Справа № 953/7066/25
н/п 2/953/3047/25
03 вересня 2025 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Демченко С.В.,
секретар судового засідання - Кошова О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
відповідач - Головне управління Державного казначейства у Харківській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державного казначейства у Харківській області про відшкодування шкоди,
08 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державного казначейства у Харківській області про відшкодування шкоди, в якій просить стягнути з Головного управління Державного казначейства у Харківській області на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 5 793,08 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2009 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з Харківської обласної митниці на його користь грошові кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн та грошові кошти у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 793,08 грн. 21 листопада 2013 року на виконання вказаного рішення суду виданий виконавчий лист № 2-2/09, який у подальшому був пред'явлений до виконання до Київського районного відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції. Станом на день звернення з відповідною позовною заявою рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2009 року не виконане. Посилався на те, що діями Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, які полягають у неналежному виконанні обов'язків щодо примусового виконання виконавчого документа № 2-2/09, порушуються його законні права та інтереси. Упродовж тривалого часу державна виконавча служба незаконно відмовляла йому у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа, у зв'язку з чим він змушений був звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Лише після визнання судом протиправними дій державного виконавця, які полягали у неправомірній відмові у відкритті виконавчого провадження, орган державної виконавчої служби виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 47803733. Проте, замість того щоб проводити передбачені законом дії, спрямовані на виконання рішення суду, представник органу державної виконавчої служби неодноразово виносив постанови про закінчення виконавчого провадження, які у подальшому позивач оскаржив у судовому порядку. Всупереч того, що рішеннями суду неодноразово було встановлено порушення з боку представників органу державної виконавчої служби вимог чинного законодавства у частині здійснення примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2009 року, представники органу виконавчої служби не вчинили жодних дій щодо виконання рішення суду у справі № 554/6803/18. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що державною виконавчою службою незаконно тривалий час відмовлялося у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 21 листопада 2013 року у справі № 2-2/09. Вказані обставини знайшли своє підтвердження у рішеннях суду, винесених за результатами розгляду скарг позивача на дії (бездіяльність) уповноважених осіб державної виконавчої служби. Позивач вказує, що відповідно до приписів ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» примусове виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється відділенням державного казначейства. Державна виконавча служба не наділена повноваженнями щодо примусового виконання рішень судів про стягнення коштів з владного органу, а має передати всі матеріали виконавчого провадження до органу державного казначейства. Отже, починаючи з 2013 року державна виконавча служба повинна була передати виконавче провадження до органу державного казначейства, що зроблено не було, тим самим грубо порушено ст.19 Конституції України та законні права позивача. Посилаючись на вказані обставини та положення ст. 1166, 1167,1173, 1174 ЦК України, позивач просить відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконною бездіяльністю посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо виконання судового рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11 липня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідачам запропоновано надати відзив на позовну заяву.
23 липня 2025 року на адресу суду від представника відповідача Головного управління ДКСУ у Харківській області Пузікова В.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області не порушувало інтересів та охоронюваних законом прав позивача, про що сам позивач зазначає у позовній заяві. Позивач помилково визначив, що Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області у цій справі має нести відповідальність за дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Посилався на те, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до п. 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. До теперішнього часу позивач не пред'являв до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області виконавчий лист Октябрського районного суду м. Полтава виданий 21 листопада 2013 року у справі № 2-2/09 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
04 та 06 серпня 2025 року від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких викладені обставини, зазначені в позовній заяві. Також просив суд допитати у якрсті свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та винести ухвалу про допит їх у режимі відеоконференції.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача Головного управління Державного казначейства у Харківській області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вирішуючи клопотання позивача про допит свідків у режимі відеоконференції з власних засобів, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ст. 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Позивач, заявляючи клопотання про допит свідків, у порушення вимог ст. 91 ЦПК України, не зазначив обставини, які можуть підтвердити вказані свідки.
Суд наголошує на тому, що з клопотанням про проведення судового засідання у режимі відеоконференції повинна звертатися безпосередньо особа, яка бажає взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції із зазначенням місця, з якого вона бажає приєднатись до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції (суд за місцем перебування особи, з власних технічних засобів тощо)
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про допит свідків.
Суд, дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу викладеного слідує, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суд зазначає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
За змістом ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Суд враховує, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.
Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд виходить з такого.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій у виконавчому провадженні № 47803733 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 21 листопада 2013 року у справі № 2-2/09, та непередача виконавчого провадження до належного органу для його виконання призвели до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5 793,08 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно з ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд звертає увагу, що належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на те, виконавче провадження № 47803733, судові рішення, якими встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у частині належного та ефективного виконання судового рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14.12.2009 упродовж тривалого часу.
Проте позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог, оскільки до суду подано лише позовну заяву.
Копії матеріалів виконавчого провадження, копії рішень суду, якими визнано незаконні дії чи бездіяльність посадових осіб органів ДВС, у матеріалах справи відсутні. Матеріали справи не містять доказів звернення зі скаргами на дії чи бездіяльність державних виконавців. Позивач не довів, що органом державної виконавчої служби вчинено дії (бездіяльність) або постановлено рішення, які у судовому порядку визнані незаконними, що цими діями (бездіяльністю) йому заподіяна майнова та моральна шкода, що між цими діями (бездіяльністю) існує причинний зв'язок.
Враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не підтверджені жодними доказами, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державного казначейства у Харківській області про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, код ЄДРПОУ: 34859512, місцезнаходження: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 26.
Відповідач - Головне управління Державного казначейства у Харківській області, код ЄДРПОУ: 37874947, місцезнаходження: м. Харків, вул. Євгенія Єніна, 18.
Повний текст рішення складений та підписаний без проголошення 05 вересня 2025 року.
Суддя С.В. Демченко