Справа № 204/3932/24
Провадження № 1-кп/204/507/25
04 вересня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12024041680000074, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.01.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працевлаштованого, не одруженого, раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1,ч. 2 ст. 307 КК України,
Чечелівським районним судом міста Дніпра здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.
У судовому засіданні прокурор подала суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який обумовлений тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту особливо небезпечних наркотичних засобів та психотропних речовин у великих розмірах, що вчинено повторно, а також у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, та у незаконному збуті психотропних речовин. Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 відносяться до категорії тяжких злочинів, санкції яких передбачають покарання у вигляді позбавлення волі, у зв'язку з чим є достатні підстави вважати, що враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_5 , усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. ОСОБА_5 постійного, офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв'язків не має, що також вказує на можливість переховування останнього від суду.
У судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.
Захисник обвинуваченого в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечувала, подала письмове клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу. В обґрунтування поданого клопотання захисник вказала, що 14.08.2025 року прокурором ОСОБА_6 заявлено клопотання про продовження застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, яке
судом було задоволено. У клопотанні прокурор вказував підставами продовження тримання під вартою: можливість переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з посиланням на те, що Сиводід вчинив тяжкі злочини, санкція яких передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі, а тому є достатні підстави вважати, що він з метою уникнення відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, зазначила, що він не має постійного офіційного місця роботи та міцних соціальних зв'язків; можливість незаконно впливати на свідків з посиланням на ризик незаконного впливу на свідків шляхом залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди завдяки обізнаності щодо їх особистих даних під час ознайомлення з матеріалами справи. Однак, на даному етапі судового розгляду справи заявлене прокурором клопотання є неактуальним, оскільки переховуватись від органів досудового слідства Сиводід не може, оскільки справа перебуває в суді.
Впливати Сиводіду на свідків немає сенсу, оскільки вони вже допитані судом, а ті що не з'явились, не може знайти навіть сторона обвинувачення для доставлення у суд для допиту. Можливість працювати, або зберігати місце праці, перебуваючи за гратами є неможливим в розумінні положень Кодексу законів про Труд, а тому це й виключає можливість сплати застави Сиводідом, що фактично свідчить про грубе порушення його прав, виходячи з прив'язки до матеріального положення, яке у нього є скрутним. Санкція статті (тобто суворе покарання, яке передбачає стаття) сама по собі не може бути підставою для тримання під вартою; тримання під вартою це найсуворіший
запобіжний захід, який застосовується лише за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину та наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які доводить прокурор, натомість в даному випадку ризики відсутні. Що стосується міцних соціальних зв'язків, то рідною сестрою ОСОБА_7 через канцелярію до суду скеровано документи на підтвердження родинних зв'язків з нею, їх матір'ю поважного віку, яка постійно турбується за долю свого сина, а також документи про наявність нерухомого майна, де Сиводід буде мешкати після звільнення з-під варти під час судового слідства в розумінні положень ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, її території, яким гарантовано свободу пересування та вільний вибір місця проживання на її території. Крім того, під час продовження застосованих обмежень, суд має враховувати стан здоров'я Сиводіда, оскільки під час розгляду справи суд неодноразово на власні очі пересвідчувався у його поганому самопочутті, з'ясовував чи необхідна йому медична допомога, що зафіксовано технічним записом судового процесу, натомість Сиводід не може отримати відповідні офіційні документи з цього приводу.
Захисник наголошувала, що всі досліджені судом докази по цій справі є сумнівними і здобутими з порушенням норм КПК України, а тому посилання прокурора виключно на санкцію злочину, передбаченого ст. 307 КК України є недоцільним і невиправданим, надає всі підстави для зміни не виправдано жорсткого обмежувального заходу відносно ОСОБА_5 на більш м'який.
Обвинувачений в судовому засіданні клопотання захисника підтримав в повному обсязі, просив суд його задовольнити.
