04 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/19625/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Констракшн»
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Бондаренко-Легких Г.П.
від 21.01.2025
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Коробенка Г.П., Сибіги О.М. Тищенко А.І.
від 28.05.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Констракшн»
до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
про стягнення 2 355 675,02 грн та визнання договору укладеним,
за участю представників:
від позивача: Багдасарова Г. М.,
від відповідача: Травянко Л. В.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення 2 355 675,02 грн, з яких: 1 493 650,26 грн - основний борг; 108 197,57 грн - пеня; 125 589,39 грн - 3% річних; 628 237,80 грн - інфляційні втрати, а також про визнання укладеним між ТОВ "Агро Констракшн" та ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" за переговорною процедурою Договору про закупівлю: Будівельні роботи на поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (капітальний ремонт комплексу будівель за адресою № 23/2 вул. Заводська, м. Миколаїв (інв.№50145, 50146, 50148) (додаткові роботи) у запропонованій відповідачем редакції, яка так і не була підписана сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача суперечать статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", а також статті 853 та 882 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, Договір про закупівлю: Будівельні роботи на поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 4500000-7 (Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148) (додаткові роботи) у запропонованій відповідачем редакції підлягає визнанню укладеним у судовому порядку із застосуванням статті 187 Господарського кодексу України, а відповідач зобов'язаний сплатити позивачу вартість додаткових робіт у сумі 1 493 650,26 грн, пеню у розмірі 108 197,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 628 237,80 грн та 3 % річних у розмірі 125 589,39 грн.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
За результатами проведення процедури закупівлі UA-2019-05-22-001944-а на закупівлю: Будівельні роботи на поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148) Протоколом засідання Тендерного комітету Миколаївської філії ДП АМПУ" від 23.07.2019 переможцем аукціону визначено ТОВ "Агро Констракшн".
Керуючись статтею 32 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції чинній станом на дату проведення закупівлі, між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі начальника Миколаївської філії "АМПУ" (Адміністрація Миколаївського морського порту) (замовник) та ТОВ "Агро Констракшн" (підрядник) укладено Договір підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019, згідно п.1.1. якого підрядник зобов'язується власними та/або залученими силами, технічними засобами та обладнанням, а також матеріалами, конструкціями, виробами (надалі - матеріальними ресурсами), на свій ризик виконати Будівельні роботи та поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою вул. Заводська, №23/2, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148)) відповідно до робочого проекту "Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою вул. Заводська, №23/2, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148)" (надалі - роботи).
Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що ціна Договору становить 5 976 000,00 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ (20 %) - 996 000, 00 грн згідно з Кошторисною документацією (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Пунктом 2.2. Договору погоджено, що ціна Договору є твердою і може уточнюватися у зв'язку із: - зміною замовником в процесі виконання робіт рішень, що призводять до зміни обсягів робіт та вартісних показників;
- виникнення обставин непереборної сили - надзвичайний обставин та подій, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладання договору;
- зміною законодавства з питань оподаткування та з інших питань, обов'язкове застосування якого призводить до зміни вартості робіт;
- зміною договірної ціни в бік зменшення. Ціна Договору не має перевищувати суму, передбачену фінансовим планом замовника на поточний рік.
Пунктом 2.3. визначено, що уточнення ціни договору оформляється сторонами шляхом укладання додаткової угоди.
Пунктом 2.5. визначено, що ціна Договору включає вартість виконаних робіт і використаних матеріальних ресурсів, необхідних для виконання робіт за цим Договором, загальновиробничі витрати, кошторисний прибуток, кошти на покриття адміністративних витрат, податок на додану вартість, оформлення перепусток на режимну територію замовника для виконання робіт, а також кошти на покриття ризику згідно з п. 6.1.5.3 ДСТУ БД.1.1-1:2013 та інфляцію згідно з п. 6.1.5.4 цього ж ДСТУ.
Пунктом 16.1. сторони погодили строк дії Договору до 30.06.2020.
У подальшому, сторони з дотриманням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" уклали додаткові угоди до Договору підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019, а саме:
- Додаткову угоду №1 від 30.06.2020, якою сторони змінили пункт 16.1. Договору та погодили строк дії Договору до 31.12.2020;
- Додаткову угоду №2 від 29.09.2020, якою сторони змінили пункт 2.1. Договору та зменшили ціну Договору до 5 397 531,60 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ (20 %) - 899 588,60 грн.
Позивач стверджує, що загальна сума виконаних ним та оплачених відповідачем робіт згідно з Договором підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019 складає 4 979 934,26 грн з ПДВ. Проте, на думку позивача, з аналізу погоджених між сторонами Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 та Актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в вбачається, що серед переліку та обсягу виконаних робіт відсутні додаткові роботи на загальну суму 1 493 650,26 грн з ПДВ, без виконання яких неможливо виконати/закінчити усі роботи по Договору.
Листом №3766/18-03-05 від 27.11.2020 відповідач у порядку статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" запросив уповноважених представників позивача на 30.11.2020 о 10:00 год для участі у переговорах щодо укладення Договору на закупівлю: Будівельні роботи на поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 4500000-7 (Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148) (додаткові роботи). Ціна Договору згідно з долученим до листа проектом становила 1 855 481,35 грн з ПДВ.
Позивач стверджує, що представник відповідача відмовився підписати цей договір у запропонованій ним редакції за результатами проведеної 30.11.2020 переговорної процедури, попри те, що фактично обсяг робіт, передбачений проектом на закупівлю: Будівельні роботи на поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 4500000-7 (Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148) (додаткові роботи) у редакції відповідача - вже фактично був виконаний позивачем до підписання такої додаткової угоди.
Листом № 648 від 15.01.2021 позивач просив відповідача укласти Додаткову угоду №3 про уточнення ціни договору та надіслав для погодження та прийняття робіт у порядку статті 882 Цивільного кодексу України Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 та Акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в на суму 1 493 650, 26 грн з ПДВ за січень 2021 (саме такий період зазначено позивачем у своєму листі від 15.01.2021 та безпосередньо у позові).
У відповідь, відповідач листом №379/18-02-05/Вих від 01.02.2021 повідомив позивача, що ціна договору є твердою та в силу умов Договору не може бути погоджена у бік збільшення, до того ж строк дії Договору підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019 завершився 31.12.2020, а відтак, укладення між сторонами додаткової угоди про збільшення ціни зазначеного договору у січні 2021 є неможливим.
Позивач зазначає, що лист №648 від 15.01.2021 з примірниками Акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в (додаткових робіт) на суму 1 493 650, 26 грн з ПДВ відповідач отримав 20.01.2020, а відтак, зобов'язаний був оплатити вартість додаткових робіт у строк до 26.02.2021 включно (згідно з умовами пункту 11.2. та 12.4. Договору на закупівлю додаткових робіт, який позивач просив визнати укладеним), проте відповідач додаткову угоду не підписав, як і вказані акти виконаних робіт, оплату фактично виконаних робіт не здійснив.
Вищезазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом до відповідача.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на те, що підрядник виконав додатковий обсяг робіт не передбачених Договором, а відтак ризики, які можуть виникнути у зв'язку із виконанням таких робіт несе сам підрядник, що узгоджується із приписами статті 844 Цивільного кодексу України. Лист позивача з проханням укласти Додаткову угоду №3 було отримано відповідачем лише 20.01.2021, тобто після закінчення строку дії Договору (31.12.2020). Керуючись вимогами статті 35 Закону України "Про публічні закупівлі", відповідач запланував проведення закупівлі додаткових робіт за переговорною процедурою на грудень 2020 року, однак не досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов призвело до того, що переговори не відбулися. Підрядник мав можливість реалізувати своє право на оскарження рішення, дій чи бездіяльності замовника, що суперечать законодавству у сфері публічних закупівель, та звернутися до відповідного органу оскарження. Втім, позивач, не подавав відповідних скарг; отже, позовні вимоги про стягнення вартості додатково виконаних позивачем робіт, що не були належним чином погоджені, а також про визнання договору про закупівлю укладеним не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" - задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" 417 597 грн 34 коп. - основної заборгованості, 30 250 грн 06 коп. - пені, 35 112 грн 50 коп. - 3% річних, 175 643 грн 82 коп. - інфляційних втрат та 9 879 грн 05 коп. - судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог про визнання укладеним між ТОВ "Агро Констракшн" та ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" за переговорною процедурою Договору про закупівлю: Будівельні роботи на поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 4500000-7 (Капітальний ремонт комплексу будівель за адресою №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148) (додаткові роботи) у запропонованій відповідачем редакції та про стягнення 1 076 052,92 грн основного боргу, 77 947,51 грн пені, 90 476,89 грн 3 % річних та 452 593,98 грн інфляційних втрат - відмовлено.
Рішення мотивовані тим, що у відповідача відсутній обов'язок укладати договір на додаткові роботи з позивачем поза межами ініційованої замовником переговорної процедури, а відтак, у задоволенні позовних вимог про визнання договору на закупівлю додаткових будівельних робіт у редакції відповідача, яка ним пропонувалася у межах переговорної процедури, слід відмовити.
Стосовно вимог про стягнення вартості додаткових робіт, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суди дійшли висновку, що факт виконання позивачем додаткових робіт вартістю 1 493 650,26 грн з ПДВ є підтвердженим та частина із таких робіт, а саме у розмірі 417 597, 34 грн охоплюється твердим кошторисом (5 397 531,60 грн (твердий кошторис) - 4 979 934,26 грн (вартість виконаних основних робіт)), а частина додаткових робіт у розмірі 1 076 052,92 грн перевищує затверджений сторонами твердий кошторис. Враховуючи що матеріали справи не містять доказів оплати вартості додаткових робіт, що виконані в межах твердого кошторису, суд задовольнив позовні вимоги в цій частині частково на суму 417 597,34 грн.
Суд також зазначив, що вартість додаткових робіт на суму 1 076 052,92 грн перевищує затверджений сторонами твердий кошторис, а отже такі додаткові роботи виконані позивачем (підрядником) на власний ризик та на підставі частини 3 статті 844 та частини 4 статті 877 Цивільного кодексу України не підлягають відшкодуванню замовником (відповідачем).
Також суд, здійснив власний розрахунок розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахувань, оскільки судом було частково задоволено позовні вимоги щодо основного боргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Констракшн» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 910/19625/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Просило судові рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2024 року справа №903/45/23; від 25 травня 2021 року справа №910/6138/20, від 18 вересня 2020 року справа №916/1423/18, від 13 грудня 2022 року справа №910/1487/20, від 26 травня 2022 року справа №915/940/18.
Наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник обґрунтував відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування способу визнання укладеним в судовому порядку договору за переговорною процедурою закупівлі згідно з ч.1 п.5, ч.2 ст. 40 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Позивач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».
Докази в цій справі у своїй сукупності свідчать про беззаперечний факт виконання Позивачем, а Відповідачем прийняття обсягу додаткових робіт, в заявленому розмірі, що підтверджується висновком експерта, і суди обох інстанцій в мотивувальних частинах рішень констатують, що проти самого факту виконання додаткових робіт на загальну суму 1 493 650,26 грн відповідач не заперечує.
Згідно з висновком фахівця щодо ідентифікації робіт з капітального ремонту комплексу будівель за адресою: №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв.№50145, 50146, 50148), без виконання додаткових робіт, зазначених в актах, повне закінчення капітального ремонту комплексу будівель, які були передбачені технічним завданням для участі в тендері, було неможливо.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновків про відсутність підстав для визнання укладеним договору за переговорною процедурою, та задовольнили позовні вимоги частково, з урахуванням факту виконання позивачем додаткових робіт вартістю 1 493 650,26 грн з ПДВ, в частині 417 597,34 грн, яка охоплена твердим кошторисом (5 397 531, 60 грн - 4 979 934, 26 грн (вартість виконаних основних робіт). Частина додаткових робіт у розмірі 1 076 052,92 грн, яка перевищує затверджений сторонами твердий кошторис, залишилася неоплаченою.
Вважає, що вартість додаткових робіт у розмірі 1 076 052,92 грн, яка перевищує затверджений сторонами твердий кошторис, підлягала стягненню на підставі ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України, які суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували, керуючись принципом «jura novit curia».
Враховуючи специфіку будівельних робіт, внаслідок виконання яких відбулося невід'ємне поліпшення нерухомого майна відповідача (комплексу будівель за адресою №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв. №50145, 50146, 50148) за рахунок позивача, в тому числі за рахунок будівельних матеріалів, використаного устаткування та обладнання та інших витрат, відображених в Акті приймання виконаних додаткових робіт №№7/1-7/7, відповідач без достатніх правових підстав набув майно в розмірі вартості додаткових робіт, яке належне позивачу та продовжує його зберігати та користуватись ним.
Відтак, до даних правовідносин можуть бути застосовані положення ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Судами попередніх інстанцій не застосовано норму матеріального права, спрямовану на захист порушеного права позивача шляхом стягнення суми витрат за виконані додаткові роботи, оскільки у відповідача відбувся приріст майна без достатньої підстави, яке наразі перебуває у власності відповідача та не може бути повернуто позивачу в натурі, не застосовано принцип «jura novit curia» та застосовано норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 березня 2024 року справа №903/45/23.
Ці доводи касаційної скарги позивача про наявність підстав для оскарження постановлених у справі рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, свого підтвердження не знаходять оскільки правовідносини у справах № 903/45/23 та у справі № 910/19625/23 не є подібними.
У справі № 903/45/23 Фізична особа-підприємець Масалов Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Перше травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України" про відшкодування вартості виконаних робіт у розмірі 1340256,00 грн на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України.
У постанові від 11.03.2024 у справі № 903/45/23 Верховний Суд вирішував питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення вартості робіт виконаних на підставі Договору будівельного підряду, який було визнано недійсним в судового порядку.
Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку про те, що оскільки правила абз.1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція), яка була визначена позивачем підставою позову, застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору, а у разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема, ст. 1212 ЦК України, а тому суди попередніх інстанцій, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), мали застосувати ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини (ст. 1212, 1213 ЦК України).
Враховуючи, що укладений між сторонами Договір будівельного підряду №008 від 17.09.2019 є недійсним та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, має визначатися за цінами, які існують на момент відшкодування, що відповідає приписам ст.ст. 216, 1212 ЦК України.
У справі № 910/19625/23 на відміну від справи № 903/45/23 спір виник з приводу обов'язку відповідача оплатити виконані позивачем додаткові роботи вартість яких перевищує погоджений умовами дійсного Договору будівельного підряду кошторис, який є твердим. Порядок внесення змін до кошторису регулюється статтею 844 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 844 ЦК України у разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
У цій справі № 910/19625/23 суди попередніх інстанцій встановили, що сторони пунктом 2.1. Договору підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019 у редакції Додаткової угоди №2 від 29.09.2020 погодили твердий кошторис вартістю 5 397 531, 60 грн з ПДВ, що узгоджується із положеннями пункту 2.2. Договору підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019.
Факт виконання позивачем та оплати відповідачем робіт за Договором підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019 вартістю 4 979 934, 26 грн з ПДВ підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у той час як доказів повідомлення підрядником замовника в порядку статей 844 та 877 Цивільного кодексу України про перевищення твердого кошторису в період виконання основних робіт за листопад 2019, грудень 2019, лютий 2020, вересень 2020, жовтень 2020, листопад 2020 або до закінчення строку дії Договору підряду №179-В-МИФ-19 від 08.08.2019 - до 31.12.2020, матеріали справи не містять та суду не надано.
Тобто правовідносини у справах № 910/19625/23 та № 903/45/23 не є подібними, що виключає необхідність застосування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.03.2024, відповідно до якого розглядаючи позов, правовою підставою якого визначено статтю 216 ЦК України, суди, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), мали застосувати ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини (статті 1212, 1213 ЦК України).
У справі № 910/19625/23 позов подано не на підставі статті 216 ЦК України, а наведена скаржником постанова не містить висновків на підтвердження доводів викладених у касаційній скарзі позивача про те, що безпідставне отримання відповідачем майна (невід'ємних поліпшень), які є результатом здійсненого позивачем капітального ремонту комплексу будівель за адресою: №23/2, вул. Заводська, м. Миколаїв (інв.№№50146, 50145, 50148), та які проведені без укладення договору підряду може бути усунуто в порядку передбаченому ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Отже, висновки, викладені у постанові від 11.03.2024 у справі № 903/45/23 не є релевантними для справи № 910/19625/23.
Натомість Верховний Суд неодноразово висловлювася щодо стягнення вартості додаткових робіт, виконаних підрядником за Договором.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18 наведено висновок про те, що застосовуючи норми частини 5 статті 844, статей 847, 848 ЦК України, належить враховувати, що у разі виникнення потреби у виконанні додаткових робіт, не передбачених твердим кошторисом, однак без виконання яких неможливо виконати роботи, які були передбачені договором підряду, підрядник не може вимагати від замовника оплати цих додаткових робіт, якщо не доведе, що необхідність їх виконання не могла бути передбачена до початку виконання робіт за договором підряду з повідомленням замовника про необхідність збільшити кошторис; а також що зупинення виконання робіт до узгодження із замовником збільшення кошторису було неможливе або недоцільне в інтересах замовника.
