоров'я обвинуваченої, то їй 53 роки, і вже знаходячись під вартою в слідчому ізоляторі вона неодноразово зверталась за медичною допомогою з приводу погіршення стану здоров'я, зокрема, з приводу болю в нирках. Встановити точний діагноз в умовах слідчого ізолятору неможливо. Хоча ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва працівники слідчого ізолятору зобов'язані надавати ОСОБА_7 необхідну медичну допомогу. Крім того, захисником зазначено, що обвинувачена має міцні соціальні зв'язки, а саме має доньку, яка зареєстрована та проживає спільно з нею, до моменту затримання (до 14.11.2024 року) працювала в ПАТ «Донбасенерго» в м. Миколаївка, має власне житло в м. Миколаївка, необмежену кількість друзів та знайомих. Жодного власного майна, роботи в інших місцях не має. Крім того, ОСОБА_7 має бездоганну репутацію, як за місцем роботи, так і за місцем проживання. З 2020 року остання постійно працювалана на посаді фахівця адміністративної групи в структурній одиниці ПАТ «Донбасенерго» «Енергосоцінвест», 14 листопада 2024 року була змушена звільнитися з даної роботи. ОСОБА_7 має у власності будинок площею 49 м2 за адресою: АДРЕСА_3 та 1/4 ідеальних долей квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка зруйнована в результаті попадання російської авіаційної бомби. До адміністративної та кримінальної відповідальності обвинувачена не притягалася. Запобіжні заходи до затримання 14.11.2024 року до ОСОБА_7 не застосовувалися. Жодних кримінальних проваджень, зокрема, повідомлень про підозру за іншими злочинами, обвинувальних актів, вироків суду немає, повідомлень про вчинення інших кримінальних правопорушень відносно ОСОБА_7 немає. ІНФОРМАЦІЯ_2 донька обвинуваченої ОСОБА_7 - ОСОБА_12 народила дитину. З урахуванням служби в ЗСУ чоловіка доньки, остання дуже потребує допомоги в догляді та вихованні малолітнього ОСОБА_13 , 2025 року народження, саме від своєї матері ОСОБА_7 . Ризики продовження чи повторення протиправної поведінки з боку ОСОБА_7 повністю відсутні. Жодних доказів переховування або можливого переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та/або суду стороною обвинувачення не надано. Збір доказів по кримінальному провадженню закінчено, тому ОСОБА_7 не має можливості їх знищити, сховати або спотворити. Жодним чином незаконно впливати на свідків та потерпілих по справі ОСОБА_7 також не може, оскільки свідки та потерпілі у справі відсутні. Яким чином ОСОБА_7 може першкоджати кримінальному провадженню іншим чином обвинуваченням також не доведено. Тому, на думку захисника, жодних реальних, не надуманих стороною обвинувачення, підстав для застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає. Крім того, зазначає, що після спливу півтора року досудового розслідування, 274 днів тримання обвинуваченої під вартою, навіть обгрунтована підозра у вчинені злочину, а в данному випадку вона не є обгрунтованою, не може бути єдиним виправданням тримання під вартою. Все це свідчить про те, що тримання під вартою більше не є необхідним для забезпечення цілей кримінального провадження. Щодо задоволення клопотання прокурора заперечував, з підстав викладених вище. До того ж, просив застосувати заставу у розмірі, визначеному кримінально-процесуальним законодавством.
Обвинувачена ОСОБА_7 в судовому засіданні також заявила клопотання про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, оскільки вважає, що прокурором не доведено обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, не доведені ризики, передбачені положеннями ст. 177 КПК України, а також посилається на сімейні обставини, на стан свого здоров'я, тому вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту буде достатнім. Проти клопотання прокурора про продовження терміну тримання під вартою заперечувала у зв'язку з його необґрунтованістю.
Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, зважаючи на його необґрунтованість, а також зазначив, що встановлені ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої продовжують існувати нині, тому інші більш м'які запобіжні заходи будуть не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої. Крім того, звернува увагу на положення ч.4 ст. 183 КПК України.
Вислухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, ч. 2 ст. 331 КПК України встановлює, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15.11.2024 до ОСОБА_7 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який в подальшому був продовжений.
Згідно частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
За положеннями п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, зокрема до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Норми КПК України не містять визначення поняття «обґрунтованість підозри».
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року). Обґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, зокрема, протоколами слідчих дій, а також наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «W проти Швейцарії» 26.01.1993 виснував, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитися від слідства.
У відповідності до пунктів 61 та 62 Рішення Європейського Суду з прав людини від 24.07.2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Аналогічна правова позиція викладена і у рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001.
Відповідно до положення ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що ані тяжкість обвинувачення, ані серйозність покарання не є єдиною підставою для продовження запобіжного заходу, оскільки при вирішенні вказаного питання, окрім цих обставин, суд приймає до уваги й інші обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України.
Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке чинним законом про кримінальну відповідальність передбачено безальтернативне основне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'ятнадцяти років або довічне позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Вказані обставини у сукупності та дані про особу ОСОБА_7 , тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винуватою у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення, свідчать про наявність нині ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, тому є достатні підстави вважати, що вона може переховуватися від суду, оскільки тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання її винуватою, може побудити її на вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. Наявність родини, офіційної роботи не стали стримуючим фактором для обвинуваченої від вчинення протиправних дій за змістом обвинувального акту, а тому і підстави для висновку про те, що наявні обставини унеможливлять втечу обвинуваченої, відсутні.
Окрім того, судова колегія зважає, що прокурором доведено перед судом наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки з огляду на зміст обвинувачення та специфіку інкримінованого кримінального правопорушення, наявні підстави для висновку про ймовірність вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, пов'язаних з військовою агресією проти України.
До того ж, судова колегія вважає, що прокурором доведено перед судом ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачена відповідно до обвинувального акту, діяла в змові з особою, яка співпрацює з представниками російської федерації, які на цей час переховуються від органу досудового розслідування, набула сталі зв'язки з цими особами, ОСОБА_7 може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі їй в ході проведення досудового розслідування, що може призвести до того, що особи, з якими спілкувалась обвинувачена, змінять засоби зв'язку, попередять про виявлене правопорушення інших учасників агентурної мережі, яких вони залучили, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
Разом з тим, суд вважає недоведеним ризик впливу обвинуваченої на свідків, оскільки відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, свідки у даному кримінальному провадженні взагалі відсутні.
При цьому, судовою колегією також відхиляються доводи прокурора про наявність нині ризику знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення, оскільки досудове розслідування наразі завершене, а прокурором було визнано наявні докази достатніми для доведення винуватості обвинуваченої, затверджено обвинувальний акт та направлено його до суду. Отже, на даній стадії кримінального провадження судова колегія не вбачає наявності цього ризику.
Таким чином, судовою колегією встановлено, що ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої, переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення існують і нині, а тому доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків на даній стадії кримінального провадження судовою колегією відхиляються.
Положенням ч. 6 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія приходить до переконання, що для запобігання вищезазначеним ризикам, які продовжують існувати станом на теперішній час, недостатньо застосувати відносно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, у зв'язку з чим наявні законні підстави для продовження застосованого відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, бо саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.
Аналізуючи доводи сторони захисту щодо необхідності зміни запобіжного заходу, суд з урахуванням вищенаведених висновків приходить до переконання про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження з наступних підстав.
Так, судом встановлено наявність ризику переховування від суду, ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а тому застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не здатне повною мірою запобігти цим ризикам. Доводи захисника щодо погіршення стану здоров'я ОСОБА_7 судом не приймаються, оскільки відсутні докази щодо наявності загроз її життю.
Доводи обвинуваченої ОСОБА_7 щодо її допомоги в догляді та вихованні малолітнього онука ОСОБА_13 , 2025 року народження, як стримуючого фактору від можливої втечі обвинуваченої, оцінюється судовою колегією критично, оскільки наявність родини не стали відповідним запобіжником для обвинуваченої від вчинення протиправних дій за змістом обвинувального акту, а тому не можуть бути тією обставиною, що унеможливить втечу обвинуваченої.
З урахуванням вищевикладеного, застосування більш м'якого запобіжного заходу не спроможне запобігти доведеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої, оскільки обставини, встановлені судом, з високим ступенем ймовірності свідчать про можливість неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_7 , яка полягає в можливості подальшого спілкування з іншими співучасниками злочину, в узгодженні з ними певних своїх дій різними засобами зв'язку, що позбавить можливості відслідковувати дії обвинуваченої навіть за допомогою гласних і негласних дій.
До того ж, судова колегія зауважує, що особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного чи обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому.
Крім того, в даному випадку продовження тримання під вартою може бути виправданим за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності. Так, наявність певного суспільного інтересу полягає саме в особливій тяжкості деяких злочинів, до яких відноситься і державна зрада, що може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу
Отже, судова колегія виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Обмеження права ОСОБА_7 на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти її втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Під час застосування до обвинуваченої запобіжного заходу суддею розмір застави не визначався. Продовжуючи дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судова колегія не вбачає підстав для визначення розміру застави відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, з урахуванням наявності встановлених судом ризиків та суті обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 31, 177-178, 181, 183, 194, 197, 201, 202, 331, 336, 371-372, 376, 395 КПК України, судова колегія
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, на 60 днів - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в державній установі «Київський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 02 листопада 2025 включно.
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби та на тримання під вартою із визначенням застави - відмовити.
Копію ухвали надіслати прокурору, захиснику, обвинуваченій та направити для виконання начальнику державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її постановлення, підлягає негайному виконанню.
Повний текст ухвали суду виготовлений 04.09.2025 року о 16-25 год.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3