04 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4606/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Паралеле.Піпед»
на рішення Господарського суду Харківської області
у складі судді Погорелової О. В.
від 01 квітня 2025 року
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тарасової І. В., Білоусової Я. О., Крестьянінова О. О.
від 05 червня 2025 року (повний текст складений 12 червня 2025 року)
у справі за позовом Приватного підприємства «Паралеле.Піпед»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флас»
про внесення змін до договору купівлі-продажу та визнання майнових прав,
за участю представників:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2024 року Приватне підприємство «Паралеле.Піпед» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флас» про:
- внесення змін до договору купівлі-продажу майнових прав № 26/03-20 від 26 березня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Флас" і Приватним підприємством "Паралеле.Піпед", шляхом визнання укладеною додаткової угоди № 2/1 від 16 серпня 2024 року у редакції, наведеній у позовній заяві;
- визнання за Приватним підприємством "Паралеле.Піпед" майнових (речових) прав на трикімнатну квартиру, що на період будівництва має будівельний номер № 130/118, загальною площею 107,8 м кв., що знаходиться на 12 поверсі в 3 під'їзді в житловому будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними приміщеннями, приміщеннями обслуговування і торгівлі по вул. Полтавський шлях, 144 у м. Харкові, якій розташований на земельній ділянці із кадастровим номером 6310137200:04:035:0058.
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що укладений між ним та відповідачем договір купівлі-продажу майнових прав № 26/03-20 від 26 березня 2020 року в частині умов щодо передачі йому як покупцю майнових прав на об'єкт нерухомості підлягає зміни на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотним порушенням відповідачем як продавцем умов цього договору, а саме: не виконанням обов'язків з введення об'єкту нерухомості в експлуатацію у встановлений договором строк та передачі майнових прав на нього покупцю, внаслідок чого позивачу була заподіяна шкода, яка значною мірою позбавила його того, на що він розраховував при укладенні договору: отримання у власність майнових прав у встановлений строк та отримання доходу від їх перепродажу (упущена вигода).
За твердженням позивача спірні умови договору (пункти 2.3. та 6.1.) передбачають передачу покупцю майнових прав на об'єкт нерухомості не тільки після здійснення їх оплати, але й після введення продавцем цього об'єкту в експлуатацію за актом приймання передачі об'єкту, що суперечить самій суті купівлі-продажу майнових прав, оскільки породжує залежність передачі майнових прав не тільки від їх оплати, а й від іншої події у вигляді введення об'єкту в експлуатацію. Позивач зазначає, що викладення спірних пунктів договору у запропонованій ним редакції, яка передбачає передачу майнових прав покупцю виключно після їх повної оплати, сприятиме досягненню мети договору та поновленню прав покупця в частині отримання майнових прав у власність з метою отримання доходу від їх перепродажу.
В обґрунтування вимоги про визнання майнових (речових) прав на об'єкт нерухомого майна позивач послався на те, що він повністю сплатив вартість майнових прав, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для набуття у власність майнових прав на об'єкт нерухомості, а продавець у свою чергу порушив умови договору щодо завершення будівництва об'єкта нерухомості із введенням його в експлуатацію та, відповідно, не передав покупцеві передбачених договором документів, що призвело до порушення прав позивача як добросовісного інвестора, який належним чином виконав свої зобов'язання за договором. Зазначена позовна вимога (з урахуванням обставин невиконання продавцем своїх обов'язків та здійснення покупцем повної оплати майнових прав), є ефективним способом захисту цих прав, оскільки квартира, яка є предметом договору та об'єктом фінансування в об'єкті будівництва (багатоквартирному будинку), будівництво якого не завершено та який не введено в експлуатацію, після завершення будівництва стає окремим майном, і до завершення будівництва та виконання договірних зобов'язань з оплати її вартості до покупця переходять майнові права на неї.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
26 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флас» (Продавець) і Приватним підприємством «Паралеле.Піпед» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 26/03-20 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 2.1. якого Продавець продає, а Покупець купує майнові права на конкретизований в додатку № 1 до цього договору об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України та інших актів законодавства України. При передачі майнових прав на об'єкти нерухомості до Покупця також переходить пропорційна частка у праві спільної сумісної власності на місця загального користування (сходові клітки, коридори загального користування, ліфтова шахта тощо) в Об'єкті будівництва.
Згідно з пунктом 2.3. договору Покупець набуває право власності на майнові права шляхом отримання об'єкта нерухомості за актом прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, актом прийому-передачі об'єкта нерухомості та довідкою про оплату 100 % майнових прав.
Згідно з визначенням термінів і понять, що містяться у статті 1 договору:
- довідка про оплату 100% вартості майнових прав - документ, яким Продавець підтверджує оплату Покупцем 100% вартості об'єкта нерухомості, розмір якої визначено пунктом 5.1. договору. Порядок видачі довідки про оплату 100% майнових прав передбачений пунктом 5.3. договору,
- договір - це договір купівлі-продажу майнових прав, а також додатки до нього, акт приймання-передачі об'єкта нерухомості, додаткові угоди та інші документи, викладені у письмовій формі та скріплені підписами та печатками сторін (підпункт 1.2.),
- майнові права - всі речові права на об'єкт нерухомості, які передаються у приватну власність Покупця за цим договором (підпункт 1.3.),
- об'єкт будівництва - житловий будинок з вбудовано-прибудованими адміністративними приміщеннями, приміщеннями обслуговування і торгівлі по вул. Полтавський шлях, 144 у м. Харкові (підпункт 1.4.),
- об'єкт нерухомості - складова та невід'ємна частина об'єкту будівництва, яка виражена у вигляді житлового приміщення (квартири) в об'єкті будівництва. Характеристика об'єкта нерухомості та інформація, яка його ідентифікує, міститься в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною (підпункт 1.5.).
Продавець гарантує Покупцю, що на момент підписання договору майнові права на об'єкт нерухомості, вказаний в пункті 2.1. цього договору, не відчужені та не обтяжені будь-яким чином, щодо них відсутні обмеження та спори, в тому числі судові, вони не внесені до статутного капіталу (фонду) юридичної особи, відсутні заборони на їх відчуження. Продавець зобов'язується забезпечити дійсність вказаних гарантій до виконання перед Покупцем всіх своїх зобов'язань за цим договором та до передачі Продавцем майнових прав на об'єкт нерухомості Покупцю, а також до передачі об'єкта нерухомості за актом прийому-передачі об'єкта нерухомості (пункт 2.4. договору).
За змістом пункту 5.3. договору загальна ціна майнових прав на дату укладення цього договору складає 431 200,00 грн (з урахуванням ПДВ) за весь об'єкт нерухомості, визначений в пункті 2.1. цього договору та додатку № 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 5.3. договору після повної оплати Покупцем вартості майнових прав на об'єкт нерухомості Продавець протягом 5 (п'яти) календарних днів видає Покупцеві довідку про оплату 100% вартості майнових прав.
Відповідно до пункту 6.1. договору передача Покупцю права власності на майнові права на об'єкт нерухомості здійснюється за двостороннім актом прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, який підписується сторонами після сплати Покупцем 100 % вартості майнових прав, визначеної пунктом 5.1. договору та введення об'єкту будівництва в експлуатацію.
Передача об'єкта нерухомості Покупцю, як власнику майнових прав на об'єкт нерухомості, здійснюється після введення об'єкта будівництва в експлуатацію та присвоєння поштової адреси об'єкту будівництва у порядку, встановленому чинним законодавством України та органом місцевого самоврядування. Передача об'єкта нерухомості Покупцю проводиться за актом прийому-передачі об'єкта нерухомості, який підписується сторонами не пізніше, ніж через 30 (тридцять) календарних днів з дня введення об'єкта будівництва в експлуатацію та присвоєння йому поштової адреси. В момент підписання акту прийому-передачі об'єкта нерухомості Продавець зобов'язаний надати Покупцю документи, необхідні для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, перелік яких передбачено законодавством України, чинним на момент укладення акту прийому-передачі об'єкта нерухомості, за виключенням технічного паспорту на об'єкт нерухомості та його завірених копій.
Орієнтовний термін вводу Об'єкта нерухомості до експлуатації 10 вересня 2020 року.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31 грудня 2020 року, а по невиконаним зобов'язанням - до належного та повного їх виконання. Належним виконанням зобов'язання Продавця з передачі Покупцю об'єкта нерухомості, вказаного в пункті 2.1. договору, сторони вважають підписання акту прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, акту прийому-передачі об'єкту нерухомості та видачу Покупцеві довідки про оплату 100 % майнових прав в строки, визначені положеннями цього договору. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміна цього Договору в односторонньому порядку не допускаються (розділ 7 договору).
Згідно з пунктами 13.1., 13.2. договору жодні відмови, зміни або доповнення до цього договору або будь-які угоди, пов'язані з цим договором, не будуть відповідати дійсності до тих пір, поки вони не будуть складені у письмовій формі і належним чином підписані сторонами, крім випадків передбачених договором. Будь-які зміни і доповнення до цього договору, виконані відповідно до вимог пункту 13.1. цього договору, складають його невід'ємну частину.
У додатку № 1 від 26 березня 2020 року до договору його сторони визначили характеристики об'єкту нерухомості, зокрема, місцезнаходження квартири - м. Харків, вул. Полтавський шлях, 144, поверх - 12, під'їзд - 3 (третій), будівельний номер - 130/118, загальна проектна площа - 107,8 м кв., кількість кімнат - 3, оздоблення.
У додатку № 2 від 26 березня 2020 року до договору наведене графічне зображення об'єкту нерухомості: квартири № 130/118.
У порушення абзацу 2 пункту 6.2. договору об'єкт нерухомості у строк до 10 вересня 2020 року в експлуатацію введений не був.
У зв'язку із затримкою будівництва та строків здачі житлового будинку в експлуатацію взагалі та об'єкту нерухомості зокрема 24 грудня 2020 року між Приватним підприємством «Паралеле.Піпед» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Флас» була укладена додаткова угода №1 до договору (далі - додаткова угода № 1), якою сторони внесли зміни, зокрема до:
- частини другої пункту 6.2. договору та погодили інший термін вводу об'єкта нерухомості до експлуатації - 31 січня 2021 року;
- пункту 7.1. договору та визначили строк дії договору: по 31 грудня 2021 року, а по невиконаним зобов'язанням - до належного та повного їх виконання.
Однак, у порушення абзацу 2 пункту 6.2 договору у редакції додаткової угоди № 1 об'єкт нерухомості у строк до 31 січня 2021 року не був введений до експлуатації.
Покупець на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив повну оплату майнових прав на суму 431 200,00 грн.
Покупець звернувся до Продавця з вимогою № 028 від 07 лютого 2022 року про видачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати повної оплати, тобто до 12 лютого 2022 року довідки про оплату 100% вартості майнових прав, надати інформацію про дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію, дату присвоєння поштової адреси об'єкту будівництва, термін вводу об'єкта нерухомості до експлуатації. Вимога Покупця № 028 була вручена Продавцю. Однак, Продавець відповіді Покупцю на цю вимогу не наддав. ,
Покупець звернувся до Продавця з претензією № 018 від 09 лютого 2023 року, в якій вимагав надати йому довідку про оплату 100% вартості майнових прав та акт прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, надати інформацію про дату введення об'єкта будівництва до експлуатації, дату присвоєння поштової адреси об'єкту будівництва, дату введення об'єкта нерухомості до експлуатації. Претензія № 018 була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання на поштовому відділенні.
Покупець звернувся до Продавця з претензією № 086 від 16 серпня 2024 року з аналогічними вимогами, викладеними у попередній претензії № 018 від 09 лютого 2023 року. Претензія № 086 була вручена Продавцю 20 серпня 2024 року. Однак, Продавець відповіді на претензію № 086 Покупцю не надав.
Покупець, вважаючи, що Продавець допустив порушення умов договору в частині виконання свого обов'язку з введення об'єкту нерухомості в експлуатацію, направив Продавцю разом з претензією № 086 пропозицію внести зміни до договору в частині умов щодо передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, а саме: не після введення об'єкту будівництва до експлуатації, а після повної їх оплати Покупцем незалежно від введення останнього до експлуатації, у зв'язку з чим направив Покупцю для підписання додаткову угоду № 2/1 від 16 серпня 2024 року до договору (далі - додаткова угода № 2/1), якою запропонував внести такі зміни у договір:
1. Пункт 2.3. договору викласти у наступній редакції: « 2.3. Покупець набуває право власності на Майнові права шляхом отримання Акту прийому-передачі майнових прав на Об'єкт нерухомості.».
2. Пункт 6.1. договору викласти у наступній редакції: « 6.1. Передача Покупцю права власності на Майнові права на Об'єкт нерухомості здійснюється за двостороннім Актом прийому-передачі майнових прав на Об'єкт нерухомості, який підписується Сторонами після сплати Покупцем 100% вартості Майнових прав, визначеної пунктом 5.1. Договору.».
Крім того, Покупець запропонував Продавцю, зокрема, розглянути додаткову угоду № 2/1 від 16 серпня 2024 року до договору у двадцятиденний строк та повернути один підписаний екземпляр угоди на юридичну адресу Покупця.
Однак, Продавець відповіді на пропозицію Покупця про внесення змін до договору не надав, підписаний примірник додаткової угоди № 2/1 Покупцю не повернув, що і стало підставою для звернення Покупця з позовом до суду у цій справі.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Харківської області рішенням від 01 квітня 2025 року відмовив у задоволенні позову повністю.
Місцевий господарський суд виходив з того, що підстави для внесення спірних змін до укладеного між сторонами у цій справі договору купівлі-продажу майнових прав № 26/03-20 від 26 березня 2020 року відсутні, оскільки зміни можуть бути внесені лише до чинного договору (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення), однак позивач звернувся до суду з позовом про внесення змін до договору позивач у грудні 2024 року, тобто після закінчення 31 грудня 2021 року строку дії цього договору.
Крім того, місцевий господарський суд виходив з того, що вимога про визнання майнових прав заявлена позивачем не для визнання, а для набуття права власності, з огляду на що не може бути задоволена, а майнові права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права про відшкодування завданих йому збитків.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 05 червня 2025 року залишив рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2025 року без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що обрані позивачем способи захисту порушених прав є неефективними, не призведуть до усунення порушень заявленого ним права, оскільки право позивача на отримання грошових коштів від перепродажу майнових прав на спірний об'єкт нерухомості Приватному підприємству «Біскай» за договором купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011 умовами цього договору прямо пов'язане з датою введення такого об'єкту до експлуатації, а тому внесення змін до пунктів 2.3., 6.1. договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року №26/03-20 в редакції, яка передбачає передачу майнових прав Товариством з обмеженою відповідальністю «Флас» у власність позивача виключно після їх повної оплати, безвідносно до прийняття об'єкта в експлуатацію, не сприятиме поновленню прав покупця в частині отримання майнових прав у власність з метою отримання доходу від їх перепродажу, оскільки як після внесення таких змін до договору, так і визнання за ним майнових прав на такий об'єкт, отримання позивачем відповідної суми доходу все одно буде залежати від дати введення об'єкту в експлуатацію.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Приватне підприємство «Паралеле.Піпед» просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2025 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05 червня 2025 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
- дійшов помилкового висновку про неефективність такого обраного позивачем способу захисту порушених прав, як визнання майнових прав на об'єкт інвестування, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частини другої статті 20 Господарського кодексу України, викладені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17;
- порушив частини першу, другу, третю статті 86, частину п'яту статті 236, пункти 4, 5 частини четвертої статті 238, частину другу статті 269, пункт 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки послався на нечинну редакцію пункту 5.2. договору купівлі-продажу майнових прав № 011 від 26 березня 2020 року, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Біскай», не врахував зміни, внесені до цього пункту договору за додатковою угодою № 1 від 31 грудня 2020 року, які не передбачали прив'язки строків сплати грошових коштів на користь позивача до дати введення об'єкту нерухомості в експлуатацію, тобто скасовували залежність отримання позивачем відповідної суми доходу від дати введення об'єкту в експлуатацію, з огляду на що дійшов помилкового висновку про наявність пов'язаності права позивача на отримання грошових коштів від перепродажу майнових прав на спірний об'єкт нерухомості Приватному підприємству «Біскай» за вказаним договором з датою введення такого об'єкту до експлуатації, а також щодо неефективності обраного позивачем способу захисту порушених прав;
- залишив поза увагою доводи позивача про неможливість виконання відповідачем обумовленого договором обов'язку з введення об'єкта будівництва в експлуатацію до 31 жовтня 2021 року у зв'язку зі спливом цього строку;
- неправильно застосував пункт 2 частин першої статті 611 та частину другу статті 651 Цивільного кодексу України, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних до цієї справи правовідносинах. Встановивши наявність фактичних та правових підстав для зміни договору відповідно до вимог частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, суд безпідставно не застосував цю норму права та не змінив спірні умови договору.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу позивача не надав.
Позиція Верховного Суду.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування та дотримання судом апеляційної інстанції інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається суд апеляційної інстанції хоча і погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, однак, відмовив у його задоволенні з інших, ніж місцевий господарський суд, підстав. Тобто суд апеляційної інстанції фактично змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до оскарження саме постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на що Верховний Суд, керуючись межами розгляду справи судом касаційної інстанції, визначеними у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснює касаційний перегляд саме оскаржуваної постанови Східного апеляційного господарського суду у цій справі.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав і законних інтересів осіб, прав та законних інтересів суб'єктів господарювання визначені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, визначений у статті 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту порушених прав та інтересів не є вичерпними.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначена як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та інших.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19, від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки Верховного Суду сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19).
Верховний Суд також звертається до правової позиції, викладеної у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, згідно з якою, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Як вбачається з оскаржуваної постанови у цій справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав, який не призведе до усунення порушень заявленого ним права, оскільки право позивача на отримання грошових коштів від перепродажу майнових прав на спірний об'єкт нерухомості Приватному підприємству «Біскай» за договором купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011 умовами цього договору прямо пов'язане з датою введення об'єкту до експлуатації, а тому внесення змін до пунктів 2.3., 6.1. договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року №26/03-20 в редакції, яка передбачає передачу майнових прав Товариством з обмеженою відповідальністю «Флас» у власність позивача виключно після їх повної оплати, безвідносно до прийняття об'єкта в експлуатацію, не сприятиме поновленню прав покупця в частині отримання майнових прав у власність з метою отримання доходу від їх перепродажу, оскільки як після внесення таких змін до договору, так і визнання за позивачем майнових прав на такий об'єкт, отримання позивачем відповідної суми доходу все одно буде залежати від дати введення об'єкту в експлуатацію.
Отже, як вбачається, висновок суду апеляційної інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права ґрунтується виключно на аналізі умов договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 26/03-20, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛАС» та Приватним підприємством «ПАРАЛЕЛЕ.ПІПЕД», та договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011, укладеного між Приватним підприємством «ПАРАЛЕЛЕ.ПІПЕД» та Приватним підприємством «БІСКАЙ».