Вислухавши клопотання прокурора, клопотання захисника, думку обвинуваченого, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд доходить таких висновків.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань, суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, у тому числі: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно з ч. 3 ст.199 КПК України, суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова № 4 від 25.04.2003 р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Вирішуючи питання про продовження існування ризиків, на які посилається прокурор, як на підставу продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 слід вказати, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності. У контексті кримінального провадження ризиком є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч. 2 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, за які передбачене покарання виключно у вигляді позбавленням волі, тож розуміючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, ОСОБА_5 може переховуватись від суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, тільки ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Оцінюючи ризик переховування з боку обвинуваченого, судом враховано, що ОСОБА_5 неодружений, на утриманні нікого не має, проживав сам, не працює, тобто характеризується відсутністю міцних соціальних зв'язків та стримуючих факторів. Посилання захисника у судовому засіданні, що ОСОБА_5 має: матір, сестру, отже характеризується міцністю соціальних зв'язків, свого підтвердження не знайшли та стороною захисту доказів на підтвердження вказаного не надано.
Окрім того, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і твердження захисника, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює реалізацію обвинуваченим права на працю, що має наслідком його скрутне матеріальне становище та унеможливлює внесення визначеної судом застави, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_5 до затримання та застосування запобіжного заходу не працював. При цьому, захисником не вказано, де саме зможе працювати ОСОБА_5 у разі можливої зміни запобіжного заходу.
Слід вказати, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є обмежувальним заходом, передбаченим законом для забезпечення кримінального провадження, який обмежує свободу особу, а не право на працю.
Таким чином, дослідивши обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, суд доходить висновку, що ризики, які були підставою для обрання та у подальшому для продовження запобіжного заходу, хоча на даний час дещо зменшились, але продовжують існувати та зумовлюють обґрунтовану необхідність у продовженні застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Розглядаючи питання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, слід вказати, що за висновком суду, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, відсутності в обвинуваченого будь-яких стримуючих факторів для забезпечення належної, законної поведінки, що унеможливлює на даній стадії судового розгляду зміну обраного запобіжного заходу.
Щодо доводів захисника, як на підставу для зміни запобіжного заходу недоведеність обвинувачення, а також неналежності наявних у справі доказів, то суд такі твердження не приймає, оскільки на стадії судового розгляду суд не може надавати оцінку доказам, а також робити висновки про невинуватість або винуватість особи за пред'явленим обвинуваченням.
Також суд зазначає, що посилання захисника на необхідність зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який за станом здоров'я обвинуваченого, не є підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки в умовах ДУ «ДУВП (№4)» є медична частина, куди обвинувачений може звернутися за медичною допомогою.
Таким чином, наведені стороною захисту доводи не спростовують наявності у даному кримінальному провадженні ризиків, які зумовлюють необхідність продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу, а також не вказують на можливість на даному етапі застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Відомостей про зменшення існуючих ризиків у кримінальному провадженні, обставини, які б перешкоджали триманню обвинуваченого під вартою, не встановлено, а тому клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Таким чином, ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, оскільки стороною захисту не доведено, що наразі існують обставини, які є підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому.
Ураховуючи викладене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження ризиків переховування від суду, на даній стадії судового провадження суд уважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 на строк 60 днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 194 КПК України на обвинуваченого повинні бути покладені обов'язки, передбачені п.п.1, 2, 3 ч. 5 цієї статті на строк не більше 2 (двох) місяців. У разі невиконання цих обов'язків обвинуваченим відносно нього можуть наступити наслідки, передбачені КПК України.
З огляду на викладене, враховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, дані про його особу, ризики кримінального провадження, суд вважає за доцільне визначити розмір застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 242240 гривень, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого та у відповідності до ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 5 цієї статті.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 314-317, 331, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 02 листопада 2025 року включно.
Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 242240 грн.
У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 242240 гривень, вважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.
У випадку внесення застави зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 02.11.2025 виконувати наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов'язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який - відмовити.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 05.09.2025.
Суддя ОСОБА_1