21.08.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4888/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін:
від позивача: Сова Ю.В., представник;
від відповідача: Тер-Товмасян Ю.Г., представник;
прокурор: Ємельянов В.А.
розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2025 року у справі № 904/4888/24 (суддя Юзіков С.Г.)
за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради
до Фізичної особи- підприємця Мирної Світлани Миколаївни
про зобов'язання усунути перешкоди, -
Керівник Криворізької південної окружної прокуратури звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до ФОП Мирної Світлани Миколаївни та просив:
- зобов'язати ФОП Мирну Світлану Миколаївну усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, просп. Перемоги, 35г, загальною площею 0,0112 га, кадастровий номер 1211000000:12:261:0039, шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва - будівлі площею 73,8 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2279149412110);
- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - торгівельний павільйон (загальною площею 73,8 кв.м), розташований за адресою: просп. Перемоги, 35г, м. Кривий Ріг, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2148739512110);
- скасувати державну реєстрацію права оренди ФОП Мирної Світлани Миколаївни на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:12:261:0039, площею 0,0112 га, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, просп. Перемоги, 35г, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2279149412110).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Комплексної схеми розміщення тимчасових об'єктів для здійснення підприємницької діяльності на територіях адміністративних районів в м. Кривий Ріг та пояснювальної записки до неї, виконаних у 2018 році КП "Парковка та реклама", ФОП Мирна С.М., використовувала частину земельної ділянки, розташованої на проспекті Перемоги біля будинку 35 в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу під розміщення тимчасових споруд, комплексу кіосків із трьох штук для здійснення підприємницької діяльності. Однак, в процесі здійснення підприємницької діяльності ФОП Мирна С.М. демонтувала тимчасові споруди та на їх місці самочинно побудувала торгівельний павільйон площею 73,8 кв. м та зареєструвала на нього право власності.
Прокурор у позовній заяві зазначив, що відповідачкою з метою створення передумов до подальшого незаконного заволодіння зазначеною земельною ділянкою та створення видимості обґрунтованого її зайняття, вжито заходи, спрямовані на безпідставну державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на ній.
14.08.2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Криворізької міської ради зареєстровано за відповідачкою право власності на підставі договору купівлі-продажу №1 від 20.10.1997 року, укладеного на Морській Товарній Біржі (Криворізька філія №1), за яким придбано у власність нежитлове приміщення №130, що знаходиться у будинку №35 по пр. Перемоги, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2148739512110).
В подальшому рішенням державного реєстратора Глеюватської сільської ради Волос О.В. від 11.05.2021 року внесені зміни щодо адреси спірного об'єкту, а саме пр. Перемоги, приміщення №130 в будинку 35 змінено на пр. Перемоги, будинок, 35г. При цьому, первинна адреса спірній будівлі не присвоювалась взагалі, відповідно не могла бути змінена.
При цьому змінено тип спірного майна, а саме - приміщення змінено на будинок. Зміни внесені на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданого 12.10.2020 ФОП Ткачов М.Г. та рішення виконавчого комітету Інгулецької районної у м. Кривому Розі ради від 16.09.2020 року №270 про врегулювання адреси.
Моніторингом веб-порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що відповідачка не отримувала будь-які дозвільні документи щодо збільшення площі приміщення торговельного павільйону.
Крім того, незважаючи на вказані обставини, рішенням Криворізької міської ради від 23.12.2020 року №113, без проведення земельних торгів, у порушення ст. 134, 135 Земельного кодексу України, затверджено проект землеустрою щодо відведення ФОП Мирній С.М. для розміщення самочинно збудованого торгового павільйону земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:12:261:0039 площею 0,0112 га.
Прокурор також зазначив, що спірний об'єкт будівництва збудовано на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети. Однак, Мирна С.М. побудувала на ній торгівельний павільйон площею 73,8 кв. м та зареєструвала на нього право власності.
05.03.2025 року до господарського суду від представників позивача та відповідачки надійшли спільні заява про затвердження мирової угоди та мирова угода від 03.03.2025 року, підписана представниками сторін.
18.03.2025 року від прокурора надійшли заперечення проти затвердження мирової угоди.
Заперечення обґрунтовані тим, що:
- Криворізька міська рада у справі №904/4888/24 не представляє власні інтереси як юридичної особи щодо власного майна, а є представницьким органом територіальної громади м. Кривого Рогу;
- умови мирової угоди суперечать закону та порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб. Зокрема, основними позовними вимогами прокурора є саме знесення самочинно збудованих об'єктів, однак мирова угода від 03.03.2025 не містить жодних умов про знесення самочинно збудованих об'єктів;
- відповідно до п. 3 Мирової угоди Криворізька міська рада не заперечує про надання спірної земельної ділянки в оренду ФОП Мирній С.М., з порушенням ст. 134-135 ЗК України, а саме на позаконкурсній основі під розміщення спірного самочинно збудованого торгівельного павільйону та не заперечує проти права власності на спірне майно;
- мирова угода від імені міської ради підписана начальником юридичного управління Виконкому Криворізької міської ради Кудіним М. Разом з цим, Кудін М.В. не мав повноважень на підписання мирової угоди, оскільки на пленарному засіданні міської ради рішення відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не приймалося.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2025 року у справі №904/4888/24 спільну заяву Криворізької міської ради та Фізичної особи- підприємця Мирної Світлани Миколаївни про затвердження мирової угоди - задоволено.
Затверджено мирову угоду від 03.03.2025 року у справі №904/4888/24, укладену між Криворізькою міською радою та Фізичною особою-підприємцем Мирною Світланою Миколаївною в редакції, яка узгоджена сторонами:
у господарській справі № 904/4888/24
м. Кривий Ріг "03" березня 2025 року
КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА РАДА (50101, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Молодіжна, будинок 1; код ЄДРПОУ 33874388), в особі КУДІНА МАКСИМА ВІКТОРОВИЧА, що діє на підставі довіреності, іменована надалі Позивач, з однієї сторони, та
Фізична особа - підприємець Мирна Світлана Миколаївна (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), іменована надалі Відповідач, з іншої сторони, від імені якої діє повноважний представник Хачатурян Альберт Размікович (що зареєстрований: АДРЕСА_2 ) на підставі довіреності від 05.03.2024 року, посвідченої нотаріусом міста Варшава Магдаленою Архутовською, номер в Реєстрі нотаріальних дій А №2236/2024, (спільно іменовані надалі - Сторони, а окремо - Сторона), уклали цю Мирову угоду у справі №904/4888/24 про наступне:
1. З метою врегулювання господарського спору у справі №904/4888/24 за позовом Керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до відповідача ФОП Мирна С.М. про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та права оренди, усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, припинення володіння нерухомим майном, що розглядається Господарським судом Дніпропетровської області, Сторони досягли взаємоприйнятної домовленості відносно предмету спору по справі №904/4888/24.
2. На земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:12:261:0039 площею 0,0112 га, яка знаходиться за адресою: проспект Перемоги 35Г м. Кривий Ріг, розташовується об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля (будівля магазину) площею 73,8 кв. м, яка належить Мирній Світлані Миколаївні на підставі Договору купівлі-продажу від 20.10.1997 року, укладеного на Морській товарній біржі (Криворізька філія №1) (реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна 2148739512110).
3. Криворізька міська рада не заперечує проти надання земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:12:261:0039 в оренду ФОП Мирна С.М., яка вже перебуває в оренді у ФОП Мирна С.М. під нерухомим майном, та не заперечує проти права власності на визначене у п. 2 цієї Мирової угоди майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Мирною Світланою Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 );
4. ФОП Мирна С.М. зобов'язується протягом 36 місяців після затвердження цієї Мирової угоди сплачувати Позивачу орендну плату за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:12:261:0039, на якій розміщено нерухоме майно, визначене у пункті 2 цієї Мирової угоди, у подвійному розмірі та з передплатою на 6 (шість) місяців (звичайний розмір орендної плати встановлений Договором оренди земельної ділянки);
5. Після спливу 36 місяців після затвердження цієї Мирової угоди Відповідач зобов'язується сплачувати Позивачу орендну плату відповідно до умов укладеного Договору оренди земельної ділянки та/або іншого Договору, яким буде визначено розмір орендної плати за земельну ділянку під нерухомим майном, визначеним у пункті 2 цієї Мирової угоди.
6. Протягом 30 днів з моменту затвердження цієї Мирової угоди Господарським судом Дніпропетровської області ФОП Мирна С.М. зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок Криворізької південної окружної прокуратури грошові кошти на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання органами прокуратури в інтересах держави в особі Позивача - Криворізької міської ради.
7. Сторони гарантують та підтверджують, що з дня затвердження Господарським судом Дніпропетровської області цієї Мирової угоди та після виконання всіх умов цієї Мирової угоди Сторони не матимуть і не заявлятимуть в майбутньому одна до одної жодних вимог, претензій тощо з приводу предмету спору та правовідносин, що випливають та/або пов'язані з цією справою.
8. Сторони цієї Мирової Угоди дійшли згоди, що у разі невиконання Відповідачем своїх зобов'язань визначених пунктом 3 цієї Мирової Угоди, ухвала про затвердження мирової угоди у справі №904/4888/24 є виконавчим документом згідно ст. 193 ГПК України та у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" передається для примусового стягнення в органи ДВС.
9. Сторони заявляють, що ані в процесі укладення цієї Мирової угоди, ані в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права та охоронювані законом інтереси будь-яких третіх осіб. Сторони підтверджують, що ця Мирова угода укладена з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і стосуються виключно прав та обов'язків Сторін, а умови цієї Мирової угоди не суперечать закону, є виконуваними та такими, що не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.
10. Сторони з цією Мировою угодою ознайомлені та заперечень не мають. Наслідки укладення цієї Мирової угоди та її затвердження передбачені статтями 192, 193 та 231 Господарського процесуального кодексу України Сторонам відомі та зрозумілі. Представники Сторін, що підписали цю Мирову угоду, уповноважені на її підписання/укладання.
11. Ця Мирова угода набуває чинності з дня її затвердження Господарським судом Дніпропетровської області по справі №904/4888/24 і є обов'язковою для Сторін по справі.
12. Цю Мирову угоду укладено у трьох примірниках: один примірник залишається у Позивача, другий - у Відповідача, третій - в матеріалах справи №904/4888/24.
КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА РАДА 50101, Дніпропетровська область місто Кривий Ріг, вулиця Молодіжна, 1 Код ЄДРПОУ 33874388 тел. 0564-92-13-05 ел. пошта: radakr@kr.gov.ua ____________________Максим КУДІН Фізична особа-підприємець МИРНА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА від імені якої діє повноважний представник Хачатурян Альберт Размікович що зареєстрований: АДРЕСА_2 ) на підставі довіреності від 05.03.2024 року, посвідченої нотаріусом міста Варшава Магдаленою Архутовською, номер в Реєстрі нотаріальних дій А №2236/2024 _____________Альберт ХАЧАТУРЯН
Повернуто з Державного бюджету України на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м. Дніпро, 49044, код 02909938) частину сплаченого судового збору у сумі 3 633,60 грн, перерахованого згідно платіжних інструкцій № 3363 від 18.10.2024 року та № 3362 від 18.10.2024 року, які знаходяться в матеріалах справи.
Зазначено, що ухвала є виконавчим документом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".
Стягувач: Криворізька міська рада (50101, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1, ідентифікаційний код 33874388).
Боржник: Фізична особа-підприємець Мирна Світлана Миколаївна ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ).
Ухвала, як виконавчий документ, може бути пред'явлена до примусового виконання до 10.04.2028 року.
Вказане судове рішення мотивовано тим, що дана мирова угода стосується лише прав та обов'язків сторін щодо предмету спору, не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних інтересів інших осіб.
Щодо заперечень прокурора проти затвердження мирової угоди суд зазначив, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2024 року по справі №904/3912/23 були встановлені повноваження на підписання мирової угоди з боку представника позивача Кудіна М.В. Представник позивача, обставини справ, предмети спору у справах №904/3912/23 і №904/4888/24 є ідентичними. Саме наведеною ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2024 року затверджено мирову угоду між Криворізькою міською радою та ТОВ "Векта Лайн" та, відповідно, встановлені обставини правомірності укладення такої угоди та повноваження представника позивача на підписання мирової угоди.
Також суд першої інстанції вказав, що постановою Верховного Суду від 22.05.2024 року залишено без змін ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 року у справі №922/436/22, якою затверджено мирову угоду, укладену між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк Інвест Холдинг", закрито провадження у справі. У вказаній справі №922/436/22 позов подано керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Інвест Холдинг" про визнання незаконним та скасування рішення з одночасним припиненням права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги у справі № 922/436/22 були обґрунтовані самочинним будівництвом на самовільно захопленій земельній ділянці.
З урахуванням критеріїв подібності, визначених у пунктах 39, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 року у справі №233/2021/19, суд першої інстанції зробив висновок, що правовідносини у справі №904/4888/24 є подібними правовідносинам у справах №904/3911/23 та №922/436/22.
Вказав, що Верховний Суд у справі №922/436/22, залишаючи без змін ухвалу апеляційного господарського суду, якою затверджено мирову угоду між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк Інвест Холдинг" та закрито провадження у справі, зазначив, що мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. Крім того, Верховний Суд з посиланням на приписи ст. 376 ЦК України зазначив, що знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. При цьому Верховний Суд у справі №922/436/22 зазначив, що керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова подав позов в інтересах власника земельної ділянки - Харківської міської ради. Водночас висловленим при укладенні мирової угоди волевиявленням Харківська міська рада погодилася з будівництвом відповідачем на земельній ділянці житлового комплексу та з подальшим оформленням прав на земельну ділянку в установленому порядку. Враховуючи правові наслідки надання власником земельної ділянки згоди на її використання та можливість у подальшому визнання права власності на об'єкт, Верховний Суд у справі №922/436/22 з огляду на приписи ст. ст.375 та 376 ЦК України визнав надмірними доводи керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про необхідність знесення самочинного будівництва.
Отже, суд в оскаржуваній у цій справі ухвалі врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 22.05.2024 року у справі №922/436/22 і в ухвалі від 10.12.2024 року у справі №904/3912/23 і застосував їх при вирішенні спору по справі №904/4888/24.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до господарського суду Дніпропетровської області, стягнути з відповідача у справі судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що оскаржуваною ухвалою фактично легалізовано самочинне будівництво, оскільки відповідно до п. 3 мирової угоди Криворізька міська рада не заперечує проти права власності на спірне майно.
При цьому, мирова угода не містить жодних умов про знесення самочинно збудованого об'єкту, що виключає виконання мирової угоди щодо основних позовних вимог прокуратури про знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону, як виконавчого документу в порядку ст. 193 ГПК України та унеможливлює можливість у подальшому звернення до суду із позовом про знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону.
Апелянт зазначає, що:
- право на земельну ділянку під розміщення торговельного павільйону не було зареєстровано за відповідачем, будь-які дозвільні документи щодо будівництва на пр. Перемоги, біля буд. 35 у м. Кривому Розі відповідачем не отримувались, а з технічного паспорту (схеми розташування будівлі) вбачається, що спірне нерухоме майно добудоване до багатоповерхового будинку по пр. Перемоги, 35 у м. Кривий Ріг, не об'єднане з жодним із приміщень в даному будинку, а є окремою нерухомою спорудою. Фактично із вбудованого приміщення, воно перетворилось на окремо розташоване за відсутності жодних документів.
- за інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва встановлено, що ФОП Мирна С.М. не отримувались будь-які дозвільні документи щодо збільшення площі приміщення торговельного павільйону;
- рішенням Криворізької міської ради від 23.12.2020 року №113 без проведення земельних торгів у порушення ст. 134, 135 Земельного кодексу України затверджено проект землеустрою щодо відведення ФОП Мирній С.М. для розміщення самочинно збудованого торгового павільйону, земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:12:261:0039 площею 0,0112 га.
Вказане свідчить про протиправну, самочинну забудову відповідачем земельної ділянки комунальної форми власності без належних на те підстав та дозвільних документів щодо її забудови.
Скаржник наголошує, що законодавством чітко передбачено порядок відведення та надання в оренду земельних ділянок, у тому числі з метою їх забудови, до якого не входить визнання міською радою права власності будь-яких осіб на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна та "не заперечення" щодо надання земельних ділянок в оренду замість вирішення цього питання на пленарному засіданні.
Також на переконання скаржника, за відсутності сформованої земельної ділянки та укладеного щодо неї договору оренди, неможливим є нарахування, декларування та сплата орендної плати за її використання, а отже мирова угода від 03.03.2025 року в цій частині є завідомо невиконуваною.
Вказує, що Кудін М.В. не мав повноважень на підписання мирової угоди, оскільки на пленарному засіданні міської ради рішення, відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не приймалося.
За доводами скаржника, оскаржуваною ухвалою проігноровано, що основною позовною вимогою прокурора є саме знесення самочинно збудованого об'єкту, однак мирова угода від 03.03.2025 року не містить жодних умов про знесення самочинно збудованих об'єктів, що свідчить про намагання ФОП Мирної С.М. всупереч вимог чинного законодавства та інтересів територіальної громади, легалізувати самочинно збудований торгівельний павільйон та ухилитися від обов'язку по його фактичному знесенню.
Апелянт наголошує, що зміст мирової угоди від 03.03.2025 року суперечить закону та порушує права та охоронювані законом інтереси мешканців територіальної громади м. Кривого Рогу, оскільки самочинною забудовою міста торговим павільйоном, безпідставною реєстрацією права власності на нього та отримання відповідачем земельної ділянки за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів під їх розміщення, територіальну громаду фактично позбавлено можливості користуватись та розпоряджатися належною їй землею.
Також апелянт вважає нерелевантними висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі №904/3912/23 обставинам у спірних відносинах.
Криворізька міська рада згідно відзиву на апеляційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В обґрунтування зазначає, що скориставшись своїми процесуальними правами та керуючись інтересами територіальної громади міста, спрямованими на забезпечення надходження до бюджету коштів у вигляді збільшеного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, у даній справі між сторонами було укладено відповідну мирову угоду.
Позивач звертає увагу, що мирова угода від 03.03.2025 року укладена між позивачем та відповідачем та підписана від імені позивача повноважним представником Кудіним М.В. (повноваження представника Криворізької міської ради підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та засвідчена печаткою позивача, від імені відповідача - повноважним представником Хачатурян А.Р., та засвідчена печаткою.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, умови мирової угоди стосуються прав та обов'язків учасників справи щодо предмета позову. На підставі частини першої статті 192 ГПК України сторони погодили умови укладеної між ними (сторонами) угоди. Мирова угода укладена в інтересах учасників справи та не суперечить вимогам чинного законодавства. Погодження умов мирової угоди між Криворізькою міською радою та ФОП Мирною С.М. є достатніми для її затвердження.
На переконання відповідача, Криворізька міська рада наділена повноваженнями щодо укладання мирової угоди у цій справі, а в свою чергу прокуратура позбавлена відповідних повноважень на укладання мирової угоди у будь-якій справі, де вона діє в інтересах Криворізької міської ради.
Відповідач звертає увагу, що у п.5 мирової угоди від 03.03.2025 року по справі №904/4888/24 зазначено, що Криворізька міська рада отримує орендну плату відповідно до умов укладеного Договору оренди земельної ділянки та/або іншого Договору, яким буде визначено розмір орендної плати за земельну ділянку під нерухомим майном, визначеним у пункті 2 цієї Мирової угоди.
Тобто, укладання вказаної угоди несе за собою очевидну вигоду для міської ради.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Верховний Суд у постанові від 14.05.2025 року у справі № 904/39/24, за аналогічних обставин спору, переглядаючи правильність застосування судом апеляційної інстанції положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України при затвердженні мирової угоди, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 922/436/22, зазначив, що одним зі способів вирішення господарського спору (в контексті прояву принципу диспозитивності в господарському процесі) є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову.
Згідно ст.ст.192, 193 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, що дозволяє добросовісній стороні без зайвого звернення до суду вимагати примусового її виконання.
На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/661/20.
Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов'язків сторін.
До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов'язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.
Згідно з п. 7 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (ч.3 ст.192 Господарського процесуального кодексу України).
Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов'язковим і для учасників правовідносин, і для суду.
Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
Укладення мирової угоди як способу реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно процесуального закону неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 375 Цивільного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв'язку з положеннями статті 182 цього ж кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
Тобто для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття в експлуатацію; 3) державна реєстрація. Без виконання цих умов особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст.376 Цивільного кодексу України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст.ст. 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ст.ст. 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п.5 ч.5 ст.26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Частиною восьмою статті 39 вказаного Закону передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 року у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 року у справі № 6-1328цс15, у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі № 501/1256/17.
Зміст положень ст. 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 822/2149/18, від 08.12.2021 року у справі № 520/3777/18 знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор просив усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, просп. Перемоги, 35г, загальною площею 0,0112 га, кадастровий номер 1211000000:12:261:0039, шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва - будівлі площею 73,8 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2279149412110);
Тобто, прокурор стверджує суду, що будівлю було побудовано самочинно з огляду на відсутність будь-яких прав на земельну ділянку під цим будівництвом.
У даній справі прокурором пред'явлено позов в інтересах власника земельної ділянки - Криворізької міської ради, яка висловленим при укладенні мирової угоди волевиявленням погодилася з визнанням права власності за відповідачем на побудовану на цій ділянці нежитлову будівлю.
За таких обставин та з огляду на норми ст.ст. 375 та 376 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає доводи прокурора про знесення самочинного будівництва надмірними, враховуючи правові наслідки надання власником земельної ділянки згоди на її використання.
Як уже зазначалося, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор у даній справі стверджував про те, що у спірних правовідносинах мала місце безпідставна передача земельної ділянки в оренду з порушенням законодавчо встановленої процедури, без проведення земельних торгів, під самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, що, на його думку, спричинило порушення права територіальної громади на дотримання законного порядку володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності, належної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вимог містобудівного законодавства.
При цьому прокурор фактично прагне усунути, на його переконання, допущені Радою порушення земельного законодавства через знесення самочинно збудованого нерухомого майна, не пропонуючи інших способів приведення спірних правовідносин у відповідність до закону. Так, прокурор не заявляє жодних вимог про приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, окрім знесення нерухомого майна.
Враховуючи встановлені обставини та підстави заявленого позову, колегія суддів вважає релевантним для розгляду справи № 904/4888/24 правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 922/436/22 щодо/ надмірності вимоги про знесення самочинного будівництва у разі погодження при укладенні мирової угоди власником земельної ділянки будівництва на ній./
Аналогічна позиція щодо застосування судом апеляційної інстанції ст.ст. 192, 193 Господарського процесуального кодексу України за тотожних обставин викладена Верховним Судом у постанові від 14.05.2025 року у справі № 904/39/24 та у постанові 04.06.2025 року у справі № 904/19/24.
У даній справі сторони мирової угоди, укладеної у суді першої інстанції, погодили факт існування об'єкта нерухомого майна та врегулювали спірні правовідносини шляхом компромісу, чим фактично досягли врегулювання спору, що за встановлених судами обставин не суперечить інтересам територіальної громади та не порушує вимог чинного законодавства.
Доводи скаржника про те, що оскаржувана ухвала прийнята без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2021 року у справі № 911/15/19, від 18.12.2024 року у справі № 907/825/22, від 24.01.2020 року у справі № 911/5310/14, від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 є безпідставними, оскільки у жодній із перелічених справ спірні правовідносини не були подібними тим, що мають місце у справі № 904/4388/24. Справи, на які посилається прокурор, суттєво відрізняються за предметом і підставами позовних вимог, встановленими фактичними обставинами, змістом правовідносин та їх матеріально-правовим регулюванням, від справи, судове рішення в якій переглядається. Крім того, більшість висновків, на які посилається скаржник, стосуються розгляду справи по суті позовних вимог та оцінки матеріально-правових аспектів спору.
Аргументи апелянта про відсутність у Кудіна Максима Вікторовича повноважень на підписання мирової угоди від імені Криворізької міської ради спростовуються наступним.
Так, повноваження представника позивача - Кудіна Максима Вікторовича підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань та довіреністю від 13.12.2024 року №12/26/540, якою начальнику юридичного управління виконкому міської ради Кудіну Максиму Вікторовичу надано право, зокрема, на укладення мирової угоди. Наведені документи не містять даних щодо обмеження права вказаної особи підписувати та подавати мирові угоди. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Крім цього, колегія суддів враховує, що Верховний Суд ухвалою від 10.12.2024 року у справі № 904/3912/23 (спір про повернення земельних ділянок шляхом знесення самочинного будівництва) затвердив мирову угоду між міською радою та товариством, яка зі сторони позивача також була підписана Кудіним Максимом Вікторовичем. Відтак, суд касаційної інстанції у тій справі підтвердив повноваження вказаної особи на підписання мирових угод від імені Ради у подібних правовідносинах.
З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення. Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, а ухвалу місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2025 року у справі № 904/4888/24 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена у повному обсязі 05.09.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков