04 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3454/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства «Альфа Люкс» як особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025
у справі за позовом Комунального підприємства «Міськзелентрест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астро Транс ЛТД»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Державна аудиторська служба України;
2) Одеська міська рада;
3) Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради
про стягнення 1 233 043, 35 грн,
Приватне підприємство «Альфа Люкс» (далі - ПП «Альфа Люкс», скаржник) 22.08.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, як особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025, яка в тому числі впливає на права, інтереси та обов'язки ПП «Альфа Люкс», та в якій просить, зокрема, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/3454/24. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на касаційне оскарження.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.08.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №916/3454/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Склад суду змінено відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2025.
З матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Комунальне підприємство «Міськзелентрест» (далі - КП «Міськзелентрест») звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астро Транс ЛТД» (далі - ТОВ «Астро Транс ЛТД») до бюджету Одеської територіальної громади відновну вартість знищених зелених насаджень у розмірі 493 217,34 грн та штрафу у розмірі 739 826,01 грн, що загалом складає 1 233 043,35 грн.
Господарський суд Одеської області рішенням від 10.02.2025 у справі №916/3454/24 у задоволенні позовних вимог КП «Міськзелентрест» до ТОВ «Астро Транс ЛТД» про стягнення 1 233 043,35 грн відмовив.
У прийнятті судового рішення місцевий суд виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, відсутнє документальне підтвердження підстав поданого позову (відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування збитків, з посиланням на Акт від 11.03.2024 №20-24/3 Державної аудиторської служби: за текстом вказаного Акта міститься посилання на Накази КП «Міськзелентрест» від 12.12.2023 №248, від 16.01.2024 №11, поряд з цим, матеріали справи вказаних документів не містять; матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про перевірку, як-то визначено умовами укладеного Договору, та зворотного позивачем не доведено, посилання відповідача в цій частині щодо необізнаності його про проведення перевірки, не спростовано; матеріали справи не містять скерування на адресу відповідача самого акта перевірки від 26.01.2024 КП «Міськзелентрест», ані поштовим відправленням, ані будь-яким іншим способом; Акт перевірки КП «Міськзелентрест» складено 26.01.2024, поряд з цим, умовами Договору, а саме пунктом 6.1. визначено, що перевірки проводяться не частіше ніж один раз на рік - навесні та восени. Будь-яких пояснень, з приводу необхідності та підстав проведення перевірки позивачем в період, не визначений умовами договору, ним суду не надано; Акт перевірки від 26.01.2024 КП «Міськзелентрест» містить посилання, що перевірку проведено у присутності головного державного фінансового інспектора Державної аудиторської служби України Дощінського І.М., проте, вказаний Акт не містить підпису зазначеної особи), а тому дійшов до висновку, що позовні вимоги КП «Міськзелентрест» до ТОВ «Астро Транс ЛТД» про стягнення з відповідача до бюджету Одеської територіальної громади відновної вартості знищених зелених насаджень у розмірі 493 217,34 грн та штрафу у розмірі 739 826,01 грн, а загалом 1 233 043,35 грн не підлягає задоволенню.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10.06.2025, рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/3454/24 скасував. Позовні вимоги КП «Міськзелентрест» до ТОВ «Астро Транс ЛТД» про стягнення 1 233 043,35 грн задовольнив, стягнув, зокрема, з ТОВ «Астро Транс ЛТД» до бюджету Одеської територіальної громади відновну вартість знищених зелених насаджень у розмірі 493 217,34 грн та штраф у розмірі 739 826,01 грн, що загалом складає 1 233 043,35 грн.
Зі змісту судового рішення апеляційної інстанції убачається, що суд виходив з того, що за приписами чинного законодавства та умовами укладеного сторонами Охоронного договору, передбачена певна процедура оформлення дозвільних документів на видалення зелених насаджень. Вказана процедура передбачає чітко встановлене коло обов'язків суб'єкта господарювання та функцій компетентного органу щодо її здійснення; відповідачем, на спростування позиції позивача, не надано суду першої та апеляційної інстанції будь-яких доказів того, що останнім дотримано вказану вище процедуру з видалення зелених насаджень, охорона яких передбачалася Охоронним договором на зелені насадження №МЗТ-охор-3/21, укладеним між позивачем та відповідачем; у матеріалах справи наявний Акт перевірки від 26.01.2024 КП «Міськзелентрест» за яким вказано, зокрема, що відповідно до Наказів КП «Міськзелентрест» від 12.12.2023 №248, від 16.01.2024 №11 комісією у складі: головного інженера Хрома В.А., членів комісії: агронома із захисту рослин відділу контролю за зеленими насадженнями Голощак, інженера-технолога 1 категорії відділу контролю за зеленими насадженнями Міхова С.М., проведено перевірки наявності та стану зелених насаджень, зазначених в Охоронному договорі на зелені насадження №МЗТ-охор-3/21 від 02.03.2021. При обстеженні встановлено, що на земельній ділянці відсутні 123 дерева, 8 кущів, 150 кв.м газону; відповідно до Акта перевірки від 26.01.2024 КП «Міськзелентрест» вказано, що за розрахунком відновної вартості видалених земельних насаджень та штрафу ТОВ «Астро Транс ЛТД» сума складає 1 233 043,35 грн (відновна вартість зелених насаджень 493 217,34 грн, штраф 739826,01 грн); відповідачем був визнаний факт нестачі зелених насаджень взятих ним на зберігання за укладеним Охоронним договором №МЗТохор-3/21 від 02.03.2021, зокрема, в листі ТОВ «Астро Транс ЛТД» від 24.04.2024 вих.№ 24/04-1. Більше того, у вказаному листі відповідач повідомляв, що порушення природоохоронного законодавства будуть усунуті (будуть відновлені зелені насадження). Будь-яких доказів вказаних відновлень зелених насаджень матеріали справи не містять, а відповідачем не надано; матеріали справи не містять доказів, з яких би вбачалося, що відповідачем доведено відсутність своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі; невиконання ТОВ Астро Транс ЛТД правил благоустрою та умов укладеного Договору призвело до завдання збитків на суму 1 233 043,35 грн, у тому числі штрафні санкції 739 826,01 грн, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд ухвалою від 24.07.2025 відмовив ТОВ «Астро Транс ЛТД» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а подана вперше касаційній скарзі ТОВ «Астро Транс ЛТД» не містила належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Верховний Суд ухвалою від 14.08.2025 у справі №916/3454/24 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Астро Транс ЛТД» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 24.07.2025 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.
Отже, з матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ПП «Альфа Люкс» не є учасником справи та, відповідно, не брало участі у розгляді справи по суті господарськими судами, а тому ПП «Альфа Люкс» звернулося з цією касаційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, та вважає, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, яка мотивована тим, що ПП «Альфа Люкс» є орендарем тимчасових споруд, які знаходяться за адресою: 6503l, Одеська обл., м. Одеса, Київське шосе, будинок 19, площею 450,00 кв. м, які належать ТОВ «Асто Транс ЛТД» відповідно до Договору про оренду тимчасових споруд №3 від 01.12.2023. ПП «Альфа Люкс» 19.08.2025 отримало претензію щодо відшкодування збитків, завданих знищенням зелених насаджень від ТОВ «Асто Транс ЛТД», відповідно до якої ТОВ «Асто Транс ЛТД» вимагає від ПП «Альфа Люкс» відшкодувати збитки у розмірі 1 233 043,35 грн. ТОВ «Асто Транс ЛТД» зазначає, що під час використання тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, Київське шосе, буд. 19, орендарем ПП «Альфа Люкс» було допущено порушення природоохоронного законодавства та умов охоронного договору №МЗТ-охор-3/21 від 02.03.2021, а саме знищення зелених насаджень, переданих під охорону. Згідно з актом перевірки КП «Міськзелентрест» від 26.01.2024, встановлено факт відсутності 123 дерев, 8 кущів та 150 кв. м газону. Вартість відновлення зелених насаджень становить 493 217,34 грн, розмір штрафу - 739 826,01 грн. Загальний розмір збитків - 1 233 043,35 грн, який стягнуто Південно-західним апеляційним господарським судом постановою від 10.06.2025 у справі №916/3454/24.
Верховний Суд виходить з того, що інших доводів, які б свідчили, що постанова стосується, на думку скаржника, його прав/обов'язків/інтересів не наведено.
Так, відповідно до частини четвертої статті 287 ГПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції.
Отже, Суд констатує, що, оскільки Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10.06.2025, рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/3454/24 скасував, а позовні вимоги КП «Міськзелентрест» до ТОВ «Астро Транс ЛТД» про стягнення 1 233 043,35 грн задовольнив, то за таких обставин ПП «Альфа Люкс» має право на звернення з касаційною скаргою, як особа яка заявляє, що не брала участі у справі, та вважає, що суд вирішив питання про її права та/або обов'язки.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПП «Альфа Люкс» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №916/3454/24 є стягнення 1 233 043,35 грн, а отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000,00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» -«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
ПП «Альфа Люкс» у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судом апеляційної інстанції, неправильно застосовані норми матеріального закону, а саме статті 1166 Цивільного кодексу України, що відбулось в результаті порушення процесуальних норм, а саме, статей 76- 78 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №922/618/22.
Також скаржник у скарзі з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував презумпцію вини правопорушника, посилаючись на попередню практику Верховного Суду у справах №922/3414/19, №920/821/18, №912/823/18, тоді як Верховний Суд у пізнішій постанові від 30.01.2025 у справі №922/618/22 зазначив, що: акт перевірки не може бути єдиною підставою для стягнення шкоди; він повинен бути оцінений у сукупності з іншими належними доказами; має бути підтверджена правомірність та достовірність процедури його складання. В апеляційному рішенні це проігноровано, що, на думку скаржника, створює суперечності в судовій практиці, потребує правового втручання касаційної інстанції та має фундаментальне значення для подібних категорій справ.
ПП «Альфа Люкс» заявило клопотання про поновлення строку касаційного оскарження на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24, яке мотивовано тим, що ПП «Альфа Люкс» є орендарем тимчасових споруд, які знаходяться за адресою: 65031, Одеська обл., м. Одеса, Київське шосе, будинок 19, площею 450,00 кв.м., які належать ТОВ «Асто Транс ЛТД» відповідно до Договору про оренду тимчасових споруд №3 від 01.12.2023 року, а 19.08.2025 ПП «Альфа Люкс» отримало претензію щодо відшкодування збитків, завданих знищенням зелених насаджень від ТОВ «Асто Транс ЛТД», відповідно до якої ТОВ «Асто ТРАНС ЛТД» вимагає від ПП «Альфа Люкс» відшкодувати збитки у розмірі 1 233 043,35 грн. В той же час, скаржник зазначає, що не брав участі у розгляді справи, не залучався у якості будь-якого учасника справи, в тому числі як третя особа, а тому був позбавлений можливості викласти свою позицію у справі та оскаржити рішення суду, яке впливає в тому числі на його права, інтереси та обов'язки.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому посилання скаржника на постанову від 30.01.2025 у справі №922/618/22, яку суд апеляційної інстанції мав врахувати при ухваленні постанови у цій справі, оскільки відповідно до неї у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди, Судом не беруться до уваги, оскільки вказана правова позиція висловлена у цій справі жодним чином не суперечить постанові наведеній скаржником, адже в ній зазначено, що апеляційним судом було встановлено, що матеріали справи №916/3454/24 не містять доказів, з яких би вбачалося, що відповідачем доведено відсутність своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний показник наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд зазначає, що всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав, вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Відтак алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. При цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові. Вони фактично дублюють позицію відповідача, а не свідчать, що стосуються прав/інтереси/обов'язків скаржника. Отже, відсутні доводи щодо кількісного показника фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Інших доводів та посилання на випадки, що передбачені підпунктами «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржником не наведено.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, відсутність буд-яких згадувань про права/обов'язки та інтереси скаржника.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановленого судом попередньої інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП «Альфа Люкс» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Альфа Люкс» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос