Справа №338/630/25
01 вересня 2025 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Битківського Л.М.,
з участю: секретаря Чорній К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Адвокат Пархомчук С.В., який діє в інтересах позивача ТзОВ "ФК "КЕШ ТУ ГОУ", звернувся через систему "Електронний суд" в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 79294 від 11 вересня 2019 року в сумі 7070,00 гривень
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11 вересня 2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачкою було укладено кредитний договір №79294 про надання фінансового кредиту, який підписаний шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на її мобільний номер телефону. Підписуючи договір відповідачка підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Згідно умов кредитного договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачці фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності в сумі 3500 грн. зі строком кредитування на 18 днів, стандартна процентна ставка - 2 % на добу.
Однак, відповідачка порушила взяті на себе зобов'язання, кредит не повернула, а тому станом на 13 січня 2025 виникла заборгованість за кредитним договором, яка становить 7070,00 грн., з яких 3500 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту та 3570 грн. прострочена заборгованість за процентами.
28 жовтня 2021 між ТзОВ «ЗАЙМЕР» та ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, згідно з якого ТзОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №79294 від 11 вересня 2019 року, укладеним між ТзОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачкою по справі ОСОБА_1 .
З врахуванням наведеного просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №79294 від 11 вересня 2019 року у загальному розмірі 7070,00 грн, а також витрати пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою суду від 15 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідачки - адвокат Васютин Я.В. вказав на безпідставність заявленого позову. Зокрема зазначив, що відповідачка не укладала договір в електронній формі із ТОВ «ЗАЙМЕР» та не підписувала електронним підписом договір №79294 про який вказує позивач. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що відповідачкою були вчинені якісь дії, направлені на укладання договору та на отримання коштів на умовах позики. Також позивачем не надано доказів на підтвердження факту зарахування коштів та факту їх отримання відповідачкою. Більше того відповідачка в законний спосіб звернулась із заявою до АТ «Ощад Банк» про видачу виписки по її банківському рахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2022 року. 26 травня 2025 року нею було отримано виписку по своєму банківському рахунку за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2022 ро ку, з якої чітко вбачається, що грошові кошти в сумі 3500 грн як 11 вересня 2019 року так і взагалі за весь період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2022 року від ТОВ «ЗАЙМЕР» на її рахунок не надходили та вказані кошти відповідачка не отримувала та не розпоряджалася ними. Наведе свідчить про безпідставність заявленого позову та як наслідок відмову у його задоволенні.
Представником позивача у поданій відповіді на відзив зазначив, що позиція сторони відповідача висловлена у відзиві є безпідставною та необґрунтованою. Додатково зазначив, що договір №79294 був укладений в електронній формі шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. Відповідачкою було вчинено певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту. Тобто відповідачка самостійно для себе визначила обсяг часу для ознайомлення з умовами договору, після чого проявила намір вступити з кредитодавцем в договірні відносини на умовах визначених правилами. Відповідачкою було витримано весь алгоритм дій перед укладанням та підписанням договору, тому даний факт є беззаперечним і твердження про те, що нею не укладався даний договір є неправдивими. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладенні кредитного договору. Відповідачка ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, реалізувала своє суб'єктивне право, визначивши кредитний рахунок, на який відповідно до умов договору було зараховано кредитні кошти. Кредитний договір було укладено 11 вересня 2019 року і саме цього дня, згідно умов договору, були перераховані кредитні кошти на вказаний відповідачкою рахунок.
До суду через систему "Електронний суд" від представника позивача Пархомчука С.В. надійшла заява про розгляд справи без його участі, позов підтримав, не заперечив проти заочного розгляду справи.
Крім того, до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача 10 червня 2025 року надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій він просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн, зазначаючи, що ці витрати підтверджуються рахунком №09.06.2025-25, актом про отримання правової допомоги від 09 червня 2025 та платіжною інструкцією від 09 червня 2025 року.
Представник відповідачки стосовно вимог про стягнення витрат на правову допомогу подав суду заперечення на клопотання у якому зазначив, що відповідачка заперечує проти задоволення вимог представника позивача з приводу стягнення 10500 гривень витрат на професійну правову допомогу. Зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Заявлений позов належить до справ незначної складності та відноситься до категорії малозначних справ. Така справа не потребує виділення великого обсягу часу на підготовку, не потребує призначення експертиз, виклику свідків, а також розгляд такої категорії справ не становить значного суспільного інтересу та резонансу. Розмір понесених витрат на правничу допомогу є необгрунтованим, неспівмірним, суттєво завищеним та не передбачений договором від 29 грудня 2023 року, тому така вимога позивача не підлягає задоволенню.
Відповідачка та її представник в судове засідання не з'явилися. До початку засідання клопотали провести розгляд справи за відсутності сторони відповідачки та на підставі викладеної позиції відповідачки у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 11 вересня 2019 року між ТзОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачкою був укладений кредитний договір №79294 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на мобільний номер телефону відповідачки. Згідно умов кредитного договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачці фінансовий кредит в сумі 3500 грн. зі строком кредитування на 18 днів (до 28 вересня 2019 року), стандартна процентна ставка - 2 % в день, кредит надавався ТзОВ «ЗАЙМЕР» у безготівковій формі на реквізити платіжної банківської карти відповідача.
Отримання відповідачкою кредитних коштів в розмірі 3500 грн. підтверджується інформаційною довідкою ТзОВ «Платежі Онлайн» №3344/05 від 20 травня 2024 року, з якої вбачається, що відповідачці 11 вересня 2019 року об 11 год. 16 хв. на банківську карту № НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти в сумі 3500,00 грн.
28 жовтня 2021 між ТзОВ «ЗАЙМЕР» та ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до якого ТзОВ «ЗАЙМЕР» відступило на користь ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №79294 від 11 вересня 2019 року.
Згідно з ч.1,3 ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 5 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З графіку розрахунків та орієнтовної сукупної вартості кредиту, який є Додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №79294 вбачається, що сторони погодили сукупну вартість кредиту у сумі 4760 гривень. Вказана сума складається із 3500 гривень суми кредиту та 1260 гривень - суми нарахованих процентів за користування кредитом. Строк на який укладено кредит - 18 днів, тобто відповідачка у строк до 28 вересня 2019 року мала повернути кредитні кошти зі сплатою відсотків. ОСОБА_1 в порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернула, тому за вимогою кредитора сума боргу в розмірі 3500 грн та відсотки за його користування в сумі 1260 грн. підлягають стягненню з боржника.
Решта заявленої представником позивача суми заборгованості матеріалами справи не обґрунтована. Суду не подано розрахунку заборгованості, який би з посиланням на умови договору підтверджував існування заборгованості відповідачки за процентами у сумі 3570 грн.
Посилання представника позивача на те, що проценти за згаданим Договором були обчислені за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, що нібито обумовлено п.2.3 Договору є безпідставними з огляду на те, що строк, на який було надано кредит чітко та конкретно обумовлено у розділі 1 Предмет та строк дії Договору, а у розділі 2 врегульовано лише порядок нарахування процентів та сплати заборгованості. Позивачем не подано суду розрахунку, з якого можна було би встановити конкретний строк, з якого виходив позивач при обчисленні процентів, на суму 3570 грн. Крім того, суд звертає увагу на Додаток №1 до Договору, де первинним кредитором чітко було передбачено, що у разі наявності прострочення заборгованості понад 18 днів, сторони обумовили можливість стягнення саме пені, а не подальше нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Виходячи з викладеного, надавши оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши укладення між сторонами Кредитного договору та наявність заборгованості за ним, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором №79294 від 11 вересня 2019 року у розмірі 4760 гривень. (3500 грн. боргу та 1260 грн. відсотків). В задоволенні решти позову слід відмовити.
Крім того, у ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, понесені позивачем судові витрати в частині сплати судового збору необхідно віднести на рахунок відповідача пропорційно до частки задоволених вимог, що складає 67% у зв'язку з чим з неї слід стягнути 1623 гривень судового збору за подання позовної заяви.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано: копію акта про отримання правової допомоги від 09 червня 2025 року, копію рахунку №09.06.2025-25 та платіжну інструкцію від 09 червня 2025 року.
З акту про тримання правової допомоги видно, що загальна вартість наданих послуг оцінена у розмірі 10500 грн.
Сума гонорару адвоката повинна бути такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціні позову. Для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Враховуючи те, що позивач під час розгляду справи поніс витрати на правничу допомогу, то такі витрати підлягають стягненню з відповідача. Разом з тим, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів, тощо). На думку суду, стороною позивача завищено розмір судових витрат за надані послуги з правової допомоги.
З огляду на шаблонний тип справи, відсутність необхідності окремої оплати зустрічей та консультацій, несення канцелярських витрат на виготовлення копій документів, так як справа направлялась до суду через систему електронного суду, реальний час необхідний на виконання процесуальних дій по підготовці позовної заяви та інших заяв та клопотань до суду, вимога про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню на суму 4000,00 грн., що буде співмірним як зі складністю справи, так і ціною позову.
На підставі наведеного, ст.11, 141, 205, 512, 514, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1077, 1078 ЦК України, керуючись ст.ст. 263-265, 280-285 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», заборгованість за Кредитним договором № 79294 від 11 вересня 2019 року в сумі 4760,00 гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у розмірі 1623,00 грн. та 4000,00 грн витрати на професійну правову допомогу.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Л.М. Битківський