печерський районний суд міста києва
Справа № 757/23711/25-ц
пр. 2-6755/25
21 серпня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю. О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марія Олександрівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марії Олександрівни, третя особа ОСОБА_3 , про визнання нотаріальної дії протиправною та її скасування; визнання недійсним афідевіту, -
У травні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що 08 травня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марією Олександрівною вчинено нотаріальну дію, а саме: засвідчено справжність підпису громадянки України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконаного на нотаріальному бланку НТВ 706274 з назвою документа «АФІДЕВІТ» (оригінал перебуває у володінні ОСОБА_3 ). Афідевітом підтверджено наступні обставини: «у 2014 році я ( ОСОБА_3 ) передала своєму сину, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 … Картину - «Жіночий торс № 1» ОСОБА_4 в якості дару, відповідно до Договору дарування, укладеному між мною та моїм сином. До того часу я була єдиною законною власницею Картини. Я отримала Картину від мого колишнього чоловіка, пана ОСОБА_6 , у 2000 році внаслідок нашого розлучення. За три місяці до смерті матері ОСОБА_7 , у 1983 році вона подарувала йому цю Картину . Картину було придбано пані ОСОБА_8 (дівоче прізвище ОСОБА_9 ) у 1965 році у відомого українського колекціонера творів мистецтв, пана ОСОБА_10 , що прожив більшість життя у місті Києві. Картина перебувала у неперервній власності сім'ї ОСОБА_11 (потім ОСОБА_12 ) з моменту її придбання у 1965 році. Я, ОСОБА_3 , також цією заявою стверджую, що наскільки мені відомо, пан ОСОБА_10 придбав Картину у пані ОСОБА_13 у 1943 році, а пані ОСОБА_14 отримала Картину від самого ОСОБА_4 у 1930-х роках як подарунок у знак дружби. Цією заявою я підтверджую, що на ці мої офіційні свідчення можна посилатися надалі й всюди, де виникне потреба, про що і ставлю свій підпис».
На вказаному документі відповідачкою посвідчено справжність підпису ОСОБА_3 згідно ст. 78 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до ст. 50 Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Відтак, позивач, відомості про якого зазначені у посвідченому відповідачкою афідевіті, має право оскаржити нотаріальну дію, оскільки така дія стосується безпосередньо прав та інтересів позивача.
Позивач, звертаючись до суду і обґрунтовуючи обставину порушеного права та інтересу внаслідок вчинення вказаної нотаріальної дії стверджує про те, що зазначена у афідевіті інформація щодо передачі йому Картини за договором дарування у 2014 році порушує його права та інтереси, необґрунтовано покладаючи перед третіми особами на нього тягар утримання майна (ст. 322 ЦК України «Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом»).
Позивач стверджує про те, що викладена у тексті афідевіту інформація щодо дарування Картини та належність Картини йому на праві власності, або
іншого речового права, не відповідає дійсності, а відтак порушує його суб'єктивні права та інтереси.
Оскаржувана нотаріальна дія була вчинена з порушенням вимог, які висуваються до оформлення такого офіційного документу, як афідевіт, що обґрунтовуються наступним.
01 лютого 1998 року Міністерство юстиції України опублікувало офіційне роз'яснення № vd980201 щодо нотаріального оформлення від імені громадян, підприємств, установ і організацій України документів, призначених для дії за кордоном.
Згідно п. 4 роз'яснення, як правило, документи, складені з додержанням вимог іноземного права, своєю незвичною юридичною термінологією і використанням юридичних формул суттєво відрізняються від
документів, прийнятих у правовому обігу України. Зокрема, вони можуть мати незвичні заголовки (наприклад афідевіт, сертифікат, ретейнер, повноваження, дід тощо), містити Афідевіт - письмова урочиста заява.
Відповідно до п. 8 роз'яснення при оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен роз'яснити заінтересованим особам необхідність їх наступної легалізації. Згідно п. 9 роз'яснення документи (листи, фотокартки, квитанції та інш.), що додаються доафідевіту на підтвердження викладених в ньому фактів, підшиваються перед афідевітом. Згідно з вимогами деяких країн наявність цих додатків повинна бути застережена в посвідчувальному написі.
Відповідно до п. 13 роз'яснення у разі виявлення порушень при оформленні документів з метою їх подальшої легалізації, такі документи будуть повертатися з одночасним вирішенням питання про відшкодування заподіяної з вини нотаріуса шкоди та притягнення його до відповідальності.
Таким чином, афідевіт складається і підпис на ньому посвідчується нотаріусом з метою використання такого документа на території іноземних держав, з обов'язковою попередньою легалізацією.
08 травня 2024 року ОСОБА_3 здійснила легалізацію афідевіту з метою використання його на території інших держав, про що Міністерством юстиції України проставлено апостиль та зареєстровано в електронному реєстрі апостилів за №3892134, та у травні 2025 року вказаний афідевіт був використаний на території Франції перед третіми особами.
05 квітня 2024 року та 18 квітня 2025 року Міністерство юстиції України на своєму сайті (https://minjust.gov.ua/news/ministry/afidevit-scho-tse-ta-yak-yogo-oformiti, https://minjust.gov.ua/news/ministry/navischo-oformlyati-afidevit) опублікувало інформацію «Аффдевіт: що це та як його оформити» та «навіщо оформляти афідевіт», згідно якої документи, що додаються до афідевіту на підтвердження викладених в ньому фактів, підшиваються перед афідевітом.
Щодо посвідчувального напису, який проставляється нотаріусом на афідевіті, варто зазначити, що наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613, затверджені Правила ведення нотаріального діловодства, якими в додатку 25 передбачені форми посвідчувальних написів №№ 64-68 про засвідчення справжності підпису на документах та засвідчення справжності підпису на афідевіті з додатками відповідно. Наявність додатків повинна бути застережена в посвідчувальному написі.
З метою засвідчення справжності підпису на афідевіті особа має звернутися до будь-якої державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса з документом, що посвідчує особу (паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу, передбачений Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»), та документами (листи, фотокартки, квитанції, довідки, витяги тощо), які будуть підшиті до афідевіту.
Відповідно до п. 6.4. глави 7 «Засвідчення вірності копій документів і витягів з них, засвідчення справжності підписів на документах» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок) нотаріус не може засвідчувати справжність підпису фізичної особи на документі, у якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо).
Справжність підпису на зазначеному документі може бути засвідчена у випадку, якщо документ призначений для подання до компетентних органів іншої держави.
Таким чином, з наданих Міністерством юстиції України роз'яснень вбачається, що до афідевіту в обов'язковому порядку мають долучатися документи, які можуть підтверджувати викладені в ньому факти, і які будуть
підшиті до афідевіту.
Відповідачем при посвідченні справжності підпису ОСОБА_3 та оформленні на нотаріальному бланку афідевіту не було дотримано вказаних положень, а саме: до афідевіту від 08 травня 2024 року не підшито жодного документу, зокрема і договору дарування Картини позивачу, що призвело до незаконного надання позивачу статусу власника Картини, зокрема на території Франції.
Відповідно до п. 1 глави 14 Порядку нотаріальна дія оскаржуються до суду.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України «Про нотаріат», у разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.
Отже, чинним законодавством, яке регулює діяльність нотаріату, передбачена можливість виправлення нотаріусом лише орфографічних або технічних помилок, допущених при складанні нотаріального документа, які не змінюють його змісту та не впливають на права осіб, відносно яких вчинено нотаріальну дію. Нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою. Якщо ж нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, виправлення цієї помилки можливе виключно в судовому порядку (Постанова КЦС ВС від 27.06.2024 у справі № 754/11476/22.
Враховуючи викладене, просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 30 травня 2025 року відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.
10 червня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що вказаний вище позов не визнає у повному обсязі. Вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та матеріалам справи з наступних підстав.
Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
Ст. 34 ЗУ «Про нотаріат», введеного в дію постановою Верховної Ради України від 02.09.1993 року № 3425-XII встановлено перелік дій, що вчиняються нотаріусами України.
Так, п. 11 ст. 34 Закону закріплено, що нотаріуси засвідчують справжність підпису на документах. пп. 6.2 п.6 гл.7 ІІ розділу Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (надалі - Порядок) встановлено: «Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою».
Таким чином, при вчиненні нотаріальної дії 08.05.2024 року, зареєстрованої в реєстрі за №256, Ісаченко М.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було лише засвідчено справжність підпису ОСОБА_3 на документі під назвою «Афідевіт».
Чинним законодавством України та нормативно-правовими актами не встановлено чітких вимог відносно складання такого виду документу, як «Афідевіт».
Стаття 48 Закону України «Про нотаріат» та п.3 гл.10 І розділу Порядку вчинення нотаріальних дій встановлено: «При посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій документів і виписок із них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, при видачі дубліката документа, накладенні та знятті заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. На підтвердження права на спадщину, права власності, повноважень виконавця заповіту про призначення опікуна над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, посвідчення фактів, що фізична особа є живою, про перебування її в певному місці, про прийняття на зберігання документів, про передачу заяви видаються відповідні свідоцтва» та «Вчинення посвідчувальних написів та видача свідоцтв здійснюються нотаріусом за формами відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (далі - Правила)».
Формою 64 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (далі - Правила), затверджено «Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи на документах» з приміткою: «За цією формою також вчиняється посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи на афідевіті та інших, подібних йому документах».
Окремо Правилами затверджено форму №68 «Посвідчувального напису про засвідчення справжності підпису на афідевіті з додатками».
Роз'ясненнями Міністерства юстиції України №vd980201 від 01.02.1998 року та інформацією викладеною на сайті Міністерства юстиції України від 05.04.2024 року та 18.04.2025 року, останнє надавало інформацію щодо загальних відомостей та вимог до афідевітів, зокрема з додатками. Жодної вимоги обов'язковості наявності додатків вищезазначені роз'яснення та інформація не містять.
Окрім цього, зазначає, що роз'яснення, які надаються Міністерством юстиції України, не є нормативно-правовими актами і мають лише рекомендаційний та інформаційний характер.
Таким чином, чинним законодавством України передбачено варіативність складання та засвідчення справжності підпису на такому документі, як «Афідевіт», який на бажання заявника може бути як з додатками, так і без додатків.
Після засвідчення підпису на спірному афідевіті Міністерством юстиції України було проставлено апостиль.
З метою використання афідевіту, виданого ОСОБА_3 , справжність підпису на якому засвідчено Ісаченко М.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.05.2024 року, зареєстрованим в реєстрі за №256, на території іншої країни, на ньому Міністерством юстиції України було проставлено апостиль від 08.05.2024 року №3892134, з чим погоджується позивач в своїй позовній заяві.
Пункт 10 «Правил проставлення апостилю на офіційних документах призначених для використання на території інших держав» затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 17.03.2023 року №125/209/293/139/999/5, встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в проставленні апостилю.
Зокрема такими підставами є: «документ не відповідає зразку або формі, встановленому на дату його видачі та/або не відповідає вимогам щодо складу та порядку розміщення обов'язкових реквізитів, який повинен містити такий документ», «документ не відповідає вимогам щодо його оформлення і видачі, встановлених нормативно-правовими актами на дату його видачі».
Таким чином, проставлення Міністерством юстиції України апостилю від 08.05.2024 року №3892134 на оскаржуваному афідевіті, ще раз підтверджено його відповідність нормативно-правовими актам та чинному законодавству України.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ісаченко М.О. є неналежним відповідачем. За змістом Постанови КЦС ВС від 19.01.2021 року у справі №227/5540/18 «(нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між учасниками нотаріальної дії) відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.».
Враховуючи вищезазначене, Приватний нотаріус Київського міського
нотаріального округу Ісаченко М.О. є неналежним відповідачем у справі щодо порушеного права та інтересу ОСОБА_1 .
Позивачем вибраний неправильний спосіб захисту. Згідно чинному законодавству України, афідевіт не може визнаватися недійсним, оскільки такий документ не є правочином, і його скасування не передбачено законодавством.
Так, Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року № 3253/5 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за №1318/18613 передбачений ряд дій, які необхідно вчинити в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій у разі визнання в судовому порядку недійсними правочинів чи інших нотаріальних дії.
Але, вказаними вище правилами не передбачено жодної можливості вчинити будь-яку дію в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, пов'язану зі скасуванням засвідчення справжності підпису, зокрема на афідевіті в судовому порядку. Таким чином виконати рішення суду стосовно скасування афідевіту неможливо.
Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити.
Представник відповідача про час та місце розгляду справи повідомлений належними чином.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Суд установив, що 08 травня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марією Олександрівною вчинено нотаріальну дію, а саме: засвідчено справжність підпису громадянки України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконаного на нотаріальному бланку НТВ 706274 з назвою документа «АФІДЕВІТ» (оригінал перебуває у володінні ОСОБА_3 ). Афідевітом підтверджено наступні обставини: «у 2014 році я ( ОСОБА_3 ) передала своєму сину, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 … Картину - «Жіночий торс № 1» ОСОБА_4 в якості дару, відповідно до Договору дарування, укладеному між мною та моїм сином. До того часу я була єдиною законною власницею Картини. Я отримала Картину від мого колишнього чоловіка, пана ОСОБА_6 , у 2000 році внаслідок нашого розлучення. За три місяці до смерті матері ОСОБА_7 , у 1983 році вона подарувала йому цю Картину . Картину було придбано пані ОСОБА_8 (дівоче прізвище ОСОБА_9 ) у 1965 році у відомого українського колекціонера творів мистецтв, пана ОСОБА_10 , що прожив більшість життя у місті Києві. Картина перебувала у неперервній власності сім'ї ОСОБА_11 (потім ОСОБА_12 ) з моменту її придбання у 1965 році. Я, ОСОБА_3 , також цією заявою стверджую, що наскільки мені відомо, пан ОСОБА_10 придбав Картину у пані ОСОБА_13 у 1943 році, а пані ОСОБА_14 отримала Картину від самого ОСОБА_4 у 1930-х роках як подарунок у знак дружби. Цією заявою я підтверджую, що на ці мої офіційні свідчення можна посилатися надалі й всюди, де виникне потреба, про що і ставлю свій підпис».
Позивач стверджує про те, що викладена у тексті афідевіту інформація щодо дарування Картини та належність Картини йому на праві власності, або
іншого речового права, не відповідає дійсності, а відтак порушує його суб'єктивні права та інтереси.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Афідевіт - нотаріально завірений юридичний документ, при складанні якого людина підтверджує який-небудь факт під присягою.
Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. В силу приписів частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).
На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що афідевіт не є правочином в розумінні вимог цивільного законодавства, тобто підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 334 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марії Олександрівни, третя особа ОСОБА_3 , про визнання нотаріальної дії протиправною та її скасування; визнання недійсним афідевіту - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 01 вересня 2025 року.
Суддя О. Л. Бусик