Справа № 2-1781/11 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/1042/25 Доповідач: Карпук А. К.
03 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Русинчук М.М.
з участю: представника боржника ОСОБА_1
головного державного виконавця Левчук І. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку заяву боржника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: стягувач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», боржник ОСОБА_3 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2025 року в складі судді Плахтій І. Б.,
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню посилаючись на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2011 року у справі № 2-1781/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1898240,18 грн., а також судові витрати у справі. В подальшому представником стягувача було отримано виконавчий лист у справі № 2-1781/2011 та пред'явлено його до виконання до Відділу ДВС.
У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Оптимум», про визнання припиненим зобов'язання ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за Кредитним договором № 1466/к від 21 лютого 2008 року, що був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року у справі № 161/9633/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/9633/20 від 21 квітня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано припиненим зобов'язання ОСОБА_3 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 21 лютого 2008 року № 1466/к, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 161/9633/20, провадження № 61-7105св22 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2022 року залишено без змін.
Тобто, з 07 вересня 2022 року (набрання Постановою ВС законної сили) зобо'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перед АТ КБ «ПриватБанк» за Кредитним договором № 1466/к від 21 лютого 2008 року та договором поруки (як похідним за основним зобов'язанням) припинилось на підставі рішення суду.
19 лютого 2025р. на адресу Відділу ДВС м. Луцька ЗМРУ МЮ надіслано Заяву про закінчення виконавчого провадження 52493331 та зняття арештів з майна боржника у зв'язку із припиненням основного зобов'язання. Однак, 31 березня 2025 року отримано відповідь №48144 від Відділу ДВС м. Луцька ЗМРУ МЮ в якій зазначено, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи вищевикладене, просила суд, визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, що був виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 13 травня 2011 року вих. №2877 у справі № 2-1781/2011 про стягнення з ОСОБА_2 солідарно з основним боржником ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 1898240,18 грн., 850 грн. сплаченого судового збору та 15 грн. сплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2025 року заяву задоволено.
Постановлено визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, що був виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 13 травня 2011 року вих. №2877 у справі № 2-1781/2011 про стягнення з ОСОБА_2 солідарно з основним боржником ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 1898240,18 грн., 850 грн. сплаченого судового збору та 15 грн. сплачених витрат з інформаційно - технічного забезпечення.
В апеляційній скарзі Відділ Державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить ухвалу суду скасувати і постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви, з тих підстав, що відсутні підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, як матеріально-правові (оскільки боржник не добровільно розрахувався із боргом, а в межах примусового виконання рішення суду в у відділі) так і процесуально-правові.
Представник боржника ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором та договором поруки з 07.09.2022 припинені на підставі рішення суду про припинення основного зобов'язання.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № 1466/к , за яким останньому було надано кредит в розмірі 190000,00 доларів США, зі сплатою Банку 15% річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення кредиту до 20.02.2023.
В забезпечення зобов'язань за кредитним договором в той же день з ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язувалася відповідати за виконання ОСОБА_3 його зобов'язань по кредитному договору.
У зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором із боржника та поручителя.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2011 року задоволено частково позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі -1898240, 18 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 850 грн. судового збору та по 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного.
На виконання вищенаведеного рішення суду стосовно боржника ОСОБА_2 видано виконавчий лист №2877 від 13 травня 2011 року.
04 жовтня 2016 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №52493331 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1898240,18 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 850 грн. та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Оптимум», про визнання припиненим зобов'язання ОСОБА_3 перед АТ КБ «ПриватБанк» за Кредитним договором № 1466/к від 21 лютого 2008 року, що був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 .
Позовні вимоги вмотивовані тим, що АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив свої вимоги в позасудовому порядку шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, тим самим повністю погасив свої вимоги в повному обсязі. АТ КБ «ПриватБанк», як Іпотекодержатель, сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - Кафе - бар (приміщення з № 60-1 по № 60-13) /літер А-5/ загальною площею 114,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . АТ КБ «ПриватБанк» вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2022 року у справі № 161/9633/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/9633/20 від 21 квітня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано припиненим зобов'язання ОСОБА_3 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 21 лютого 2008 року № 1466/к, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 161/9633/20 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2022 року залишено без змін.
19 лютого 2025 року на адресу Відділу ДВС м. Луцька ЗМРУ МЮ представником Гапончук І.К. надіслано Заяву про закінчення виконавчого провадження №52493331 та зняття арештів з майна боржника у зв'язку із припиненням основного зобов'язання.
З відповіді Відділу ДВС м. Луцька ЗМРУ МЮ №48144 від 31 березня 2025 року вбачається, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Оскільки до заяви про закінчення виконавчого провадження та зняття арештів з майна боржника не долучено відповідного рішення суду, тому відсутні підстави закінчення виконавчого провадження № 52493331 відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 2 статті 432 ЦПК України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
У судовій практиці наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили ( крім тих, що підлягають негайному виконанню); помилкова видача виконавчого листа за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; видача виконавчого листа на підставі рішення, яке в подальшому було скасоване; помилкової видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Такі висновки міститься у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц та від 16 вересня 2020 року у справі №308/6024/14.
У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин і фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, від 9 червня 2022 року у справі №2-118/2001.
Відповідно до частин 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за кредитним договором від 21 лютого 2008 року № 1466/к, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 визнано припиненими постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2022 року у справі № 161/9633/20, у зв'язку з його виконанням (зверненням стягненням на предмет іпотеки у позасудовому порядку). Оскільки зобов'язання за кредитним договором від 21 лютого 2008 року № 1466/к, яке забезпечене, зокрема, порукою, припинилось то і зобов'язання за договором поруки також припинилось.
З огляду на викладене та те, що відсутній матеріальний обов'язок боржника ОСОБА_2 щодо виконання зобов'язання за кредитним договором та договором поруки з 07.09.2022, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання виконавчого листа, таким що не підлягає виконанню.
Доводи представника Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в апеляційній скарзі про відсутність підстав визнати виконавчий лист, таким що не підлягає виконанню безпідставні, носять суб'єктивний характер, зводяться лише до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як апеляційний суд дійшов висновку, що суд розглядаючи справу оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, і встановивши обставини по справі у відповідності до норм права, яким регулюються виниклі між сторонами правовідносини обґрунтовано задовольнив заяву.
Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді