вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.09.2025м. ДніпроСправа № 911/2221/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Управління освіти, молоді та спорту Баришівської селищної ради (смт.Баришівка (з), Броварський район, Київська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (м. Павлоград, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором № 503 від 14.10.2024 у загальному розмірі 522 850 грн. 30 коп.
Управління освіти, молоді та спорту Баришівської селищної ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 503 від 14.10.2024 у загальному розмірі 522 850 грн. 30 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 407 080 грн. 20 коп. - основний борг;
- 58 541 грн. 48 коп. - пеня;
- 28 495 грн. 61 коп. - штраф;
- 22 877 грн. 75 коп. - інфляційні втрати;
- 5 855 грн. 26 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором №503 від 14.10.2024 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата (відмови відповідача у здійсненні заправки автомобілів позивача), внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 407 080 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 6.3. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.01.2025 по 24.06.2025 у загальному розмірі 58 541 грн. 48 коп., а також штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару в сумі 28 495 грн. 61 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня по травень 2025 року в сумі 22 877 грн. 75 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.01.2025 по 24.06.2025 у сумі 5 855 грн. 26 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 842 грн. 75 коп. та витрати поштового зв'язку у загальному розмірі 540 грн. 00 коп.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2025 матеріали позовної заяви Управління освіти, молоді та спорту Баришівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення 522 850 грн. 30 коп. передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 матеріали справи № 911/2221/25 передано для розгляду судді Фещенко Ю.В.
Крім того, від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (вх. суду № 33701/25 від 04.08.2025), в якому він просить суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 04.08.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 04.08.2025 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 04.08.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 04.08.2025 о 18:26 (а.с.115).
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, судом встановлено, що ухвала суду від 04.08.2025 вважається врученою відповідачу 05.08.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.115).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 04.08.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129278722) надіслано судом 04.08.2025, зареєстровано в реєстрі 04.08.2025 та забезпечено надання загального доступу 05.08.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 04.08.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (05.08.2025), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 20.08.2025.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 04.09.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 03.09.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 03.10.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частинами 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати та поставки товару, факт здійснення попередньої оплати у встановленому договором розмірі, факт настання строку поставки товару, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для повернення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі, наявність підстав для стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як убачається з матеріалів справи, 14.10.2024 між Управлінням освіти, молоді та спорту Баришівської селищної ради (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір № 503 (далі - договір, а.с. 44-46), відповідно до умов пунктів 1.1. та 1.4. якого продавець зобов'язується у 2024-му році поставити покупцю товар (далі - товар) в асортименті та кількості, зазначеними в додатку 1 до договору, що є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такі товари. Предмет закупівлі: дизельне паливо, бензин А-95 за ДК 021:2015:09130000-9-Нафта і дистиляти.
Так, сторонами була підписана Специфікація, яка є додатком 1 до договору, в якій сторонами були визначені такі відомості про товар:
1) найменування товару - дизельне паливо, одиниця виміру - літр, кількість - 14 800, ціна за одиницю товару - 48 грн. 49 коп., сума з ПДВ - 717 652 грн. 00 коп.;
2) найменування товару - бензин А-95, одиниця виміру - літр, кількість - 3 800, ціна за одиницю товару - 56 грн. 53 коп., сума з ПДВ - 214 814 грн. 00 коп. (а.с. 47).
У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих зобов'язань.
Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.3. договору ціна договору становить 932 466 грн. 00 коп. з ПДВ - 155 411 грн. 00 коп. Товар оплачується і відпускається за цінами, вказаними в Специфікації до договору, в які входять всі податки і збори. Валютою договору є гривня.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення оплати, зокрема:
- оплата здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у даному договорі, протягом 10-ти календарних днів з моменту поставки товару (пункт 4.1. договору);
- підставою для оплати є рахунок-фактура та видаткова накладна на прийом матеріальних цінностей (пункт 4.2. договору);
- моментом оплати поставленого товару є дата списання коштів з відповідного рахунку покупця. При відсутності на реєстраційному рахунку покупця коштів, виділених на оплату відповідного бюджетного зобов'язання, оплата здійснюється протягом 15-ти банківських днів з моменту надходження коштів на рахунок покупця (пункт 4.3. договору);
- покупець здійснює розрахунки за фактично отриманий товар або партію товару з моменту отримання товару або партії товару та підписання сторонами здавально-приймальних документів (пункт 4.4. договору);
- платіжні документи за даним договором оформлюються з дотриманням усіх вимог чинного законодавства України, що по звичайно ставляться до змісту і форми таких документів (пункт 4.5. договору).
У відповідності до вказаних умов договору, позивач здійснив оплату товару на загальну суму 932 466 грн. 00 коп., що підтверджується такими платіжними інструкціями:
- платіжною інструкцією № 4096 (375982909) від 21.10.2024 на суму 836 717 грн. 00 коп. (а.с. 54);
- платіжною інструкцією № 4097 (3759831549) від 21.10.2024 на суму 26 669 грн. 50 коп. (а.с. 55);
- платіжною інструкцією № 4098 (375983082) від 21.10.2024 на суму 43 641 грн. 00 коп. (а.с. 56);
- платіжною інструкцією № 4099 (375982952) від 21.10.2024 на суму 25 438 грн. 50 коп. (а.с. 57).
Отже, позивач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав належним чином.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 5.3.1. договору передбачено, що продавець зобов'язаний забезпечити поставку товару не менш, ніж два рази на тиждень або у замовлені відповідальними особами покупця строки та в замовлених обсягах.
Відповідно до пункту 1.2. договору товар поставляється в межах смт. Баришівка та 5 км навколо за заявою покупця з урахуванням вимог пункту 5.3.1. договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем була підписана видаткова накладна № 0001/0002455 від 17.10.2024 на суму 932 466 грн. 00 коп. (а.с. 58).
До вказаної видаткової накладної сторонами була підписана Специфікація №0001/0002455-С, в якій наведені дані щодо найменування нафтопродуктів, виду талонів, кількості скретч-карток та кількості літрів, а саме:
1) найменування нафтопродуктів - 2710194300 дизпаливо; вид талонів - скретч-картки УкрДТ20л; купюри - 20; кількість скретч-карток - 740; кількість в літрах - 14 800;
2) 2710124512 Бензин А-95; вид талонів - скретч-картки УкрДТ20л; купюри - 20; кількість скретч-карток - 180; кількість в літрах - 3 600;
3) 2710124512 Бензин А-95; вид талонів - скретч-картки УкрДТ10л; купюри - 10; кількість скретч-карток - 20; кількість в літрах - 200. Загалом кількість дизпалива в літрах - 14 800, бензину А-95 - 3 800. Загальна кількість нафтопродуктів - 18 600 літрів.
Як зазначив позивач у позовній заяві, близько місяця після отримання талонів здійснювався безперешкодний відпуск палива на АЗС відповідача за пред'явленими талонами та за вказаний час позивач використав 424 талони, заправивши транспортні засоби 8 480 літрами дизельного палива, та 105 талонів, заправивши транспортні засоби 2 020 літрами бензину A-95. Однак, в подальшому відповідач порушив умови договору та припинив відпуск палива, посилаючись на його відсутність на АЗС, що не дозволило позивачу використати іншу частину - 6 320 літрів дизельного палива та 1 780 літрів бензину на загальну вартість 407 080 грн. 20 коп.
В позовній заяві позивач зазначає про те, що у нього залишились не отовареними:
1) 316 талонів номіналом 20 літрів для дизельного палива з номерами: 304623223020-304623223031, 304623223040-304623223045, 304623223049, 304623223054, 304623223055, 304623223060-304623223099, 304623223129, 304623223130, 304623223131, 304623223136-304623223159, 304623223180- 304623223187, 304623223196-304623223199, 304623223260-304623223299, 304623223301, 304623223303-304623223307, 304623223314-304623223339, 304623223346, 304623223347, 304623223350, 304623223351, 304623223380- 304623223440, 304623223461, 304623223480-304623223499, 304623223508, 304623223509, 304023223513-304623223515, 304623223518, 304623223519, 304623223540-304623223559, 304623223608, 304623223626-304623223635, 304623223672-304623223675, 304623223696-304623223699, 304623223720- 304623223729, 304623223731, 304623223733;
2) 83 талони номіналом 20 літрів для бензину А-95 з номерами: 303611901730-303611901739, 303611901753, 303611901770-303611901774, 303611901776, 303611901777, 303611901779-303611901799, 303611901850-303611901857, 303611901860-303611901863, 303611901876, 303611901878-303611901886, 303611901888-303611901909;
3) 12 талонів номіналом 10 літрів для бензину A-95 з номерами 303526654580-303526654591.
У зв'язку з вказаними обставинами, позивачем було направлено відповідачу на адресу його фактичного місцезнаходження, вказану в договорі, претензію № 01-17/473 від 01.04.2025, в якій була викладена вимога про повернення позивачу коштів в сумі 407 080 грн. 20 коп. у зв'язку з неможливістю використати залишкову кількість талонів для заправки транспортних засобів. Однак претензія була залишена відповідачем без відповіді.
Отже, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №503 від 14.10.2024 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата (відмови відповідача у здійсненні заправки автомобілів позивача), внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 407 080 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 6.3. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.01.2025 по 24.06.2025 у загальному розмірі 58 541 грн. 48 коп., а також штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару в сумі 28 495 грн. 61 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня по травень 2025 року в сумі 22 877 грн. 75 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.01.2025 по 24.06.2025 у сумі 5 855 грн. 26 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що предметом договору був товар зі специфічними характеристиками та порядком обігу - дизпаливо та бензин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила №1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу АЗС (абзац 2 пункту 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Враховуючи вказане, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС, а тому підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про передання постачальником покупцеві товару за договором, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали право покупцеві на отримання відповідної кількості товару (палива) за договором в майбутньому.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до положень вказаної вище Інструкції відповідачем були передані позивачу талони відповідних номіналів, що підтверджують право на отримання товару (а.с.58-82).
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, вище судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату в загальній сумі 932 466 грн. 00 коп.
Також судом встановлено, що відповідачем не було передано позивачу товар за договором на суму здійсненої попередньої оплати у розмірі 407 080 грн. 20 коп., а саме:
- дизельне пальне загальною кількістю 6 320 літрів;
- бензин загальною кількістю 1 780 літрів.
В свою чергу, відповідач вказані доводи позивача не спростував та не оспорив.
Також відповідач не надав доказів поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в залишковій сумі 407 080 грн. 20 коп.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У даному випадку позивач посилається на те, що товар на суму здійсненої попередньої оплати в розмірі 407 080 грн. 20 коп. відповідачем поставлений не був, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.
У той же час згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження поставки позивачу товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, на суму 407 080 грн. 20 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати позивачу.
Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 407 080 грн. 20 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 407 080 грн. 20 коп. попередньої оплати.
Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 407 080 грн. 20 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі порушення строків поставки товару з продавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів - щодо яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 6.3. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.01.2025 по 24.06.2025 у загальному розмірі 58 541 грн. 48 коп., а також штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару в сумі 28 495 грн. 61 коп.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 58 541 грн. 48 коп. та штрафу в сумі 28 495 грн. 61 коп. не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Проаналізувавши зміст договору, суд приходить до висновку, що в договорі сторонами не було погоджено конкретний строк поставки товару.
Також в матеріалах справи відсутні докази того, в якому обсязі та в який день відповідачем було відмовлено у заправці автомобілів позивача.
Отже, позивачем не доведено належними доказами факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з поставки товару на суму 407 080 грн. 20 коп. у період з 01.01.2025 по 24.06.2025.
Більше того, позивач здійснює нарахування пені та штрафу за прострочення поставки товару по 24.06.2025 включно, в той час, як сам позивач посилається на те, що 01.04.2025 позивачем була направлена претензія, в якій позивач просив відповідача повернути попередню оплату в сумі 407 080 грн. 20 коп. в строк до 30.04.2025 (а.с.83-86).
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З цього приводу суд також зазначає, що у відповідача не можуть існувати два взаємовиключні обов'язки одночасно:
1) обов'язок щодо поставки товару на суму 407 080 грн. 20 коп., а також,
2) обов'язок щодо повернення попередньої оплати на суму 407 080 грн. 20 коп.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 58 541 грн. 48 коп. та штрафу в сумі 28 495 грн. 61 коп.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня по травень 2025 року в сумі 22 877 грн. 75 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.01.2025 по 24.06.2025 у сумі 5 855 грн. 26 коп.
Слід відзначити, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивач здійснює також на суму 407 080 грн. 20 коп. в період з 01.01.2025 по 24.06.2025, при цьому, як було зазначено вище, позивачем не доведено наявність прострочення поставки товару відповідачем на вказану суму в заявлений період. Також позивач не зазначає в чому полягало прострочення відповідача в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в період з 01.01.2025 по 24.06.2025 (прострочення поставки товару чи прострочення повернення попередньої оплати).
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 22 877 грн. 75 коп. та 3% річних у сумі 5 855 грн. 26 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 6 106 грн. 20 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Управління освіти, молоді та спорту Баришівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення заборгованості за договором № 503 від 14.10.2024 у загальному розмірі 522 850 грн. 30 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (вулиця Соборна, будинок 99, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400; ідентифікаційний код 44604267) на користь Управління освіти, молоді та спорту Баришівської селищної ради (пров. Банний, будинок 3-А, смт. Баришівка (з), Броварський район, Київська область, 07501; ідентифікаційний код 42781137) - 407 080 грн. 20 коп. основного боргу та 6 106 грн. 20 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 04.09.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко