майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"27" серпня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1138/23
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом):
Свинарчук А.С., витяг з ЄДР (присутній у судовому засіданні 25.06.2025);
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом):
Ятлук О.М., довіреність №19 від 15.12.2023;
Смірнов О.О., витяг з ЄДР,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за первісним позовом: Фізичної особи-підприємця Данилюка Леоніда Ігоровича
до "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область"
про зобов'язання повернути майно
та зустрічним позовом "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область"
до Фізичної особи-підприємця Данилюка Леоніда Ігоровича
про визнання недійсним договору зберігання від 06.03.2021,
з перервою в судовому засіданні 25.06.2025, згідно з ч.2 ст.216 ГПК України.
Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Фізична особа-підприємець Данилюк Леонід Ігорович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область" (далі - Релігійна громада та/або Парафія), у якому просить зобов'язати відповідача повернути майно, передане на зберігання відповідно до договору зберігання від 06.03.2021, а саме: брус сосна 15*20*6 м в кількості 8 штук; брус сосна 7*20*6 м в кількості 34 штуки; брус сосна 7*15*5 м в кількості 43 штуки; брус сосна 8*14*6 м в кількості 30 штук; брус сосна 13*14*5 м в кількості 6 штук; дошка обрізна 30 4 м 6 кубів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач (попереднє найменування - Українська православна Свято-Успенська церква) в порушення умов договору зберігання від 06.03.2021 та положень ст.ст.526, 936, 949 ЦК України не повернув на вимогу позивача майно, прийняте на зберігання (т.1, а.с.1-1-2).
Ухвалою суду від 30.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.09.2023.
Підготовчі засідання у справі неодноразово відкладалися, у тому числі з оголошенням перерв, в межах продовженого строку підготовчого провадження.
19.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.09.2023, згідно з яким останній з позовними вимогами не погодився, позов не визнав, просив закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. Відповідач стверджує, що позовні матеріали є надуманими, сфальсифікованими, договір зберігання від 06.03.2021 та акт приймання-передачі майна на зберігання є нікчемними правочинами, оскільки всупереч вимогам Статуту Української Православної Церкви, затвердженого парафіяльними зборами 25.08.1991, підписаний настоятелем Северином В.Й. одноосібно, підпис казначея відсутній, за попередньою змовою з ФОП Данилюком Л.І. з метою заволодіння майном єпархії у вигляді дерев'яних дошок та брусів, виготовлених із вирізаної прихожанами деревини і складених для ремонту церкви та підсобних приміщень (т.1, а.с.18-20).
Також на адресу суду від відповідача надійшли клопотання та інші процесуальні документи, а саме:
- клопотання від 09.10.2023 про визнання недопустимим доказом пояснень свідка ОСОБА_1 у зв'язку з недотриманням вимог, визначених ст.88 ГПК України, та наявністю сумнівів щодо їх підписання саме Ільчуком А.Д. (т.1, а.с.37);
- клопотання від 09.10.2023 про визнання недопустимими та неналежними доказами листа №41 від 21.04.2023, акта про оприбуткування деревини №2 від 22.04.2021, листа №42 від 28.04(07).2021, акта про оприбуткування деревини №7 від 20.07.2021, оскільки такі не містять інформацію, що стосується предмета доказування у даній справі (т.1, а.с.39);
- клопотання від 09.10.2023 про виклик для допиту як свідка настоятеля Северина В.Й., який на час укладення договору зберігання був настоятелем Української Православної Свято-Успенської Церкви, що розташована в селі Глибочок Баранівського району, для надання пояснень щодо предмета спору (т.1, а.с.41);
- клопотання №21 від 20.11.2023 про проведення судової технічної експертизи оригіналів документів, які надані суду ФОП Данилюком Л.І., а саме: договору зберігання від 06.03.2021, акта приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021, накладної №23 від 06.03.2021, рахунка-фактури №23 (зазначений у накладній №23 від 06.03.2021), дата невідома, з визначення часу виконання документів (дослідити кожний реквізит документа (текст, відтиски печатки, рукописно виконані реквізити)), оскільки вважає їх завідомо підробленими документами, які використовуються позивачем проти авторитету об'єднання членів релігійної організації (т.1, а.с.54-89);
- клопотання №20 від 20.11.2023 про витребування доказів: матеріалів за результатами розгляду заяви від 04.08.2023 ФОП Данилюка Л.І. про вчинення злочину, зареєстрованої Звягельським РВП ГУНП в Житомирській області 08.08.2023 за №Д-370; оригіналів документів, які підтверджують відображення грошових та матеріальних активів (доходів та витрат) у податковій звітності за господарською операцією (накладною №23 від 06.03.2021 та рахунком-фактурою №23 (зазначено у накладній №23 від 06.03.2021, дата невідома); оригіналів документів, які підтверджують здійснення платежів між фізичними особами-підприємцями Данилюком Л.І. та Дем'яненком І.В., а саме: виписки щодо виконаних за період з 06.03.2021 по 12.07.2023 операцій за рахунком НОМЕР_1 ФОП Дем'яненка І.В. або фінансові документи (квитанції, чеки чи інші платіжні документи), які підтверджують повну оплату товару відповідно до накладної №23 від 06.03.2021 та рахунка-фактури №23 (зазначено у накладній №23 від 06.03.2021, дата невідома); оригіналу рахунка-фактури №23 (зазначено у накладній №23 від 06.03.2021) (т.1, а.с.91-125);
- клопотання №17 від 20.11.2023 про стягнення в дохід державного бюджету з позивача (представника позивача - Свинарчука А.С.) штрафу в сумі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у зв'язку з невиконанням ухвали Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 у справі №906/1138/23 та ненадання відповіді на відзив у встановлений строк (т.1, а.с.127-130);
- клопотання від 20.11.2023 про долучення до матеріалів справи заяв свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (т.1, а.с.132-136) та клопотання про долучення доказів від 20.11.2023 (т.1, а.с.153-190).
- клопотання №18 від 20.11.2023 про призначення та проведення документальної позапланової перевірки ГУ ДПС у Житомирській області фізичних осіб-підприємців ОСОБА_6 та Дем'яненка І.В. з метою оцінки правомірності фінансово-господарської операції з купівлі-продажу товару за накладною №23 від 06.03.2021 та рахунком-фактурою №23 на суму 462400,00 грн; відображення зазначеної фінансово-господарської операції у податковій звітності; законності ведення господарсько-економічної діяльності відповідно до видів економічної діяльності ДК 009:2010 у зазначених фізичних осіб-підприємців за дозволеними КВЕД (т.1, а.с.137-147);
- клопотання №19 від 20.11.2023 про виклик для допиту настоятеля Української Православної Свято-Успенської Церкви Глибочанської парафії Житомирської єпархії Української Православної Церкви протоієрея Северина В.Й. (т.1, а.с.148-151);
- заява про поновлення процесуального строку для подання зустрічного позову №24 від 18.12.2023 (т.1, а.с.211-214) та зустрічна позовна заява "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область" до Фізичної особи-підприємця Данилюка Леоніда Ігоровича (т.2, а.с.1-94), у якій просив:
- визнати недійсними як такі, що не стосуються та не відносяться до Парафії: договір зберігання від 06.03.2021, укладений між Українською Православною Свято-Успенською Церквою, в особі настоятеля протоієрея ОСОБА_2 , та ФОП Данилюком Л.І.; акт приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021, укладений між Українською Православною Свято-Успенською Церквою, в особі настоятеля протоієрея ОСОБА_2 , та ФОП Данилюком Л.І.; накладну №23 від 06.03.2021, укладену між ФОП Данилюком Л.І. та ФОП Дем'яненком І.В.;
- зобов'язати ФОП Данилюка Л.І. та Северина В.Й. опублікувати на першій печатній сторінці (не менше 100 см2 друкованої площі) у друкованому засобі масової інформації - громадсько-політичній газеті Звягельського району "Слово Полісся" (передплатний індекс 61329) спільне публічне вибачення перед релігійною громадою - членами "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної Церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область" за допущене приниження її авторитету.
18.12.2023 до суду від представника позивача надійшли заперечення від 18.12.2023, згідно з якими останній вважає, що не підлягають задоволенню клопотання відповідача про проведення експертизи та документально-позапланової перевірки за їх необґрунтованістю, перевірка контролюючого органу не є формою проведення експертного дослідження; клопотання про накладення штрафу - за його безпідставністю та незаконністю; клопотання про витребування доказів та долучення доказів - за необґрунтованістю (т.1, а.с.206-207).
Протокольною ухвалою суду від 18.12.2023, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про накладення штрафу №17 від 20.11.2023, зобов'язано позивача надати суду для огляду в судовому засіданні оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Ухвалою суду від 25.12.2023 поновлено Парафії пропущений процесуальний строк для подання зустрічного позову, зустрічну позовну заяву залишено без руху та встановлено заявнику десятиденний строк для усунення виявлених недоліків шляхом подання письмової заяви із зазначенням вірного місця проживання чи перебування відповідача-2 Северина В.Й. та доказів сплати судового збору на суму 10736,00 грн.
03.01.2024 на поштову адресу суду від Парафії надійшла заява про усунення недоліків №28 від 29.12.2023, у якій остання просила врахувати та визнати недійсним як такий, що не стосується та не відноситься до Парафії, договір зберігання від 06.03.2021, укладений між Українською Православною Свято-Успенською Церквою, в особі настоятеля протоієрея Северина В.Й., та ФОП Данилюком Л.І. (т.2, а.с.104-111).
Ухвалою від 15.01.2024 відмовлено у відкритті провадження в частині зустрічних позовних вимог Парафії до Северина В.Й. на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК України; прийнято зустрічну позову заяву Парафії до ФОП Данилюка Л.І. про визнання недійсним договору зберігання від 06.03.2021 до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом та призначено судове засідання на 24.01.2024.
Спільний розгляд зустрічного позову разом із первісним у підготовчому засіданні неодноразово відкладався.
24.01.2024 на адресу суду від представника відповідача за зустрічним надійшов відзив на зустрічну позовну заяву від 24.01.2024, згідно з яким ФОП Данилюк Л.І. вважає зустрічний позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, викладені у ньому обставини не відповідають дійсності. У даному випадку договір зберігання укладено з юридичною особою - Українською Православною Свято-Успенською Церквою в особі Северина В.Й., який на час його підписання одночасно був і настоятелем, і головою парафіяльної ради, а оскільки договір не є фінансовим документом, підпис казначея не був потрібен (п.12 Статуту релігійної організації). Зміна назви та керівника юридичної особи не впливає на обов'язок виконання юридичною особою договірних зобов'язань; передача майна на відповідальне зберігання у бухгалтерському обліку не визнаватиметься ні доходами, ні витратами; у зберігача річ, прийнята на відповідальне зберігання, обліковується на позабалансовому рахунку 023 «матеріальні цінності на відповідальному зберіганні»; неприбуткові організації у своїй діяльності мають право застосовувати спрощений план рахунків, затверджений наказом МФУ «Про затвердження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку» від 19.04.2001 №186, рахунок позабалансового обліку «023» цим наказом не передбачений, а відповідно і не може бути застосований в обліку; діяльність, пов'язана з наданням послуг зберігання, не ліцензується. Баранівська міська рада не передавала деревину у вигляді дошок та брусів для релігійної організації (т.2, а.с.115-126).
Протокольною ухвалою суду від 24.01.2024 задоволено клопотання представника позивача за первісним позовом про долучення доказів від 20.11.2023; відмовлено у задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом про проведення документальної позапланової перевірки вих.№18 від 20.11.2023 та витребування доказів №20 від 20.11.2023 в частині вимог п.п.1, 3, 4. Оригінали документів, які були додані до первісної позовної заяви, оглянуто в судовому засіданні 24.01.2024.
02.02.2024 на адресу суду від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву №35 від 26.01.2024, у якій останній вказав на те, що під час укладання договору зберігання від 06.03.2021 та передачі спірного майна відповідно до акта приймання-передачі від 06.03.2021 ФОП Данилюк Л.І. та Северин В.Й. у цих документах зазначили незареєстроване місцезнаходження Української Православної Свято-Успенської Церкви: Житомирська обл., Баранівський р-н, с. Глибочок, вул. Поліська, а не вул. Центральна; також Северин В.Й. не мав права використовувати для виконання укладеного договору територію, тобто земельну ділянку, на якій розміщуються культові об'єкти. Станом на 06.03.2021 земельна ділянка, на якій Северин В.Й. від ФОП Данилюка Л.І. прийняв спірне майно, розташована в межах населеного пункту с.Глибочок та належить до комунальної власності Баранівської міської ради, не передавалася ні у тимчасове, ні у постійне користування для потреб Української Православної Свято-Успенської Церкви. Під час огляду 12.07.2023 майна (пиломатеріали), яке знаходилося поблизу будівлі церкви, спірного майна не виявлено. Договір зберігання від 06.03.2021 між ОСОБА_6 та Северином В.Й. носить особистий характер, укладений з метою вчинення шахрайських дій щодо релігійної організації - витребування майна на суму 462400,00 грн на підставі підроблених документів (т.2, а.с.131-138).
У судовому засіданні 12.02.2024 представники сторін подали додаткові докази (т.2, а.с.143-151, 152-156), які долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 12.02.2024, зокрема, витребувано в Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації для огляду в судовому засіданні реєстраційну справу (справи) "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область" (код ЄДРПОУ 25312516) (Релігійної організації Українська Православна Свято-Успенська Церква (код ЄДРПОУ 25312516).
12.02.2024 до суду від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання №40 від 12.02.2024 про стягнення в дохід державного бюджету з ФОП Данилюка Л.І. штрафу у сумі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у зв'язку з невиконанням ухвал Господарського суду Житомирської області від 30.08.2023 та від 15.01.2024 у справі №906/1138/23 щодо ненадання відповіді на відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву у встановлені судом строки (т.2, а.с.165-169).
Також 12.02.2024 від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання №41 від 12.02.2024 про призначення та проведення документальної позапланової перевірки фахівцями податкового законодавства, а саме ГУ ДПС у Житомирській області, фізичних осіб-підприємців Данилюка Л.І. та Дем'яненка І.В. з метою оцінки правомірності та підтвердження законності ведення господарської діяльності з питань: здійснення фінансово-господарської операції за договором зберігання від 06.03.2021 та встановлення правомірності походження і власника майна, яке було передано на зберігання за цим договором; законності відображення або невідображення зазначеної фінансово-господарської операції у податковій та фінансовій звітності купівлі-продажу майна, зазначеного у договорі зберігання від 06.03.2021; законності ведення господарсько-економічної діяльності на 06.03.2021 відповідно до дозволених видів економічної діяльності за ДК 009:2010 у зазначених фізичних осіб-підприємців за дозволеними КВЕД стосовно майна, зазначеного у договорі зберігання від 06.03.2021 (т.2, а.с.170-177).
Присутній у судовому засіданні 15.03.2024 заступник начальника відділу культурно-мистецьких установ та у справах релігій, національностей Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації надав для огляду в судовому засіданні реєстраційну справу "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область" (код ЄДРПОУ 25312516) та матеріали реєстрації Статуту Глибочанської парафії Житомирської єпархії у 1991 році, а також надав усні пояснення з приводу порядку проведення реєстрації у 1991 та 2023 роках.
У судовому засіданні 15.03.2024 виникла необхідність надання Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації належним чином засвідчених копій матеріалів реєстраційної справи для долучення до матеріалів господарської справи №906/1138/23, а оригіналів - для повторного огляду в судовому засіданні за участі представників сторін, та викладення наданих суду пояснень в письмовій формі.
10.04.2024 до суду від Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення від 09.04.2024 №554-1.22/04-24 з додатками (т.2, а.с.202-210).
24.04.2024 до суду від представника позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення доказів від 24.04.2024 (т.2, а.с.218-220).
09.05.2024 на поштову адресу суду від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надійшло клопотання вих.№45 від 04.05.2024 про витребування шляхом зобов'язання представника ФОП Данилюка Л.І. - Свинарчука А.С. представити суду оригінали других примірників договору зберігання від 06.03.2021 та акта приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021; оригінал (первинну копію) протоколу загальних установчих парафіяльних зборів Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви від 27.05.201, який знаходиться у Северина В.Й. (т.2, а.с.229-232).
Протокольною ухвалою суду від 20.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про витребування доказів вих.№45 від 04.05.2024, з урахуванням того, що у засіданні представник відповідача за зустрічним позовом повідомив, що ні у нього, ні у ФОП Данилюка Л.І. немає інших оригіналів договору зберігання від 06.03.2021 та акта приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021, окрім тих, що вже були надані суду.
Ухвалою суду від 20.05.2025 задоволено частково клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про призначення експертизи №21 від 20.11.2023, призначено судову технічну експертизу документів у справі №906/1138/23, проведення якої доручено ЖВ КНДІСЕ, на вирішення експертам поставлено такі питання: 1) Чи виконано підпис від імені настоятеля протоієрея Василя Йосиповича Северина (настоятель протоієрей ОСОБА_7 ) у договорі зберігання від 06.03.2021, який укладено між Українською православною Свято-Успенською церквою та Фізичною особою-підприємцем Данилюком Леонідом Ігоровичем, у той час, яким датовано цей договір? Якщо ні, то коли саме виконано пiдпис вiд імені настоятеля протоієрея Василя Йосиповича Северина на вказаному документі? 2) Чи нанесено відтиски печатки Виконавчого органу Свято-Успенської православної церкви с. Глибочок Баранівського району у договорі зберігання від 06.03.2021 у той час, яким датовано цей договір? 3) Чи нанесено (надруковано) текст у договорі зберігання від 06.03.2021 у той час, яким датовано цей договір? Якщо ні, то коли саме нанесено текст договору у вказаному документі? 4) Чи виконано підпис від імені настоятеля протоієрея Василя Йосиповича Северина (настоятель протоієрей Василь Йосипович Северин) в акті приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021 у той час, яким датовано цей акт? Якщо ні, то коли саме виконано пiдпис вiд імені настоятеля протоієрея Василя Йосиповича Северина на вказаному документі? 5) Чи нанесено відтиск печатки Виконавчого органу Свято-Успенської православної церкви с. Глибочок Баранівського району в акті приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021 у той час, яким датовано цей акт? 6) Чи нанесено (надруковано) текст в акті приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021 у той час, яким датовано цей акт? Якщо ні, то коли саме нанесено текст акта у вказаному документі?
Ухвалою суду від 17.07.2024, зокрема, проведення судової технічної експертизи документів, призначеної ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі №906/1138/23, доручено КНДІСЕ з огляду на лист ЖВ КНДІСЕ №991/1249-4-24/25 від 28.06.2024 (т.3, а.с.5-6).
Ухвалою суду від 24.09.2024 задоволено клопотання заступника директора КНДІСЕ №16740/14791-4-24/34 від 13.08.2024 (т.3, а.с.27-28) та погоджено проведення судової технічної експертизи документів у справі №906/1138/23, призначеної ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі №906/1138/23, у строк понад 90 календарних днів, при цьому у межах розумного строку.
29.10.2024 на адресу суду від КНДІСЕ надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів №8489/24-34 від 08.10.2024 (т.3, а.с.39-48).
Так, зокрема, представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) у судовому засіданні 27.11.2024 повідомив, що доступу до документів ФОП Данилюка Л.І. у нього немає. При цьому позивач за первісним позовом заперечив щодо надання дозволу на вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу, оскільки договір зберігання, акт передання та накладна наявні у нього в одному примірнику, у випадку незгоди з результатами проведеної експертизи позивач буде позбавлений можливості призначити повторну чи комплексну експертизу, що призведе до порушення його права на захист (т.3, а.с.60-61). У судовому засіданні 08.01.2025 представник позивача за первісним позовом не надав дозвіл на вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу у всіх наданих порівняльних та досліджуваних документах, вказав, що інших документів немає.
Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) повідомив, що станом на 27.11.2024 в релігійної громади немає будь-яких оригіналів документів за період березень 2021 року - серпень 2023 року з відтисками печаток, штампів та з підписами ФОП Данилюка Л.І. і настоятеля Української Православної Свято-Успенської Церкви Северина В.Й. (т.3, а.с.58-59)
Северин В.Й. у заяві від 19.12.2024 повідомив, що на даний час доступу до документів із відтисками печатки, а також зразками підписів ФОП Данилюка Л.І., які датовані з березня 2021 року немає, а тому надати їх теж не має можливості (т.3, а.с.68-69, 74-75).
Ухвалою суду від 08.01.2025, зокрема, клопотання експертів КНДІСЕ про надання додаткових матеріалів №8489/24-34 від 08.10.2024 у справі №906/1138/23 задоволено частково, відмовлено в частині надання дозволу на вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу; зупинено провадження у справі.
24.03.2025 на адресу суду від директора КНДІСЕ надійшов лист №5131/14791-4-24/34 від 11.03.2025, у якому повідомлено, що оплата за проведення експертизи №8489/24-34 не надходила, клопотання виконано частково, що унеможливлює організацію проведення призначеної експертизи, у зв'язку з чим експертне провадження №8489/24-34, заведене за ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.07.2024, залишено без виконання (т.3, а.с.99-100).
Ухвалою господарського суду від 31.03.2025 провадження у справі №906/1138/23 поновлено та призначено підготовче засідання на 16.04.2025. У даному засіданні представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) заявив усне клопотання про відкладення засідання для скликання Парафіяльної ради щодо вирішення питання про оплату експертизи.
У підготовчому засіданні 16.04.2025 оголошено перерву до 21.05.2025.
15.05.2025 до суду від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надійшов лист №50 від 14.05.2025 із зазначенням про те, що парафіяльними зборами релігійної організації 11.05.2025 прийнято рішення про надання дозволу голові парафіяльної ради релігійної організації укласти договір на проведення експертизи з КНДІСЕ на суму від 80000,00 грн за умови витребування Господарським судом Житомирської області від ФОП Данилюка І.Л. чи настоятеля протоієрея Северина В.Й. других примірників оригіналів договору зберігання від 06.03.2021 та акта приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021, надання їх релігійній організації для приєднання до матеріалів справи №906/1138/23; після отримання цих документів розглянути про зазначене на парафіяльних зборах щодо внесення змін до річного бюджету та плану фінансово-господарської діяльності на 2025 рік релігійної організації (т.3, а.с.108-111).
Суд зауважує (ухвала від 21.05.2025 у справі №906/1138/23), що у підготовчому засіданні 21.05.2025 представник позивача за первісним позовом надав свої пояснення та повідомив, що другі примірники оригіналів договору зберігання від 06.03.2021 та акта приймання-передачі майна на зберігання від 06.03.2021 у ФОП Данилюка І.Л. відсутні. Представник відповідача за первісним позовом зі свого боку не підтвердив, що за відсутності других примірників оригіналів експертиза буде оплачена. При цьому у матеріалах справи міститься лист Северина В.Й. від 19.12.2024, а релігійній організації було надано достатньо часу для прийняття рішення щодо оплати вартості експертизи.
Ухвалою суду від 21.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1138/23 до судового розгляду по суті на 25.06.2025.
У судовому засіданні 25.06.2025 представник ФОП Данилюка Л.І. підтримав первісний позов та просив задовольнити його у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити. Представник Релігійної громади зі свого боку просив повністю відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов.
Протокольною ухвалою суду від 25.06.2025 продовжено строк розгляду справи по суті та оголошено перерву в судовому засіданні до 27.08.2025.
Представник ФОП Данилюка Л.І. після оголошеної перерви в судове засідання не прибув, хоча про дату та час його проведення повідомлений (т.3, а.с.118).
27.08.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
З матеріалів справи слідує, що 06.03.2021 між Українською Православною Свято-Успенською Церквою в особі настоятеля протоієрея Василія Йосиповича Северина (далі - зберігач) та ФОП Данилюком Леонідом Ігоровичем (далі - поклажодавець) укладено договір зберігання (далі - договір) (т.1, а.с.6-7).
Згідно з п.1.1 договору, зберігач зобов'язується, без права користування, зберігати майно, передане поклажодавцем, і повернути таке майно у схоронності та належному вигляді, згідно умов даного договору.
Під майном, яке передається на зберігання за цим договором, розуміється: брус сосна 15*20*6 м в кількості 8 штук; брус сосна 7*20*6 м в кількості 34 штуки; брус сосна 7*15*5 м в кількості 43 штуки; брус сосна 8*14*6 м в кількості 30 штук; брус сосна 13*14*5 м в кількості 6 штук; дошка обрізна 30 4 м 6 кубів (п.1.2 договору). Майно зберігається на території Української православної Свято-Успенської церкви, за адресою: с. Глибочок Баранівського р-ну Житомирської обл., вул. Поліська (п.1.3 договору).
Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.4 договору, передача майна на зберігання та повернення майна поклажодавцеві оформляється сторонами актом приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна складається і підписується повноважними представниками сторін. Акт приймання-передачі майна про повернення зі зберігання укладається сторонами протягом п'яти робочих днів з моменту припинення строку дії цього договору або протягом одного дня у випадку пред'явлення вимоги поклажодавця про дострокове повернення майна зі зберігання.
Договір зберігання - є безоплатним (п.3.1 договору).
Цей договір набуває чинності з дня його укладення і діє до 31.12.2024. Якщо до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявить про небажання пролонгувати його дію, то цей договір вважається щоразу пролонгований на тих самих умовах та на той самий строк (п.6.1 договору).
Відповідно до акта приймання-передачі від 06.03.2021, поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно, зазначене у п.1.2 договору, на зберігання на території Української Православної Свято-Успенської Церкви за адресою: вул. Поліська, с. Глибочок, Баранівський р-н, Житомирської обл. (т.1, а.с.7).
Майно, яке було передано на зберігання, ФОП Данилюк Л.І. придбав у ФОП Дем'яненка І.В. на загальну суму 462400,00 грн на підставі накладної №23 від 06.03.2021 (т.1, а.с.5).
04.08.2023 ФОП Данилюк Л.І. направив на адресу Парафії вимогу про повернення майна від 04.08.2023, у якій просив протягом одного робочого дня з моменту її отримання повернути майно зі зберігання (т.1, а.с.8-9), однак така вимога залишилася без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення ФОП Данилюка Л.І. до суду з первісним позовом.
Заперечуючи первісні позовні вимоги та посилаючись на наявність підстав для визнання договору зберігання від 06.03.2021 недійсним, Парафія подала до суду зустрічний позов.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором зберігання.
Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (ч.1 ст.937 ЦК України).
Згідно з положеннями ст.938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч.ч.1, 2 ст.949 ЦК України).
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст.953 ЦК України).
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) стверджує, що настоятель протоієрей Северин В.Й., укладаючи договір зберігання від 06.03.2021 та приймаючи майно на зберігання, діяв всупереч вимог Статуту Глибочанської парафії Житомирської єпархії, одноособово, на власний розсуд, володіючи ситуацією про припинення діяльності релігійної організації та зміни в статутній діяльності релігійної організації, передача майна на зберігання не відображалася в бухгалтерському обліку сторін договору; спірне майно на територію релігійної організації не доставлялося, на зберігання не передавалося і на даний час не знаходиться.
Так, відповідно до Статуту Глибочанської парафії Житомирської єпархії, ухваленого парафіяльними зборами 25.08.1991 та затвердженого керуючим Житомирською єпархією Української Православної Церкви 16.09.1991, Глибочанська парафія - релігійне об'єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії (п.1). Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею (п.6). Глибочанська парафія володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим Статутом, Статутом Української Православної Церкви та Статутом Житомирської єпархії (п.7).
Згідно з п.п.8, 10, 12, 13 вказаного Статуту Глибочанської парафії Житомирської єпархії, органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Зокрема, Парафіяльні збори планують фінансово-господарську діяльність парафії. Парафіяльна рада, яка є виконавчим і розпорядчим органом Парафіяльних зборів, підзвітна Парафіяльним зборам і настоятелю (п.11), вирішує поточні господарські питання; виступає у громадянських правостосунках, заключає від імені парафії договори, вступає в обов'язки, представляє парафію у суді. Голова Парафіяльної ради повноцінно представляє Парафіяльну раду у ділових відносинах з фінансово-господарських та адміністративних питань, а також у суді; у необхідних випадках видає доручення для виконання відповідних завдань. Усі офіційні папери, що йдуть з парафії, підписуються настоятелем та головою Па рафіяльної ради. У разі, якщо головою Парафіяльної ради є настоятель, другий підпис належить казначею. Банківські та інші фінансові документи підписуються головою Парафіяльної ради та казначеєм (п.13). В разі припинення діяльності парафії, як структурного підрозділу УПЦ, її правонаступником виступає єпархіальне управління (п.27) (т.1, а.с.24-25).
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, релігійна організація Українська Православна Церква (код ЄДРПОУ 25312516) зареєстрована 17.10.1991, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне 06.02.2014.
На парафіяльних зборах 30.03.2023, відповідно до протоколу №1, керівником Української Православної Свято-Успенської Церкви обрано Ільчука А.Д. (т.2, а.с.22, 23).
Враховуючи висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 №Н-8/11 (т.2. а.с.73-91), 11.05.2023 проведено засідання загальних зборів Української Православної Свято-Успенської Церкви, за результатами якого, відповідно до протоколу №1, прийнято рішення змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади - на "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область"; викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції; обрати керівником Релігійної організації Смірнова О.О.; позбавити повноважень та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань представника Української Православної Свято-Успенської Церкви Северина В.Й.; уповноважити Смірнова О.О. на представництво інтересів Релігійної громади (т.2. а.с.24-29, 30).
Відповідно до Статуту "Парафія Успіння Богородиці Житомирсько-овруцької єпархії Української православної церкви (православної церкви України) село Глибочок Звягельський район Житомирська область", затвердженого Єпархіальним архієреєм Управління Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) 26.05.2023 та зареєстрованого розпорядженням начальника Житомирської ОВА №224 від 07.06.2023, Парафія є місцевою релігійною організацією православних віруючих громадян, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, проживають на території села Глибочок Звягельського району Житомирської області та визнають свою канонічну та організаційну належність до Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у складі релігійного об'єднання - Православної Церкви України (ПЦУ) (п.1.1). Місцезнаходження Релігійної громади: вул. Поліська, 56-В, с. Глибочок, Звягельський район, Житомирська область (п.1.6) (т.2, а.с.31-41).
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація Релігійної організації проведена 22.05.2023; державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, а саме зміни керівника або відомостей про керівника, зміни найменування, проведена 14.06.2023 (т.2, а.с.178-181).
Згідно з поясненнями Управління культури та туризму Житомирської обласної військової адміністрації від 09.04.2024 №554-1.22/04-24 (т.2, а.с.202), у 1991 році представники релігійної громади Української Православної Церкви с. Глибочок Баранівського району Житомирської області подали до облдержаміністрації пакет документів (заяву, протокол Загальних зборів, статут релігійної громади) для реєстрації статуту релігійної громади. Рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів від 17.10.1991 №303 було зареєстровано Статут релігійної громади с. Глибочок Баранівського району. Реєстраційна дія від 06.02.2014 щодо релігійної організації Українська Православна Свято-Успенська Церква стосовно включення відомостей про юридичну особу з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, була проведена державним реєстратором Баранівської районної адміністрації на підставі відомостей інвентаризації юридичних осіб. Реєстраційна дія «Державна реєстрація включення відомостей про юридичну особу» від 22.05.2023 була проведена на підставі документів, поданих керівником релігійної організації, згідно ст.17, п.3, пп.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (т.2, а.с.203-210).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб (ч.1 ст.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення) (ст.13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи у їх сукупності та наявних в матеріалах справи доказів, суд встановив, що оспорюваний договір зберігання укладено у період, коли свідоцтво про державну реєстрацію релігійної організації було недійсним, тобто коли релігійна організація не мала статусу юридичної особи, що виключало її право на вчинення юридично значимих дій, зокрема укладення договорів.
Більше того, всупереч наведеним вище положенням Статуту Глибочанської парафії Житомирської єпархії (1991 рік), договір зберігання від 06.03.2021 підписано настоятелем одноособово, без підпису казначея, без відповідних рішень Парафіяльної ради, яка наділена повноваженнями на вирішення поточних господарських питань та укладення від імені парафії договорів, за власним умислом (розсудом) та не в інтересах релігійної організації.
На переконання суду, враховуючи безоплатний характер договору зберігання та специфіку діяльності релігійної організації, умови цього договору не відповідають встановленим цивільним законодавством принципам справедливості, добросовісності та розумності, не узгоджуються з метою реалізації статутних завдань та здійснення діяльності релігійної спрямованості.
Доказів на спростування викладених обставин матеріали справи не містять.
Також суд приймає до уваги, що у період з 15.06.2023 по 12.07.2023 на виконання протоколу Парафіяльних зборів Релігійної громади №1 від 12.06.2023 було проведено приймання фінансів та майна, якими Релігійна громада буде здійснювати володіння, користування та розпорядження на праві власності та інших правових підставах, про що складено відповідний акт приймання №1 від 10.07.2023 (т.2, а..с.42-49, 58-67). Зі змісту вказаного акта не вбачається факт передачі спірного майна.
Водночас слід зауважити про те, що представлена позивачем за первісним позовом видаткова накладна №23 від 06.03.2021 (т.1, а.с.5) містить арифметичну помилку при визначенні загальної суми товару - 462400,00 грн, у той час коли вірною є сума - 369600,00 грн, що викликає сумніви з приводу її достовірності та фактичної передачі зазначеного у ній обсягу товару (факт купівлі-продажу не підтверджується іншими доказами), який (товар), за даними ФОП Данилюка Л.І., було передано на зберігання.
Під час огляду 12.07.2023 майна (пиломатеріалів), яке знаходилося поблизу будівлі церкви, майна, зазначеного в оспорюваному договорі, виявлено не було (т.2, а.с.56, 50-55), що сторонами не заперечується.
Пояснення та докази сторін щодо іншої лісопродукції, завезеної на територію церкви, та її походження, зокрема акти про оприбуткування деревини №2 від 22.04.2021, №7 від 20.07.2021, листи №41 від 21.04.2023, №42 від 28.04(07).2021, суд не приймає до уваги як такі, що не стосуються предмета даного спору. Суд відхиляє пояснення ОСОБА_1 як свідка від 18.09.2023 (т.1, а.с.26) у зв'язку з недотриманням вимог щодо їх форми та змісту, визначених у ст.88 ГПК України. Відтак клопотання представника позивача за первісним позовом про визнання доказу недопустимим від 09.10.2023 підлягають задоволенню.
Також з підстав недотримання вимог ст.88 ГПК України не приймаються до уваги і пояснення ОСОБА_1 від 17.11.2023, і заяви ОСОБА_5 від 16.11.2023, ОСОБА_4 від 17.11.2023, ОСОБА_3 від 17.11.2023, ОСОБА_2 від 10.11.2023 та від 24.04.2024 (т.1, а.с.72-75, 133-136; т.2, а.с.121, 122) як свідків. А у зв'язку з відсутністю заяви свідка, оформленої відповідно до ст.88 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом від 09.10.2023, від 20.11.2023 №19 про виклик ОСОБА_2 у якості свідка, так як не має повноважень для виклику та підстав для допиту, визначених ч.1 ст.89 ГПК України.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у п.п.64, 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено у п.п.80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (п.82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п.24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (п.63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» зазначено, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п.7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору зберігання від 06.03.2021 недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності не є ефективним способом захисту.
Оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.
Разом із тим, з огляду на встановлену судом наявність підстав, передбачених ч.1 ст.215, ч.ч.1, 2 ст.203 ЦК України, для визнання договору зберігання від 06.03.2021 недійсним, первісний позов про зобов'язання повернути майно, прийняте на зберігання згідно такого договору, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст.ст.76-79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що інші докази та доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені без задоволення та не прийняті до уваги, оскільки не спростовують встановлених вище обставин і наведених висновків суду.
Щодо розподілу судових витрат.
У силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову покладаються на ФОП Данилюка Л.І., за подання зустрічного позову - на Парафію.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.
2. У задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 05.09.25
Суддя Прядко О.В.
Друк: 1 - у справу;
- представнику позивача за первісним позовом (ел.каб.);
- відповідачу за первісним позовом (ел. каб.).