Справа № 201/8033/20
Провадження № 2/201/36/2025
Іменем України
05 вересня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Наумової О.С.,
за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,
за участю представника позивачки - адвоката Сафонінкової Н.Р.,
представника відповідачки - адвоката Скочко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про встановлення постійного, безстрокового та безоплатного земельного сервітуту, зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні проходом та проїздом, знести незаконно збудовані споруди,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
20.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, на підставі якого видано державний акт на право власності на землю, про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на землю, про скасування кадастрових номерів та державної реєстрації права власності на землю, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування (а.с. 2 - 20 т. 1).
30.04.2024 позивача змінила предмет позову та просила встановити постійний, безстроковий та безоплатний земельний сервітут, зобов'язати не чинити перешкоди в користуванні проходом та проїздом, знести незаконно збудовані споруди (а.с. 110 - 115 т. 4).
В обґрунтування позову в остаточній редакції вказала, що позивачка з 19.11.1983 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є власником цього будинку і земельної ділянки площею 0,0443 га під будинком. Вздовж будинку 6 до її домоволодіння АДРЕСА_1 , проходить проїзд, яким користуються вона і відповідачка. Це єдиний проїзд до її домоволодіння, іншого немає.
Відповідачка ОСОБА_2 є власником сусіднього будинку і гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 вона приватизувала разом з частиною проїзду, тобто разом із земельною ділянкою територіальної громади загального користування зі зміною цільового призначення. У жовтні 2019 на цій земельній ділянці відповідачкою зведені шлагбаум, металеві споруди, встановлені металеві ворота із хвірткою, на які навішується замок. Перед виїздом з її домоволодіння на проїжджій частині проїзду стоїть легковий автомобіль марки «FIAT» д.н.з. НОМЕР_1 . Споруди і автомобіль перешкоджають проїзду до домоволодіння спеціального транспорту, транспорту, що обслуговують будинки та мешканців домоволодіння, проходу до будинку. Позивачка неодноразово викала поліцію, зверталася зі скаргами до виконавчих комітетів Дніпровської міської ради, Соборної районної у місті Дніпрі ради.
Відповідно до преамбули ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 № 44 в редакції від 16.09.1999 (далі ДБН 360-92) поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.
За приписами п. 3.11* ДБН 360-92 у житлових кварталах треба передбачати в'їзди на їх територію, а також при потребі - наскрізні проїзди в будинках на відстані не більше 300 м один від одного, а при периметральній забудові - не більше 180 м. Примикання проїздів до проїжджих частин магістральних вулиць регульованого руху допускається на відстанях не менше 50 м від перехрестя.
Для під'їзду до груп житлових будинків, великих установ і підприємств обслуговування, торгових центрів треба передбачати основні проїзди, а до будинків, що стоять окремо, - другорядні проїзди, розміри яких приймаються відповідно до таблиці 7.1 цих норм.
На другорядних (односмугових) проїздах треба передбачати роз'їзні майданчики завширшки 6 і завдовжки 15 м на відстані не більше 75 м один від одного.
Тупикові проїзди повинні бути завдовжки не більше 150 м і закінчуватися поворотними майданчиками, які забезпечують можливість розвороту сміттєвозів, прибиральних і пожежних машин.
Примітка. До житлових будинків, що стоять окремо, заввишки не більше 9 поверхів, а також до об'єктів, які відвідують інваліди, допускається улаштування проїздів, суміщених з тротуарами при їх довжині не більше 150 м і загальній ширині не менше 4,2 м.
Відповідно до таблиці 7.1 ДБН 360-92 ширина смуги руху проїзду встановлена 3-3,5 м, Кількість смуг проїзної частини проїзду встановлена 1-2. Ширина тротуару - 0,7 м.
За приписами примітки 1 до таблиці 7.1 ДБН 360-92 до житлових будинків заввишки 9 поверхів і більше та до громадських будинків заввишки 5 поверхів і більше слід передбачати проїзди завширшки не менше 3,5 м або смуги завширшки 6 м, що^ придатні для проїзду пожежних машин з двох поздовжніх сторін багатосекційних житлових будинків та громадських будинків і з усіх сторін односекційних житлових будинків. До житлових будинків меншої поверховості проїзди можна влаштовувати з однієї поздовжньої сторони.
Згідно із приміткою 2 до п. 3.13 ДБН 360-92 при різних вимогах (протипожежних, санітарно-гігієнічних та ін.) до мінімально допустимих відстаней між будинками і спорудами при проектуванні треба приймати величини, найбільші з них.
Пункт 3.14 ДБН360-92 встановлює, що формування малоповерхової високо щільної забудови повинне здійснюватися на основі компактного розміщення блокованих житлових елементів при забезпеченні нормативних санітарно-гігієнічних вимог. Мінімальні розміри формованих внутрішніх двориків визначаються вимогами інсоляції при забезпеченні відстані між вікнами квартир, розміщених з протилежного боку, не менше 15 м (побутовий розрив), а також протипожежними вимогами (додаток 3.1), включаючи забезпечення в'їзду пожежних машин. Проїзди у внутрішні дворики треба приймати (у світлі) не менше 3,4 м, заввишки - не менше 4,25 м.
За приписами пункту 2* Додатку 3.1 до ДБН 360-92 «Протипожежні вимоги», який є обов'язковим, - при проектуванні проїздів і пішохідних шляхів необхідно забезпечувати можливість проїзду пожежних машин до житлових і громадських будинків, у тому числі із вбудованоприбудованими приміщеннями, і доступ пожежників з автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення.
Відстань від краю проїзду до стін будинку, як правило, слід приймати 5 - 8 м для будинків до 9 поверхів і 8 - 10 м для будинків 9 поверхів і вище. Ширина проїзду повинна бути не менше 3,5 м. У зоні між будинками і проїздами, а також на відстані 1,5 м від проїзду з протилежного боку будинку, не допускається розміщення огорож, повітряних ліній електропередачі і рядкового насадження дерев.
Відповідно до Додатку 7.1 «Класифікація міських вулиць і доріг», який є обов'язковим, - проїзд відноситься до вулиць і доріг місцевого значення, який забезпечує проїзд транспортних засобів до житлових і громадських будинків,установ, підприємств та Інших об'єктів міської забудови в середині районів, житлових кварталів.
Отже, проектування проїзду та тротуару до належного позивачці домоволодіння є обов'язковою та імперативною нормою, ширина проїзду має бути не менше ніж 3,5 м, ширина тротуару має бути не менше ніж 0,7 м, або улаштування проїзду, суміщеного з тротуаром при його довжині не більше 150 м і загальній ширині не менше 4,2 м.
На підставі викладеного, позивачка просила:
встановити їй - ОСОБА_1 постійний, безстроковий та безоплатний земельний сервітут через частину земельних ділянок загальною площею 0,0084 га (0,0034 га та 0,0050 га), які розташовані на території АДРЕСА_1 , кадастрові номери 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088, які належать ОСОБА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку серії II-ДП №021772 від 28.04.2000, цільове призначення земельної ділянки - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та через земельну ділянку, яка належить Дніпровській територіальній громаді, яка немає кадастрового номеру та розташована на території АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088, які належать ОСОБА_2 для проходу та проїзду автомобільним транспортом до земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:267:0047 площею 0,0443 та для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташована на території АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 , за варіантом висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи;
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проходом та проїздом автомобільним транспортом до земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:267:0047 площею 0,0443 га для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташована на території АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 і зобов'язати ОСОБА_2 знести незаконно збудовані металеві ворота та хвіртку, металеві конструкції та огорожі, звільнити проїзд від автомобілю марки «FIAT» д.н.з. НОМЕР_1 .
Заяви учасників процесу по суті справи.
16.11.2020 відповідачка ОСОБА_2 надавала відзив на первісну позовну заяву (а.с. 184 - 199 т. 1).
Інші учасники справи правом на надання заяву по суті - відзиву, пояснень не скористалися.
Заяви учасників з інших процесуальних питань
27.09.2024 представник відповідачки надала письмові пояснення (а.с. 160-163 т. 4), у яких вказала, що відповідачці на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 та земельні ділянки, кадастрові номери 1210100000:03:267:0087 (площа 0,0034 га) та кадастровий номер 1210100000:03:267:0088 (площа 0,005 га), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Позивачка ОСОБА_1 багато років мешкає по-сусідству в будинку АДРЕСА_1 . У 2019 року позивачка самовільно встановила капітальний цегляний паркан з воротами на частині земельних ділянок відповідачки, які стикуються між собою, захопивши 2,29 кв.м. На неодноразові зауваження, рекомендації та висновки постійної комісії з питань рогляду земельних спорів Соборної районної у місті Дніпрі ради, викладені в протоколі № 2 від 21.11.2019 не реагує. Після цього родичі позивачки стали паркувати свій автомобіль на земельній ділянці відповідачки, під її вікнами, перешкоджаючи у користуванні земельною ділянкою.
Позивачка має проїзд на свою земельну ділянку дорогою загального користування, яка не перетинається з її земельними ділянками. Там же має і гараж, де зберігає свій автомобіль. Це зазначено в технічних паспортах, долучених до матеріалів справи. Проїзд та прохід через земельні ділянки може лише завдати незручностей, а не є життєвою необхідністю, проїхати на свою земельну ділянку через її ділянки позивачка не зможе, оскільки її земельна ділянка має перепад висотою більше 0,5 м, через що будь-який автомобіль не зможе проїхати. Земельні ділянки використовуються для обслуговування частини житлового будинку (квартири). Встановлення на ній сервітуту значно обмежить і порушить її законні права та інтереси, суперечитиме закону. Частина земельної ділянки, на яку претендує позивачка, розташована в безпосередній близкості від її будинку на відстані менше 1,0 м. На цій земельній ділянці ніколи не було проїзду до її земельної ділянки. Діюче законодавство не дозволяє встановлювати сервітут, якщо на земельній ділянці відсутній проїзд (перелік статті 99 ЗК України не передбачає такого), що підтверджено численною судовою практикою. Просила відмовити задоволенні позову.
Рух справи.
Ухвалою судді Наумової О.С. від 25.08.2020 відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 152 т. 1).
Ухвалою суду від 10.03.2021 замінено неналежного відповідача Відділ у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області на належного відповідача Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області (а.с. 13 т. 2).
Ухвалою суду від 07.04.2024 витребувані докази (а.с. 35-36 т. 2).
Ухвалою суду від 30.09.2021 призначено за клопотанням позивачки комплексну судову земельно технічну експертизу, провадження у справі зупинене (а.с. 151 - 153, т. 2).
Ухвалою судді від 16.03.2023 провадження у справі відновлене (а.с. 163 т. 3).
