Справа № 204/5075/25
Провадження № 2/204/2903/25
05 вересня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-
13 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» із вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі (а. с. 1-3).
В обґрунтування своїх позовних вимог, вказав на те, що з 03 серпня 1977 оку по 19 грудня 2023 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. 19 грудня 2023 року на підставі наказу позивача було звільнено з підприємства за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за ст. 38 КЗПП України. За період роботи у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі у сумі 108156 гривень. Після звільнення позивач не отримав письмове повідомлення про суми нарахованої йому заборгованості по заробітній платі. 14 лютого 2025 року позивач отримав від відповідача довідку про невиплачену заробітну плату № 74/15. При зверненні до відповідача з вимогою сплатити заборговансть по заробітній платі позивачу було відмовлено. Тому, прохає суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 108156 гривень.
Ухвалою суду від 19 травня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 11), копія якої надіслана учасникам справи 19 травня 2025 року за вихідним № 12807/25-вих/2/204/2903/25 від 19 травня 2025 року (а. с. 12).
11 червня 2025 року на адресу суду, через підсистему «Електронний суд» від представниці ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» Новак К.А. надійшов відзив на позовну заяву (а. с. 14-16), в якому вона в позовній заяві прохає відмовити.
В обґрунтування відзиву зазначає, що згідно з довідкою № 74/64 від 05 червня 2025 року, сума не виплаченої заробтіної плати ОСОБА_1 становить 108156 гривень. Однак, зазначає, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме те, що ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та зараз перебуває в край тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірванням контрактів з РФ, які складали питому вагу в загальній кількості виробництва, що призвело до скорочення його об'ємів, великих фінансових збитків, відсутності обігових коштів, одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках. Звертає увагу, що з 28 лютого 2022 року до 01 вересня 2022 року підприємство знаходиться на простої. Також вказує на те, що позивач до суду звернувся 13 травня 2025 року, про наявність заборгованості знав з 2021 року, то відповідно строки в які позивач міг звернутися до суду про вирішення трудового спору пройшли. Тому прохає суд у задоволення позовних вимог відмовити.
Станом на дату розгляду справи відповідь на відзив до суду не надходила.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 03 серпня 1977 оку по 19 грудня 2023 року позивач працював на підприємстві відповідача, а наказом № 1379-вк від 19 грудня 2023 року його звільнено за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 7-8).
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.
Звернувшись до суду, позивач просив, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 108156 гривень, на підтвердження чого надає довідку № 74/15 від 15 лютого 2025 року.
Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Таким чином, обов'язок щодо проведення повного розрахунку чинним законодавством України покладено виключно на роботодавця, більш того, даний обов'язок у останнього виникає автоматично з його прийняттям заяви працівника про звільнення та винесення відповідного наказу.
Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача, щодо відсутності у останнього обігових коштів на рахунках, у зв'язку зі скорочення його об'ємів виробництва та великих фінансових збитків, оскільки кожних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано.
Крім того, не приймаються до уваги судом доводи відповідача щодо одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, оскільки вказане не спростовує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.
Так, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачу у сумі 108156 гривень, що підтверджується відповідною довідкою підприємства № 74/64 від 05 червня 2025 року (а. с. 29).
За положеннями ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з цим, слід звернути особливу увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013, в якому Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Однак, відповідач так і не не виплатив заборгованість позивачу по заробітній платі.
Так, з наданої відповідачем довідки № 74/64 від 05 червня 2025 року та наданої позивачем довідки № 74/15 від 14 лютого 2025 року, убачається, що сума не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 становить 108156 гривень, у тому числі по місяцям: за травень 2021 року - 5803,00 грн. за червень 2021 року - 7554 гривні; за липень 2021 року - 8496 гривень; за серпень 2021 року - 7087 гривень; за вересень 2021 року - 8494 гривні; за жовтень 2021 року - 7863 гривні; за листопад 2021 року - 8836 гривень; за грудень 2021 року - 5500 гривень; за січень 2022 року - 2059 гривень; за лютий 2023 року - 6186 гривень; за березень 2023 року - 10719 гривень; за квітень 2023 року - 8276 гривень; за серпень 2023 року -4959 гривень; за грудень 2023 року - 16274 гривні; за січень 2024 року - 50 гривень (а. с. 9,29).
Отже, з вищевказаних довідок убачається, що заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 108156 гривень, тобто є сумою, яка належить позивачу до виплати.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у сумі 108156 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (49000, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1; ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 108156 (сто вісім тисяч сто п'ятдесят шість) гривень.
Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь Держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосереденьо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна