майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"05" вересня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/805/25
Господарський суд Житомирської області
Суддя Нестерчук С. С.
за участю секретаря судового засідання: Бугайова І. В.
розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№01-44/2328/25 від 06.08.2025)
під час розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження справи
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Сітіград»
про визнання недійсними додаткових угод, стягнення штрафних санкцій в сумі 63 479 412,10 грн
за участю представників сторін в режимі відеоконференції:
від позивача: Балтак Д. О. (у порядку самопредставництва)
від відповідача: адвокат Романюк І. М.
прокурор: Тракало Р. І.
У провадженні Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) перебуває справа №906/805/25 за позовом заступника Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Сітіград» (далі - відповідач, Товариство). У позовній заяві прокурор просить:
(1) визнати недійсними укладені між Міністерством оборони України та Товариством додаткові угоди:
- №3 від 24.11.2023 до договору №286/3/23/118 від 23.02.2023;
- №4 від 24.11.2023 до договору №286/3/23/119 від 23.02.2023;
- №5 від 27.12.2023 до договору №286/3/23/119 від 23.02.2023;
- №4 від 27.12.2023 до договору №286/3/23/121 від 23.02.2023;
- №4 від 24.11.2023 до договору №286/3/23/122 від 23.02.2023;
- №5 від 24.11.2023 до договору №286/3/23/122 від 23.02.2023;
- №4 від 27.12.2023 до договору №286/3/23/123 від 23.02.2023.
(2) стягнути з Товариства на користь Міністерства оборони України штрафні санкції в сумі 63 479 412,10 грн, з яких: пеня за прострочення постачання товарів - 35 019 953,72 грн та штраф за прострочення постачання товарів понад 30 днів - 28 459 458,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, за твердженням прокурора, оспорювані додаткові угоди було укладено після спливу строків постачання товару, визначених у договорі про закупівлю для державних потреб товарів (за кошти державного бюджету), за відсутності істотних змін обставин та без належного документального підтвердження об'єктивних причин. Крім того, на момент укладення спірних додаткових угод Міноборони вже були направлені претензії до Товариства з вимогами про сплату штрафних санкцій. У зв'язку з цим прокурор вважає, що укладення додаткових угод мало ознаки фіктивності. Також, як стверджує прокурор, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язань з постачання товару за договором про закупівлю для державних потреб, укладеним за кошти державного бюджету, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення штрафних санкцій (пеня, штраф).
Суть клопотання
06.08.2025 через підсистему “Електронний суд» представник відповідача - адвокат Романюк І. М. подав клопотання про залишення позову без розгляду (вх.№01-44/2328/25) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
В обгрунтуваня цього клопотання представник відповідача зазначив, що у провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває справа № 991/6717/25, в межах якої Міністерством оборони України самостійно пред'явлено цивільний позов до посадової особи, яка підписувала додаткові угоди, з вимогою про стягнення штрафних санкцій у тій самій сумі, що є предметом спору у цій справі. Тобто, Міністерство оборони України вже здійснює активний та належний захист своїх прав та інтересів у суді.
Представник відповідача посилається на правові позиції Конституційного Суду України (рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019) та Великої Палати Верховного Суду ( постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 26.06.2019 у справі №№587/430/16-ц, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 25.02.2021 у справі №910/261/20, від 27.08.2020 у справі №910/1062/18), які за твердженням відповідача однозначно підтверджують, що прокурор має право на звернення до суду лише у разі, якщо компетентний орган ухиляється від захисту інтересів держави. Якщо ж такий орган самостійно реалізує свої повноваження, підстав для представництва прокурора не існує.
На думку представника відповідача, самостійне звернення Міністерства оборони України з позовом про відшкодування збитків у вигляді штрафних санкцій за аналогічними договорами свідчить про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даних правовідносинах з огляду на активну і послідовну позицію Міністерства оборони України у даних правовідносинах.
Заперечення
14.08.2025 через підсистему “Електронний суд» прокурор подав заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№10269/25).
В обґрунтування заперечень зазначено, що прокурором у позові належним чином обґрунтовано нездійснення Міноборони як органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, необхідного захисту, та відповідно наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Офіс Генерального прокурора неодноразово інформував Міноборони (2024- 2025 рр.) про порушення інтересів держави в оборонній сфері внаслідок несвоєчасного виконання ТОВ «Сітіград» зобов?язань за 5 договорами про постачання речового майна (одягу) та внаслідок укладення з ТОВ «Сітіград» оспорюваних додаткових угод до цих договорів, зміст яких суперечить актам цивільного законодавства, а також про те, що їх укладення має ознаки вчинення фіктивних правочинів. Попри це, Міноборони не подало до суду позовів про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій, факт такого не звернення свідчить про те, що відомство не виконувало своїх повноважень щодо захисту інтересів держави. Разом з цим прокурор вважає помилковими доводи відповідача про те, що звернення Міністерства оборони України з цивільним позовом у кримінальному провадженні про відшкодування штрафних санкцій як майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням є свідченням активної і послідовної позиції Міністерства оборони України у даних правовідносинах.
В підготовчому засіданні 02.09.2025 позивач та прокурор заперечили проти задоволення клопотання відповідача з підстав, викладених у поданих запереченнях, а представник відповідача підтримав клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.
Суд, заслухавши позицію учасників справи, вирішив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Частинами 3 - 5 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Отже, у розумінні наведених положень прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 916/1329/24).
Разом із тим, згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 виснував, що здійснення захисту неналежним чином проявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Таким чином, як невиконання, так й неналежне виконання своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави уповноваженим суб'єктом є рівнозначними підставами для здійснення такого захисту прокурором (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 916/1329/24).
Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово висновували висновок щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", так:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 акцентовано на тому, що: "прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо";
- Верховний Суд у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 сформулював такий правовий висновок: "суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на: отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абз. 4 ч. ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"; інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів; отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
При цьому, якщо у процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов'язано саме зі з'ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов'язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом. За встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого незвернення до суду, вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи";
- за висновком наведеним у п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва". Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі № 922/5002/21 звернув увагу на те, що "критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19;
- у постанові від 04.07.2023 у справі № 922/1394/21 Верховний Суд виснував, що у випадку якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то, у такому випадку вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи (див. також постанови Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19);
- у п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин ст. 55 ГПК передбачає такі правила: якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави; відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті (див. також постанову Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 926/781/23).
Здійснення захисту неналежним чином проявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
З огляду на наявне у матеріалах справи листування між Міноборони та Офісом Генерального прокурора, враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", господарський суд дійшов висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах та дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення Міноборони про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів щодо поновлення порушених інтересів держави. Незважаючи на тривалу обізнаність, Міноборони не звернулося до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій. Така пасивність відповідає ознакам «бездіяльності» або «неналежного захисту» у розумінні ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» та практики Верховного Суду.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що Міністерство оборони України здійснює активний та належний захист своїх прав та інтересів у суді, пред'явивши цивільний позов у межах кримінального провадження до посадової особи, яка підписувала додаткові угоди, з вимогою про стягнення штрафних санкцій у тій самій сумі, що є предметом спору у цій справі.
Подання Міноборони у липні 2025 року цивільного позову в межах кримінального провадження не усуває підстав представництва прокурора у цій господарській справі, оскільки такий позов не є належним та своєчасним способом захисту інтересів держави у сфері господарських правовідносин. Крім того, предмет позову прокурора у цій господарській справі - визнання недійсними додаткових угод до договорів про закупівлю речового майна та стягнення штрафних санкцій - суттєво відрізняється від цивільного позову Міноборони до Гриценка М. С. про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. 226, 233, 234, 235 ГПК України, Суд
У задоволені клопотання представника відповідача - адвоката Романюка І. М. (вх.№01-44/2328/25) про залишення без розгляду позовної заяви заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ «Будівельна компанія Сітіград» про визнання недійсними додаткових угод до договорів та стягнення штрафних санкцій у сумі 63 479 412, 10 грн - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає окремо від рішення суду.
Повну ухвалу складено та підписано 05.09.2025
Суддя С. НЕСТЕРЧУК