ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 вересня 2025 року Справа № 924/141/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Саврій В.А. , суддя Павлюк І.Ю.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
позивач - Лучковський В.В.
відповідач - не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025, повний текст судового рішення складено 07.05.2025 у справі №924/141/25 (суддя Муха М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство"
до Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство"
про стягнення 2250121,59 грн
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" - 1085120,94 грн боргу, 60273,15 грн інфляційних нарахувань, 19727,50 грн 3% річних, 16965,68 грн судового збору, 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Провадження в частині стягнення 1270000 грн боргу закрито.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням від Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в відповідній частині про стягнення 0,1 відсотка від нарахованої до стягнення судом суми 3 (трьох) відсотків річних, стягнути 3000 гривень інфляційних нарахувань.
Листом суду апеляційної інстанції № 924/141/25/2899/25 витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 30.05.25 від Господарського суду Хмельницької області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали.
Автоматизованою системою документообігу суду, протоколом від 26.05.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи №924/141/25 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В., суддя Павлюк І.Ю..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.25 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025 у справі № 924/141/25 залишено без руху. Зобов'язано скаржника протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлений при поданні апеляційної скарги недолік, а саме - подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 4 542 грн.
16.06.25 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.06.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025 у справі № 924/141/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.07.2025 об 15:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1.
26.06.25 через підсистему "Електронний Суд" від ПрАТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" до суду апеляційної інстанції надійшла заява про відкладення розгляду апеляційної скарги.
27.06.25 через підсистему "Електронний Суд" від "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Позивач просить стягнути з відповідача 65 000 грн судових витрат за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції. Також від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі № 924/141/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.25 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" - Лучковського В.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 924/141/25 задоволено.
01.07.25 через підсистему "Електронний Суд" від ПрАТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу у справі, у якому апелянт не погоджується з доводами позивача щодо заявленого розміру судових витрат, які позивач поніс у суді апеляційної інстанції.
Також 01.07.25 від ПрАТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" через підсистему "Електронний Суд" до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
15.07.25 у судове засідання в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів з'явився представник ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" Лучковський В.В., який заперечив щодо задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.07.25 клопотання представника ПАТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство" (вх. 5142/25 від 26.06.25) про відкладення розгляду справи - задоволено Відкладено розгляд апеляційної скарги на 02.09.2025 р. об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1.
15.07.25 через підсистему "Електронний Суд" від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткової угоди про надання правничої допомоги.
05.08.25 через підсистему "Електронний Суд" від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про долучення до матеріалів справи платіжного доручення у №4484 від 16.07.25 згідно рах. №б/н від 15.07.2025 без ПДВ у розмірі 40000 грн.
Відповідно до рішення №1470/0/15-25 від 15.07.2025 Вища рада правосуддя вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Північно-західного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
На підставі службової записки головуючого судді Розізнаної І.В. від 01.09.25 за розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду Турович Н.C. проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.09.25 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.09.25 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025 у справі №924/141/25 колегією суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А..
02.09.25 у судове засідання в режимі відеоконференцзв'язку з'явився представник позивача, який надав свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про час та дату судового засідання належним чином повідомлений.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
18.04.2024 між ТОВ "Чорноостівське хлібоприймальне підприємство" (продавець) та ПАТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - риболовне підприємство" (покупець) укладено договір поставки №1 відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплати його згідно умов даного договору. Назва товару, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, кількість - згідно накладної.
Згідно п.3 договору покупець оплачує товар по цінам, визначеним у накладних чи по рахунках - фактурах. Вид розрахунку - безготівковий. Умови оплати - до 01.12.2024.
Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.
Позивачем на підставі накладних №9 від 19.04.2024, №10 від 23.04.2024, №13 від 01.05.2024, №14 від 07.05.2024, №15 від 14.05.2024, №16 від 15.05.2024, №17 від 16.05.2024, №18 від 20.05.2024, №19 від 25.05.2024, №20 від 20.02.2024, №21 від 31.05.2024, №30 від 05.06.2024, №31 від 06.06.2024, №33 від 14.06.2024, №32 від 11.06.2024, №35 від 28.06.2024, №40 від 03.07.2024, №44 від 15.07.2024 було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 2335120,94 грн.
Відповідачем згідно платіжних інструкцій №126 від 20 січня 2025р., №277 від 29 січня 2025 р., №529 від 05 березня 2025 р..; №565 від 07 березня 2025 р. частково сплачено суму заборгованості на загальну суму 185 000 грн, про що зазначив позивач у заяві про зменшення позовних вимог (том 1, а.с. 143-145). Також у подальшому під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач здійснив часткове погашення заборгованості згідно платіжних інструкцій № 587 від 14 березня 2025 р., № 595 від 17 березня 2025 р., № 604 від 18 березня 2025 р., № 612 від 20.03.2025 р. , № 627 від 21.03.2025 р., № 638 від 24.03.2025 р. , № 655 від 25.03.2025 р., № 724 від 26.03.2025 р. , № 728 від 27.03.2025 р., № 741 від 28.03.2025 р., № 788 від 31.03.2025 р., № 826 від 01.04.2025 р., № 854 від 02.04.2025 р., № 889 від 03.04.2025 р , № 917 від 04.04.2025 р., № 940 від 07.04.2025 р., № 948 від 08.04.2025 р., № 971 від 09.04.2025 р., № 1002 від 10.04.2025р., № 1016 від 11.04.2025 р., № 1036 від 14.04.2025 р., № 1046 від 15.04.2025 р., № 1069 від 16.04.2025р., № 1078 від 17.04.2025 р., № 1101 від 18.04.2025 р., № 1107 від 21.04.2025 р., № 1112 від 22.04.2025 р., № 1117 від 23.04.2025 р., № 1118 від 24.04.2025 р., №1122 від 25.04.2025 р. на загальну суму 1270000 грн.
Місцевий господарський суд зазначив, що частина вартості товару сплачена відповідачем, провадження в частині стягнення 1270000 грн. боргу підлягає закриттю на підставі п.2 ст.231 ГПК України. Залишок заборгованості за договором поставки №1 від 18.04.2024 за стягненням якої позивач звернувся до суду склала 1085120,94 грн. Оскільки відповідач частково сплатив вартість отриманого товару, позивачем нараховані та заявлені до стягнення 60273,15 грн. інфляційних втрат за грудень 2024 - січень 2025 та 19727,50грн. 3% річних за період з 01.12.2024 по 10.03.2025.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" - 1085120,94 грн боргу, 60273,15 грн інфляційних нарахувань, 19727,50 грн 3% річних, 16965,68 грн судового збору, 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Cуд першої інстанції мотивуючи оскаржуване судове рішення вказав, що згідно ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесі та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримованими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторів. Із огляду на зазначене місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3% річних. Також дослідивши матеріали справи, та доводи сторін, Господарський суд Хмельницької області виснував, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн є завищеними, а тому підлягають стягненню в розмірі 20000 грн.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням від Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Апелянт вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив відповідачу у зменшенні розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних. Також відповідач вважає, що сума витрат на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 20000 грн, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача, є необґрунтованою та неспіврозмірною. Із огляду на зазначене відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення в цій частині.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, адже стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних не є штрафною санкцією, що як наслідок свідчить про безпідставність доводів апелянта. Також відповідач вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 20000 грн є цілком обґрунтованими та співмірними з огляду на проведену роботу адвокатом під час слухання справи в суді першої інстанції. Ураховуючи зазначені обставини позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Щодо незгоди ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" із оскаржуваним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Згідно із ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.25 у справі № 903/602/24:
"До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.
У касаційній скарзі КП "ЛПЕ" зауважує, що суд за певних обставин може зменшити розмір не лише неустойки, штрафу та процентів річних, а й розмір інфляційних втрат, що є підставою для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З приводу наведених доводів відповідача Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими."
Колегією суддів апеляційної інстанції приймається до уваги, що згідно умов договору поставки № 1 від 18.04.2024 за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством. Відтак три проценти річних, які нарахував позивач, є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині стягнення розміру нарахованих інфляційних нарахувань та 3% річних не порушив норми матеріального права, а обґрунтовано відмовив відповідачу у їх зменшенні з огляду на правову природу процентів річних та інфляційних втрат. Ураховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи апелянта необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають актуальній судовій практиці, зокрема, яка висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.25 у справі № 903/602/24.
Щодо незгоди ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" із оскаржуваним судовим рішенням в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як слідує з матеріалів справи, у позовній заяві заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс на професійну правничу допомогу, а саме - 25 000 грн.
За результатами розгляду справи № 924/141/25 місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги, а також стягнув з відповідача на користь позивача 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Місцевий господарський суд під час дослідження матеріалів справи, а також заслуховувань доводів представників сторін виснував, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн є завищеними. У свою чергу апелянт вважає, що зазначена сума є неспівмірною та необґрунтованою, адже справа № 924/141/25 не є складною, розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних не потребує значного часу для кваліфікованого юриста, що свідчить про безпідставне стягнення (на думку відповідача) витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Із матеріалів справи слідує, що 05.02.2025 між Адвокатським об'єднанням "Лучковський і партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" укладено договір про надання правничої (правової) допомоги (том 1, а.с. 36-37; надалі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. предметом договору є надання правничої допомоги Представником в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, додатковими угодами до нього (представництво, захист прав та законних інтересів в Господарському суді Хмельницької області, судах апеляційної та касаційної інстанцій, інших установах, підприємствах, організаціях, по справі (у провадженні) за позовом ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" до АТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" про стягнення заборгованості за договором від 18.04.2024р.
Згідно п.3.3 договору за передбачену цим договором правову допомогу Клієнт сплачує адвокату винагороду у наступному розмірі: підготовка позовної заяви, в т.ч. і визначення правової позиції у справі, подання позовної заяви та представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції - 25 000грн.
Договір підписаний сторонами та скріплений відтиском їх печаток.
Адвокатом також складено звіт про обсяг виконаних робіт (наданих послуг) згідно якого на опрацювання документів витрачено 4 год.; підготовка проєктів позовної заяви, розрахунку суми позовних вимог, заяви про збільшення розміру позовних вимог, заяви про зменшення розміру позовних вимог, розрахунку суми позовних вимог витрачено 8 год., зібрання додаткових доказів - 0,5год., участь у підготовчих засіданнях 03.03.2025 та 11.03.2025р.
Також, в матеріалах справи наявний Ордер на надання правничої допомоги ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" від 06.02.2025 на підставі договору №б/н від 05.02.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.04.1998р. №49.
Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява, заява про зменшення розміру позовних вимог від 03.03.2025, заява про збільшення розміру позовних вимог від 10.03.2025, клопотання про долучення доказів від 10.03.2025, клопотання про проведення підготовчого засідання 19.03.2025 за відсутності представника позивача, заява від 25.04.2025, заява від 28.04.2025 підписані представником позивача - адвокатом Лучковським Валентином Вікторовичем.
Окрім того матеріали справи підтверджують, що представник позивача приймав участь у підготовчих засіданнях 03.03.2025, 11.03.2025, 16.04.2025.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Колегія суддів зауважує, що про розмір судових витрат, які позивач очікував понести звернуто увагу під час подання позовної заяви.
Процесуальні норми вказують на те, що, при поданні доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови: докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду; до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Зазначений правовий висновок висвітлений у постанові КГС ВС від 24.01.23 у справі №922/4022/20.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що процесуальні дії позивачем не порушені, докази про понесення судових витрат позивачем подані в межах строку, який визначено абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Даний правовий висновок висвітлено у додатковій постанові ВС КГС від 23.12.2021 у справі №923/560/17.
Колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Аналогічна за змістом позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.
Суд апеляційної інстанції вважає, що надані докази, які містяться в матеріалах справи свідчать про реальне надання послуг адвокатом Лучковським В.В., до того ж матеріали справи містять звіт про обсяг виконаних робіт (наданих послуг) із їх подетальним описом (том 1, .а.с 177).
До того ж колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що останній у відзиві на позовну заяву чітко зазначив, що відносно позовних вимог він заперечує та просить суд першої інстанції відмовити в задоволенні позову у справі № 924/141/25 (том 1, а.с. 56 на звороті, абз. 3; а.с. 59 на звороті). Однак у апеляційній скарзі відповідач вказує, що ним визнавалась сума основного боргу, що як наслідок не потребувало представнику позивача докладати значних зусиль для формування позовної вимоги та вчинення інших процесуальних дій під час розгляду справи № 924/141/25.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини "venire contra factum propriu" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Ураховуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та доводи, які висвітлювались у відзиві на позовну заяву, суд апеляційної інстанції виснує про непослідовну та недобросвісну поведінку відповідача.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини даної справи, принцип змагальності сторін та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність, обґрунтованість та розумність їх розміру, співмірність, колегія суддів апеляційної інстанції виснує про обґрунтовані висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального та/або процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2025 у справі №924/141/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу №924/141/25 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "04" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Павлюк І.Ю.