Постанова
Іменем України
05 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 953/6308/25
провадження № 22-ц/818/4375/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Курила О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року, постановлену суддею Єфіменко Н.В.,
У червні 2025 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року справу передано за підсудністю на розгляд до Корюківського районного суду Чернігівської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Посилається на те, що висновки суду першої інстанції є передчасними та необгрунтованими, такими, що суперечать чинним нормам матеріального права і призводять до порушення норм процесуального права. Вказує, що починаючи з зими 2010 року заявниця почала постійно проживати разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , де останні разом проживали до того моменту, поки ОСОБА_4 не був призваний на військову службу під час мобілізації 28 травня 2024 року. Заявниця продовжує на теперішній час проживати за вказаною адресою. Таким чином, ОСОБА_1 з 2010 року по теперішній час постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що відповідно до частини першої статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Тобто, вимогами ст. 316 ЦПК України передбачена підсудність заяви про встановлення факту, що має юридичне значення за місцем проживання, а не реєстрації заявника. Частиною першою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. З системного аналізу вказаної норми вбачається, що визначальним є місце проживання особи, а не її місце реєстрації, оскільки вказані поняття є відмінними та мають різне значення. Вказує, що на відміну від заяв позовного провадження, підсудність яких може визначатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування однієї із сторін, підсудність заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначається за місцем проживання заявника, яке може не збігатися з зареєстрованим місцем проживання так, як відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Наголошує, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, вона зазначила, що на момент звернення до суду із заявою вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що є відмінним від адреси її реєстрації. Також, надала відомості про місце проживання своєї доньки ОСОБА_5 , зазначила, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1 по 9 клас навчалася у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 165 Харківської міської ради Харківської області (нині - Комунальний заклад «Харківська гімназія № 165 Харківської міської ради»), яку закінчила 14.06.2019 та отримала свідоцтво про здобуття базової середньої освіти. В листі КЗ «Харківська гімназія № 165 Харківської міської ради» від 03.06.2025 № 1/01-24 вказується, що у заяві про зарахування до закладу, наданою матір'ю ОСОБА_1 , особовій справі учениці, алфавітній книзі учнів була зазначена адреса проживання дитини ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 , яка збігалась із Фактичним місцем її проживання. Тобто, доказами, поданими до Суду першої інстанції підтверджується той факт, що заявник ОСОБА_1 , а також її на той момент малолітня донька ОСОБА_5 з 2010 року фактично проживали однією сім'єю з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в п. 9 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу (передача справи на розгляд іншого суду), розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Передаючи справу за підсудністю до Корюківського районного суду Чернігівської області, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ., отже подана позивачем заява не підсудна Київському районному суду м. Харкова.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов'язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1 - 3 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:
1) наказного провадження;
2) позовного провадження (загального або спрощеного);
3) окремого провадження.
Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення регулюється Главою 6 Розділу IV ЦПК України.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, у тому числі, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встновлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності те меж судового розгляд (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Так, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Положеннями ст. 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача.
За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або перебування, а позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Підсудність за вибором позивача визначена статтею 28 ЦПК України.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
В свою чергу, у ч. 1 ст. 293 ЦПК України, визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів, щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до ч. 1 ст.27 ЦПК України під місцем проживання фізичної особи розуміється зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.
За положеннями ч. 8 ст.187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру і на підставі ч. 3 ст.11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших праві свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр використовується, зокрема, для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
До Реєстру вноситься, в тому числі, інформація про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи (п. 5-1 ч.1 ст. 7).
Як вбачається з копії паспорту, та Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
У пункті 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Результат аналізу змісту вказаного дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання фактичної адреси проживання для встановлення місця звернення до конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23).
За таких обстави, колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо того, що заяву ОСОБА_1 , необхідно передати на розгляд Корюківського районного суду Чернігівської області за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.М. Курило
О.Ю. Тичкова