Також у постанові Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 910/8652/23 констатовано, що повідомлення підрядником замовника про необхідність виконання додаткових робіт та збільшення твердого кошторису повинно передувати фактичному виконанню додаткових робіт, інакше підрядник не може вимагати від замовника оплати таких робіт. У зв'язку з чим наведені у касаційній скарзі доводи в цій частині свого підтвердження не знаходять.
Також скаржником у касаційній скарзі зазначено про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/6138/20, від 18 вересня 2020 року у справі №916/1423/18, від 13 грудня 2022 року у справі №910/1487/20, щодо належності обраного позивачем способу захисту прав шляхом пред'явлення до відповідача позову про зобов'язання укласти договір.
У зв'язку з чим позивач вважає, що є законною та обґрунтованою вимога про визнання укладеним Договору про закупівлю в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.
Як вбачається з оскаржених судових рішень у справі № 910/19625/23 підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, стало встановлення судами попередніх інстанцій обставин відсутності доказів про результати проведення за ініціативою замовника переговорної процедури у грудні 2020 на укладення договору про закупівлю додаткових робіт, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що у період з вересня 2020 року по грудень 2020 року підрядник виконував роботи згідно договірної ціни в сумі 5 397 531,60 грн з ПДВ, що включає домовленості сторін за скоригованою проектно-кошторисною документацією, оскільки інших домовленостей між сторонами не досягнуто. Доказів протилежного матеріали справи не містять та суду не надано. Оскільки у відповідача відсутній обов'язок укладати договір на додаткові роботи з позивачем поза межами ініційованої замовником переговорної процедури, у задоволенні позовних вимог про визнання договору на закупівлю додаткових будівельних робіт у редакції відповідача, яка ним пропонувалась у межах переговорної процедури, судами попередніх інстанцій відмовлено.
Рішення судів не містять висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту права, шляхом пред'явлення до відповідача позову про зобов'язання укласти договір, є неналежним, а тому наведені у касаційній скарзі доводи є безпідставними.
Щодо наведеної скаржником постанови Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №915/940/18, то направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на невстановлення судами необхідних для правильного вирішення спору обставин, що входять до предмету доказування з огляду на заявлені у справі позовні вимоги та положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Висновків про застосування норм права у подібних до справи № 910/19625/23 правовідносинах, наведена постанова не містить. У справі № 915/940/18 суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт здійснення Позивачем з відома Відповідача ремонтно-будівельних робіт в будівлі Аеровокзалу, при цьому з урахуванням встановлених в іншій справі преюдиційних обставин суди з'ясували відсутність між Позивачем і Відповідачем договірних відносин з огляду на те, що Договір є неукладеним (таким, що не відбувся). Тобто суди встановили обставини виконання Позивачем робіт в будівлі Аеровокзалу на бездоговірних засадах. Тобто фактичні обставини справи № 910/19625/23 та справи № 915/940/18 не є подібними.
З огляду на викладене, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі не знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
Також у касаційній скарзі позивач підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник обґрунтував відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування способу визнання укладеним в судовому порядку договору за переговорною процедурою закупівлі згідно з ч.1 п.5, ч.2 ст. 40 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.
Касаційна скарга позивача цим вимогам не відповідає, оскільки містить виключно твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування способу визнання укладеним в судовому порядку договору за переговорною процедурою закупівлі згідно з ч.1 п.5, ч.2 ст. 40 Закону України «Про публічні закупівлі». Жодної аргументації про те, що судами першої та апеляційної інстанцій у спірних правовідносинах ці норми застосовано неправильно, що відсутній висновок про застосування цих норм матеріального права саме у подібних правовідносинах, а також щодо того який висновок, на думку скаржника, має бути сформовано за результатом розгляду цього спору, а також необхідність формування такого висновку, касаційна скарга не містить.
У зв'язку з цим касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.
За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Констракшн» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 910/19625/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Н. Губенко
О. Мамалуй