Головуючий суддя в суді І інстанції
Юрченко С.О.
Єдиний унікальний № 374/171/25
про залишення позовної заяви без розгляду
05 вересня 2025 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Юрченка С.О.,
за участі:
секретаря - Маламан Я.О.,
позивачки - ОСОБА_1 (не з'явилась),
відповідачки - ОСОБА_2 (не з'явилась),
представника відповідачки - ОСОБА_3 (не з'явилась),
розглянувши у підготовчому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю, -
У провадженні Ржищівського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за вказаним вище позовом.
Ухвалою суду від 10 червня 2025 року було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
24 липня 2025 року від представника відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, в якому остання просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
14 серпня 2025 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про залишення позову без розгляду.
05 вересня 2025 року від представника відповідачки ОСОБА_3 надійшла заява про компенсацію судових витрат, понесених внаслідок необґрунтованих дій позивача, в якій остання просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
У судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до норм ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
При цьому надане заявнику право на подання такої заяви не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов'язаний при вирішенні відповідного питання з'ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв'язку з якими така заява подана.
Окрім того, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті.
Аналогічна правова позиція висловлена 23 листопада 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/14677/21, провадження № 61-10292св22 та 03 лютого 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 683/1861/19, провадження № 61-12483св22.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість залишення без розгляду позовної заяви.
Щодо заяви представника відповідачки про стягнення з позивачки на користь відповідачки понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно із частиною шостою ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
За змістом частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Системний аналіз наведених норм процесуального права дає підстави вважати, що у разі залишення позову без розгляду вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню у разі необґрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони.
Тобто для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується (така правова позиція є сталою та викладена в постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року в справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 924/341/22).
Одночасно суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема,частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55, ст. 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від обґрунтованості позову.
Разом з тим, відповідно до положень частини першої та другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Згідно з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь у тому чи іншому судовому засіданні.
Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
Сам по собі факт залишення позивачем позову без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Подання до суду заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі N 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі N 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі N 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі N 521/3011/18.
Процесуальні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.
Серед іншого слід зауважити, що у цій справі суд не встановлював зловживання процесуальними правами з боку позивача, не застосовував до нього будь - яких заходів у зв'язку із зловживанням правами та позовну заяву залишив без розгляду за заявою позивача, а не через зловживання ним процесуальними правами. На цій стадії судового процесу суд не встановлює обґрунтованості чи необґрунтованості позовної заяви, не встановлює фактичні обставини, не досліджує надані докази та не надає доводам сторін відповідної оцінки, оскільки не розглядає спір по суті.
Отже, підстав для констатування факту необґрунтованості дій позивача у зв'язку із зверненням до суду з цим позовом та із заявою про залишення її позову без розгляду не встановлено. Зворотного відповідачкою та представником відповідача не доведено.
Як вбачається з роз'яснень в п. 38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах », що у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Жодних доказів, які вказували на необґрунтованість дій позивача відповідачем та її представником не надано.
Відповідно до положень частини третьої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що наявний відзив у матеріалах справи не є тим належним та достатнім доказом, який підтверджує необґрунтовані дії позивача при звернені до суду. Відзив по своїй суті містить лише виклад заперечень відповідача та її представника проти позову.
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, оскільки вважала, що її права та інтереси порушено, що є її суб'єктивним правом, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, незалежно від обґрунтованості позову.
З огляду на обставини справи, доводи заяви представника позивача ОСОБА_3 про компенсацію судових витрат, понесених внаслідок необґрунтованих дій позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивачки компенсації понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу за наслідками залишення позову без розгляду на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
В порядку, передбаченому ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 257, 260, 261 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю, - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно (ч. 2 ст. 257 ЦПК України).
В задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_3 про про компенсацію судових витрат, понесених внаслідок необґрунтованих дій позивача, - відмовити.
Копію ухвали суду надіслати сторонам по справі для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала, відповідно до ч. 1 ст. 353 ЦПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.О.Юрченко