печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21076/25-ц
Пр. № 2-6465/25
03 вересня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У травня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 вересня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики № К130924-1, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти у розмірі 65 000 доларів США, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день укладення договору еквівалентно 2 694 250 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення договору, тобто до 13 березня 2025 року.
27 березня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики № К130924-1 від 13 вересня 2024 року, згідно з умовами якої було внесено зміни у п. 1, 5, 6 та зазначено, що позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти у розмірі 65 000 доларів США, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день укладення договору еквівалентно 2 719 600 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, не пізніше ніж через 6 місяців, тобто до 13 серпня 2025 року.
За період часу з 27 березня 2025 року по 30 квітня 2025 року позичальником було сплачено 3 000 доларів США, що еквівалентно 124 470 грн.
Незважаючи на умови договору та додаткової угоди, відповідач у встановлені строки грошові кошти позивачу не повернув.
На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 2 594 080 грн., що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день написання листа-повідомлення, еквівалентно 62 000 доларів США.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, передбачену п. 11 договору позики, за період з 14 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 462 332 грн.
Ухвалою судді від 12 травня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 19 червня 2025 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, правом на подання відзиву не скористався.
Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом установлено, що 13 вересня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики № К130924-1, відповідно до п. 1 якого, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти у розмірі 65 000 доларів США, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 41,45 грн.) на день укладення цього договору еквівалентно 2 694 250 грн., в свою чергу, позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеним цим договором умовами сторони домовилися, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором 65 000 доларів США, що за курсом АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 6 місяців з моменту даного договору, тобто до 13 березня 2025 року включно.
Згідно з п. 2 договору, сума позики, встановлена п. 1 даного договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного договору в повному обсязі саме у доларах США.
Пунктом 6 договору передбачено, що позика може бути повернута Позикодавцю достроково.
27 березня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики № К130924-1 від 13 вересня 2024 року, згідно з умовами якої було внесено зміни у п. 1, 5, 6 договору.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти у розмірі 65 000 доларів США, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 41,84 грн.) на день укладення цього договору еквівалентно 2 719 600 грн., в свою чергу, позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовилися, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором 65 000 доларів США, за курсом АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 13 серпня 2025 року.
27 березня 2025 року ОСОБА_2 складено розписку про те, що ним отримано грошові кошти від ОСОБА_1 у розмірі 65 000 доларів США, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 41,84 грн.) на день укладення додаткової угоди від 27 березня 2025 року до договору позики № К130924-1 від 13 вересня 2024 року еквівалентно 2 719 600 грн., і зобов'язується повернути в строк до 13 серпня 2025 року включно.
04 квітня 2025 року ОСОБА_2 сплатив частину грошових коштів у розмірі 3 000 доларів США.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга цієї статті).
Як свідчать матеріали справи, на підтвердження укладання договору позики, позивач надав договори позики від 13 вересня 2024 року № К130924-1, додаткову угоду до договору позики № К130924-1 від 13 вересня 2024 року, а також розписку від 27 березня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1194 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству України.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином, слід дійти висновку про стягнення із ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість у валюті, визначеній договором.
Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, слід зазначити наступне.
Так, позивач просив стягнути неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, зокрема за період з 14 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 462 332 грн.
Відповідно до п. 11 договору позики, у разі прострочення виконання зобов'язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від отриманої у позику суми, визначеної за угодою сторін п. 1 цього Договору, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) пені за таке прострочення.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм матеріального права, а саме пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, нарахування позивачем неустойки за період з 14 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року відповідно до умов пункту 1 Договору не відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 12 849, 31 грн. (84,87 % від 15 140 грн.)
Керуючись ст. ст. 192, 193, 524, 526, 530, 545, 625, 1046-1050 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 62 000 (шістдесят дві тисячі) доларів США.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 12 848, 31 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Печерським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Печерського районного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст судового рішення складено 05 вересня 2025 року.
Суддя О. Л. Бусик