Провадження № 2/359/2083/2025
Справа № 359/2355/25
05 вересня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
03 березня 2025 року через систему «Електронний суд» до Бориспільського міськ-районного суду Київської області надійшов позов, яким представник ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» Колінько А.В. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 36 592,94 грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 липня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 347152187 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язувалося надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 11600,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредитодавець умови договору виконав у повному обсязі, перерахувавши на банківську картку відповідача, вказану в його особистому кабінеті, грошові кошти у розмірі 11600,00 грн. 15 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/4, за умовами якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги зазначене у відповідних реєстрах прав вимоги. У зв'язку з цим та через неналежне виконанням відповідачем кредитних зобов'язань в позасудовому порядку, представник ТОВ «Таліон Плюс» змушений звернутися до суду із вказаним позовом з метою захисту власних майнових прав.
Ухвалою суду від 14 березня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом та повідомленням. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
21 травня 2025 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява, згідно якої відповідач визнав позов частково, а саме в частині наявносту заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11600 грн. 00 коп., та просив звільнити його від пені, штрафів, відсотків та витрат на правову допомогу оскільки у 2022 році перебував у військовому полоні, в 2024 році звільнився зі служби в Державній прикордонній службі України у зв'язку з втратою працездатності та має статус Учасника бойових дій. Розгляд справи просив проводити у його відсутність.
11 червня 2025 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких представник вказав, що відповідач був звільнений з військової служби 19 червня 2024 року, а сам кредитний договір було укладено 26 липня 2024 року, тобто після завершення проходження ним військової служби. Відтак ОСОБА_1 не надано підтверджуючих документів, які б засвідчували проходження ним військової служби на момент укладення кредитного договору, або інші правові підстави для застосування відповідної пільги. Крім того, позивач не заявляє позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у виді пені чи штрафів, заборгованість заявлена до стягнення складається з тіла кредиту та процентів за його користування. Враховуючи викладене, представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість представник позивача направив до суду заяву якою просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість подав заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити у його відсутність та позовні вимоги визнав частково, а саме в частині стягнення тіла кредиту без відсотків та витрат на правову допомогу.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 26 липня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 347152187 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором XVHW (а.с. 35-57).
Відповідно умов договору кредитної лінії, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язувалося надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 11600,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт».
За змістом п. 2.3. договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 2900,00 грн. 26 липня 2024 року, що є датою надання кредиту.
Рекомендована дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 02 серпня 2024 року, а саме протягом 30 днів від дня отримання першого траншу позичальником. Кінцева дата повернення кредиту 25 серпня 2029 року (п. 7.1., 7.3. договору).
Згідно п. 8.3. договору, на момент укладення договору та отримання першого Траншу за договором базова процентна ставка складає 1,50 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 547,50 відсотків річних. У разі отримання додаткових Траншів за цим договором після 21 серпня 2024 року базова процентна ставка, яка використовується для нарахування процентів за користування цими додатковим Траншами, обмежується та розраховується від максимального розміру денної процентної ставки зазначеної в частині 5 статті 8 Закону, що складає що складає 1% за день.
Відповідно п. 8.5.1 Договору за період від дати видачі першого траншу до 02.08.2024 року (включно) розрахунок витрат за кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою 1,24% відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 452,60 % річних.
Згідно пункту 14.1 кредитного договору, невід'ємною частиною цього договору є Правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства www.moneyveo.ua.
Факт отримання коштів позичальником підтверджується довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідно до якої на банківську картку № НОМЕР_1 позичальника ОСОБА_1 , були зараховані грошові кошти в розмірі 11600,00 грн. (а.с. 74-81). Доказів протилежного матеріали справи не містять та такі не надано до суду відповідачем.
15 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/4, відповідно якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги зазначене у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с. 16-20).
Згідно реєстру прав вимоги від 15 жовтня 2024 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 347152187 від 26 липня 2024 року (а.с. 22-23).
Позивач заявив до стягнення з відповідача заборгованість за договором у розмірі 36592,94 грн., з яких: 11437,04 грн. заборгованість за кредитом, 25155,90 грн., заборгованість за процентами.
18 липня 2024 року позивач направив на адресу відповідача досудову вимогу про дострокове розірвання договору, якою повідомив про наявну заборгованість у розмірі 42311,46 грн. із вимогою його сплати. Доказів оплати боргу відповідачем матеріали справи не містять.
Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.
Так, ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають на підставі договору або правочину.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним догово-ром визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як визначено у ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документо-обіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодав-ством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документо-обіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений їй у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону.
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем договору кредитної лінії № 347152187 від 26 липня 2024 року із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Зазначений договір є чинними та підлягає виконанню сторонами. В свою чергу факт отримання грошових коштів за даним договором відповідач не спростував.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Позивачем доведено перехід права вимоги за вищевказаним договором.
Таким чином, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за вказаними договорами перед новим кредитором у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором за вищевказаним договором. Однак, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором отримані в кредит кошти не повернув.
Отже, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 11 600,00 грн. є обґрунтованими.
Проте, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив також стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами.
Відповідно п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист ві йськовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно якого військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно положень наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині 4 статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
З записів у Військовому квитку серії НОМЕР_2 вбачається, ОСОБА_1 звільнений (демобілізований) в запас з 19 червня 2024 року.
Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21 серпня 2014 року 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Зазначене відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі 426/4264/19.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У зв'язку з наведеним, враховуючи період перебування відповідача на військовій службі до 19 червня 2024 року, що підтверджується даними Військового квитка серії НОМЕР_2 та виникненням зобов'язання між сторонами 26 липня 2024 року, суд не вбачає підстав не нарахування відсотків згідно Договору кредитної лінії № 347152187.
Однак, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслугову-ванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредиту-вання» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локаль-ного характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Договір кредитної лінії № 347152187 укладено 26 липня 2024 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.
Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,5% в порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.
Тому суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи з встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.
Відтак, заборгованість відповідача по несплаченим процентам за договором за період з 26 липня 2024 року до 05 січня 2025 року (у межах заявлених позовних вимог) становить 19024 грн.00 коп., виходячи з розрахунку (11600,00 х 164 дні х 1%), яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково.
Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором кредитної лінії № 347152187 від 26 липня 2024 року у розмірі 30624,00 грн., з яких: 11600,00 грн. заборгованість за кредитом та 19024,00 грн. заборгованість за процентами.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 та ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом ТОВ «Таліон Плюс» сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Наведене підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів за № 1072 від 13 лютого 2025 року.
Разом з тим, позовні вимоги задоволено частково, а саме на 83,4 % (30624/ (36592,94/100)), у зв'язку з чим з відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» слід стягнути судові витрати у розмірі 1201 грн. 51 коп. ((2422,40/ 100) х 83,4 %).
Відтак, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 1201 грн. 51 коп.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., суду надано: копію договору про надання правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та Адвокатським об'єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій», копію додаткової угоди до договору № 11 від 30 грудня 2024 року до договору від 02 грудня 2024 року, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 30 грудня 2024 року до договору про наданням правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року на суму 5000,00 грн.
Зі змісту Акту прийому-передачі наданих послуг від 30 грудня 2024 року, виконаних Адвокатським об'єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій», вбачається надання юридичних послуг (аналіз обставин справи, підготовка досудової вимоги та підготовка позовної заяви) позивачу без конкретизації даних по боржнику.
Під час прийняття рішення щодо компенсації позивачеві понесених витрат на оплату правової допомоги суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Зважаючи, що подані позивачем документи не містять конкретизації відомостей стосовно відповідача, суд виснує, що позивач не довів вартість понесених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги саме в цій справі за позовом до відповідача ОСОБА_1 , а тому позивачу слід відмовити у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. за недоведеністю понесення таких витрат у даній справі.
Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553 - 559, 625,626, 1046 - 1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованість за Договором кредитної лінії №347152187 від 26 липня 2024 року у розмірі 30624 (тридцять тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 00 (нуль) копійок, з яких : 11600 (одинадцять тисяч шістсот) гривень 00 (нуль) копійок - сума заборгованості по кредиту, 19024 (дев'ятнадцять тисяч двадцять чотири) гривні 00 (нуль) копійок - сума заборгованості за процентами за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1201 ( одна тисяча двісті одна) гривня 51 (п'ятдесят одна) копійка.
В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» задоволенню не підлягають.
Інформація про позивача : Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», юридична адреса : 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13, код ЄДРПОУ 39700642.
Інформація про відповідача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий 07 квітня 2022 року, орган видачі - 8032, РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , ОКПП «Київ».
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 05 вересня 2025 року.
Суддя Яковлєва Л.В.