Відповідно до частини п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При ухваленні рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (пункт 1 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України)
Згідно з пунктами 2 - 5 частини четвертою статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, процесуальне законодавство визначає чіткі стандарти мотивування судових рішень. Зокрема, пункти 4 та 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України імперативно зобов'язують суд господарської юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному наявному в матеріалах справи доказу щодо обставин, які є предметом доказування у справі, з урахуванням правил вірогідності доказів та кожному наведеному учасниками справи аргументу щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Однак, оскаржувана позивачем постанова суду апеляційної інстанції у цій справі зазначеним вимогам не відповідає. Суд апеляційної інстанції досліджуючи договір купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011, надав оцінку його умовам, зокрема пунктам 5.2. та 6.2., які були погоджені сторонами цього договору при його укладенні. Проте, залишив поза увагою наявну в матеріалах справи додаткову угоду № 1 від 31 грудня 2020 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011 про викладення пункту 5.2., частини другої пункту 6.2. та пункту 7.1. зазначеного договору в іншій редакції. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеній додатковій угоді № 1 від 31 грудня 2020 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011, не з'ясував обставини її укладення та чинності, не проаналізував її умови, не встановив з достовірністю, який саме порядок розрахунків за цим договором був погоджений між Приватним підприємством «ПАРАЛЕЛЕ.ПІПЕД» та Приватним підприємством «БІСКАЙ» з урахуванням змін, внесених до договору додатковою угодою № 1 від 31 грудня 2020 року.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтю 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування в господарському процесі здійснюється відповідно до стандартів доказування, визначених у статтях 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, а саме: належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що при дослідженні та оцінці доказів недостатньо керуватися лише якимось одним стандартом доказування, докази мають бути оцінені з урахуванням усіх передбачених господарським процесуальним законом стандартів, а саме: належності, допустимості, достовірності, вірогідності. При цьому, докази мають бути оцінені як окремо, так і в сукупності з іншими доказами у справі.
Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведене та не надав належну правову оцінку умовам договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011, укладеного між Приватним підприємством «ПАРАЛЕЛЕ.ПІПЕД» та Приватним підприємством «БІСКАЙ», з урахуванням наявної в матеріалах справи копії додаткової угоди № 1 від 31 грудня 2020 року до цього договору, зокрема щодо погодженого порядку розрахунку, з огляду на що дійшов передчасного висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав. Не з'ясував суд також і обставин чинності договору купівлі-продажу майнових прав від 26 березня 2020 року № 011, не встановив, чи був цей договір розірваний достроково його сторонами чи в судовому порядку.
Крім того, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Аналіз зазначених норм прав свідчить про те, що Цивільний кодекс України не містить визначення майнового права, у статті 190 Цивільного кодексу України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених, зокрема у постановах від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Отже, у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Подібні правові висновки Верховного Суду щодо ефективності такого способу захисту порушеного права, як визнання майнових прав на об'єкт інвестування, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 910/27779/14, а також у постановах Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20, на які обґрунтовано послався скаржник.
Однак, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо ефективності визначеного позивачем способу захисту не врахував зазначені висновки Верховного Суду, у порушення принципу повноти не встановив з достовірністю зазначені вище по тексту цієї постанови обставини, у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків у справі, а оскаржувану постанову не можна визнати законною та обґрунтованою.
Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.
Разом з тим, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку щодо застосування пункту 2 частини першої статті 611 та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, про необхідність формування якого просить скаржник, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача та дійшов висновку про доведення ним наявності визначених цими нормами права підстав для внесення змін до договору купівлі-продажу майнових прав № 26/03-20 від 26 березня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Флас" і Приватним підприємством "Паралеле.Піпед", однак відмовив у задоволенні позову у зв'язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту порушених прав. Висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, з яким не погоджується скаржник, не ґрунтується на зазначених нормах матеріального права (пункті 2 частини першої статті 611 та частині другій статті 651 Цивільного кодексу України).
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не врахував зазначені вище висновки Верховного Суду, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 05 червня 2025 року у справі № 922/4606/24 підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.
9. Судові витрати.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передається на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05 червня 2025 року у справі № 922/4606/24 скасувати.
3. Справу № 922/4606/24 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй