вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про повернення позовної заяви
05.09.2025 Справа № 904/4878/25
Суддя Кеся Н.Б., розглянувши матеріали
за позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, м.Дніпро в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, м.Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛОГ", м.Дніпро
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра, м.Дніпро в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі-Позивач) через систему "Електронний суд" 29.08.2025 року звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛОГ" (далі-Відповідач), в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛОГ" (код ЄДРПОУ 24201950) на користь Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925) нежитлове приміщення, площею 405,8 кв.м, що розташоване в прибудові А1-1, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 44, корпус 3 приміщення 1а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1883998212101);
стягнути з Відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, пр.Д.Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA 228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ, код ЄДРПОУ 02909938).
В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на те, що спірний об'єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення, прибудова А1-1, загальною площею 405,8 кв.м) на підставі підроблених документів незаконно вибуло з державної власності в особі Міністерства охорони здоров'я України та на теперішній час перебуває у володінні ТОВ "ЕКОЛОГ", яке є остаточним недобросовісним набувачем майна та належним відповідачем за віндикаційним позовом.
За подання позову прокуратура сплатила судовий збір на суму 16056,28 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2606 від 27.08.2025 року.
01.09.2025 року ухвалою суд позовну заяву залишив без руху та встановив Позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати до позову придатний для читання Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 09.12.1998 року; надати докази внесення на депозитний рахунок Господарського суду Дніпропетровської області (№ UA558201720355209002000000262 у ДКСУ у м.Київ, одержувач: Господарський суд Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 03499891)) грошових коштів у розмірі вартості (за експертно-грошовою оцінкою, чинною на дату подання позову) нежитлового приміщення, площею 405,8 кв.м, що розташоване в прибудові А1-1, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 44, корпус 3 приміщення 1а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1883998212101); доказів щодо експертно-грошової оцінки спірного нежитлового приміщення.
03.09.2025 року через систему "Електронний суд" Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра подала заяву про усунення недоліків, щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, в якій зазначила таке:
09.04.2025 набрав чинності Закон України №4292-ІХ від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача»;
цим законом внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема у Господарському процесуальному кодексі України статтю 164 доповнено частиною шостою, згідно з якою у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви;
однак, предметом позову у цій справі є витребування нерухомого майна від недобросовісного набувача - ТОВ «ЕКОЛОГ», а тому норма частини шостої статті 164 ГПК України не застосовується;
слід зазначити, що пред'явлення позову - це дія, яку вчиняє особа з метою захисту своїх прав, свобод чи інтересів (прав, свобод чи інтересів інших осіб) шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Отже, пред'явлення позову є вольовим актом особи, спрямованим на захист своїх прав, свобод чи інтересів, який не залежить від прийняття судом щодо нього певного процесуального рішення - відкриття провадження у справі чи повернення позову;
пред'являючи позов до суду, позивач визначає до відповідача матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного права;
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71) дійшла висновку про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи;
реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес і спосіб його захисту;
водночас, відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу III ГПК України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінки обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях господарського процесу;
тобто визначення предмета спору та обрання способу захисту є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду під час розгляду справи, проте не є оцінкою на стадії відкриття провадження;
близькі за змістом висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2020 № 910/17443/19;
прокурором у позовній заяві викладено вимогу про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГ» (код ЄДРПОУ 24201950) на користь Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925) нежитлове приміщення, площею 405,8 кв.м, що розташоване в прибудові А1-1, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 44, корпус 3 приміщення 1а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1883998212101);
отже, саме позовній вимозі про витребування з чужого незаконного володіння суд має надати оцінку під час розгляду справи, оскільки у відповідача ТОВ «ЕКОЛОГ» відсутні правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності на нежитлове приміщення 1а, що розташоване в прибудові А1-1 по вул. Набережна Перемоги, 44, корпус 3 в м.Дніпрі, тому останній не може вважатися добросовісним набувачем;
набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка інформації про нерухоме майно дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна,- в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним;
при цьому, нежитлове приміщення 1а, загальною площею 405, 8 кв.м. за адресою: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 44, корпус 3, як самостійний об'єкт нерухомості ніколи фізично не створювався (не будувався), проектна та дозвільна документація на нього відсутні, а сам факт його юридичного існування (наявність відомостей про нього в Державному реєстрі речових прав за ТОВ «Еколог») витікає з неправомірних дій державного реєстратора Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Грендач Т.В., яка від імені директора ТОВ «Еколог» Герасименка Є.Є. (якого на момент проведення цієї державної реєстрації не було в живих) та на підставі недостовірних відомостей, тобто без належних правових підстав внесла відомості про даний об'єкт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
фактично відбулася подвійна реєстрація права власності на частину нежитлового приміщення, що розміщене в прибудові А1-1 до гуртожитку №6, який належить на праві оперативного управління Дніпровському державному медичному університетові, загальною площею 405,8 кв.м., що фактично розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 44 Б та власним якого є держава в особі Міністерства охорони здоров'я України;
водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування (повернення) майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 490/6324/19, від 19.12.2023 у справі № 916/731/21;
засадничі ідеї права (принципи), що визначають зміст та спрямованість його норм на врегулювання суспільних відносин і встановлюють вимоги як до юридичних норм у процесі правотворчої діяльності, так і до поведінки суб'єктів правовідносин, що регулюється нормами права. Зміст принципу не можна звужувати до абстрактної правової категорії. Принципи господарського судочинства становлять цілісну систему та є нормами-принципами, які визначають керівні ідеї діяльності господарського суду, що є органом влади, до повноважень якого віднесено захист прав та охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб, яким законодавцем надано право на звернення до господарського суду в силу приписів ст.4 ГПК України;
однією із базових засад господарського судочинства законодавцем визначено принцип диспозитивності та закріплено його у ст. 14 ГПК України, яка визначає обов'язок суду здійснювати розгляд справ не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до процесуального закону, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках;
реалізація принципу диспозитивності у господарському судочинстві пов'язується безпосередньо з волевиявленням осіб, які беруть участь у справі, та забезпечується гарантією права на звернення до господарського суду в установленому законом порядку;
таким чином, диспозитивність господарського судочинства - це можливість суб'єктів самостійно упорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього, з кількох запропонованих законом або ж договором варіантів поведінки вибирати оптимальний з погляду власних інтересів;
суд має обов'язок сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними передбачених процесуальним законом прав, зберігаючи при цьому об'єктивність та неупередженість;
зокрема, Європейський суд з прав людини у п. 82 рішення у справі «Олюджіч проти Хорватії» від 05.02.2009 зауважив, що національний суд володіє певною межею розсуду під час розгляду справи, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін. Однак суд не позбавлений обов'язку мотивувати свої дії, оскільки протилежне становитиме порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
характер вимоги позивача про захист права визначається характером порушеного чи оспорюваного права або інтересу, зміст і призначення якого, в основному, і визначає спосіб його захисту;
у постанові від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21 Верховний Суд, застосовуючи ст.14 ГПК України, дійшов висновку про те, що позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні;
Велика Палата Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зазначив, що диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти;
суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті;
суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов'язком визначення способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23);
таким чином, диспозитивність у господарському процесі означає не лише свободу волевиявлення сторін, а й процесуальну самостійність позивача у визначенні меж судового розгляду. Порушення цього принципу судом, зокрема шляхом нав'язування позивачу іншого способу захисту чи відмови судом у розгляді справи через неналежний спосіб захисту - є процесуальною помилкою, що порушує право на справедливий суд;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту;
отже, у випадку якщо суд дійде висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 388 ЦК України, це не свідчить про обов'язок позивача змінити предмет позову, оскільки це є правом позивача і за обрання можливого неефективного способу захисту позивач несе відповідні ризики у вигляді відмови в задоволенні позову;
частина п'ята статті 390 ЦК України передбачає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду;
тобто невнесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача;
таким чином, ч. 5 ст. 390 ЦК України не поширюються на випадки подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача;
аналізуючи норми ст.ст. 86, 210 ГПК України, питання добросовісності чи недобросовісності набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів під час судового розгляду;
при цьому прокурором не подавався позов про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, а при обґрунтуванні позовних вимог прокурор посилався на недобросовісність дій ТОВ «ЕКОЛОГ»;
будь-яких процесуальних дій щодо зміни підстав та предмета позову із застосуванням ст.388 ЦК України прокурором не здійснювалося, хоча виходячи з принципу диспозитивності такі дії може вчинити виключно прокурор як позивач за цим позовом;
таким чином, у випадку встановлення обставин недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України, а у разі встановлення обставин добросовісності - відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи ч. 5 ст. 390 ЦК України, з огляду на невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду;
отже, прийняття ухвали судом про залишення позовною заяви прокурора без руху, якою запропоновано внести грошові кошти у розмірі вартості майна на депозитний рахунок суду до встановлення всіх обставин справи та дослідження судом доказів під час судового розгляду, фактично призводить до зміни правових підстав позову.
Дослідивши зазначені аргументи прокуратури щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, суд не погоджується із зазначеними аргументами, з огляду на таке.
Відповідно до ч.6 статті 164 ГПК України у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Абзацом третім частини 2 статті 174 ГПК України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.
Частиною 4 статті 174 ГПК України передбачено: якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно з ч.13 статті 238 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача.
Відповідно до абзаців першого, другого частини 5 статті 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Частиною 5 статті 12 ЦК України унормовано: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Враховуючи наведені положення процесуального та матеріального права, суд не погоджується із запереченнями прокурора щодо внесення коштів на депозит, оскільки:
Відповідач вважається добросовісним набувачем майна допоки суд під час розгляду справи по суті не встановить протилежне з огляду на докази прокурора і не ухвалить відповідне судове рішення;
перерахування коштів на депозит суду за позовом, в якому стверджується про недобросовісність набувача майна, не є зміною предмету або підстав позову, а є вимогою Закону як передумова для вирішення спору по суті. У випадку невиконання цих вимог суд вбачає наслідки у вигляді не відмови у позові, а повернення або залишення позову без розгляду.
В ухвалі від 01.09.2025 року суд зазначив, що у разі не усунення всіх недоліків у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулась з позовом.
До позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених вимог статей 162, 164, 172, 173 ГПК України, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, які передбачають повернення позову у випадку не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом.
Відповідно до ч. 6 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
У зв'язку з не виконанням у повному обсязі та не усуненням повністю недоліків позовної заяви, позовна заява підлягає поверненню без розгляду.
Вказані обставини не є проявом надмірного формалізму, застереження про який неодноразово зазначав у своїх судових рішеннях Европейський суд з прав людини та Верховний суд (України), а є запорукою дотримання принципу рівності сторін перед законом і судом, закріпленого у ст. 7 ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Судовий збір буде повернутий Позивачеві за його окремо поданим клопотанням або заявою.
Крім того, суд звертає увагу, що 07.01.2025 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 №606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону "Про судовий збір".
Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.
Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником подається до суду оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Тож, відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним.
Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов'язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином.
Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті Судової влади України та доступна за посиланням:
https://court.gov.ua/storage/portal/sud5005/%D0%97%D0%90%D0%AF%D0%92%D0%90.doc
Враховуючи викладене, для здійснення повернення судового збору з Державного бюджету України, заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.
На підставі викладеного, керуючись ч.4 ст. 174, ст.ст. 234, 235 ГПК України, господарський суд -
1. Повернути позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
2. Додаток: позовна заява з доданими до неї матеріалами.
3. Для фактичного здійснення повернення судового збору з Державного бюджету України Лівобережній окружній прокуратурі міста Дніпра необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.
4.Ухвала набирає законної сили з дати її підписання - 05.09.2025 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в десятиденний строк у порядку, встановленому статтями 254-259 ГПК України.
Суддя Н.Б. Кеся