Ухвалою суду від 27.09.2023 витребувані докази (а.с. 54-55 т. 4).
Представник позивачки - адвокат Сафонінкова Н.Р. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити. У судових дебатах зазначила, що позивачка обрала такий спосіб захисту як встановлення сервітуту, оскільки іншого альтернативного доступу до домоволодіння немає, що підтверджено, зокрема, матеріалами викликів поліції. Посилання відповідача на те, що проїзд може здійснюватися через гараж є неспроможним, оскільки власник гаража невідомий, гараж не зареєстрований, самочинно збудований. У гаражі є автомобіль який блокує під'їзд до будинку машин швидкої, суперечить ДБН за мінімальною шириною для спецтехніки, спецтехніка під'їзжає саме до спірного проїзду, а не до гаража. Зауважила на наявності рішення апеляційного суду, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовлено. Наполягала на тому, що немає альтернативного під'їзду, позивачка не може користуватися своїм будинком без сервітуту, а проживає у будинку з 80-х років. Сервітут є найменш обтяжливим способом усунення перешкод. Його відсутність наражає її на небезпеку. Паркани встановлювали саме відповідачі, через них і виник перепад у земельних ділянках. Зауважила, що незгодна з висновком експерта, він є суперечливим. Крім того, він виконаний у межах позовних вимог про визнання недійсним рішення, а що стосується сервітуту, то експертиза не розглядала таких питань, хоча вони ставилася, але експерт відповідей не надав. Сам проїзд фактично вже існує, тобто його можна визначити по факту користування. Земельна ділянка належить частково відповідачці, частково - територіальній громаді міста, тому встановлення сервітуту не буде порушувати права власності відповідачки.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Скочко О.А. у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні. У судових дебатах зауважила, що висновком експертизи підтверджено, що до домоволодіння позивачки не існувало проходу і проїзду, після чого останньою змінений предмет позову на встановлення сервітуту. Повідомила, що улітку 2024 року вони (учасники справи) разом із представником Дніпровської міської ради оглядали проїзд і прохід, про що надавала до матеріалів справи фотографії, на яких видно перепад земельних ділянок сторін більше метра, а тому проїзд там влаштувати при такому перепаді нереально. У такому випадку буде пошкоджений верхній шар земельних ділянок відповідачки і міської ради, тобто технічно це неможливо і недоцільно. У позивачки немає перешкод для користування гаражем. Конфлікт між сторонами почався у 2019 році, коли позивачка встановила шлагбаум і перегородила земельну ділянку відповідачки.
Також зазначила, що норми статей ст. 98-99, 100 ЗК України визначають порядок встановлення сервітуту, повноваження встановлення вносяться до Державного земельного кадастру, але це неможливо без технічної документації і жодних дій з виконання цих вимог ЗК України позивачка не вчинила і не надала суду докази. Навіть у разі задоволення позову неможливо буде виконати рішення суду. Стаття 99 ЗК України передбачає певні види сервітутів, але жодного з виду позивачка не зазначила у позові, крім по наявному шляху проїзду транспортного засобу, але згідно висновку судової експертизи такого проїзду немає. Тому його також неможливо встановити.
Представники інших відповідачів у судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялися неодноразово належним чином.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Позивачка ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки під домоволодінням площею 0,0443 га на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.03.2000 та державного акту на право приватної власності на землю III-ДП №078020 від 30.10.2000 (а.с. 21-22 т. 1).
Відповідачка ОСОБА_2 є власником будинку та гаражу за адресою: АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_1 .
Так, за договором дарування від 03.10.1996 ОСОБА_2 є власником 3/100 частин жилого будинку з відповідними господарчими побудовами та спорудами, розташованих на земельній ділянці розміром 784 кв. м. в АДРЕСА_1 . На зазначеній земельній ділянці розташовані жилий будинок А - 2 цегляний жилою площею 163,8 кв.м, з господарчими побудовами та спорудами - сарай Б цегляний, сарай Г цегляний шлакоблочний, сарай з підвалом Е цегляний, підвал Ж шлакобетонний, гараж Л цегляний, споруди № НОМЕР_2 металеві, огорожа № 3 (а.с. 47 т. 2).
Згідно із договором купівлі-продажу частини жилого будинку від 29.08.1997 ОСОБА_2 є власником 4/100 частини жилого будинку А -2 цегляного, жилою площею в цілому 163,8 кв. м, з відповідною частиною господарських побудов та споруд, що в цілому складаються з: сараїв: Б, Е - цегляних, Г-1/2 ш/бл., 1/2ч. цегла; гаражів: Д-1/2 ч. цегляний; Л - цегляний, погріб з шийкою Ж - шл. бетон., споруди №№ 1-9, розташованих на земельній ділянці розміром 784 кв. м у фактичному користуванні, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 48 т. 2).
На підставі договору купівлі - продажу від 17.10.1997 ОСОБА_2 є власником 6/100 житлового будинку з господарчими побудовами та спорудами, розташованих на земельній ділянці розміром 784 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 . На зазначеній земельній ділянці розташовані жилий будинок А - 2 цегляний жилою площею 163,8 кв. м, та господарчі побудови та споруди - сарай Б цегляний, сарай Г 14 шлакоблочний, 14 цегла, гараж Д цегляний, сарай Е цегляний, погріб з шиєю Ж шлакобетонний, гараж Л цегляний, споруди № НОМЕР_3 . По заяві власника відчужується - в жил. будинку А - 2 в кв. 6, 6/100 складається з 3-3 жила кімната пл. 8,3 кв. м., кухні 3 - 1,1/2 сходи а1. (а.с. 49 т. 2).
Згідно із договором дарування від 16.05.1997 ОСОБА_2 є власником 18/100 частин жилого будинку з відповідними господарчими побудовами та спорудами, на земельній ділянці розміром 784 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На зазначеній земельній ділянці розташовані жилий будинок А - 2 цегляний жилою площею 163,8 кв.м, з господарчими побудовами та спорудами - сарай Б цегляний, сарай Г цегляний шлакоблочний, гараж Д цегляний шлакоблочний, сарай Е цегляний, погріб з шиєю Ж шлакобетонний, гараж Л цегляний, споруди № НОМЕР_4 (а.с. 50 т. 2).
ОСОБА_2 є власником гаражу літ.Д загальною площею 16,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2006, а також прибудови літ А», мансарди літ А», веранди літ а (2), у буд. АДРЕСА_3 , на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2007, ухвали цього ж суду від 03.09.2007, що видно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 84 т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 802 від 18.04.2000 «Про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам у Жовтневому районі м. Дніпропетровська» передано ОСОБА_2 у власність земельна ділянка по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 загальною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 (а.с. 87-90 т. 1).
Згідно із державним актом на праві власності на земельну ділянку серія II-ДП №021772 від 28.04.2000 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0084 га на території АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 83 т. 1).
Як видно з витягів з Державного земельного кадастру, фактично земельна ділянка складається із двох - площею 0,0050 га, кадастровий номер 1210100000:03:267:0088 і площею 0,0034 га, кадастровий номер 1210100000:03:267:0087 по АДРЕСА_1 , зареєстровані 12.12.2016 (а.с. 70 - 78 т. 1).
Акти виносу в натуру та приймання - передачі під охорону довгострокових межових знаків, встановлених вздовж зазначених земельних ділянок складені 12.11.2019 (а.с. 29 - 36 т. 1).
У справі судом була призначена земельно-технічна експертиза.
За результатами її проведення Дніпропетровським НДІСЕ складений висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічна експертизи та експертизи з питань землеустрою № 6434/6435/6437-21 від 09.02.2023 (а.с. 128 - 161 т. 3).
Як видно з дослідницької частини висновку експерта (а.с. 141 - 157 т. 3) згідно наданих вихідних даних проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 - не передбачений.
Згідно вихідних даних земельна ділянка площею 0,0050 га кадастровий номер 1210100000:03:267:0088 і земельна ділянка площею 0,0034 га кадастровий номер 1210100000:03:267:0087 по АДРЕСА_1 не являлися фактично частиною проїзду до домоволодіння АДРЕСА_1 .
Тобто, відсутні варіанти технічно можливі для влаштування проїду на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 (Додаток № 1, фото АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_9 (а.с. 160 - 161 т. 3)).
Проїзд до гаражу передбачений з західної сторони (т. 11 - т. 14) відповідно до кадастрового плану технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:027:0047. Прохід передбачений (т. 16 - т. 17) вказаного кадастрового плану, відстань становить 1м. (Додаток № 1, фото № 7).
Листом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 04.02.04 № 1/23-108 повідомлено, що у ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» відсутні нормативи по визначенню ширини проїздів та пішохідних проходів по території земельних ділянок індивідуальних забудовників. Вказаними нормами визначається ширина проїзду на територію району садибної забудови та внутрішньо квартальних проїздів. Ширина проїзду на території земельної ділянки індивідуальної забудови встановлюється з урахуванням безпеки проїзду автотранспорту (без руйнування споруд, будинку, зелених насаджень), в залежності від плану забудови (технічного паспорту) з урахуванням вимог пожежної безпеки, санітарних норм. Мінімальна ширина проходу повинна відповідати руху однієї людини (0,75 м.). Отже, прохід на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 повинен бути вільний по ширині не менше 0,75 м. Відповідно до план-схеми земельних ділянок, за адресою: АДРЕСА_1 виготовленої ФОП ОСОБА_3 , 12.11.2019р. (том 1, арк. 36) відстань від земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:03:267:0087 до земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:03:267:0088 становить від їм до 0,99 см, тобто даний прохід повинен бути вільний до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
На питання про відповідність чинному законодавству технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 1.8 (код УКЦВЗ) 02.01 виготовленої ТОВ «ГЕОПРО», 2016р. експертом виявлені наступні невідповідності вимогам законодавства за змістом. Так, з'ясовано, що з урахуванням всіх цивільно-правових угод на придбання нерухомого майна, яке розташоване на земельних ділянках, на земельних ділянках № НОМЕР_5 , площею 0,0034 га та № НОМЕР_6 , площею 0,0050 га є в наявності будівлі і споруди. Згідно до ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Крім того, відповідно до статті 30 ЗК України від 18.12.1990 № 561 (в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992) (станом на дату прийняття рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.2000р. № 802 та реєстрації в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 029516 від 28 квітня 2000 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
У цивільно-правових угодах зазначено, що частина жилого будинку з відповідними господарчими побудовами та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці розміром 784 кв.м. При цьому, згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.2000р. № 802 та державного акту на право приватної власності на землю II - ДП № 021772 (Д* № 029516 код ДЗК 69095043) від 28.04.2000, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 029516, земельна (і) ділянка (и) ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд була передана у приватну власність загальною площею 0,0084 га.
Відповідно до статті 42 ЗК України від 18.12.1990 № 561 (в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992) використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Згідно проекту розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 виготовленим та затвердженим ГВБ при УЗР від 23.10.1998р. ОСОБА_4 , земельні ділянки по АДРЕСА_1 , не відокремлені, мають спільний вхід і під'їзд. Фактична територія загального користування складає 281 кв.м. Територією загального користування жоден із співвласників не має права розпоряджатися на свій погляд без згоди інших співвласників. Зазначено, що частина земельної ділянки діляться по осям внутрішніх стін, що розділяють квартири цих будинків. Будинок двохповерховий, тому земельна ділянка під ним передається спільне користування співвласників.
Відповідно до Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах, затверджених Першим заступником Голови Держкомзему України А.М. Третяком від 18.05.1998 передбачено, що земельна ділянка, необхідна для розміщення та обслуговування будинку (будівлі, споруди), який перебуває у власності декількох осіб, розподілу в натурі (на місцевості), не підлягає і належить цим особам на праві спільної (часткової або сумісної) власності. При цьому видається один правовстановлюючий документ, до якого додається перелік співвласників (співкористувачів) із зазначенням їх земельних часток.
Згідно пункту 6 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» нормативні документи і вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах з питань реформування земельних відносин, які не суперечать законодавству України, є обов'язковими для виконання місцевими органами влади і управління, власниками землі і землекористувачами незалежно від форм власності та відомчої належності.
Отже, згідно наданих вихідних даних, будівлі і споруди по АДРЕСА_1 на момент прийняття рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.2000р. № 802 та видачі державного акта на право приватної власності на землю II - ДП № 021772 (Д* № 029516 код ДЗК 69095043) від 28.04.2000 перебували у власності декількох осіб. Тобто, земельна ділянка повинна була належати цим особам на праві спільної (часткової або сумісної) власності.
Крім цього, станом на 12.12.2016 чинна Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007р. за № 774/14041, якою передбачено, що поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.
Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визначення права власності на них відповідно до закону. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
Тобто, станом на 12.12.2016 у технічній документації відсутня інформація щодо правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, які виділені (відокремлені) в натурі гр. ОСОБА_2 та розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій», передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) повинна також включати план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).
На планах меж земельних ділянок, ділянка № НОМЕР_5 площею 0,0034 та ділянка № НОМЕР_6 площею 0,0050 та не зазначено власників (користувачів) суміжних земельних ділянок.
Згідно план-схемі земельних ділянок, за адресою: АДРЕСА_1 , М 1:200 виготовленої ФОП ОСОБА_5 12.11.2019, межі земельних ділянок за кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 в натурі (на місцевості) не в повній мірі збігаються з фасадами будівель тощо. Це встановлено також при виїзді на об'єкт дослідження 14.09.2022 року. Отже, посилання у актах приймання-передачі межових знаків на зберігання від 21.10.2016 на пункт 3.8. Інструкції не відповідає дійсності.
Крім того, у томі 1 арк. 29 та арк. 33 містяться акти виносу в натуру та приймання- передачі під охорону довгострокових межових знаків земельної ділянки площею 0,0034 га, кадастровий номер 1210100000:03:267:0087 в кількості 11 штук та площею 0,0050 га, кадастровий номер 1210100000:03:267:0088 в кількості 6 штук від 12 листопада 2019 року. Дані акти також не відповідають Додатку 2 до Інструкції та відсутні підписи суміжних землевласників, землекористувачів.
За результатами дослідження копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено , що у порушення підпункту 3.3.2. пункту 3.3 глави 3 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему від 03.12.2004 № 391, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2004р. за № 1618/10217, кадастрові плани земельних ділянок М 1:200; плани меж земельних ділянок М 1:200; креслення перенесення меж земельних ділянок в натуру М 1:200 не погодженні керівником територіального органу земельних ресурсів. Технічна документація не відповідає її складу, змісту та правилам оформлення відповідної нормативно-технічної документації із землеустрою, а саме ст. 55 Закону України «Про землеустрій»; ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; п. 2.8., п. 3.8., Додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010р. за № 391/17686; підпункту 3.3.2. пункту 3.3 глави 3 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему від 03.12.2004 № 391, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2004р. за № 1618/10217.
Крім того, клопотання експерта від 19.05.2022 № 966/06/13-22 в частині надання матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації, які були затверджені рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.2000 № 802 та передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0084 га по АДРЕСА_1 і виданий державний акт на право приватної власності на землю Серія II-ДП № 021772 від 28.04.2000р. не задоволено. У пояснювальній записці технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 1.8 (код УКЦВЗ) 02.01 виготовлена ТОВ «ГЕОПРО», 2016р. зазначено, що координати кутів поворотних меж земельних ділянок: діл.1 (точки 1-11), діл. 2 (точки 1- 6) взяті з землевпорядної справи по встановленню меж земельних ділянок ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи вихідні дані, які надані для дослідження, при видачі державного акта на право приватної власності на землю II - ДП № 021772 (Д* № 029516 код ДЗК 69095043) від 28.04.2000, порушені вимоги нормативних документів з питань землеустрою та землекористування, а саме ст.ст. 30, 42 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561 (в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992); технічні вказівки щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах, затверджені першим заступником Голови Держкомзему України А.М. Третяком 18.05.1998.
Крім того, згідно наданих вихідних даних проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 - не передбачений.
Зміни цільового призначення земельних ділянок за кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 не відбулося.
Експертом зроблено висновок про те, що неможливо скласти план-схему розташування земельних ділянок, які належать сторонам по справі із зазначенням фактичних площ земельних ділянок, що перебувають у користуванні сторін станом на час розгляду справи.
За висновками експертизи:
1. Згідно наданих вихідних даних проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 - не передбачений, відповідно до технічних паспортів на житловий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_1 від 28.04.1979, від 02.10.1983, від 03.03.2000; плану присадибної ділянки технічного паспорту на житловий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_1 від 14.02.1990, фрагменту викопіювання генерального плану міста Дніпропетровська від 1991 р. Відсутні варіанти технічно можливі для влаштування проїду на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 . Прохід на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 повинен бути вільний по ширині не менше 0,75 м.
2. Згідно фрагменту викопіювання генерального плану міста Дніпропетровська від 1991 року не відображений проїзд між будинком Гусенка, АДРЕСА_1 та гаражем.
3. Згідно вихідних даних земельна ділянка площею 0,0050 га кадастровий номер 1210100000:03:267:0088 по АДРЕСА_1 до її передачі у власність ОСОБА_2 не являлась фактично частиною проїзду до домоволодіння АДРЕСА_1 .
4. Згідно вихідних даних земельна ділянка площею 0,0034 га кадастровий номер 1210100000:03:267:0087 по АДРЕСА_1 до її передачі у власність ОСОБА_2 не являлась фактично частиною проїзду до домоволодіння АДРЕСА_1 .
5. Враховуючи вихідні дані, які надані для дослідження, слід зазначити, що при видачі державного акта на право приватної власності на землю II - ДП № 021772 (Д* № 029516 код ДЗК 69095043) від 28.04.2000, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 029516 по АДРЕСА_1 були порушені вимоги нормативних документів з питань землеустрою та землекористування, а саме ст.ст. 30, 42 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561 (в редакції Закону України № 2196-ХІІ від 13.03.1992); технічні вказівки щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах, затверджені першим заступником Голови Держкомзему України А.М. Третяком 18.05.1998.
Крім того, згідно наданих вихідних даних проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 - не передбачений.
6. Зміни цільового призначення земельних ділянок за кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 відповідно до вимог земельного законодавства та іншим нормативно-правовим актам з питань землеустрою та землекористування не відбувається.
7. Надана на дослідження технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 1.8 (код УКЦВЗ) 02.01 виготовлена ТОВ «ГЕОПРО», 2016р. не відповідає її складу, змісту та правилам оформлення відповідної нормативно-технічної документації із землеустрою, а отже не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.
Надана на дослідження технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 1.8 (код УКЦВЗ) 02.01 виготовлена ТОВ «ГЕОПРО», 2016р. не відповідає її складу, змісту та правилам оформлення відповідної нормативно-технічної документації із землеустрою, а саме ст. 55 Закону України «Про землеустрій»; ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; п. 2.8., п. 3.8., Додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010р. за № 391/17686; підпункту 3.3.2. пункту 3.3 глави 3 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему від 03.12.2004 № 391, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2004р. за № 1618/10217.
8. Неможливо скласти план-схему розташування земельних ділянок, які належать сторонам по справі - ОСОБА_1 , Дніпровській міській раді, ОСОБА_2 - земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 із зазначенням фактичних площ земельних ділянок, що перебувають у користуванні сторін станом на час розгляду справи у зв'язку з незадоволенням клопотання від 19.05.2022 № 966/06/13-22.
Також встановлено, що у квітні 2020 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 та відновити межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087, 1210100000:03:267:0088 шляхом перевлаштування споруд огорожі і воріт на власну земельну ділянку, стягнути моральну шкоду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.07.2022 у справі № 201/3249/20 у задоволенні позову було відмовлено.
Як видно зі змісту судового рішення, в обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що вказує на те, що земельні ділянки позивачки ОСОБА_2 від земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 відділяє капітальні цегляні стіни з воротами, які ОСОБА_1 побудувала самовільно, незаконно та з порушенням прав позивача на частину земельних ділянок і таким чином захопила частину земельної ділянки, належної позивачці у розмірі 2,29 кв.м., що позбавляє ОСОБА_2 можливості використовувати вказану територію за її власним розсудом та потребами.
Також, посилалась на Рішення № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XX VIII сесії, за результатами розгляду протоколу постійної комісії з питань розгляду земельних спорів від 21 листопада 2019 року № 2, яким було вирішено рекомендувати власнику земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 відновити межі земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 з метою усунення перешкод у користуванні даними ділянками шляхом перевлаштування споруд огорожі та воріт на власну земельну ділянку.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на дослідженні та оцінці лише актів виносу в натуру та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12.11.2019 року та план-схем земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , складених геодезистом ОСОБА_5 , а також суд взяв до уваги Рішення № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XX VIII сесії. Але акти виносу в натуру та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12.11.2019 року складені у порушення приписів Інструкції № 376, а тому не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні даного спору.
Рішення № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XX VIII сесії, за результатами розгляду протоколу постійної комісії з питань розгляду земельних спорів від 21 листопада 2019 року № 2, яким було вирішено рекомендувати власнику земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 відновити межі земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 з метою усунення перешкод у користуванні даними ділянками шляхом перевлаштування споруд огорожі та воріт на власну земельну ділянку, також не є належним доказом факту порушення відповідачем прав позивача щодо захоплення частини земельної ділянки, оскільки в основу цього рішення покладено протокол постійної комісії з питань розгляду земельних спорів від 21 листопада 2019 року № 2 в основу якого покладено акти виносу в натуру та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12.11.2019 року та план-схеми.
Разом з цим, вказане рішення носить лише рекомендаційний характер та не є беззаперечним доказом на підтвердження факту порушення відповідачем прав позивача шляхом захоплення частини земельної ділянки позивача.
Постановою Верховного Суду від 26.04.2023 постанову Дніпровського апеляційного суду від 06.07.2022 залишено без змін.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права
Щодо вимог про встановлення сервітуту
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку.
Статтею 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд, дослідивши надані позивачкою докази, доходить висновку, що ОСОБА_1 не доведено того, що використання її земельної ділянки з кадастровий номер 121010000:03:267:0047 та домоволодіння, неможливо без обтяження сервітутом земельних ділянок з кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088, які належать ОСОБА_2 , і не довела неможливості задовольнити її потреби іншим способом.
Так, позивачка просить встановити «сервітут через частину земельних ділянок відповідачки ОСОБА_2 і через часину земельних ділянок Дніпровської міської ради між земельними ділянками ОСОБА_2 за варіантом висновку експерта».
Як видно із висновку проведеної у справі земельно-технічної експертизи, експертом надавалися відповіді на питання позивачки.
Так, на питання 1) про те, чи наявність проїзду до домоволодіння , конфігурації проїзду, ширини проїзної смуги чи тротуару , чи є варіанта технічно можливі для влаштування проїду (проходу), експертом надана відповідь про е, що з «Згідно наданих вихідних даних проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 - не передбачений, відповідно до технічних паспортів на житловий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_1 , фрагменту викопіювання генерального плану міста Дніпропетровська від 1991 р. відсутні варіанти технічно можливі для влаштування проїду на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 . Прохід на земельну ділянку домоволодіння повинен бути вільний по ширині не менше 0,75м.
На питання 2) про те, чи був передбачений проїзд у Генеральному плані міста на час передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачки ОСОБА_2 , експертом надана відповідь про те, що згідно фрагменту викопіювання генерального плану міста Дніпропетровська від 1991 року не відображений проїзд між АДРЕСА_1 та гаражем.
На питання 3) і 4) про те, чи були обидві земельні ділянки відповідачки частиною проїзду до домоволодіння позивачки, експертом надана відповідь про те, що згідно вихідних даних ці земельні ділянки не були частиною проїзду до домоволодіння позивачки.
Суд звертає увагу на те, що згідно із п. 6.1. п. 6 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) (далі - Інструкція).
Так, о сновними завданнями земельно-технічної експертизи є, серед іншого, визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту. Серед орієнтовних вирішуваних питань є: Чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту на ділянці? Якщо так, то надати варіанти встановлення земельного сервітуту.
Однак висновок проведеної у справі земельно-технічної експертизи не містить відомостей про варіанти підходу, проїзду, встановлення земельного сервітуту, технічної можливість встановлення земельного сервітуту, варіанти встановлення земельного сервітуту тощо. Навпаки, експертом визначено, що проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 взагалі не передбачений, відсутні й варіанти для влаштування проїду на земельну ділянку , земельні ділянки відповідачки ніколи не були частиною проїзду до домоволодіння позивачки. Загалом у дослідницькій часині висновку експертом наголошено, що згідно наданих вихідних даних проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 - не передбачений.
Суд наголошує, що питання про технічну можливість користування земельними ділянками потребують спеціальних знань, що зумовлює проведення судової земельно-технічної експертизи, яка надасть суду можливість вирішити питання про будь-яке право на землю.
Норми статей 79, 103, 106 ЦПК України відносять висновки експерта до належних і допустимих і достовірних доказів. У даній справі питання про сервітут потребує спеціальних знань, оскільки є питанням землевпорядкування.
Тому, як видно зі змісту п. 6 розділу ІІ Інструкції, законодавець відніс на вирішення земельно-технічної експертизи питання про фактичне землекористування земельними ділянками, а саме, фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту. Для чого й запропоновував орієнтовний перелік вирішуваних питань: (пп. 6.1.1. Інструкції) та визначив, що зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються лише за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації.
Разом із тим, позивачка не ставила перед експертами питання про технічну можливість встановлення земельного сервітуту на ділянці та надання варіантів встановлення земельного сервітуту. Не наданий суду також і висновок експерта, підготовлений у поряду статті 106 ЦПК України на замовлення позивачки.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже позивачкою не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів технічної можливості встановлення земельного сервітуту, варіантів його встановлення. У позовній вимозі позивачка навіть не вказала площі сервітут, варіанту його розташування та інших характеристик.
Окрім того, як вказано вище, умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 22-2постанови від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи №297/363/18 (постанова від 13.03.2023 року), закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду не має підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18), постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20 (провадження № 61-14169св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20), від 12.04.2022 року у справі №306/612/20, від 01.02.2023 року у справі №345/4572/20.
Позивачкою не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження неможливості користування належним їй на праві власності майном без обтяження сервітутом земельної ділянок відповідачки, неможливості задоволення потреб позивачки іншим способом.
Варто зазначити, що таке питання також потребує спеціальних землевпорядних знань, але воно не було предметом експертного дослідження.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про встановлення сервітут не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання не чинити перешкоди, зобов'язання знести незаконно збудоване майно, звільнити проїзд
Сама по собі вимога позивачки «про зобов'язання не чинити перешкоди» не містить конкретної вимоги зобов'язального характеру відносно порушення, яку має вирішити суд, що унеможливлює розгляд її по суті. Водночас, позивачка просить зобов'язати відповідачку знести незаконно збудовані: металеві ворота та хвіртку, металеві конструкції та огорожі, звільнити проїзд від автомобілю.
Висновок проведеної у справі земельно-технічної експертизи не містить ані запитань ані відповідей стосовно невідповідності вимогам будівельних норм збудованих воріт, хвіртки, конструкцій, огорож та розміщення автомобілю на проїзді, як і відомостей про проїзд чи прохід як такий, що вказує на те, що ця вимога не узгоджується із дійсними обставинами справи.
Щодо обраного позивачкою такого способу захисту як негаторний позов.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Таке поняття негаторного позову міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18).
Негаторний позов може бути заявлений і про зобов'язання відповідача утриматися від дій, що можуть перешкодити власнику користуватися майном в майбутньому.
У постанові від 14 липня 2020 року у справі № 487/1032/14-ц (провадження № 61-8424св20) Верховний Суд зазначив, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Зазначені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19) Верховний Суд зазначив, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).
Позивачка обрала таку конструкцію способу захисту як зобов'язання знести незаконно збудовані споруди. Водночас не вказала у позові - чому вони незаконні (самочинно збудовані, збудовані із порушенням правил), а посилалася лише на ДБН, що регулюють правила забудови проходу і проходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 надала висновок про те, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Позивачка вказує, що відповідачка на власній земельній ділянці (яку позивачка вважає проїздом) звела шлагбаум та металеві споруди, встановила металеві ворота з хвірткою, поставила автомобіль, на підтвердження чого надала фотографії проїзду, воріт, автомобілю, технічних паспортів на житловий будинок АДРЕСА_1 , листи звернення до органів поліції, виконавчих органів міської ради (а.с. 43-45 т. 1).
Таким чином, позивачка на заперечує, що збудовані конструкції (ворота, хвіртка, шлагбаум) розташовані на земельній ділянці відповідачки. Відтак, збудовані конструкції не є самочинними. Висновком експерта підтверджено, що зміни цільового призначення земельних ділянок за кадастровими номерами 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088 не відбулося. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Позивачка вказала, що відповідачка ОСОБА_2 приватизувала дві земельні ділянки під своїми гаражем та будинком разом з частиною проїзду, тобто разом із земельною ділянкою територіальної громади загального користування.
У первісних вимогах (які залишила без розгляду) посилалася на те, що рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 802 від 18.04.2000, державний акт, кадастрові номери є не законними. Водночас, в остаточних вимогах позивачка не ставить питання про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування з підстав порушення надання земельної ділянки у власність у порядку приватизації як такого, що порушує права позивачки, не оскаржує дії, бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо порушенні права при надані земельних ділянок.
У підставах остаточного позову не вказує, що прибудови (ворота, хвіртка тощо) збудовані самі по собі із порушенням норм ДБН, а посилається лише на вимоги ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» стосовно влаштування в'їздів, наскрізних проїздів в будинках на певних відстанях, ширини тротуару з метою дотримання протипожежних вимог і вказує, що таке проектування до належного позивачці домоволодіння є обов'язковою (ширина проїзду має бути не менше ніж 3,5 м, ширина тротуару - не менше ніж 0,7 м, або улаштування проїзду, суміщеного з тротуаром при його довжині не більше 150 м і загальній ширині не менше 4,2 м).
Обґрунтовуючи вимоги у такий спосіб, просить одночасно і встановити сервітут і усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов'язання знести незаконно збудовані ворота, хвіртку, металеві конструкції.
Суд нагадує, що статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений".
Тоді як негаторний позов про усунення перешкод у користувнні власністю - це позов власника, користувача до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Тобто такі вимоги є взаємовиключними. Сервітут полягає у праві користування чужою земельною ділянкою, якою відповідач володіє на законних підставах, а усунення перешкод - в усуненні незаконного посягання особи, яка допустила самочинне будівництво, захоплення земельної ділянки або чинить інші протиправні перешкоди власнику (користувачу). Відтак, обрані позивачкою способи захисту щодо одного й того об'єкту є взаємовиключними незастосовними у даному випадку.
Право власності, користування позивачки шляхом забудови відповідачкою власної земельної ділянки не є порушеним, що має наслідком відмови у задоволені позову про усунення перешкод шляхом зобов'язання знести забудови.
Слід зауважити, що жодних доказів, у тому числі висновку експерта про те, що ці забудови збудовані незаконно матеріали справи не містять.
Вимоги до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області в уточненій позовній заяві взагалі не заявлені, що виключає їх розгляд як такий та є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат.
Щодо судового збору.
На підставі ст. 141 ЦПК України у зв'язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про встановлення постійного, безстрокового та безоплатного земельного сервітуту, зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні проходом та проїздом, знести незаконно збудовані споруди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення складений 05 вересня 2025 року.
Суддя О.С. Наумова