8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2297/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-22" (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12);
до Фізичної особи-підприємця Шапки Поліни Вікторівни ( АДРЕСА_1 );
про стягнення коштів у розмірі 7 357, 20 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона-22", м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Шапки Поліни Вікторівни, м. Харків, про стягнення заборгованості за договором №19834/1А/Д на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт відповідача від 01.06.2024 у загальному розмірі 7 357, 20 грн. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн та витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.
Ухвалою суду від 08.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2297/25. Розгляд справи № 922/2297/25 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
З метою повідомлення відповідачки про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.07.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідачки, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 61057, м. Харків, Пушкінський в'їзд, буд. 5, кв. 9.
Але, судова кореспонденція адресована відповідачу була повернута поштою на адресу суду із позначкою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачка не була позбавлена права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2297/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-22» та Фізичною особою-підприємцем Шапкою Поліною Вікторівною укладено договір № 19834/1А/Д від 01.06.2024 на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88.
Відповідно до пунктів договору, договір укладається після обладнання об'єкта комплектом засобів сигналізації.
На виконання умов договору для надання послуг позивачем на об'єкті було встановлено обладнання - прилад приймально-контрольний "Лунь-25Т" (далі - ППК), який належить позивачу на праві власності та який не переходить у власність відповідача протягом всього часу дії цього договору. Замовник» несе повну матеріальну відповідальність за збереження встановленого виконавцем ППК «Лунь» з настанням наслідків, передбачених пунктами цього договору.
Відповідно до пункту 10.2. договору, за вимогою однієї зі сторін, цей договір може бути припинений або призупинений на певний строк, при цьому сторона-заявник зобов'язана не пізніше ніж за 5 календарних днів листом письмово повідомити про це іншу сторону, а також провести необхідні взаєморозрахунки та виконати всі зобов'язання з дотриманням умов цього договору, у тому числі передбачені п.3.13 цього договору.
Відповідно до п. 3.13. договору, в разі розірвання цього договору замовник зобов'язаний провести в 3-х денний строк всі необхідні взаєморозрахунки за цим договором. А також забезпечити в 3-х денний строк доступ фахівця виконавця на об'єкт для проведення демонтажу встановленого виконавцем ППК. Наслідки неповернення ППК з будь-яких підстав, передбачені в п.8.1.4 цього договору.
Відповідно до пункту 8.1.4. договору, в разі пошкодження, знищення, викрадення та/або неповернення за будь-яких обставин встановленого на об'єкті прилад приймально-контрольний «Лунь-25Т», замовник в 3-х денний строк в безумовному порядку сплачує на розрахунковий рахунок виконавця його вартість, у розмірі еквівалентному 120,00 Євро. Оплата проводиться в національній валюті України за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку.
Згідно з копією акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.05.2024 проведено огляд приладу: "Лунь-25Т", який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88.
Таким чином судом встановлено, що ТОВ «Охорона-22» належним чином надало відповідачці послуги, передбачені зазначеним договором.
У зв'язку з наявною заборгованістю відповідачки за договором, позивач листом вих. № 62/1 від 29.11.2024 повідомив останню про розірвання вищезазначеного договору в односторонньому порядку. Відповідно до листа ТОВ "Охорона-22" від 29.11.2024, позивачем повідомлено відповідача, що договір № 19834/1А/Д достроково розірвано з 06.12.2024, крім того згідно зазначеного листа відповідачці повідомлено про необхідність повернути встановлений на об'єкті охорони прилад приймально-контрольний "Лунь-25Т" або сплатити його вартість.
На даний час зобов'язання за договором відповідачкою не виконано, оскільки в 3-х денний строк не здійснено всіх необхідних розрахунків за договором, не повернуто сам прилад "Лунь-25Т" і не сплачено на розрахунковий рахунок позивача вартість ППК.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).
Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правовідносини щодо надання послуг регулюються положеннями Глави 63 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, зі змісту ч. 2 ст. 901 ЦК України вбачається, що положення Глави 63 цього Кодексу поширюються на всю низку договорів, предметом яких є надання послуги, що споживається, в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, які передбачені цим Кодексом поза межами глави (перевезення, страхування, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном тощо) та які не передбачені Кодексом, але містяться в інших нормативно-правових актах - Законі України Про аудиторську діяльність, Законі України Про зв'язок тощо. Окрім цього, положення зазначеної глави поширюються на інші види договорів, які не передбачені законодавством взагалі, але мають своїм предметом надання послуг.
Відповідно до ст. 978 ЦК України, за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем належно виконано свої зобов'язання по договору, протягом дії договору надано відповідачці послуги з охорони об'єктів останньої згідно з передбаченими договором умовами.
Втім, відповідачка - ФОП Шапка П.В. (замовник) не виконала належним чином свої зобов'язання за договором, оплатив послуги виконавця лише частково, у зв'язку з чим у останньої утворилась заборгованість за надані послуги охорони в розмірі 940, 10 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 30.06.2024 по 21.12.2024.
У зв'язку з наявною заборгованістю відповідачки за договором, позивач листом вих. № 62/1 від 29.11.2024 повідомив ФОП Шапку П.В. про розірвання вищезазначеного договору в односторонньому порядку. Відповідно до листа ТОВ "Охорона-22" від 29.11.2024, позивачем повідомлено відповідачку, що договір № 19834/1А/Д достроково розірвано з 06.12.2024, крім того згідно зазначеного листа відповідачку повідомлено про необхідність повернути встановлений на об'єкті охорони прилад приймально-контрольний "Лунь-25Т" або сплатити його вартість.
На даний час зобов'язання за договором відповідачкою не виконано, оскільки в 3-х денний строк не здійснено всіх необхідних розрахунків за договором, не повернуто сам прилад і не сплачено на розрахунковий рахунок позивача вартість ППК "Лунь-25Т".
Доказів протилежного відповідачкою суду не доведено та в матеріалах справи відсутні такі докази.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Станом на момент ухвалення судом даного рішення, в матеріалах справи відсутні, а відповідачкою - ФОП Шапкою П.В., всупереч ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б свідчили про сплату нею заборгованості за договором в розмірі 940, 10 грн або які б спростовували наявність у неї вищезазначеної заборгованості, а також не надано доказів повернення приймально-контрольного приладу "Лунь-25Т" за умовами договору (п. 8.1.4), що має наслідком обов'язок замовника сплатити його вартість в повному обсязі, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача основної заборгованості за договором в розмірі 940, 10 грн, а також вартості приймально-контрольного приладу "Лунь-25Т" у розмірі 5 821, 01 грн є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Також позивач просить стягнути з відповідачки нараховані на суму простроченої заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 479, 95 грн та 3 % річних у розмірі 116, 14 грн за період прострочення з 06.12.2024 по 25.06.2025.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.
Ч. 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
На підставі викладеного, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, шляхом здійснення власного розрахунку, суд зазначає наступне.
Так, позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом, просить суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 479, 95 грн та 3 % річних у розмірі 116, 14 грн за період прострочення з 06.12.2024 по 25.06.2025.
Натомість з наданого до суду розрахунку зазначених нарахувань, вбачається, що періодом, за який позивач просить стягнути 3 % річних та інфляційні втрати визначено з 29.11.2024 по 25.06.2025, а при визначенні загальної суми заборгованості взагалі зазначений період з 29.12.2024 по 25.06.2025.
Отже, зробивший власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню на користь позивача, суд зазначає, що вірним періодом, за який потрібно розраховувати дану заборгованість, у відповідності до п. 3.13 та 8.1.4. договору, є період з 10.12.2024 по 25.06.2025 для заборгованості за отримані послуги з охорони у розмірі 940, 10 грн та з 13.12.2024 по 25.06.2025 для заборгованості у зв'язку з несплатою вартості приладу приймально-контрольного «Лунь-25Т» у розмірі 5 821, 01 грн.
Таким чином, з ФОП Шапки П.В. на користь позивача підлягає стягненню сума 3 % річних у загальному розмірі 108, 56 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 537, 88 грн.
Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 479, 95 грн, суд задовольняє позов в цій частині у заявленому позивачем розмірі.
При цьому, у заявленій до стягненні сумі 3 % річних у розмірі 7, 58 грн, суд відмовляє, як в безпідставно заявленій.
Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені частково, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідачку покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 419, 90 грн.
Щодо клопотання позивача про стягнення з ФОП Шапки П.В. судових витрат на професійну правничу допомогу (послуги адвоката з надання правничої допомоги) в зв'язку з розглядом даної справи, суд зазначає таке.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. До розподілу підлягають витрати, що складаються із: 1) розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Суд зазначає, що відповідачка - ФОП Шапка П.В. не зверталась до суду із клопотанням про зменшення заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн, позивачем надано копію договору про надання юридичних послуг № 08/08 від 08.08.2024, укладеного між ТОВ "Охорона-22" та ФОП Матарикіною С.П., ордер адвоката Матарикіної С.П. від 08.08.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Матарикіної С.П. № 323 від 09.07.2010; рахунок на суму 3 000, 00 грн; акт виконання наданих послуг від 10.02.2025; докази направлення на адресу відповідачки повідомлення про розірвання договору в розмірі 55,90 грн; позовної заяви про стягнення заборгованості за договором зі всіма додатками в розмірі 187, 50 грн.
Суд зауважує, що виключною прерогативою суду є надання оцінки обставинам справи та доказам сторін на предмет відповідності критеріям розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, їх співмірності складності справи, реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) у певній конкретній господарській справі.
На підставі наведених вище мотивів, дослідивши матеріали справи та надані позивачем на підтвердження наданих послуг з правової допомоги докази, врахувавши всі аспекти, зокрема характер спору, обсяг поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог, а також розмір заявлених до стягнення та задоволених судом позовних вимог, враховуючи, що відповідачка не зверталась до суду з клопотанням про зменшення заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги, суд дійшов висновку, що визначена позивачем вартість витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 3 243, 40 грн є обґрунтованою, доведеною належними доказами, відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності із предметом спору. Натомість, зважаючи на задоволення судом позовних вимог частково, у відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідачку понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 3 239, 80 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 13, 46, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 236-242, 252 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шапки Поліни Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; відомості про дату народження відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-22" (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12; код ЄДРПОУ 42596328) заборгованість за договором № 19834/1А/Д на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт відповідача від 01.06.2024 у загальному розмірі 6 761, 11 грн; 3 % річних у розмірі 108, 56 грн; інфляційні втрати у розмірі 479, 95 грн; судовий збір у розмірі 2 419, 90 грн; витрати на правничу допомогу у розмірі 3 239, 80 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі з сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою http://court.gov.ua/.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона-22" (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12; код ЄДРПОУ 42596328);
Відповідач - Фізична особа-підприємець Шапка Поліна Вікторівна ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; відомості про дату народження відсутні).
Повне рішення складено 05.09.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2297/25