ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про закриття провадження у справі
м. Київ
05.09.2025Справа № 910/5284/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" вул. Теліги Олени, 6, літ. В, м. Київ, 04112
до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ." вул. Саксаганського, 77, м. Київ, 01033
про стягнення 10 526,20 грн.
представники сторін: без виклику.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 10 526,20 грн. страхового відшкодування, витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника ПАТ "СК "Уніка" завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована останнім в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО Corporate" № 826003/4100/0000579 від 04.07.2023 року, в зв'язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу BMW X3, державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Українська транспортна страхова компанія", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 10 526,20 грн. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5284/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за наявності відповідного клопотання позивача, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/5284/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу ЕР №217714472 станом на 07.11.2023 року.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 року у справі № 910/5284/24 через відділ діловодства суду 22.05.2024 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-03/22018 від 21.05.2024 року щодо Полісу ЕР №217714472, яка судом долучена до матеріалів справи.
Судом також встановлено, що через систему «Електронний суд» 13.05.2024 року від відповідача надійшов відзив б/н від 13.05.2024 року на позовну заяву, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки Приватним акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія" у встановлений спеціальними нормами чинного законодавства строк сплачено страхове відшкодування на користь позивача у повному обсязі в сумі 10 526,20 грн. після звернення позивача до суду з даною позовною заявою, а саме платіжними інструкціями № 4700 від 08.05.2024 року та № 4789 від 09.05.2024 року.
Отже, як наголошує відповідач, ним не були порушені права позивача, позаяк останній не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку та строки, встановлені ст.ст. 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і в даній справі на момент подачі позову до суду фактично спору не існувало.
Додатково відповідач вказує на відсутність підстав для стягнення з ПАТ «УТСК» витрат на правову допомогу та судового збору, які виникли не з вини відповідача, а є результатом вибору Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" реалізації права на звернення з позовною заявою за участі залученого адвокатського бюро, відтак не погоджується з заявленою позивачем до стягнення з відповідача сумою витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн. як нерозумною, завищеною, необґрунтованою та безпідставною. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Поряд із цим через систему «Електронний суд» 31.05.2025 року від відповідача надійшла заява б/н від 29.03.2025 про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 20.03.2025 року у справі № 910/10548/24 щодо спору між тими ж сторонами, з аналогічним предметом і підставами. Заява судом задоволена, документи до матеріалів справи долучені.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Так, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази та заяви по суті спору судом встановлено за змістом останніх, що у поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на той факт, що ПАТ «УТСК» після пред'явлення позову до суду через систему «Електронний суд» 30.04.2024 та відкриття провадження у даній справі № 910/5284/24 ухвалою від 09.05.2024 в погашення заборгованості перед позивачем з виплати страхового відшкодування в порядку суброгації, стягнення якого є предметом даного спору, здійснено оплату в сумі 10 526,20 грн., на підтвердження чого відповідачем надано копії платіжних інструкцій № 4700 від 08.05.2024 та № 4789 від 09.05.2024 на загальну суму 10 526,20 грн.
Суд зазначає, що згідно статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 04.07.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКАП УА» (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate" № 826003/4100/0000579 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Mazda 6» державний номер НОМЕР_2 та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Відповідно до пункту 6 Договору страхування застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки «Mazda 6», державний номер НОМЕР_2 , 2021 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб), страхова сума становить 900 000,00 грн.
Строк дії Договору страхування для застрахованого транспортного засобу з 17.07.2023 року по 16.07.2024 року (п.14 Договору)
Згідно умов пункту 10 Договору страхування безумовна франшиза по збиткам внаслідок ДТП - 0,00% від страхової суми.
Судом встановлено, що укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate" № 826003/4100/0000579 від 04.07.2023 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Як встановлено судом, згідно умов п. 8 Договору страхування та п. 1.1 Умов добровільного страхування до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП (дорожньо - транспортна пригода) - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди або спричинено матеріальний збиток.
Також судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно відповіді від НПУ про ДТП № 3023312496477337 та постанови Франківського районного суду м. Львова від 06.02.2024 року у справі про адміністративне правопорушення №465/9428/23, що 07.11.2023 року о 17 год. 45 хв. у м. Львові по вулиці Шевченка 107, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW X3, державний номерний знак НОМЕР_1 , не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не зреагувала на її зміну, не вибрала безпечної швидкості руху, не дотрималась безпечної дистанції та здійснила зіткнення з автомобілем Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався в заторі попереду, внаслідок чого автомобіль отримав інерційний рух та здійснив зіткнення з автомобілем «Mazda 6», державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухався попереду в заторі під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом за матеріалами справи, у зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою б/н від 08.11.2023 року про подію з ознаками страхового випадку, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Mazda 6», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП 07.11.2023 страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 10 526,20 грн., про що складено відповідний страховий акт № 14413424736 від 09.11.2023 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Наразі, розмір страхового відшкодування визначений на підставі виставленого СТО - ФОП Мойсеєць В.В. рахунку № 0000000848 від 08.11.2023 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки марки «Mazda 6», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 10 526,20 грн. з ПДВ
У відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 10 526,20 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля марки «Mazda 6», державний номер НОМЕР_2 - ФОП Мойсеєць В.В., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №123803 від 10.11.2023 року на суму 10 526,20 грн.
Таким чином, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 07.11.2023 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки «Mazda 6», державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування. При цьому постановою Франківського районного суду м. Львова від 06.02.2024 року у справі №465/9428/23 (провадження № 3/465/459/24) встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 2.3Б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим останню визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді сплати штрафу на користь держави.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Відтак, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Як свідчать матеріали справи, станом на дату вчинення ДТП 07.11.2023 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки BMW X3, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій якого ОСОБА_1 вчинила дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія.» на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №217714472 (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 160 000,00 грн. Поліс станом на момент вчинення ДТП 07.11.2023 року був чинним.
З огляду на вищевикладене, до ПАТ "СК "УНІКА" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - ПАТ «УТСК.» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
При цьому, з урахуванням наявності полісу ЕР №217714472 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у вчиненні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «УТСК.», до якої Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» було подано даний позов про стягнення страхового відшкодування у справі № 910/5284/24.
Поряд із цим у позовній заяві позивачем зазначено, що заходи досудового врегулювання спору не провадились, оскільки, на думку позивача, не є обов'язковими в даній категорії справ. Крім того, особа, яка вимагає виплати страхового відшкодування за власним розсудом може звернутись із заявою безпосередньо до страховика чи до суду в межах річного строку, встановленого п.п.37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що після звернення позивача через систему «Електронний суд» 30.04.2024 року з позовною заявою б/н від 29.04.2024 року та відкриття провадження у справі № 910/5284/24 ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 року, відповідачем було повністю сплачено позивачу 10 526,20 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації, що підтверджується наданими ТОВ «УТСК.» платіжними інструкціями №4700 від 08.05.2024 року на суму 5000,00 грн. та № 4789 від 09.05.2025 року на суму 5526,20 грн.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що оплата спірних грошових коштів (страхового відшкодування) здійснена відповідачем після пред'явлення позову до суду та до закінчення судового розгляду і винесення рішення у справі № 910/5284/24, та станом на момент розгляду справи предмет спору відсутній, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Суд звертає увагу позивача на наслідки закриття провадження у справі, вказані в частині 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо недопущення у випадках закриття провадження у справі повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
Проте, як свідчать матеріали справи, станом на момент постановлення даної ухвали позивачем клопотання про повернення судового збору з державного бюджету на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" не заявлене, відтак, при закритті провадження у даній справі у суду відсутні підстави для повернення судового збору на підставі вказаної норми.
З огляду на вказане, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернення до суду із відповідним клопотання про повернення суми сплаченого судового збору.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. суд зазначає, що позовні вимоги позивача у даній справі обґрунтовані наявністю у відповідача обов'язку з виплати страхового відшкодування на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як зазначає відповідач, ним здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 10 526,20 грн. у строк, встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, а звернення позивача із заявою безпосередньо до суду не пов'язане з труднощами подачі заяви про страхове відшкодування відповідачу, істотними обмеженнями чи повним нівелюванням прав позивача на судовий захист у господарському процесі, а пов'язане із добровільним вибором позивача на реалізацію свого права шляхом звернення до суду з позовною заявою за допомогою адвокатського бюро, яке отримує за свої послуги правової допомоги 7 000,00 грн., з подальшим їх стягненням з відповідача.
Зазначений підхід відповідач вважає несправедливим, оскільки стягнення з відповідача витрат на правову допомогу є додатковим фінансовим тягарем, позаяк при безпосередньому зверненні позивача до суду в межах річного строку його права не є порушеними, невизнаними чи оспорюваними й такими, що потребують правового захисту.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо покладення на нього витрат на правову допомогу та по сплаті судового збору, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чим фактично позбавив відповідача права виконати грошове зобов'язання в добровільному порядку, у випадку чого взагалі відпала б необхідність звернення до суду з даним позовом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та зазначалось судом вище, позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а одразу звернувся до суду з даним позовом, оскільки, як наголошує позивач, досудовий порядок для спірних правовідносин не є обов'язковим.
Пунктом 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Таким чином, з огляду на норми статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків; зазначений у підпункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, від 03.10.2018 у справі № 753/5293/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 201/8286/16-ц, від 01.07.2019 у справі № 513/1275/14-ц, від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, а також Верховним Судом у постановах від 21.03.2019 у справі № 758/16132/16-ц, від 01.07.2019 у справі № 513/1275/14-ц, 05.02.2020 у справі № 748/1893/18, від 22.04.2021 у справі № 754/5626/19, від 25.05.2020 у справі № 910/10075/19 та від 25.11.2021 у справі № 204/5314/18.
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження №13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом касаційної інстанції також зазначено, що у системному зв'язку зі ст. 36 положення п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
В той же час суд відзначає, що приписи статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є чіткими, однозначними та передбачають умовою для отримання страхового відшкодування подання потерпілим чи іншою особою саме страховику (а не суду) та саме заяви про страхове відшкодування (а не позовної заяви), до якої законодавцем встановлено чіткі вимоги (відмінні від вимог до позовної заяви).
При цьому, дані приписи мають на меті надання можливості страховику за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ реалізувати закріплені в Законі права на отримання інформації та витребування документів задля встановлення всіх обставин страхового випадку, адже останній не є його учасником, а тим більше - суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) (в тому числі, направивши на огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) свого працівника, аварійного комісара або експерта).
Виключно за наслідками вчинення вказаних дій, які зумовлюють початок перебігу встановленого законодавцем у положеннях статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку на прийняття страховиком рішення щодо відповідного страхового випадку, та у випадку нездійснення страхової виплати (неповної її виплати) за спливом такого строку чи повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування взагалі, може йтися про існування порушених прав потерпілого або іншої особи, яка має право на отримання страхового відшкодування за договором (полісом), що підлягає судовому захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі №910/10075/19.
За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
У той же час, звернення потерпілого або іншої особи, яка має право на отримання відшкодування, безпосередньо до суду має своїм наслідком ситуацію, коли позов пред'являється до дати настання обов'язку із здійснення виплати та навіть до дати початку перебігу встановленого законом строку для виконання зобов'язання та, враховуючи, що дана категорія справ в тотальній більшості випадків розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, тобто, строк її розгляду повинен не перевищувати 60 календарних днів, то фактично станом на дату розгляду справи строк виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ свого обов'язку з здійснення страхової виплати є таким, що не настав.
Саме з моментом подання у передбаченому ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку заяви даний Закон пов'язує виникнення у страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ обов'язку з виплати страхового відшкодування, початок перебігу строку на виконання такого обов'язку та відповідно відповідальність за порушення такого строку.
Як встановлено судом, спірна ДТП сталася 07.11.2023, відтак, з огляду на вищенаведені приписи законодавства та фактичні обставини, позивач мав право звернутись до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у строк до 07.11.2024.
При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою б/н від 29.04.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» 30.04.2024 року, у зв'язку з чим суд зазначає, що кінцевим граничним строком для прийняття рішення та виплати ПАТ «УТСК» страхового відшкодування у порядку суброгації є 29.07.2024, позаяк настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/217714472 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним позовної заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання зобов'язання може бути встановлений як договором, так і законом.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено страхове відшкодування матеріального збитку в розмірі 10 526,20 грн., завданого автомобілю марки «Mazda 6», державний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, у період 08-09.05.2024, тобто у строк, встановлений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Таким чином, суд доходить висновку, що станом як на дату подання позову 30.04.2024, так і на дату розгляду даного спору по суті права позивача не були порушені, а відповідачем не було прострочено виконання свого обов'язку зі здійснення страхового відшкодування, оскільки Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" не зверталось до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія." із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Суд зазначає, що судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Суд звертає увагу, що хоча позивач не був позбавлений права звернутися безпосередньо до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, втім на момент такого звернення відповідачем не порушувалися, не заперечувалися та не оспорювалися права та законні інтереси позивача. Тобто, відповідач жодним чином не переслідував протиправну мету - порушення прав та інтересів позивача.
З урахуванням фактичних обставин справи та поданих сторонами заяв по суті спору і доказів суд зазначає, що спір у цій справі не було вирішено по суті, а розгляд справи закінчився закриттям провадження, отже за таких обставин застосуванню підлягає стаття 130 Господарського процесуального кодексу України "Розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду", яка саме врегульовує спосіб та порядок розподілу судових витрат за різних підстав закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду з урахуванням особливостей зазначених процесуальних дій.
Системний аналіз цієї статті свідчить про те, що її приписи сформовані з урахуванням особливостей процесуальної поведінки позивача, яка у подальшому призвела до закриття провадження у справі (звернення у порядку господарського судочинства з позовом, що не підлягає розгляду у такому порядку, подання позову за відсутності його предмета, наявність судового рішення між тими ж сторонами з того ж предмета спору, розгляд аналогічного спору іншим судом тощо).
Враховуючи наведене, законодавець у статті 130 вказаного кодексу передбачив способи та особливості розподілу судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи, укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, у разі відмови позивача від позову, якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
У справі, що розглядається, провадження підлягає закриттю саме у зв'язку з відсутністю предмета спору. Водночас частиною п'ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто, зазначена норма надає лише відповідачу право вимагати компенсації понесених у справі витрат та виключно у випадку необґрунтованості дій позивача. Натомість права позивача на заявлення вимог про компенсацію здійснених ним судових витрат у цьому випадку цією нормою не передбачено.
Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 року у справі № 910/10548/24.
Зважаючи на вищевикладене та з урахуванням наведеної правової позиції суду касаційної інстанції, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Керуючись ст. 130, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 234, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Закрити провадження у справі № 910/5284/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ" про стягнення 10 526,20 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в порядку і строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя А.М. Селівон